2.1.7. Податок на нерухоме майно (нерухомість)

З усіх податків, що справляються у світі, найпоширеніший майновий податок. Однією з причин цього є те, що ухилитися від податку на нерухоме майно (земля і нерухомі споруди, наприклад, будинки) досить важко. Хоча найпоширеніша база майнових податків — це земля й будинки, в деяких країнах місцева влада включає до податкової бази також рухоме майно, таке як транспортні засоби, товарно-матеріальні запаси компанії, обладнання й устаткування.

Податки можуть спиратися на потенційну або продажну вартість землі або/та споруд, рухомого майна або матеріальних капітальних активів. Майно може оцінюватися на основі вартості реального основного капіталу або річної вартості, або в інший спосіб. Як правило, такі заклади, як школи, лікарні, а також культові споруди виводяться з-під оподаткування. Дуже .зручно покладати відповідальність за сплату податків на власників майна. Незаселене житло оподатковується тільки у Франції та Великобританії. У Франції майновий податок ко­ригується відповідно до чисельності сім'ї. У США і Великобри­танії малозабезпечені власники одержують податкові знижки. Житлова власність, як правило, оподатковується за нижчими ставками, ніж приміщення компаній.

Незважаючи на те, що складає базу оподаткування, загалом податок стягується пропорційно до ринкової вартості майна, тобто ціни майна в разі його продажу. Це означає, що майнові податки не обмежуються лише фактично придбаним і прода­ним впродовж певного проміжку часу майном, а справляються на основі ціни на майно в разі його продажу. Цей тип бази оподаткування називається базою майнового податку на основі вартості реального основного капіталу, і саме вона застосовується найчастіше.

З іншого боку, в деяких країнах база оподаткування визна­чається як річна орендна вартість майна, тобто сума доходу, одержаного від майна за якийсь проміжок часу.

Середня частка місцевих майнових податків у місцевих по­даткових надходженнях складає близько 50 відсотків у федера­тивних країнах і ЗО відсотків в унітарних країнах. У Нідерлан­дах, Сполучених Штатах Америки і в Канаді ця частка дорівнює 70 відсоткам місцевих податкових надходжень, а у Велико­британії вона складала 100 відсотків. Таким чином, у країнах західної демократії найпоширенішим податком, що накладаєть­ся місцевою владою, є майновий податок.

Наявність податків на нерухоме майно в Україні визна­чає стаття 14 Закону України «Про систему оподаткування» в редакції Закону від 18 лютого 1997 р. Введення їх у дію перед­бачається Законом України «Про податок на нерухоме майно (нерухомість)». Законопроект останнього схвалено Верховною Радою 26 лютого 1997 року. За статтею 1 законопроекту «плат­никами податку на нерухоме майно є громадяни України, іно­земні громадяни та особи без громадянства (далі громадяни), які мають у власності нерухоме майно, що розміщується на території України, а також громадяни, які постійно прожива­ють в Україні та мають у власності нерухоме особисте майно за її межами».

2.1.8. Плата (податок) за землю

Багатство будь-якої держави, в тому числі й України, поля­гає не в тому як багато в країні природних ресурсів, а в тому як організовано господарське використання їх.

За роки Радянської влади, коли основним методом управління економікою було адміністрування, земля формаль­но не визнавалась майном, хоча завжди й була ним. Завдання з регулювання відносин землекористування спрощувались і зво­дились в основному до порядку надання та вилучення землі, визначення прав і обов'язків щодо її обробки та охорони угідь. Користування землею, що розуміється як її вчасна та якісна обробка, не пов'язувалось безпосередньо з результатами праці на землі і привласненням доходів. До того ж воно супроводжу­валося безмежним втручанням органів державної влади та їхніх посадових осіб у рішення внутрігосподарських питань, які спо­конвічне є виключно справою самих землекористувачів — строки сівби, збирання, зберігання, продаж врожаю і т. ін. Земля взагалі не розглядалась як економічна цінність. Вона визнавалась об'єктом природи, який надавався безплатно. Практично не було врегульовано відносини між державою — власником землі та її користувачами - - колгоспами, радгоспами, іншими підприємствами, а також громадянами та їхніми колективами. Земельні рентні відносини не визнавались категорією земель­ного права, не було взаємної вигоди власника і користувача землею, втрачалась будь-яка зацікавленість у кращій внутрігосподарській організації угідь та землеустрою. Невизна­ченість земельних відносин держави - - власника землі і її користувачів породжувала безвідповідальність з обох сторін.

Нині в Україні здійснюється реорганізація організаційно-правового механізму регулювання земельних відносин. Але, як показує практика, процес позбавлення недоліків дореформенного режиму права землекористування - - процес непростий. Необхідне розуміння того, що користування землею з госпо­дарською метою не може регулюватися тільки адміністратив­ними методами. Земля виступає тепер не як об'єкт адміністру­вання, а як нерухоме майно. За використання землі в містах і селах України справляється плата як земельний податок або орендна плата, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального ви­користання та охорони земель, підвищення родючості грунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ве­дення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніто­рингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфра­структури населених пунктів.

Земельний податок -- це ще один із змішаних податків, тобто з тих, які сплачують і юридичні, і фізичні особи.

