29.Збільшення статутного капіталу без залучення додаткових внесків

Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків вкладників здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основі безоплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:

• чистий прибуток звітного періоду;

• додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів;

• прибуток, тезаврований у попередніх періодах (резервний капітал чи нерозподілений прибуток минулих років).

Порядок збільшення розміру статутного капіталу АТ за рахунок раніше сформованих резервів чи реінвестицій включає таку послідовність дій:

• прийняття рішення та оформлення відповідного протоколу;

• публікація в друкованих органах ВРУ або КМУ, або офіційному виданні фондової біржі повідомлення про збільшення розміру статутного капіталу АТ;

• надання протоколу рішення та копії надрукованого повідомлення до ДКЦПФР не пізніше 10 днів після його опублікування;

• внесення та реєстрація змін до статуту товариства;

• реєстрація випуску акцій;

• оформлення та депонування нового глобального сертифіката випуску акцій;

• внесення інформації до системи реєстру власників іменних цінних паперів;

• виготовлення бланків та видача акціонерам сертифікатів акцій.

30. Забезпечення наступних витрат і платежів

У складі забезпечень наступних витрат і платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображається нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишків коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Забезпечення наступних витрат і платежів можна розглядати як один їз інструментів прихованого самофінансування. За своїми характеристиками забезпечення можна трактувати як позичковий капітал підприємства з невизначеними строками та сумами погашення.

До основних видів забезпечень, які можуть створюватися на підприємствах, належать такі:

• забезпечення виплат персоналу;

• додаткове пенсійне забезпечення;

• виконання гарантійних зобов’язань;

• реструктуризація;

• виконання зобов’язань за ризиковими контрактами тощо.

31. Чистий грошовий потік

Чистий рух грошових потоків у результаті операційної діяльності прийнято позначати як операційний Cash-flow, чистий рух коштів від інвестиційної діяльності – як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та вихідними потоками в рамках фінансової діяльності - Cash-flow від фінансової діяльності.

Чистий Cash-flow по підприємству за звітній період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності.

Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-flow, який характеризує частину виручки від реалізації продукції, яка залишається в розпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру.

Наявність операційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:

• фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел;

• погашати фінансову заборгованість;

• виплачувати дивіденди.

Немає єдиного підходу щодо методології визначення Cash-flow.

Класичний спосіб розрахунку операційного Cash-flow полягає в тому, що до чистого прибутку підприємства (після оподаткування) за визначений період додаються амортизаційні відрахування, нараховані у цьому самому періоді, та приріст забезпечень.

Якщо від “класичного” (брутто) Cash-flow відняти суму нарахованих дивідендів, то одержимо – нетто Cash-flow.

На практиці існуть два найпоширеніші методи розрахунку Cash-flow:

• прямий метод – при використанні якого чистий грошовий потік від операційної діяльності розраховується як різниця між вхідними та вихідними грошовими потоками, що мають безпосереднє відношення до операційної діяльності підприємства. До вхідних належать: грошові надходження від продажу товарів у звітному періоді, погашення дебіторської заборгованості, інші грошові надходження від операційної діяльності (від реалізації оборотних активів, операційної оренди активів тощо). До вихідних: грошові видатки на покриття витрат, які включаються у собівартість продукції, адміністративних витрат, витрат на збут, інших витрат операційної діяльності, а також податки на прибуток та проценти за користування позичками;

• непрямий метод – здійснюється зворотний до прямого методу розрахунок: операційні прибутки (збитки) коригуються на статті доходів (зменшуються) і витрат (збільшуються), які не впливають на обсяг грошових засобів (амортизація, забезпечення наступних витрат і платежів), а також на суму змін в оборотних активах та поточних зобов’язань, що пов’язані з рухом коштів у рамках операційної діяльності та сплатою процентів за користуванням позичками.

Якщо операційний Cash-flow скоригований на позитивний (негативний) Cash-flow від інвестиційної діяльності, то ми отримаємо так званий Free (незалежний) Cash-flow , який характеризує здатність підприємства забезпечити операційну діяльність та планові інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел.