Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
держекзамен.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
25.08.2019
Размер:
776.19 Кб
Скачать

Предмет: фдсп.

1. Капітал підприємства та його економічна сутність.Капітал є однією з фундаментальних економічних категорій, сутність якої наукова думка досліджує протягом багатьох століть. Серед основних харектеристик, які формують економічну сутність капіталу, слід виділити такі: -об’єкт економічного управління; -об’єкт власності та розпорядження; -об’єкт купівлі-продажу; -джерело доходу; -фактор виробництва; -накопичена цінність; -носій фактора ліквідності та ризику; -інвестиційний ресурс. Капітал - одна з найбільш використовуваних економічних категорій. Він є базою створення і розвитку підприємства й у процесі функціонування забезпечує інтереси держави, власників і персоналу. Будь-яка організація, що веде виробничу чи іншу комерційну діяльність повинна мати визначений капітал, що представляє собою сукупність матеріальних цінностей і коштів, фінансових вкладень і витрат на придбання прав і привілеїв, необхідних для здійснення його господарської діяльності.

2.Сутність ФДСП.Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це дії з формування і використання його фінансових ресурсів, які мають форму економічно обґрунтованих управлінських рішень. Таке визначення фінансової діяльності вказує на застосування терміну "фінансування" як до залучення капіталу (пасив балансу), так і до розміщення капіталу в активи, якими володіє підприємство (актив балансу), тобто термін "фінансування застосовується нами в найбільш широкому його розумінні.З огляду на те, що в підприємницькій діяльності частина фінансових ресурсів перетворюється в різні матеріальні цінності, а з погляду менеджменту будь-яка діяльність людини є розробкою і реалізацією конкретних рішень щодо певного ресурсу, існує інше визначення фінансової діяльності.Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це діяльність всередині підприємства з розробки та реалізації фінансових рішень з володіння чотирма типами цінностей, між якими можна зробити вибір: майном, матеріальними і нематеріальними цінностями; фінансовими цінностями; грішми; боргами у формі дебіторської і кредиторської заборгованості.Вона завжди зв'язана з варіантними розрахунками з джерел фінансування і зі сферам використання фінансових ресурсів у пошуках оптимального рішення стосовно конкретних умов підприємницької діяльності. Ця варіантність ще підсилюється невизначеністю як зовнішнього, так і внутрішнього середовища підприємництва, що впливає на можливість точного прорахунку результату від прийнятого фінансового рішення. Таким чином, для фінансової діяльності органічно притаманна варіантність розроблених рішень та рекомендацій, кожне з яких лише до певної міри буде вирішувати стратегічні завдання підприємства на ринку.

3.Організація фінансової діяльності підприємства.Під організацією фінансової діяльності розуміють визначення структури фінансової служби підприємства, посадових інструкцій фінансових менеджерів, побудову інформаційного забезпечення фінансової діяльності та системи руху фінансової інформації всередині підприємства, а також її постачання у зовнішнє оточення бізнесу.Організація фінансової діяльності окремого підприємства визначається залежно від таких чинників:- визначеного власником ступеня керованості фінансовою діяльністю, тобто до якої міри власники підприємства беруть, участь у виробленні фінансових рішень;- чисельності керованих напрямів фінансової діяльності (складу робіт) на підприємстві (рис. 4).- виду підприємства (просте, або складне) та його організаційної структури, що визначає чисельність фінансових підрозділів та їх функції;- масштабу підприємницької діяльності, від якої залежить чисельність працівників, які формують та використовують фінансову інформацію.У повному обсязі зміст робіт, що утворюють фінансову діяльність і визначають організацію фінансової діяльності у всіх її складових, наведений на рис. 4.Типова схема організації фінансової служби підприємства відсутня, що пояснюється особливостями підприємництва різних форм і масштабів.

4.Форми фінансування підприємств. Їх здебільшого класифікують за такими кри­теріями:а) залежно від цілей фінансування;б) за джерелами надходження капіталу;в) за правовим статусом капіталодавців щодо підприємства.Залежно від цілей фінансування виокремлюють такі його форми:-фінансування при заснуванні підприємства;-на розширення діяльності;-рефінансування;-санаційне фінансування.За джерелами мобілізації фінансових ресурсів розрізняють зовнішнє та внутрішнє фінансування; за правовим статусом інвесторів — власний капітал і позичковий капітал. Власний капітал може бути сформований за рахунок внесків власників підприємства або шляхом реінвестування прибутку. В іноземних літературних джерелах фінансування за рахунок нерозподіленого прибутку та амортизаційних відрахувань досить часто позначають та­кож як Cash-flow-фінансування.

