1.1. Інтелектуальна діяльність та її місце в соціально-економічному розвитку суспільства

Людина з найдавніших часів була творцем: забезпечуючи свою життєдіяльність, виробляла продукти харчування, будувала житло, створювала знаряддя праці, одяг, прикраси, твори мистецтва. У про­цесі праці, у постійній взаємодії з навколишнім природним середо­вищем відбувалося становлення, самостворення людини і як біоло­гічного виду, і як розумної істоти, яка пізнає світ і саму себе. Разом з фізичним розвитком людини здійснювався і її розумовий розвиток. З часом людина збагнула, що важку виснажливу фізичну працю можна полегшити за рахунок посилення своїх фізичних зусиль пев­ними придуманими знаряддями праці та способами використання земельних і сировинних ресурсів.

Творчою працею людини створюються всі багатства суспільства. Так було, є і буде. Людство у своєму розвитку ніколи не досягне та­ кого стану, коли б його задовольняли наявні засоби забезпечення життєдіяльності. Людина постійно знаходиться у творчому пошуко­ ві. Це невід'ємна властивість людини, якою природа наділяє кожно­ го із нас. .

Творчість притаманна людині у будь-якій сфері її діяльності — у промисловому чи сільськогосподарському виробництві, військовій справі, охороні здоров'я людей, лікуванні тварин, організації свого відпочинку і дозвілля тощо.

Ці неспростовні істини наведено для того, щоб показати, що за­безпечення своєї життєдіяльності люди все більше і більше пов'язу-

11

РОЗДІЛ 1

ють із досягненнями розумової діяльності. Відомо, яку велику роль у історичному розвитку людства відіграють, наприклад, транспортні засоби. А для їх створення одних фізичних зусиль замало — тут потрібні уже зусилля розумові. Саме завдяки розумовій діяльності людство переходить від одного етапу забезпечення необхідними за­собами та знаряддями для свого існування до іншого — більш доско­налого. Людство все більше переключається в цьому процесі на ство­рення нових знарядь і засобів, тобто акцент переноситься саме на творчість, майстерність, уміння, що визначається словом «техніка», запозиченим із грецької мови. Поняття «техніка» має кілька значень: це майстерність, уміння, мистецтво, а також сукупність знарядь і за­собів праці. Часто сукупність навиків і способів, високе виконання певних функцій також називають високою технікою, наприклад, відносно гри на музикальному інструменті, гри у футбол, співу тощо. Проте нас термін «техніка» передусім інтересує в розумінні сукуп­ності знарядь і засобів, створюваних для здійснення процесів вироб­ництва і обслуговування невиробничих потреб суспільства. Отже, основним призначенням техніки є якомога повніша заміна функцій, у першу чергу фізичних, людини в процесі забезпечення свого існу­вання і передусім у виробничому процесі, полегшення праці та під­вищення її продуктивності.

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особ­ливо в другій половині XX ст., свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумов­люватися саме розумовою діяльністю суспільства. Іншими словами, саме результати розумової діяльності або за теперішньою терміно­логією — інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Уже те­пер видно, що високий рівень інтелектуальної діяльності у тій чи ін­шій країні зумовлює високий рівень добробуту її народу.

Там, де поважають науку, культуру, мистецтво, люди живуть кра­ще. Адже досягнення інтелектуальної діяльності зумовлюють рівень виробництва, культури, освіти тощо. Зазначені досягнення, безпе­речно, будуть визначати рівень виробництва, яке стане лише засобом чи способом реалізації здобутків науки, культури, техніки. Не викли­кає сумніву, що досягнення науки мають пріоритетне значення і мо-

12

Загальні положення про інтелектуальну власність

жуть бути використані в будь-якій сфері діяльності людей. Науково-технічні досягнення формують рівень і характер виробництва. Інте­лектуальні досягнення у сфері художньої літератури, мистецтва і культури в цілому формують моральні засади суспільства, його світо­гляд, ставлення до навколишнього середовища, його бачення, тобто ті засади, які ми називаємо людськими цінностями і які визначають духовний світ людини і суспільства. Видається, що саме ці засади є найбільш важливими у формуванні світогляду суспільства і кожного окремого індивіда. Духовний характер суспільства формують саме діячі художньої літератури, культури і мистецтва, особливо найбільш видатні їх представники. Від характеру духовного світосприйняття залежать характер і напрями науково-технічного прогресу. Якби в дискусії 50-х років XX ст. між фізиками і ліриками перемогли ліри­ки, у нас не було б Чорнобильської трагедії.

