1.Основні напрямки розвитку освіти в сучасному світі.

1.1. Зміна цілей освіти в сучасному світі.

Необхідно говорити про зміну парадигми «освіта навчання» парадигмою «освіта становлення», маючи на увазі становлення людини, її духовності, самостного, його самотворення, самоформування, самооформленіе в особистість, персону. Освіта повинна служити прогресивному розвитку людини, суспільства та цивілізації в цілому, - у всіх сенсах. оскільки ми говоримо про те, що освіта повинна перестати бути трансляцією культури і покликане швидше навчити людину знайти своє місце, свою нішу в культурі, оформити своє суб-культурний простір, в новому утворенні зовсім інший статус і значення має набути філософія. Саме філософія як те, що працює не з, а над культурними смислами і є мета-культурним феноменом, може стати головним рефлексивним інструментом у цій освітній діяльності суб'єкта. служіння Духа і справжньої духовності не як релігії і культурі, а як Пошуку і Прогресу, дерзання Духа - ось завдання, дійсно гідні освіти! Саме освічена людина може стати будь-яким фахівцем високого рівня, і тому оновлене освіту необхідно розглядати як найефективнішу в стратегічному плані інвестиційну сферу і для окремої особистості, і для будь-якої держави.

Звичайно, подібна зміна самої сутності освіти неминуче тягне за собою і адекватна зміна застосовуваних форм освітньої діяльності і типів освітніх просторів. Коли освіта перестає бути простою трансляцією культури і певного набору професійних знань, умінь і навичок, тоді будь-який навчальний предмет або дисципліна в рамках освітнього процесу вже не можуть бути його метою, так само як і будь-яка форма освітньої діяльності. Вони, в цих умовах, безумовно, повинні знайти для суб'єкта освітнього процесу статус інструменту смислопорожденія і самооформленіе - як людини і особистості, фахівця і професіонала. Все це висуває на перший план питання про необхідність суттєвого перегляду, переоцінки деяких звичних для традиційної освіти ідеалів і норм, в тому числі і з ряду так званих загальнолюдських цінностей. В усякому разі, багато хто з них повинні бути заново інтерпретовані і адаптовані до змінених параметрами реальності. І в першу чергу мова тут йде про деякі стереотипи - як старого, так і нового утворення. Так, широко відомий, а в ряді країн (у тому числі і в Росії) зведений в ранг Закону тезу про гуманістичний характер освіти - як за змістом, так і за способами реалізації освітніх практик. «Людина та її інтереси понад усе, він завжди є мета і ніколи не повинен бути засобом у будь-якої діяльності, будь-яке насильство над людською особистістю є неприпустимим». Цей стандартний для діючих нині реформаторів освіти набір гарних установок став у нас правилом хорошого тону педагогічного і мірилом ступеня вираженості прогресивності та інноваційності. Але нове утворення передбачає значну міру індивідуалізму і персоналізму в кожному «образующемся» суб'єкті, чого зовсім неможливо досягти без попереднього відчуження, виділення Себе із середовища, маси, натовпу. А свідомість людей залишилося тим самим - соборним, колективним, причому зовсім не з-за колективістського комуністичного минулого, а з причин, які мають набагато більш глибокі і значні історичні корені. Нова освіта має стати екзистенціальним за формою та змістом, що неминуче передбачає неабияку частку душевного болю і духовних мук, а традиційний гуманізм вимагає: «не нашкодь! = Не зачепи!» А чи можна не зачепити, коли ставиться завдання створити такий простір, в якому «утворюється» екзистенційно оголиться для себе, коли для свідомості оголюється Світ, коли і з Себе і з Світу зриваються фальшиві покриви і маски? Звичайно, це й боляче, і неприємно, але цей біль - потужний ресурс для зростання і розвитку. Крім того, ще ж є і суттєва різниця між насильством і зусиллям, без якого взагалі неможливі будь-які душевні і духовні руху, і, відповідно - нове утворення, орієнтоване на розвиток.

Слід звернути увагу і на ряд інших традиційних цінностей освіти, які також потребують рефлексивної проблематизації та критичному переосмисленні. Сьогодні все частіше до вже відомих позначеним тут установкам додаються вимоги про необхідність у плануванні та організації освіти виходити із запиту-замовлення самих учасників освітнього процесу. Вимога, звичайно, благе, але навряд чи розумне, бо людина, тільки приступає до самоосвіти, самостроітельство, самооформленіе - у прямому сенсі цих слів, навряд чи здатен чітко сформулювати і спроектувати траєкторію свого освітнього руху: йому ще й мета цього руху не ясні, куди вже говорити про засоби їх досягнення.

Ще одна проблема традиційної освіти, що вимагає безумовного дозволу в освіті новому, це його масовість, при якій весь освітній процес в цілому орієнтований на «середнього» учня та студента. Якщо планка освітніх стандартів піднімається, цей середній випадає з процесу, але, в той же час, на цьому середньому рівні не може вчитися сильний і талановитий. Так ми знову робимо освіта регресивним, оскільки людство, як відомо, завжди розвивалося не в цілому, а за допомогою кращих своїх представників. У зв'язку з цим, в новій освітній парадигмі має змінитися і зміст поняття гуманізм. Під справжнім гуманізмом тепер слід розуміти лише те, що насправді служить розвитку людини і цілям прогресу, все ж, що пов'язано лише з турботою про те, щоб «не зачепити»! - Є гуманізм фальшивий, за

яким ховається уникнення екзистенціальної відповідальності утворюючим

педагогом.