5.Класифікація організаційно-правових форм ведення бізнесу.Юридичні особи:-приватне підприємство, селянське господарство; - колективне підприємство, спільне підприємство, кооператив, господарські товариства; -державне підприємство, державне комунальне підприємство.Без створення юридичної особи: -приватний підприємець; -договір про спільну діяльність.Об єднання: -асоціація; -консорціум, корпорація, концерн. «Правова форма» - це комплекс правових норм, що визнача­ють відносини учасників підприємства з усім навколишнім сві­том. У правовій практиці західних країн самого поняття «підпри­ємство» не існує. Закон там має справу з «товариством», «компа­нією», тобто з об'єднанням осіб, пов'язаних договором. У такий спосіб не можна зв'язувати поняття підприємство з його право­воюформою. 6.Особливості ФДСП приватних підприємств.Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на власності окремого громадянина (в т. ч. нерезидента) з правом найму робочої сили. Фізична особа — засновник приватного підприємства є власником 100 % капіталу такого підприємства, вклю­чаючи право на управління та отримання відповідної частки прибутку у вигляді дивідендів. Якщо власників підприємства буде двоє і більше, то воно належатиме до колективної форми власності, а отже, його діяльність регламентуватиметься законодавством про господарські товариства чи іншими відповідними нормативними актами. Фінансування приватного підприємства здійснюється на основі внесків його власника, тезаврації прибутку, одержання комерційних чи банківських позичок. Враховуючи статус приватного підприємства, оптимальним з погляду мінімізації накладних витрат способом поповнення власного капіталу є реінвестування прибутку. На практиці типовою є ситуація, коли в приватних підприємств повністю відсутній статутний капітал, а величина власного капіталу (в результаті одержаних збитків) має від’ємне значення. У такому разі проблематичним є залучення кредитних ресурсів.

7.Особливості ФДСП ПАТ.Фінансова діяльність суб'єкта господарювання - це особливий вид діяльності персоналу підприємства по формуванню і використанню фінансових ресурсів. Фінансова діяльність суб'єкта господарювання повинна бути організована так, щоб рішення, що приймаються по управлінню фінансами були найбільш ефективні за наявних обмежень, якими є брак коштів у підприємства та особливості середовища бізнесу. Фінансова діяльність підприємства передбачає роботу фінансових менеджерів за двома наведеними нижче напрямами і саме обсяги роботи за кожним із них впливають на організаційну структуру фінансової служби.1. Конкретні дії зі щоденного управління коштами в рамках короткострокового планування фінансів (бюджетне планування). Необхідно регулярно забезпечувати підприємство коштами для раціонального оснащення (капітальні вкладення) і нормальної поточної господарської діяльності в необхідний час, із мінімальними витратами та без загрози втрати незалежності підприємства стосовно третіх осіб (кредиторів).2. Дослідницькі дії з аналізу і підготовки перспективних фінансових рішень для стратегічного планування фінансів. Організація фінансово-господарської діяльності у формі акціонерних товариств є найприйнятнішою з погляду залучення капіталу, зокрема власного. Це пояснюється такими чинниками:поділ статутного капіталу на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, яка може бути досить малою, що дає можливість залучення як дрібних, так і великихінвесторів;високий рівень мобільності корпоративних прав (акцій), особливо, якщо вони котируються на біржі, а отже, мінімальні затрати на передачу прав власності;спрощений порядок реалізації права на правонаступництво;можливість розміщення емісії серед величезного числа інвесторів, значна частина яких не претендує на контроль над підприємством;досить детальне нормативне регулювання діяльності АТ, що створює умови для захисту інтересів акціонерів, у т. ч. від «розмивання» капіталу;акціонери відповідають за зобов’язаннями товариства лише в межах належних їм акцій;оплата вартості акцій може здійснюватися як у грошовій, так і в майновій формі;порівняно низький рівень інформаційної асиметрії, оскільки АТ повинні публікувати свою звітність у засобах масової інформації, надавати детальну інформацію при емісії цінних паперів, що в цілому зменшує ризики, зумовлені принципал-агент-конфліктом.