Важливою складовою рівня інтелектуальної діяльності є освіта, зміст якої також визначається рівнем науки, культури і мистецтва.

У недалекі минулі часи розвиток науки, техніки і виробництва на­зивали науково-технічним прогресом. У найменуванні цього проце­су також відобразилися наслідки тієї давньої дискусії між ліриками і фізиками. Культуру і мистецтво, які зверхньо називали лірикою, до уваги взагалі не брали. На думку тодішніх «верхів» лірика аж ніяким чином не могла впливати на соціально-економічний розвиток суспільства і її просто зневажали. Це і знайшло своє відображення в акцентах розвитку складових, із яких складався науково-технічний прогрес.

Отже, поняття інтелектуальної діяльності і науково-технічного прогресу ні в якій мірі не співпадають. Поняття науково-технічного прогресу стосувалося лише розвитку науки, техніки і на цій основі виробництва. Поза межами цього поняття залишалися література, культура і мистецтво. Поняття інтелектуальної діяльності охоплює собою весь комплекс складових, що складають основу соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства.

Науково-технічний прогрес представляє собою досить складний механізм, у тому числі і з точки зору права. Саме в цьому аспекті він нас інтересує. Науково-технічний прогрес — це поступальний рух у розвитку науки і техніки, який складається із певних стадій, що у

13

РОЗДІЛ 1

своїй сукупності утворюють певний діалектичний виток по спіралі. Перша стадія цього руху — виявлення, формування і формулювання суспільних потреб у тих чи інших засобах і знаряддях праці, ма­теріалах і технологіях, у новій продукції тощо.

Науково-технічний прогрес визначався і визначається поки що виробництвом, доцільною діяльністю людини. Саме практична діяльність людини, передусім виробнича, є першопочатковим дже­релом, поштовхом науково-технічного прогресу і його кінцевою метою. Виробнича діяльність суспільства, під якою слід розуміти будь-яку доцільну діяльність людини, разом з науково-технічною діяльністю утворюють єдиний діалектичний цикл, спіральний виток. У цьому циклі виробництво посідало визначальне місце. У свою чер­гу виробництво зумовлюється потребами суспільства.

У процесі виробничої діяльності людина зустрічає ряд нерозв'яза­них проблем, постають задачі, для розв'язання яких потрібні нові методи, способи, шляхи тощо. Починаються пошуки цих засобів чи способів розв'язання посталих проблем, передусім у навколишньому середовищі, в природі шляхом вивчення її закономірностей, власти­востей і явищ. Таким чином, виробництво ставить перед наукою за­вдання знайти способи розв'язання посталих проблем, відшукати нові засоби чи способи розв'язання виробничих та інших завдань. Наука повинна дати відповіді на поставлені суспільною практикою запитання. Формування і формулювання цих завдань знаходить своє правове закріплення в науково-технічних прогнозах, науково-тех­нічних програмах, планах. На цій стадії визначаються основні на­прями розвитку науки і техніки. Виявлення цих напрямів має істот­не значення для розвитку науково-технічного прогресу — їх вибір може або сприяти його прискоренню, або гальмувати його.

Наступна стадія — фундаментальні дослідження, результатом яких є встановлення закономірностей, властивостей і явищ матері­ального світу, тобто наукові відкриття. Зрозуміло, далеко не всі фун­даментальні дослідження завершуються відкриттями.

По мірі накопичення наукових знань наука все більше стає не­обхідним елементом виробничого процесу — здійснюється широкий процес онаучування виробництва. Виробництво уже не може успіш­но розвиватися без належного наукового забезпечення. Виробничий

14

Загальні положення про інтелектуальну власність

процес і науково-технічний прогрес на цьому етапі перетворюються в єдиний науково-виробничий процес.

Результати науково-дослідної діяльності, тобто відкриття, стають основою нового винаходу, нового удосконалення методів вироб­ництва. Проте винахід — це лише ідеальне розв'язання практичного завдання, яке ще не може бути використане безпосередньо у вироб­ництві. Винахід необхідно певним чином матеріалізувати, втілити в певну конструкцію, технологію, речовину тощо — перетворити іде­альне розв'язання в оречевлений предмет — техніку, оречевлену си­лу знання. Створення і впровадження у виробництво нової техніки складають сутність наступної стадії технічного прогресу.

