Перше питання

Рекомендована література: 3:(442-453), 7:(284-29б), 12:(276-281), П:(48-65).

Перше питання необхідно починати з аналізу причин Другої світової війни, визначення її як кризи Версальсько-Вашингтонської системи. Використовуючи новітні досягнення історичної науки доцільно розглядати Другу світову війну не тільки як загрозу світовій цивілізації з боку німецького фашизму, а й з боку сталінського Союзу РСР.

Зверніть увагу на східну політику нацистського рейху, насамперед, у вирішенні українського питання на свою користь.

Розкриваючи зміст “українського питання” напередодні Другої світової війни, слід зазначити, що роз'єднаність і перебування українських земель у складі чотирьох держав було значним дестабілізуючим фактором політичного життя довоєнної Європи. Крім СРСР, Польщі, Румунії та Чехословаччини, які намагались утримати вже підвладні і приєднати нові українські землі, на них, у боротьбі за "життєвий простір", почала активно претендувати Німеччина, а також Угорщина, що домагалась повернення українського Закарпаття. Драматизм ситуації полягав у тому, що самостійно український народ в той час об'єднати свої землі в єдиній державі і, таким чином, вирішити українське питання не міг. Все залежало від балансу інтересів насамперед великих держав - Німеччини та СРСР. Це робило українське питання, тобто питання про подальшу долю українських земель, клубком серйозних суперечностей, а “українську карту” - вагомим козирем у великій дипломатичній грі напередодні війни.

Висвітлюючи значення пакту Молотова-Ріббентропа (23 серпня 1939 р.) “Про ненапад”, доцільно сказати про те, що тільки тверда позиція радянського керівництва змусила Німеччину відмовитися від зазіхань на українські землі і планів створення “Великої України”. Але не треба забувати і про те, що цей договір фактично розв'язав руки Гітлеру для початку Другої світової війни. У той же час, радянсько-німецький договір став своєрідною точкою відліку процесу реального возз'єднання українських земель у межах однієї держави, що об'єктивно було явищем прогресивним. Інша річ, що для радянського керівництва возз'єднання України було не самоціллю, а лише частиною більш глобальних сталінських планів розповсюдження комунізму в західному напрямку.

З початком Другої світової війни (1 вересня 1939 р.), згідно з договором і таємним протоколом щодо розподілу сфер впливу між Німеччиною та СРСР, радянські війська 17 вересня перейшли польський кордон і окупували Західну Волинь і Східну Галичину. Рішення Установчих Народних зборів Західної України про возз'єднання Західної України з УРСР було затверджене Верховними Радами СРСР (1 листопада) і УРСР (14 листопада) 1939 р.

28 вересня 1939 р. був підписаний новий радянсько-німецький договір “Про дружбу і кордон між СРСР і Німеччиною”, згідно з яким кордон між двома державами пройшов уздовж річок Сян і Західний Буг. Переважна більшість території Західної України відійшла до СРСР. Частина українських територій (Лемківщина, Посяння, Холмщина і Підляшшя) опинилася під німецькою окупацією.

Наступним кроком процесу “збирання” українських земель, згідно з німецько-радянськими домовленостями, було вирішення проблеми Бессарабії. 28 червня 1940 р. Румунія погодилась передати Радянському Союзу Бессарабію і Північну Буковину. 2 серпня Верховна Рада СРСР прийняла Закон про включення до складу Української РСР Північної Буковини і Південної Бессарабії. Ті райони Бессарабії, в яких переважало молдавське населення та Молдавська АРСР були об'єднані у складі новоутвореної Молдавської РСР.

Висвітлюючи процес радянізації західноукраїнських земель, слід відзначити, що модель соціально-економічних й політичних перетворень у західних областях України була майже однаковою. З одного боку, відбувалася націоналізація промислових підприємств, експропріація маєтків польських землевласників, перерозподіл землі між українськими селянами, ліквідація безробіття, українізація, поліпшення медичного обслуговування й освіти. З іншого - здійснювались руйнація політичної та культурної інфраструктури, насильницька колективізація, антицерковні акції, репресії що охопили до 10-20 % населення, масові депортації населення тощо.

Попри всю суперечливість та неоднозначність політики тоталітарного режиму в східноукраїнських землях об'єднання більшості етнічних українських земель у межах однієї держави було надзвичайно визначною подією в житті українців, важливим кроком у розв'язанні українського питання.