8.Фінансування спільної діяльності підприємств на основі договорів кооперації.Спільна діяльність — це господарська діяльність зі створенням або без створення юридичної особи, котра є об’єктом спільного контролю двох або більше сторін згідно з письмовою угодою між ними. Отже, суб’єкти господарювання можуть фінансувати спільні інвестиційні проекти чи окремі операції на підставі договорів про спільну діяльність без створення нової юридичної особи. Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов’язану зі створенням юридичної особи, можуть укладатися як між резидентами України, так і між резидентами та іноземними інвесторами. Такі договори бувають як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників спільної діяльності. Сторони за договорами кооперації повинні вести окремий фінансовий облік та складати звітність про операції, пов’язані з виконанням умов цих договорів (контрактів). Чинне податкове законодавство покладає ведення податкового обліку результатів спільної діяльності (окремо від обліку власної діяльності) на учасника, якому доручено ведення спільних справ та управління діяльністю. Цей учасник вважається платником податку за договором про спільну діяльність.

9.Власний капітал, його функції та складові.Власний капітал підприємства — це підсумок першого розділу пасиву балансу, тобто перевищення балансової вартості активів підприємства над його зобов’язаннями. Основними складовими власного капіталу є статутний капітал, додатковий і резерв­ний капітал, нерозподілений прибуток. Відомості про розміри статутного і резервного капіталу містяться у статуті підприємства. Показник власного капіталу є одним з головних індикаторів кредитоспроможності підприємства. Він — основа для визначення фінансової незалежності підприємства, його фінансової стійкості та стабільності. В окремих підприємств складовою власного капіталу є пайовий капітал. Ця стаття передбачена для кредитних спілок, споживчих товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, житлово-будівельних кооперативів, в яких статутний капітал формується за рахунок пайових внесківВажливими складовими власного капіталу є резерви, які можуть бути сформовані у формі додаткового (капітальні резерви) та резервного капіталу (резерви, створені за рахунок чистого прибутку). Особливості їх формування та використання будуть розглянуті в наступному підрозділі. Функція заснування та введення в дію підприємства. Функція відповідальності та гарантії. Захисна функція. Функція фінансування та забезпечення ліквідності. Функція управління та контролю.

10.Статутний капітал і корпоративні права підприємства.Статутний капітал - це виділені підприємству або залучені ним на засадах, визначених чинним законодавством, фінансові ресурси у вигляді грошових коштів або вкладень у майно, матеріальні цінності,нематеріальні активи, цінні папери, що закріплені за підприємством на праві власності або повного господарчого відання. За рахунок статутного капіталу підприємство формує свої власні ( основні і оборотні кошти ). Статутний капітал підприємства як основне джерело формування його активів розподіляється на два грошових фонди, без яких не можливе функціонування підприємства.Корпоративні права — це права власності на частку (пай) у статутному капіталі юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також частки активів у разі її ліквідації. Емітентом корпоративних прав може бути держава в особі уповноваженого органу або юридична особа, яка від свого імені розміщує корпоративні права і зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

11.Резервний капітал підприємства, його види та джерела формування.Резервний капітал підприємства можна розглядати в широкому та вузькому розумінні.У широкому розумінні до резервного капіталу належать усі складові капіталу, призначені для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків і втрат. У вузькому розумінні з резервним капіталом ідентифікується капітал, який формується за рахунок відрахувань з чистого прибутку і відображений за статтею балансу «Резервний капітал». В економічній літературі резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:джерелами формування;способом відображення у звітності;обов’язковістю створення.За джерелами формування резерви поділяють на:капітальні резерви — формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»);резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні);резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.резервний капітал (у вузькому розумінні) — це сума резервів, сформованих за рахунок чистого прибутку в розмірах, установлених засновницькими документами підприємства та нор­мативними актами. Резервний капітал може використовуватися на такі основні цілі:покриття збитків суб’єкта господарювання; виплата боргів у разі ліквідації підприємства;виплата дивідендів (якщо величина резервів перевищує мінімально допустимий рівень);інші цілі, передбачені законодавством чи засновницькими документами.