Отже, науково-технічний прогрес складається із певних стадій, які знаходяться в постійному розвитку, взаємно обумовлені і послі­довно замінюють одна одну. Підсумком цих стадій є наукові відкрит­тя, винаходи, нова техніка. Сутність цих стадій полягає в безпе-ревному пізнаванні матеріального світу і послідовному перетворенні (оречевленні) пізнаних закономірностей, властивостей і явищ в інте­ресах доцільної діяльності людини.

Спираючись на вище викладене, сутність науково-технічного про­гресу можна визначити як безперервний і поступальний, такий, що постійно удосконалюється, взаємообумовлений процес пізнання за­кономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, їх перетво­рення (оречевлення) і використання в доцільній діяльності людини.

Сутність технічного прогресу полягає в поступальному процесі перетворення (оречевлення) і використанні пізнаних закономірнос­тей, властивостей і явищ матеріального світу в доцільній діяльності людини, який взаємообумовлений і постійно удосконалюється.

Технічний прогрес є не що інше як процес перетворення досяг­нень науки в безпосередню продуктивну силу.

Отже, сутність науково-технічного прогресу полягає у виявленні, встановленні і пізнанні нових закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, в їх перетворенні (оречевленні) для використан­ня в доцільній діяльності людини. Іншими словами, це процес добу­вання і застосування нових наукових і технічних знань в інтересах задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства. Основна функція науково-технічного прогресу — забезпечити виробництво та

15РОЗДІЛ 1

іншу доцільну діяльність людини найбільш оптимальними засобами, способами, матеріалами, методами тощо для досягнення практичних цілей.

Цей своєрідний екскурс наведено з метою розкрити сутність на­уково-технічного прогресу та виявити його відмінності від поняття інтелектуальної діяльності.

Таким чином, поняття науково-технічного прогресу не охоплює собою цілу сферу інтелектуальної діяльності, а саме літературу, куль­туру і мистецтво. Такі поняття як інтелектуальна діяльність, творча діяльність або просто творчість та науково-технічний прогрес пере­хрещуються, переплітаються між собою, хоча й істотно відрізняють­ся одне від одного. Що таке науково-технічний прогрес — у тій чи іншій мірі ми з'ясували. Постає запитання, що таке інтелектуальна діяльність і чим вона відрізняється від творчості.

Досить часто ці поняття вживають як однозначні — інтелектуаль­на діяльність і є творчою. Безперечно, це так. Інтелектуальна діяль­ність не може бути не творчою. Проте і творчість, і інтелектуальна діяльність мають свої особливості або відмінності.

Конституція України в ст. 41 проголошує: «Кожен має право во­лодіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результа­тами своє інтелектуальної, творчої діяльності». Отже, в Конституції України розрізняється інтелектуальна діяльність і творча діяльність. В усякому разі ці поняття не тотожні і означають вони не одне і те ж.

Творча діяльність або просто творчість — це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що відзначається непо­вторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива тільки людині — адже творити може тільки люди­на. Суб'єктом творчої діяльності може бути тільки людина. Природа інколи також створює унікальні шедеври, але в природі здійснюється процес розвитку, а не творчості. Творчість — процес усвідомлений, цілеспрямований і, як правило, передбачуваний.

Отже, результатом творчої діяльності є щось таке, чого ще не бу­ло — це суспільно-історична унікальність. Цей результат має бути новим, оригінальним, він не може бути повторенням уже відомого. Такі результати можуть появитися саме в результаті творчої діяль­ності.

16

Загальні положення про Інтелектуальну власність

У цьому аспекті специфічною рисою творчості є саме те, що твор-діяльність не може бути повторенням відомого, її результату завжди властива новизна.

Творчість властива людині у будь-якій сфері її доцільної діяль-ності. Конституція України проголошує свободу творчості (ст. 54 Конституції). Це означає, що людина може творити в будь-якій га­лузі діяльності і творити все, що їй забажається. Проте обмеження творчості встановлюються законом — творчість не може бути анти-суспільною, аморальною, спрямованою проти людства.

Творча діяльність — поняття більш широке ніж інтелектуальна діяльність. Під поняття «результати творчої діяльності» чи просто «результати творчості» або «творчі результати» підпадають будь-які результати творчості. Результати інтелектуальної діяльності — це безперечно результати творчої діяльності. Але результати інтелекту­альної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим ви­могам закону. Тільки за цієї умови результати інтелектуальної діяль­ності можуть стати об'єктами інтелектуальної власності. У разі їх невідповідності вимогам закону вони не можуть стати об'єктами правової охорони.

Інтелектуальна діяльність і творча діяльність — це розумова діяльність. У цьому аспекті ці два види діяльності співпадають. Але не всяка розумова діяльність є інтелектуальною чи творчою. Людина може розумово працювати, але творчого результату не досягти. Слід мати на увазі й те, що розумовою діяльність займаються багато лю­дей і з розвитком суспільства їх стає більше, це — вчені, інженери, вчителі, лікарі тощо. Творчість, у результаті якої появляється щось нове, властива далеко не всім.

Таким чином, інтелектуальна діяльність відрізняється від творчої тим, що її результати неодмінно стають об'єктами правової охорони. Далеко не всі результати творчої діяльності стають об'єктами інте­лектуальної власності і, отже, об'єктами правової охорони.

Кількість результатів творчої діяльності значно переважає кіль­кості об'єктів інтелектуальної власності. До результатів творчої дія­льності відносяться й ті, які з тих чи інших причин не можуть стати об'єктами правової охорони, наприклад, відкриття, винаходи, які

2 2-131

17

РОЗДІЛ 1

втратили патентоздатність, не запатентовані об'єкти промислової власності.

Зазначена істотна відмінність між інтелектуальною власністю та іншим результатом творчої діяльності виявила таку ж істотну неузго­дженість у правовому режимі цих двох результатів. Знову звернемося до ст. 41 Конституції України. Відповідно до цієї статті кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Видається, що наведену консти­туційну норму слід розуміти так: результати інтелектуальної і творчої діяльності наділені однаковим правовим режимом. Насправді це не так — наукові відкриття не підлягають правовій охороні як об'єкти інтелектуальної діяльності. Але ж ні в кого не викликає сумніву, що відкриття — це результат важкої, напруженої, тривалої творчої праці.

Наведемо ще такий приклад. Створено цінний винахід. Проте йо­го автори тим чи іншим способом розголосили його сутність задовго до подання заявки на патентування (більше року). У такому разі цей винахід не підлягає патентуванню. Але ж він не перестав бути тим са­мим цінним винаходом. Проте за формальними вимогами чинного законодавства такий «розголошений» винахід випадає із кола об'єк­тів правової охорони, він не може бути визнаний об'єктом інтелекту­альної власності. Постає далеко не риторичне запитання, а чия ж це власність. Чинне законодавство України про інтелектуальну влас­ність відповіді на це запитання не містить.

Аналогічна ситуація складається і у випадках, коли на об'єкт про­мислової власності закінчився строк правової охорони. У більшості випадків винахід та інші об'єкти промислової власності з часом мо­рально старіють і вже не представляють будь-якого економічного інтересу. Але ж серед таких винаходів інколи є такі, які морально не застаріли і продовжують використовуватися. Проте правова охорона на них уже не поширюється. У такому разі знову постає запитання — чия це власність. Держава від об'єкта промислової власності відмов­ляється, а патентовласник позбавлений правової охорони.

У наведених прикладах власність і правова охорона припиняють­ся чи просто не виникають. У таких випадках об'єкт промислової власності може бути використаний будь-ким без будь-якого дозволу і без виплати винагороди будь-кому (державі чи патентовласнику).

18

Загальні положення про інтелектуальну власність

Нарешті, об'єкт промислової власності з тих чи інших причин мо­же бути просто не запатентованим. Винахідник просто не надав на­лежного значення патентуванню.

Таким чином, певна кількість результатів творчої діяльності не піддягає правовій охороні і на ці результати не виникає право інте­лектуальної власності. Складається парадоксальна ситуація — є творчий результат, який може стати або уже став об'єктом інтелекту­альної власності, але перестав ним бути, а права на нього немає. Але ж така правова ситуація суперечить раніше зазначеній нормі Кон­ституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, кори­стуватися і розпоряджатися своїм результатом творчої діяльності. Іншими словами, Конституція України визнає право власності на такий результат, а чинне законодавство України про інтелектуальну власність не визнає.

Безперечно, зазначену проблему необхідно розв'язувати. Ті ре­зультати творчої діяльності, які з тих чи інших причин не дістали спеціальної правової охорони відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність, слід визнати об'єктами права власності (не інтелектуальної) відповідно до Конституції України. Така власність має охоронятися загальними цивільно-правовими нормами.

Отже, творчі результати — це результати творчої діяльності, які можуть бути об'єктами правової охорони, а можуть і не бути. Ті ре­зультати творчої діяльності, які наділяються правовою охороною і визнаються об'єктами інтелектуальної власності, і є результатами са­ме інтелектуальної діяльності.

