31. Особливості жанрової диференціації. Загальна характеристика журналістських жанрів.

В журналістиці існує жанрове різноманіття:

1.Інформаційні: хроніка, інформація, розширена інформація, замітка, інтерв'ю, звіт, репортаж, спеціальний репортаж, прес-опитування та ін.

2.Аналітічні: кореспонденція, коментар, стаття, лист, рецензія, бесіда, експеримент, рейтинг, огляд, мемуари та ін.

3.Художньо-публіцистичні: замальовка, есе, нарис, пасквіль, фейлетон, памфлет, історія, некролог і ін.

4.Шоу-жанр: ігри, конкурси, реаліті-шоу та ін.

Інформаційні жанри

Вони покликані інформувати читача про те, що відбулося чи відбувається, називати не коментуючи, факти з реального життя. До інформаційних жанрів відносять різні повідомлення, в тому числі інформагентств, констатуючу інформацію. Матеріали цього жанру відповідають на запитання: хто-що? коли-де? як-чому? Як правило, це стисла інформація, невелика за обсягом, окрім хіба таких жанрів, як репортаж, звіт, інтерв'ю.

Без інформаційних жанрів, а простіше – без інформації, не обходиться жоден часопис, надто щоденник. Тут інформація займає половину площі.

Аналітичні жанри

До аналітичних жанрів відносять такі журналістські матеріали, в яких не тільки повідомляється про щось, а й розвивається думка, подається аналіз, висловлюється і доводиться позиція автора.

.Художньо-публіцистичні жанри

Художньо-публіцистичні жанри стоять ніби посередині між жанрами літературними і журналістськими. В них поєднуються та взаємодіють худож¬нє й документальне начала. Твори цих жанрів пишуться за законами літератури з використанням художніх зображувально-виражальних засобів.

32. Структура тексту журналістського твору.

Методологія створення журналістського твору має чимало складностей. Доволі часто, навіть маючи багатий фактичний матеріал, професіонали годинами не можуть написати перше речення, довго розмірковують над концептуальною ідеєю твору, неодноразово переписують матеріал у пошуках оптимального композиційного рішення. Щоб уникнути цього, необхідно чітко уявляти структуру майбутнього журналістського твору.

Структура твору повинна сприяти досягненню мети, заради якої його написано, і відповідати очікуваному процесу читання, напряму читацької думки. Ефективним повідомлення буде лише тоді, коли враховано й те, на основі якого матеріалу його створено і в який спосіб зможе зрозуміти його читач, як оцінить (свідомо чи підсвідомо) доцільність побудови твору.

Актуальність теми зумовлена підвищенням вимог споживачів інформації до якісного журналістського продукту. Мета статті полягає у ґрунтовному дослідженні методології створення якісного журналістського твору.

Структура твору складається із двох підструктур: комунікативної, яка забезпечує перебіг комунікативного акту, і пізнавальної, яка зображує особливості фрагмента дійсності [1, 5]. Комунікативна і пізнавальна структури взаємодіють між собою.

До складу кожної із цих підструктур входять два складники. У комунікативну – психологічний, що забезпечує активність свідомості читача у процесі читання, і естетичний, що формує загальну позитивну оцінку повідомлення щодо доцільності його форми.

Складовими частинами пізнавальної підструктури є логічна, яка забезпечує доцільний, не суперечний і переконуючий спосіб пізнання фрагмента дійсності, що постає перед читачем, та інформаційна, в якій використовується лише та інформація, що дає можливість створити у свідомості читача зображення дійсності, яку бачить автор [1, 6].

Конструктивні особливості стилю відображають напрям думок автора та підпорядковані очікуваному напряму думки читача. Ці особливості виявляють себе як у структурі, так і в загальних рисах твору.

Методологія створення журналістського твору передбачає такі етапи: задум, тема, концепція, ідея твору [2, 64].

У журналістиці задум і тема є результатом роботи не тільки одного автора, а й працівників редакції, насамперед її керівництва. Тому визрівання журналістського задуму можна поділити на два головні види: редакційне замовлення і вільне зародження задуму [2, 66]. Незалежно від способу зародження задуму журналіст повинен бути зацікавлений темою. Адже він із задоволенням працюватиме над близькою темою чи задумом.

