24. Володимиро-Суздальське кн. В хіі-хііі ст.

Володимиро-Суздальське князівство - типовий зразок російського князівства періоду феодальної роздробленості. Займала велику територію - від Північної Двіни до Оки і від витоків Волги до її злиття з Окою, Володимиро-Суздальської Русі з часом стала центром, навколо якого об'єдналися російські землі, склалося Російська централізована держава. На її території була заснована Москва. Зростанню впливу цього великого князівства в чималому ступені сприяло те, що саме туди перейшов із Києва великокняжий титул. Всі володимиро-суздальські князі, нащадки Володимира Мономаха, - від Юрія Долгорукого (1125-1157 рр..) І до Данила Московського (1276-1303 рр..) - Носили цей титул.

Туди ж була перенесена і митрополича кафедра. Після розорення Батиєм Києва в 1240 р. на зміну греку Йосипу константинопольський патріарх поставив в якості глави російської Православної церкви митрополита Кирила, росіянина за походженням, який під час роз'їздів по єпархіях явно віддавав перевагу Північно-Східної Русі. Наступний митрополит Максим в 1299 р., "не терплячи насилья татарського", остаточно залишив Київ і "седе в Володимире з усім кліром своїм". Він же першим з митрополитів став називатися митрополитом "всея Руси".

Ростов Великий і Суздаль, два найдавніших російських міста, здавна давалися великими київськими князями в уділи своїм синам. Володимир заснував в 1108 р. Володимир Мономах і дав його на спадок синові своєму Андрію. Місто увійшло до складу Ростово-Суздальського князівства, де княжий престол займав старший брат Андрія - Юрій Долгорукий, після смерті якого його син Андрій Боголюбський (1157-1174 рр..) Переніс столицю князівства з Ростова у Володимир. З тих пір і бере свій початок Володимиро-Суздальське князівство.

Володимиро-Суздальське князівство недовго зберігало єдність і цілісність. Незабаром після свого піднесення при великому князі Всеволоді Велике Гніздо (1176-1212 рр.) воно розпалося на дрібні князівства. У 70-х рр.. XIII ст. стало самостійним і Московське князівство.

Суспільний лад. Структура класу феодалів у Володимиро-Суздальське князівство мало чим відрізнялася від київської. Однак тут виникає нова категорія дрібних феодалів - так звані діти боярські. У XII в. з'являється і новий термін - "дворяни". До панівного класу ставилося також духовенство, яке у всіх російських землях періоду феодальної роздробленості, і у Володимиро-Суздальське князівство в тому числі, зберегло свою організацію, що будувалася за церковними статутами перших російських християнських князів - Володимира Святого і Ярослава Мудрого. Підкоривши Русь, татаро-монголи залишили незмінною організацію православної церкви. Привілеї церкви вони підтвердили ханськими ярликами. Найдавніший з них, виданий ханом Менгу-Темиром (1266-1267 рр..), Гарантував недоторканність віри, богослужіння і церковних канонів, зберіг підсудність духовенства та інших церковних осіб церковним судам (за винятком справ про розбої, вбивства, звільнення від податків, повинностей і зборів). Митрополит і єпископи Володимирської землі мали своїх васалів - бояр, дітей боярських і дворян, які несли у них військову службу.

Основну масу населення Володимиро-Суздальського князівства становили сільські жителі, які називались тут сиротами, християнами, а згодом - селянами. Вони платили феодалам оброк і поступово позбавлялися права вільного переходу від одного господаря до іншого.

Політична система. Володимиро-Суздальське князівство являло собою ранньофеодальну монархію із сильною великокнязівської владою. Вже перший ростово-суздальський князь - Юрій Долгорукий - був сильним правителем, який зумів підкорити Київ в 1154 р. У 1169 р. Андрій Боголюбський знову підкорив "матір міст руських", але столицю свою туди не переніс-повернувся у Володимир, тим самим знову затвердивши його столичний статус. Він же зумів підкорити своїй владі ростовських бояр, за що і був прозваний "самовладдям" Владимиро-Суздальської землі. Навіть у пору татаро-монгольського ярма володимирський стіл продовжував вважатися найпершим великокнязівським престолом на Русі. Татаро-монголи віддали перевагу залишити недоторканими внутрішній державний устрій Владимиро-Суздальського князівства і родовий порядок спадкоємства великокнязівської влади.

Великий князь володимирський спирався на дружину, з числа якої, як і за часів Київської Русі, формувалася Рада при князі. Крім дружинників, до ради входили представники вищого духовенства, а після перенесення митрополичої кафедри у Володимир - і сам митрополит.

Великокнязівським двором управляв дворский (дворецький) - друге за значенням особа в державному апараті. Іпатіївський літопис (1175 р.) в числі княжих помічників згадує також тіунів, мечників, дитячих, що свідчить про те, що Володимиро-Суздальське князівство успадкувало від Київської Русі палацово-вотчину систему управління.

Влада на місцях належала намісникам (у містах) і волосним (у сільських районах). Вони ж вершили суд у підвідомчих їм землях, проявляючи при цьому не стільки турботу про відправлення правосуддя, скільки прагнення до особистого збагачення за рахунок місцевого населення і поповненню великокнязівської скарбниці, бо, як говорить тай же Іпатіївський літопис, "багато тяготу людем сим створиша продажами і вирами ".

Право. Джерела права Владимиро-Суздальського князівства до нас не дійшли, але не підлягає сумніву, що в ньому діяли загальнонаціональні законодавчі склепіння Київської Русі. Правова система князівства включала джерела світського та церковного права. Світське право було представлено Руською Правдою (багато її списки були складені саме в цьому князівстві в XIII-XIV ст.). Церковне право виходило з норм загальноруських статутів київських князів більш раннього часу - Статуту князя Володимира про десятинах, церковних судах і людях церковних, Статуту князя Ярослава про церковні суди. Ці джерела знову ж дійшли до нас в списках, складених у Володимиро-Суздальській землі. Таким чином, Володимиро-Суздальське князівство відрізнялося високим ступенем правонаступництва з Давньоруською державою.