Таким чином, інтелектуальна власність (результати інтелектуаль­ної діяльності) є результатом інтелектуальної, творчої діяльності, який відповідає вимогам чинного законодавства. Тільки в такому разі їй надається правова охорона. У наш час роль і значення інтелек­туальної власності інтенсивно зростають, вона давно уже стала найбільш цінним капіталом людства. В усьому світі інтелектуальна власність є об'єктом цивільного обороту. В силу істотного значення інтелектуальної діяльності і особливо її результатів для соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства попит на неї також інтенсивно зростає. Вона часто стає об'єктом неправомірних дій,

2"2-131

19

РОЗДІЛ 1

зловживання, недозволеного використання, тому потребує надійної і ефективної правової охорони.

Посилення правової охорони інтелектуальної власності необхідне ще й тому, що саме інтелектуальна діяльність, як показує досвід країн з розвиненою економікою, все в більшій і більшій мірі буде визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку країни. Визначальне, пріоритетне місце буде посідати не вироб­ництво, а саме наука, культура, техніка. Поняття «культура» в дано­му разі слід розуміти в її широкому значенні — це і освіта, і культура поведінки, науково-технічний рівень виробництва та іншої доціль­ної діяльності людини, література і мистецтво та багато інших скла­дових, що визначають рівень цивілізованості того чи іншого сус­пільства.

Саме рівень культури визначає світогляд, світовідчуття, моральні засади та інші людські цінності як суспільства в цілому, так і кожно­го окремого індивіда. Іншими словами, саме культура в самому ши­рокому значенні цього поняття зумовлює, формує духовний світ суспільства і кожної окремої людини. Духовний світ (чи духовність) суспільства зумовлює напрями розвитку науки, техніки (технологій) і виробництва. Саме тому патентні закони не визнають науково-технічними досягненнями пропозиції, які мають антисуспільний, аморальний характер. До них варто було б віднести зброю масового знищення людей, зомбування та інші досягнення, спрямовані проти людства.

Духовний світ суспільства визначається видатними діячами літе­ратури, культури, мистецтва. Ми не дуже пам'ятаємо вчених старо­давнього світу, які розвивали техніку того часу. Але ми добре пам'я­таємо діячів духовної сфери. Духовний рівень не тільки українського суспільства визначали і визначають такі діячі, як Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Олесь Гончар та ін. Вони формували і формують моральні засади суспільства, визначають його духовний рівень.

Залежність науково-технічного розвитку від духовного можна простежити на прикладах життя і діяльності видатних вчених сучас­ності Нільса Бора та Андрія Сахароза. Нільс Бор — видатний фізик, який стояв біля витоків атомної фізики, прийшов до висновку, що

20

Загальні положення про інтелектуальну власність

досягнення науки не повинні бути використані на шкоду людству. Такої ж позиції дотримувався Андрій Сахаров. Вони виступили з різкими протестами проти використання досягнень науки для масо­вого знищення людей. Висока духовність цих та багатьох інших ви­датних вчених стала над їх науковими досягненнями. Саме духов­ність в їх світогляді перемогла і зумовила потребу припинити їх дослідження у військовій сфері. У своїй подальшій громадсько-суспільній діяльності вони керувалися інтересами людства в цілому, а не окремих держав і монополій. Вони відмовилися працювати в інтересах останніх.

Послідовників такої позиції у світі не так вже й мало. До них відносяться такі видатні особисті як М. Ганді, М. Кінг, мати Марія, М. Грушевський, В. Короленко та ін.

Духовність формує людину, яка виробляє економічні, політичні, соціальні цінності. Людство випробувало багато шляхів поліпшення свого буття, чимало з них виявилися або непридатними, або придат­ними не повною мірою. Сьогодні людство не відчуває відсутності ідей щодо організації свого існування. Проте гостро відчувається не­достаток духовних цінностей, що істотно гальмує соціальний та на­уково-технічний прогрес. Будь-яка діяльність, що виходить із-під контролю моральних засад суспільства і людини, її розуму та гума­ністичної доцільності, стає бездуховною, що робить таку діяльність небезпечною. Тому в колізіях сучасності, коли треба вибирати між технологічною та гуманістичною перспективою, перевагу слід нада­вати моральній, духовній доцільності¹. Іншими словами, в сучасно­му розвитку суспільства пріоритетне значення набуває саме форму­вання духовності як самого суспільства, так і окремої людини. Вис­ловлюється навіть така думка: або XXI ст. буде століттям духовності, або його взагалі не буде. Видається, що для такого песимізму все ж підстав немає — людство переможе бездуховність, розум візьме верх.

Складовою духовності або однією з її передумов є культура, зміст якої також формується духовністю. Культура завжди посідала висо­кий щабель у соціальному розвитку суспільства. Проте в другій по-

¹Кримський С. Духовність: запити відроджуваної совісті. — Урядовий кур'єр. - 2000, 12 серпня.

21

РОЗДІЛ 1

ловині XX ст. її роль і значення істотно зросли. Зміст культури визна­чається духовністю суспільства, але й культура певною мірою визна­чає рівень духовності. Академік В. Семиноженко стверджує, що у світі уже відбулася гуманітарно-інноваційна революція. Автор звернув ува­гу на те, що окремі духовні цінності — надбання культури —набувають усе більшого значення товару, об'єкта цивільного обігу. Гуманітарний капітал не просто здатний, а вже приносить вагомі прибутки тим, хто вміло використовує надбання культури. Усе більше визнаються гу­манітарні та інформаційні технології. Зростає ціна на ринку не лише на нове, найдосконаліше обладнання та технології, а ще в більшій мірі на нові концепції, ідеї та способи їх реалізації, іншими словами — зро­стає ціна на патенти, науково-технічні досягнення. Зазначені фактори ще раз підтверджують пріоритетність науки як індикатора, джерела і двигуна соціально-економічного прогресу. Тобто в сучасних умовах уже ні в кого не виникає будь-якого сумніву щодо доцільності та еко­номічної вигідності інтелектуальної діяльності в цілому. Стрімко зро­стає роль і значення тієї частини інтелектуальної діяльності, яка охоп­люється поняттями — наука, культура, мистецтво. Пріоритетність на­уки уже безспірна. У той же час зростає економічне значення надбань культури та мистецтва. Вони не тільки формують духовний світ люди­ни, а й стають вигідною сферою капіталовкладень та джерелом одер­жання прибутків. Надбання культури і мистецтва дуже швидко транс­формуються у вигідний капіталомісткий, технологічно насичений ри­нок. Дуже вигідними стали кіноіндустрія, телебачення, книговидав­ництво, шоу-бізнес тощо. Споживання гуманітарної продукції стало масовим, зростають масштаби гуманітарних послуг. Сукупність цих ринків створює потужний сектор економіки, новий за своїм характе­ром, який розв'язує низку істотних проблем: стає вигідним джерелом прибутків, певною мірою розв'язує проблему зайнятості та доходів на-се|Іення і є одним із головних чинників позитивної динаміки еко-н^мічного зростання¹.

І / Важко переоцінити значення інтелектуальної, творчої діяльності і доія розвитку технологій, нової техніки та виробництва. Уже безспір-

¹ Семиноженко В. У світі відбулася гуманітарно-інноваційна революція. Урядовий кур'єр. — 2000, 27 травня.

22

Загальні положення про інтелектуальну власність

ною стала теза: успішний розвиток виробництва в сучасних умовах можливий лише за належного його науково-технічного забезпечен­ня. У свою чергу належне науково-технічне забезпечення можливе лише за умови ефективного, точного і своєчасного науково-техніч-Н0го прогнозування розвитку техніки, технологій і виробництва. ' Досвід країн світу з розвиненою ринковою економікою свідчить про те, що високий технічний рівень виробництва в сучасних умовах можливий за умови інтеграції наукової, технологічної та промисло­вої політики країни. Усі ланки розвитку техніки і виробництва мають здійснюватися за єдиною технологічною схемою від зародження ідеї до її втілення в продукцію і реалізації на ринку.

Нова техніка, яка зумовлює технічний рівень виробництва, сама має створюватися на науково-технічних розробках на рівні вина­ходів. Винахідництво є одним із найпотужніших двигунів науково-технічного прогресу. Саме тому винахідництво є одним із найваж­ливіших напрямів інтелектуальної діяльності, який опирається пере­дусім на досягнення науки.

Президент України Л. Д. Кучма, виступаючи на засіданні Пре­зидії Національної академії наук України 27 січня 2000 р., підкрес­лив, що наука і науково-технічний прогрес справедливо відносяться в сучасному світі до головних чинників соціально-економічного роз­витку. Це зумовлює необхідність зберегти той потужний інтелекту­альний потенціал, який має Україна, і послідовно його нарощувати¹.