17. Соціально-економічний розвиток Київської Русі в іх-хі ст.

Київська Русь сформувалась як одноосібна монархія і розвинулася у федерацію або конфедерацію окремих князівств. Історія Київської держави свідчить, що проблема верховної влади постійно була основною політичною проблемою Русі і, незважаючи на численні спроби, так і залишилась нерозв'язаною. Це дозволяє стверджувати, що Україна-Русь не приймала завершеного монархічного устрою і протягом усієї своєї історії тяжіла до республіканських форм.

Населення Київської Русі було соціально розшарованим. Соціальна структура держави відповідала її економічній (феодальній) системі. Феодальні верхи, пов'язані між собою системою васальних взаємин, протистояли решті населення. Верховним власником усієї державної території був великий князь київський. До панівного стану входили: "світлі князі" і родова аристократія – земські бояри ("мужі"). Найбільші з них володіли окремими князівствами й містами. Бояри користувалися правом спадкового володіння маєтками (вотчинами). До міської верхівки належали "мужі градські" – великі купці і фінансисти, а також княжі управителі (посадники, тисяцькі, тивуни, огнищани). До менш впливових і бідних городян належали крамарі й ремісники, а також наймані робітники (чернь). Величезну більшість населення (85%) становили вільні селяни-общинники (смерди), зобов'язані феодалові лише даниною (продуктовою рентою). Феодально-залежним населенням були рядовичі, закупи. ізгої. На становищі рабів перебували холопи і челядь. Окрему соціальну групу, що постійно зростала, становило духовенство й т.зв. "церковні" люди. Таким чином, соціальна структура києворуського суспільства була досить строката: водночас із новими групами (феодали і залежні селяни) існували реліктові форми попередніх епох (вільні общинники), а також зародки нових верств (міські торговці й ремісники).

Щожо економіки, то землеробство було провідною галуззю господарювання, застосовувалася 2-3-пільна система. На той час існувала вирубна (лісові місцевості) і перелогова (степ і лісостеп) системи землеробства. Основними знаряддями праці були: плуг, борони, заступи, серпи, коси. Вирощувалися пшениця, жито, просо, ячмінь, овес. Крім зернових, вирощували також бобові та технічні культури.

Значного розвитку досягло скотарство, особливо у степовій смузі. Розводили велику і малу рогату худобу, свиней, коней тощо.

Важливе місце у господарстві Київської Русі займало ремесло. Існувало понад 60 видів ремісничих спеціальностей. Найважливішою галуззю була чорна металургія. Значного рівня досягли також інші ремесла — ювелірне, гончарство, ткацтво та деревообробне виробництво. Не втрачали свого значення промисли, особливо мисливство, рибальство і бортництво.

Значного розвитку набула торгівля. Вироби ремісників обмінювали на сіль, господарську продукцію. Була певна спеціалізація деяких районів: з Прикарпаття везли сіль, з півдня — хліб, худобу, з півночі — хутро. Поступово внутрішня торгівля концентрувалася у містах. Значного розвитку досягла зовнішня торгівля. Експортували хліб, худобу, сіль, хутра, вироби ремісників, Імпортували: тканину, вино, прянощі тощо. Через територію Київської Русі проходило три найважливіші торгівельні шляхи: “із варяг у греки”, “соляний”, “залозний”.