2. Основні екологічні закони(За Коммонером).

Екологія – молода наука, що не сформулювала своїх законів за математичною чи фізичною точністю.

Поки що вважають, що екологічні закони середньо статичні прояви певних причинно зумовлених явищ

Еколог Чіраз вважає, що природа розвивається й функціонує за чотирма основними принципами:

1. регулярності, або повторного багаторазового використання найважливіших речовин;

2. постійного відновлення ресурсів;

3. консервативного споживання, коли живі істоти споживають те й у такій кількості, як їм необхідно;

4. популяційного контролю – природа не допускає вибухоподібного росту популяції, регулюючи кількість особин того чи іншого вду створенням відомих умов для його існування та розмноження.

Більшість цих та інших екологічних принципів і законів узагальнив еколог Б.Коммонер в 1974 р., звівши їх до чотирьох законів .

Закон перший: усе пов’язане з усім.

Екологія розглядає біосферу нашої планету, як складну систему з багатьма взаємопов’язаними елементами. Ці зв’язки реалізуються за принципами зворотнього негативного зв’язку(хижак –жертва), прямих зв’язків, а також завдяки різноманітним взаємодіям, що взаємо виключають одна одну. За рахунок цих зв’язків гармонується гармонійність системи кругообігу речовин та енергії. Будь-яке втручання в роботу збалансованого організму біосфери виникає відповідь одразу за багатьма напрямками, що роблять прогнозування в екології надзвичайно складною справою.

Закон другий: усе має кудись діватися.

На прикладі біологічного кровообігу видно, як рештки й продукти життєдіяльності одних організмів є джерелом існування для інших.

Людина поки ще не створила такого кругообігу в своїй господарській діяльності. Будь-яке виробництво постійно випускає необхідну продук4цію й відходи. Відходи самі собою не зникають вони нагромаджуються й втягуються в кругообіг речовин і призводять до не передбачуваних наслідків.

Закон третій: природа знає краще.

Третій закон стверджує, що штучне введення органічних речовин, які не існують в природі, а створенні людиною, але беруть участь у живій системі, швидше завдасть шкоди. В природі для будь-якої органічної субстанції, виробленої живими істотами є фермент здатний цю субстанцію розкласти. Тому, коли людина синтезує нову органічну сполуку, яка за структурою значно відрізняється від природних речовин цілком ймовірно, що для неї немає розкладального ферменту й ця речовина ”накопичуватиметься”.

Закон четвертий6 ніщо не дається задарма.

Четвертий закон стверджує, що природні ресурси не нескінченні. Людина в процесі своєї діяльності бере у природи „борг” частину її продукції, залишаючи під заставу ті відходи й ті забруднення. Яким не може чи не хоче запобігти. Цей борг зростатиме доти, доки існування людства не опиниться під загрозою й люди сповна не усвідомлять необхідність усунення негативних наслідків своєї діяльності. Це усунення потребуватиме великих затрат, які й стануть платою цього боргу.

3. Ноосфера.

Людина в біосфері Землі в ролі нової сили ,нового фактора.

Упродовж тривалої еволюції біосфери в ній складається стійка рівновага, яка відзначається споживально-відтворювальною функцією, тобто спожиті ресурси постійно і своєчасно відтворюються з появою людини ця гармонійна рівновага порушується. Чисельність населення зростає повільно і природа була здатна до само відтворення й у великій кількості були ресурси(невичерпні) живої речовини.

Зі зростанням чисельності населення все відчутніше порушується рівновага в біосфері. Збільшується чисельність населення, а зменшується кількість для задоволення споживчих потреб.

У конкурентній боротьбі за подолання голоду виникали війни й хвороби, що гальмували ріст чисельності населення. Небувалими темпами зростає науково-технічний прогрес. І людство починає розуміти, що вирішення своїх потреб слід використовувати досягнення науково0технічного прогресу.

Техногенна діяльність впливає на біосферу Землі, яка, за визначенням В.І.Вернадського перетворюється на ноосферу, тобто сферу розумового життя. За сучасними уявленнями ноосфера - це сфера гармонійної взаємодії людини й суспільства, у межах, якої розумна діяльність стає головним, вирішальним фактором розвитку біосферних процесів.

У межах ноосфери нині виділяють антропосферу - сукупність людей як організмів, техносферу - сукупність штучних об’єктів антропогеннї діяльності та природних об’єктів, змінених цією діяльністю; соціосферу - сфера суспільної виробничої діяльності, охопленою людською працею.

Перехід до ноосфери слід вважати ідеальним варіантом майбутнього. Визначальним чинником має бути високий інтелект людини.

Основою ноосферного процесу є перехід людства до самозабезпечення енергетичними ресурсами й сировиною на базі цілісності суспільного виробництва і біотехнології. Всі речовини потрібно багаторазово використовувати і лише незворотні витрати слід поповнювати за рахунок первинних природних ресурсів.

Нині коли споживацький підхід до природи консерватизм мислення і існуючі технології виробництва поки, що далекі від ноосфер них принципів господарювання.