3.1 План та причини висадки загону Ольшанського в тилу ворожих військ

На підступах до Миколаєва німецькі війська вчинили відчайдушний опір. Десять днів війська Червоної армії вели запеклі, виснажливі бої за Миколаїв. 28-а армія генерала О.О. Гречкина у складі 10-го стрілецького, 2-го механізованого корпусів, 1-го укріпрайону, 384-го окремого батальйону морської піхоти змушена була вести затяжні бої південно-східніше Миколаєва. Впродовж Херсонського шосе наступала 5-а ударна армія генерал-полковника В.Д. Цветаєва. Війська 6-ї армії генерал-лейтенанта І.Т. Шлеміна, оволодівши с. Пересадівкою на р. Інгул, зав’язали жорстокі бої в смузі укріплень «Бузького валу».

21 березня без артилерії батальйон Ф. Котанова визволив Богоявленськ (нині Корабельний район м. Миколаєва), а увечері захопив вже й Широку Балку (що між Богоявленськом та містом Миколаїв).

22 березня 1944 року частини 49-ї гвардійської стрілецької дивізії штурмом оволоділи Богоявленськом, 25 березня – станцією Кульбакіно, селом Широка Балка й вийшли до найближчих підступів до міста Миколаїв. У боях тільки за три села – Балабанівку, Богоявленськ та Широку Балку – загинули близько 500 воїнів[33, с.57].

Німецьке командування приділяло значну увагу утриманню Миколаєва, як порту-базі постачання морем свої війська. Адже Крим був ще у руках фашистів. Володіння Миколаєвом мало для Німеччини й політичне значення, оскільки його падіння-визволення та просування радянських військ по Дністру прискорювало вихід із війни Румунії та розпад фашистського блоку. Крім спецчастин, штрафних батальйонів та охоронних військ, фашистське командування задіяло для утримання Мико­лаєва 79-ту, 258-му, 30-ту, 370-ту піхотні дивізії, 968-й фортечний та 4-й велосипедний полки. Заздалегідь зайнявши оборонні позиції, гітлерівці встигли розгорнути та пристріляти щільну систему артилерійсько-кулеметного вогню[32, с.136].

Щоб забезпечити успішне просування військ, командування 28-ї армії приймає рішення висадити десант за укріпленою лінією ворога. Перша спроба була здійснена 24 березня. До складу ввійшло 100 бійців. Для пересування десанту були надані квадратні понтони, котрі зовсім не були пристосовані для форсування. Десант в цю ніч не вийшов. Операція була відкладена для пошуку придатних плавзасобів[54, с.108].

Коли плавзасоби були знайдені було розроблено план проведення операції. Головним завданням десанту в бойовому наказі було одночасно з 28-ю армією, котра наступає з фронту, вдарити з тилу, тим самим спричинити паніку серед німців. Щоб дезорганізувати оборону ворога було прийнято рішення висадити десант безпосередньо в районі міста, поблизу нового елеватора. У планах операції було раптовим ударом захопити й утримати порт до підходу головних сил, відтягнути на себе части­ну сил противника для того, щоб полегшити штурм гітлерівських укріплень. Не дати їм можливості вивести порт з ладу, зберегти причали, елеватор, портові споруди, зірвати евакуацію німецьких військ та не допустити вивезення місцевого населення – головні цілі операції.

Сенс діяльності будь-якого радянського десанту наступний: червоноармійці наступають з фронту, а десантників висаджують в тилу. Тоді у німців складається враження, що вони оточені, і ворог відступає. Причому, десантники опиняються саме на шляху відступу, що змушує німців обирати більш довгий шлях, а це означає, що вони не зможуть вивезти місцеве населення і матеріальні цінності. Всі десанти були організовані таким чином, окрім миколаївського. Висадка десанту в порту не мала сенсу. Доцільно було висадити їх на протилежному боці річки, таким чином забезпечивши перешкоду відступу німецьких військ до Одеси.

Можна сказати, що даний план операції залишається незрозумілим, адже такі дії були малоефективними. Ми вважаємо, що це великий прорахунок командування 28-ї армії, який призвів до загибелі великої кількості бійців.