Методи визначення ціни та об’ємів виробництва фірмами-аборигенами, які не допускають входу у сектор конкуренції.
Стратегія лімітованих цін полягає в утриманні ціни на такому рівні, щоб прихід конкурента знизив би їх (внаслідок росту пропозиції) до рівня витрат прибульця (або давав би середній прибуток), тим самим знявши його інтерес до входу. Популярною ілюстрацією такої ситуації є постулат Сілос-Лабіні. Його умови такі:
потенційний прибулець передбачує відсутність реакції аборигенів на свій вхід: вони підтримують виробництво на попередньому рівні;
фірми аборигени не змінюють свою поведінку, якщо вхід здійснено.
Цей постулат дозволяє визначити частку попиту, яка стосується прибульця. По ціні PL , лише кількість QL може бути запропонована ринкові; у таких умовах потенційний прибулець не може нічого продати:
Попит сектору
PL
Попит прибульця
QL Q
Графік попиту прибульця згідно постулату Сілос-Лабіні.
Завдяки бар’єрам входу, фірми аборигени можуть проводити цінову політику, яка не допускає вхід нових конкурентів.
Завдяки існуванню бар’єрів входу, фірми-аборигени можуть здійснювати цінові стратегії, які також утримують від входу потенційних конкурентів. Якщо бар’єри є результатом переваг абсолютних витрат, визначення граничних цін є простим: фірми аборигени фіксують їх на рівні середніх витрат потенційних прибульців, що ілюструє наступна схема:
Середні витрати, ціна
PL А СМ прибульця
В СМ аборигена
Попит прибульця
Попит сектору
0 QL Q кількість
Графік: Лімітовані ціни, що базуються на перевазі абсолютних витрат.
Лімітовані ціни, які утримують вхід зовнішніх конкурентів дорівнюють у нашому прикладі PL і відповідають середнім витратам потенційного прибульця, а відповідна кількість продукції є QL. Дистанція АВ відображає висоту бар’єрів сектору.
Модель Модильяні припускає, що для забезпечення гарантії від входу нових конкурентів досить мати відносні переваги у витратах, які звичайно створюються завдяки великим об’єктам виробництва.
Фірма, яка діє у галузі, і має відносні переваги у витратах, може визначити ціну, при якій потенційному прибульцю невигідно входити у сектор. Нею встановлюється така ціна Р\ , та обмежуючий вхід об’єм продаж Q\ при яких новий конкурент ні при яких умовах не зміг би отримати прибуток незалежно від об’єму його випуску, що включає стимули для входу:
Р
D – попит ринку
Р\
Q*
АСі
Р
і
RD – остаточний попит
LRAC – довгостроковий
попит
Qi Q\ Q
Рівень ціни, що обмежує вхід, залежить від різниці між нею і рівнем витрат при мінімально оптимальному виробництві (МОВ), яке визначається співвідношенням МОВ і розміру ринку та еластичністю попиту по ціні. Чим вище рівень МОВ по відношенню до розмірів ринку та чим менше еластичність попиту, тим більше можливість для відхилення ціни від рівня витрат, тим більше можливостей для проведення такого роду обмежень.
Нехай середні витрати аборигена та потенційного прибульця однакові (крива LRAC1).
LRAC1
Р
Р1
Р2
LRAC1
D
Q1 Q2 Qc
Мінімально ефективний випуск (МЕВ) дорівнює Q1 . Знаючи, що потенційний конкурент у разі входу виробить цей об’єм (Q1), абориген може збільшити виробництво до Q2, що більше, ніж МЕВ, але менше конкурентного рівня Qс (при якому фірма прибутку не отримує: Р = АС). Цей об’єм буде продаватись по ціні Р2 < Р1, що забезпечує прибуток аборигену, але не потенційному прибульцю, бо виготовивши свою продукцію (Q1) на додаток до Q2 аборигена, фірма різко збільшить пропозицію тим самим знизивши ціну нижче рівня довгострокових витрат. Враховуючи, що потенційний прибулець намагається передбачити результати свого входу, він не буде входити в ринок при ціні Р2.
Отже, чим менше рівень МЕВ, тим більше обмежуючий вхід випуск аборигенів (Q2), нижче ціна Р2. С другой стороны, чем ниже эластичность спроса по цене, тем выше будет уровень цены, которая ограничивает вход при данном Q2, и соответственно барьеры входа.