Тема виникає із задуму як процес його глибшого осмислення. Як влучно зазначав В. Здоровега, тема літературного твору – це певне коло життєвих явищ і пов'язаних з ними проблем [2, 68]. Тема має бути ретельно продумана та сформульована.

Концепція є своєрідною версією можливого тлумачення фактів. В. Шкляр дає таке визначення концепції: “Концепція – загальний задум журналіста, його система поглядів на ті чи інші явища або ж спосіб розгляду і розуміння їх” [3, 9].

Ситуація, факт, явище чи деталь дійсності являють собою об'єкт аналізу, оцінки, і цей процес дослідження є композиційною основою. Композиційна побудова журналістського твору передбачає чітку структурну організацію. В окремих жанрах публіцистики, як, наприклад, в есе чи нарисі, матеріал будується за допомогою засобів асоціативної композиції: різні плани розповіді, епізоди, авторські ремарки. В інформаційних та аналітичних жанрах, де основними функціональними цілями публікації є або повідомлення, або аналіз, жорстке структурування матеріалу – творча необхідність. Обумовлено це також і особливостями читацького сприйняття: краще і легше читаються ті матеріали, які мають чітку структурну організацію, оскільки дозволяють орієнтуватись у тексті, дають змогу повернутися до вже прочитаного.

Нарешті, ідея журналістського твору. Ідея – це головна думка. Способи її вираження залежать від природи твору. Так, у художньому творі вона випливає із системи образів, тобто з самого твору. Ідея наукового твору виражається у формі висновку, визначення тощо. Ідея публіцистичного твору формується логічно чітко і недвозначно [2, 72].

Але перше, на що звертає увагу читач, – це заголовок. Адже завдання заголовка – привернути увагу читача до статті. Отже, автор при створенні свого публіцистичного твору повинен ретельно продумати не тільки задум, тему та ідею твору, але й заголовок. Бо саме від заголовка залежить успіх будь-якого публіцистичного твору.

Заголовок допомагає скласти перше загальне враження про зміст публікації.

Навмисне порушення граматики, що стало доволі популярним за останні кілька років, також позитивно впливає на успіх статті та надає їй комічного характеру, але не завжди. Стаття під назвою “Превед, рекламщеги!” [9] присвячена проблемам українського ринку інтернет-реклами.. Отже, читач прагне отримати інформацію саме комічного характеру і зовсім не налаштований на серйозну інформацію, яка викладена в статті.

Не менш привабливими для читача є римовані заголовки.

Варто зазначити, що ігровий заголовок може приховувати деякі небезпеки. При виборі та обігруванні цитат, приказок, оригінальних слів слід уникати небажаних асоціацій та штучності.

Смайлики, що вже років двадцять використовуються під час електронної переписки, з'являються в пресі у двох випадках: у статтях про смайлики або в молодіжній періодиці. Смайлики не заслужено вважаються другосортним прийомом вираження емоцій. Коли вони складаються із розділових знаків, перед нами постає чистий, класичний типографічний прийом з усіма формальними ознаками. Тому їх можна і потрібно використовувати.

Доречно використаний смайлик вкаже на піднесений настрій автора і допоможе уникнути небажаних наслідків у випадку ризикованої заяви. Звичайно, використання закреслювання і смайликів ні в якому разі не може слугувати заміною дотепності та вміння передавати сенс.

Робота журналіста над власним публіцистичним твором має ступеневий характер і підпорядковується певним закономірностям. Журналіст повсякчас перебуває у творчому пошуку, починаючи від задуму твору та закінчуючи його композиційним рішенням. Керуючись індивідуальними особливостями, кожен журналіст відпрацьовує свої методи роботи над створенням журналістського твору. Характер кожної творчої стадії, в якій перебуває журналіст, залежить не лише від індивідуальних особливостей творця, а й від поставлених перед ним завдань, цілей та складності досліджуваного об'єкта. Освоєння тих чи тих технологічних прийомів, які акумулюються у практичній журналістиці, – лише перша сходинка на шляху до професійної майстерності. Тільки на практиці журналіст відшліфовує індивідуальний стиль, набуває окремих навичок, що зроблять успішною журналістську діяльність.