12.Збільшення статутного капіталу підприємства.Основні цілі збільшення статутного капіталу підприємства:• мобілізація фінансових ресурсів для проведення санаційних заходів виробничо-технічного характеру, для модернізації існуючих потужностей, переобладнання чи розширення виробництва;• збільшення частки капіталу, в межах якої власники підприємства відповідають за його зобов'язаннями перед кредиторами, тобто підвищення кредитоспроможності суб'єкта господарювання та його фінансової стійкості;• поліпшення ліквідності та платоспроможності підприємства, оскільки збільшення капіталу пов'язане, як правило, із залученням додаткових грошових ресурсів;• акумуляція фінансового капіталу для придбання корпоративних прав інших

підприємств, у тім числі з метою посилення впливу на такі підприємства, їх поглинання чи придбання їхніх потужностей. Для залучення засобів збільшенням статутного капіталу не потрібна ні застава майна, ні гарантії третіх осіб. Крім того, ресурси, вкладені в статутний фонд підприємства, залишаються в його розпорядженні протягом довгострокового періоду.

13.Поняття переважного права власників на придбання акцій.Переважне право акціонера - власника простих акцій – це право придбавати розміщувані товариством прості акції пропорційно частці належних йому простих акцій у загальній кількості простих акцій.Переважне право акціонера - власника привілейованих акцій – це право придбавати розміщувані товариством привілейовані акції цього або іншого класу, якщо акції такого класу надають їх власникам перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, пропорційно частці належних акціонеру привілейованих акцій певного класу у загальній кількості привілейованих акцій цього класу.В процесі приватного розміщення акціонеру - власнику простих акцій обов’язково надається переважне право.Акціонеру - власнику привілейованих акцій переважне право надається, якщо це передбачено статутом АТ.

14.Зменшення статутного капіталу підприємства.До основних цілей зменшення статутного капіталу слід віднести такі:1підтримання курсу корпоративних прав, якщо він падає (зменшення статутного капіталу здійснюється для зрівноваження (або перевищення) номінальної вартості акцій (часток) з їх ринковою ціною); одержання санаційного прибутку, який спрямовується на покриття балансових збитків;концентрація статутного капіталу в руках найактивніших власників;зменшення високого рівня капіталізації підприємства (зменшення капіталу при цьому є складовою обраної підприємством дивідендної політики чи політики диверсифікації інвесторів);зменшення надлишку ліквідності (якщо чистий грошовий потік перевищує інвестиційні можливості підприємства, то доцільно спрямувати вільні кошти на повернення внесків власників з тим, щоб вони могли вкласти отримані кошти в інші інвестиційні проекти);вихід окремих учасників зі складу товариства (у ТОВ).Зменшення статутного капіталу, пов’язане з виплатами компенсацій (у вигляді грошових коштів чи товарно-матеріальних цінностей) власникам корпоративних прав за наявності заперечень кредиторів не допускається, оскільки в даному разі зменшуються капітал, у межах якого власники несуть відповідальність перед кредиторами підприємства, та обсяг майна, за раху­нок якого могли б погашатися його борги.

15.Приховане самофінансування.Ця форма фінансування підприємства пов’язана з використанням прихованого прибутку. Приховування прибутку здійснюється (у розумінні західних фахівців) у результаті формування прихованих резервів. Оскільки приховані резерви проявляються лише при їх ліквідації, приховане самофінансування здійснюється за рахунок прибутку до оподаткування. Отже, відбувається відстрочка сплати податків і виплати дивідендів.Приховані резерви — це частина власного капіталу підприємства, яка жодним чином не відображена в його балансі, отже, обсяг власного капіталу в результаті формування прихованих резервів буде меншим, ніж це є насправді.Є два способи формування прихованих резервів у балансі:1) недооцінка активів (передчасне списання окремих активів, застосування прискореної амортизації, незастосування індексації, використання методу ЛІФО при оцінці запасів тощо);2) переоцінка зобов’язань (наприклад, за статтями «Забезпечення наступних витрат і платежів», «Поточні зобов’язання із внутрішніх розрахунків» тощо). До суттєвого недоліку прихованого самофінансування слід віднести порушення принципу достовірності при складанні звітності та підвищення рівня асиметрії в інформаційному забезпеченні її зовнішніх користувачів.