Земельний податок — це законодавче урегульований обо­в'язковий платіж, що справляється з юридичних і фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Земельні правовідносини регулюються Земельним кодек­сом України від 18.12.1990 року. Стягнення податку відбу­вається на підставі Закону України «Про плату за землю» від З липня 1992 року (в новій редакції, яка діє з 1 січня 1997 p.), яким визначено розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельно­го податку.

Власники землі та землекористувачі, крім орендарів, є суб'єктами податку. До них належать підприємства та організації незалежно від форм власності і громадяни Украї­ни. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі і землекористувач, у тому числі орендар.

Розмір земельного податку не залежить від результатів гос­подарської діяльності власників землі та землекористувачів.

За ct. 5 Закону «Про плату за землю» об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або кори­стуванні, в тому числі на умовах оренди.

Підставою для нарахування земельного податку є наявність документа, що засвідчує право на власність або користування землею. Власники землі та землекористувачі сплачують земель­ний податок з дня виникнення права власності або права кори­стування земельною ділянкою.

Нарахування земельного податку громадянам провадиться державними податковими органами, які видають платникові до 15 липня поточного року платіжне повідомлення про спла­ту податку. Юридичні особи самостійно обчислюють суму зе­мельного податку і щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній податковій адміністрації.

Ставки податку

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогоспо­дарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошо­вої оцінки в таких розмірах:

а) для ріллі, сіножатей та пасовищ — 0,1;

б) для багаторічних насаджень — 0,03.

Ставки земельного податку із земель у населених пунктах, грошову оцінку яких визначено, встановлюються у розмірі од­ного відсотка від їхньої грошової оцінки. Середні ставки зе­мельного податку встановлюються у таких розмірах:

Групи населених пунктів з чисель­ністю населення (тис. чол.)	Середня ставка податку (коп. за 1 kb. метр)	Коефіцієнт, що застосову­ється у містах Києві, Сімфе­рополі, Севастополі та містах обласного підпорядкування
До 0,2	1,5	—
Від 0,2 до 1	2,1	—
Від 1 до 3	2,7	—
Від 3 до 10	3,0
Від 10 до 20	4,8	—
Від 20 до 50	7,5	1,2
Від 50 до 100	9,0	1,4
Від 100 до 250	10,5	1,6
Від 250 до 500	12,0	2,0
Від 500 до 1000	15,0	2,5
Від 1000 і більше	21,0	3,0

У населених пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів Украї­ни до курортних, до ставок земельного податку застосовуються коефіцієнти:

а) на південному узбережжі Автономної Республіки Крим -3,0;

б) на південно-східному узбережжі Автономної Республіки Крим - 2,5;

в) на західному узбережжі Автономної Республіки Крим - 22

г) на Чорноморському узбережжі Миколаївської, Одеської та Херсонської областей - 2,0;

д) у гірських та передгірних районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей - 2,3, крім населених пунктів, які Законом України «Про статус гірських населених пунктів України» віднесені до категорії гірських;

е) на узбережжі Азовського моря та в інших курортних місцевостях - 1,5.

Ставки земельного податку по земельних ділянках (за ви­нятком сільськогосподарських угідь) диференціюють і затвер­джують відповідні сільські, селищні, міські Ради із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнахо­дження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від се­редніх ставок податку з урахуванням коефіцієнтів, що вста­новлено в ч. 2 і 3 ct. 7 Закону.

При визначенні розміру податку за земельні ділянки, зай­няті виробничими, культурно-побутовими, господарськими бу­дівлями і спорудами, розміщеними на територіях та об'єктах історико-культурного призначення, що не пов'язані з функціо­нальним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі кое­фіцієнти до відповідного земельного податку:

а) міжнародного значення — 7,5;

б) загальнодержавного значення — 3,75;

в) місцевого значення — 1,5.

Податок за земельні ділянки, надані для Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законодавства України, залізниць, гірничодобувних підпри­ємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної про­дукції, справляється у розмірі 25 відсотків від суми земельного податку, обчисленого відповідно до ч. 1 та 2 статті 7 Закону.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств про­мисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справ­ляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транс­порту, для Збройних Сил України та інших військових форму­вань, створених відповідно до законодавства України, справляється в розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області, крім земель військових сільськогосподарсь­ких підприємств.

У разі використання залізничним транспортом, Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями, ство­реними відповідно до законодавства України, земель не за цільо­вим призначенням, податок справляється в розмірах, встанов­лених ч. 1 ct. 7 Закону. Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим зако­нодавством.

Податок за земельні ділянки, що входять до складу земель лісового фонду і зайняті виробничими, культурно-побутовими, житловими будинками та господарськими будівлями і спору­дами, справляється в розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі по області.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки бюджетів сільської, селищної, міської Ради, на тери­торії яких знаходяться земельні ділянки.

За нецільове використання коштів, що надходять від земель­ного податку до відповідного бюджету, фінансовими органами нараховується штраф у розмірі 100 відсотків використаних сум, які надходять до Державного бюджету України.

За невчасну сплату земельного податку справляється пеня в розмірі 0,3 відсотка суми недоїмки за кожний день простро­чення.

Розмір пені за невчасне внесення орендної плати передба­чається в договорі оренди, проте він не може перевищувати став­ки пені за невчасну сплату земельного податку.

За порушення Закону України «Про плату за землю» плат­ники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодек­сом України та відповідно до Закону України «Про державну податкову службу в Україні».