2 Питання

Наука про літературне редагування пройшла відносно корот­кий шлях. Фактично XX століття було тим періодом, який дав перші дослідження у галузі літературного редагування. До цього літературне редагування існувало як ремесло, праця, творчість, майстерність і мало свій справді науково-технологічний вигляд лише у формі коректури, зачатки якої, як відомо, сягають основ друкарської праці.

Наука про літературне редагування ставить за мету визначи­ти загальні завдання редагування, його предмет, показати нау­ково обгрунтовані й доцільні методи й методики редакторської праці. Поряд із визначенням загальних завдань редагування, з початку 60-х років дослідники прагнуть описати предмет і ме­ханізм редакторської праці, щоб тим самим конкретизувати її методику й цілі. Механізм цей по суті визначається як зіставлення у роботах Г.Д.Каплана, Р.Г.Іванченка та інших авторів. При цьому для Г.Д.Каплана об’єктом зіставлення є твір

і вироблений редактором ідеал його; для Р.Г.Іванченка і М.Д.Феллера — розуміння твору автором і читачем.

Наука про літературне редагування пройшла відносно короткий шлях. Літературне редагування у ЗМК - ще молодша наука. За М.Сікорським формування теорії редагування завершилося до 50-х років. Наука про редагування розвивалася переважно як галузь книговидання. Процес цей розгортався за трьома напрямками: 1) розробка мовностилістичного аспекту редакторської праці; 2) узагальнення редакторського досвіду; 3) теоретичне узагальнення редакційного процесу.

Активне вивчення мови радянської преси, проблем практичної стилістики починається в 30-ті роки. Робота ця пов'язана з діяльністю ученого К.Билінського. Узагальнення редакторського досвіду поділяється на дві сфери: діяльність видатних письменників, публіцистів, учених минулого, які виступали в ролі редакторів; досвід сучасників — видатних радянських редакторів.

Р.Г.Іванченко виділяє кілька напрямків формування редакторської теоретичної думки.

Перший напрямок — це формування наукових понять про редагування під упливом заперечення всього того, що збуджувало зневагу до редагування, до редакторського втручання в текст.

Другий напрямок, пов'язується з ототожненням науки про редагування з лінгвістикою.

Серед українських учених - Д.Григораш. Автор зауважує, що літредактор не повинен обмежуватися лише правкою мови й стилю, що такий поділ праці на редагування змісту й редагування форми — умовний.

Третій напрямок, Знання норм мови — обов'язкове для редактора, без них немислиме кваліфіковане редагування.

За львівським ученим М.Д.Феллерем завдання редактора — з'ясувати, чи буде читацьке розуміння твору адекватним авторському замислові. Ученого Іванченко цікавлять питання адекватного розуміння тексту читачем і роль редактора у знятті неадекватних для розуміння моментів твору.

3 Питання

Тема і факт

Визначаючи тему твору як відображення у творі факту реальної або соціальної дійсності, яке є основою змісту твору, тим самим звертаємося до фактологічної системи твору і факту взагалі. Фактологічне забезпечення твору є матеріальною основою для утворення теми. Факт — це те, що є в дійсності. Редактор не повинен бути категоричним в оцінці фактів, якщо відносно тих фактів він не має знань і позиції; редактор повинен відстоювати факти (їхнє тлумачення, право на використання у матеріалі), коли редактор має чітку позицію відносно певного кола фактів.

Під фактом необхідно розуміти не тільки реальні, що були або є, а й прогностичні, гіпотетичні, ймовірнісні явища, процеси, події, які ще будуть, але вже існують у психічній дійсності, уяві людей. Фактом ми називаємо відображені у свідомості сторони дійсності різного рівня узагальнення і різного предметного змісту. З поняттям факту пов'язане одне із важливих питань редакторського фактологічного аналізу — поділ змісту на факти.

Критерієм поділу змісту на факти є поняття-тема. Редактор повинен розмежовувати поняття - "тематичний фактоподіл" і "реальний фактоподіл". Кожен факт виконує свою функцію і має свою вагу на полі змісту. За своєю функцією факти діляться на чотири великі групи: факти, що кладуться в основу теми твору, — вхідні факти; факти, які ілюструють, пояснюють, уточнюють зміст твору (деталізуючі факти); факти, що є результатом авторських міркувань, факти, до яких автор приходить на основі вхідних і деталізуючих фактів (вихідні факти); факти, на які автор посилається в тексті, примітках (посилкові факти). Порушення в сфері вхідних фактів трапляються дуже часто; вони пов'язані з тематичною неоднорідністю фактів, багатотемністю.

За джерелом використання факти поділяють на авторські (факт, який використаний автором як вхідний, вихідний чи деталізуючий без посилання на джерело його отримання) й факти-цитати (обов'язково мають посилання на джерело отримання, тобто факти-цитати супроводжуються посилковими фактами).