16.Відкрите самофінансування- тезаврація прибутку.Тезаврація прибутку – це спрямування його на формування власного капіталу підприємства з метою фінансування інвестиційної та операційної діяльності.Величина тезаврації відповідає обсягу чистого прибутку, який залишився в розпорядженні підприємства після сплати всіх податків та нарахування дивідендів. Збільшення власного капіталу в результаті тезаврації прибутку підприємства позначається також як відкрите самофінансування. Інформація про це наводиться в офіційній звітності.Тезаврований прибуток відображається в балансі за такими позиціями: 1) у пасиві за статтями: нерозподілений прибуток; резервний капітал; статутний капітал. При тезаврації прибутку, як правило, підвищується курс корпоративних прав підприємства; 2) в активі він може бути спрямований на фінансування будь-яких майнових об'єктів: оборотних і необоротних; короткострокових і довгострокових.Фінансування підприємства за рахунок тезаврації прибутку має як переваги, так і недоліки. До основних переваг самофінансування слід віднести такі:1) залучені кошти не потрібно повертати та сплачувати винагороду за користування ними;2) відсутність затрат при мобілізації коштів;3) не потрібно надавати кредитне забезпечення;4) підвищується фінансова незалежність та кредитоспроможність підприємства.Недоліки самофінансування (тезаврації) у тезовому вигляді можна охарактеризувати таким чином: 1) оскільки на реінвестування спрямовується чистий прибуток, попередньо він підлягає оподаткуванню, в результаті чого вартість цього джерела фінансування збільшується; 2) обмежені можливості контролю за внутрішнім фінансуванням знижують вимоги до ефективного використання коштів; 3) помилковість інвестицій (оскільки рентабельність реінвестицій може бути нижча за середньоринкову процентну ставку, можливе зниження ефективності ринку капіталів у цілому).

17.Збільшення статутного капіталу без залучення додаткових внесків.Збільшення статутного капіталу підприємства без залучення додаткових внесків власників здійснюється шляхом підвищення номінальної вартості акцій або на основі безплатного розміщення серед держателів додаткових корпоративних прав (акцій) пропорційно до належної кожному власнику частки статутного капіталу. При цьому використовуються такі основні джерела:1. Чистий прибуток звітного періоду (одночасно із тезаврацією збільшується власний капітал).2. Додатковий вкладений капітал або інший додатковий капітал у межах суми дооцінки необоротних активів.3. Прибуток, тезаврований у попередніх періодах (резервний капітал чи нерозподілений прибуток минулих років).В останніх двох випадках змінюються пропорції власного капіталу: той, що приносить дивіденди, і той, на який вони не нараховуються, а курс корпоративних прав має тенденцію до падіння.Порядок збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства за рахунок раніше сформованих резервів чи реінвестицій включає таку послідовність дій:а) прийняття рішення про збільшення розміру статутного капіталу акціонерного товариства та оформлення відповідного протоколу;б) публікація у друкованих органах Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України, або офіційному виданні фондової біржі повідомлення про збільшення розміру статутного капіталу товариства;в) надання протоколу рішення щодо збільшення розміру статутного капіталу та копії надрукованого повідомлення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку не пізніше 10 днів після його опублікування;

18.Забезпечення наступних витрат і платежів.До внутрішніх джерел фінансування належать також створювані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів (розділ 2 пасиву балансу) відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов’язання, погашення якого ймовірно призведе до зменшення ресурсів, що втілюють в собі економічні вигоди, та його оцінка може бути розрахунково визначена. Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється завдяки існуванню часового розриву між моментом їх формування (нарахування) та використання (грошових виплат). Залежно від цього визначають можливий строк використання їх як джерела фінансування. Якщо забезпечення мають короткостроковий характер, однак нарахування здійснюються регулярно (револьверно) і зберігаються стабільні залишки на відповідних рахунках, то їх можна трактувати як довгостроковий капітал.

19.Чистий горшовий потік, та його показники.Показник Cash-flow почав використовуватися в 50-х роках ХХ століття американськими аналітиками при аналізі цінних паперів та звітності підприємств. Чистий рух грошових коштів у результаті операційної діяльності прийнято позначати як операційний Cash-flow, чистий рух коштів від інвестиційної діяльності — як інвестиційний Cash-flow. Різниця між вхідними та вихідними потоками в рамках фінансової діяльності (у вузькому розумінні) — Cash-flow від фінансової діяльності.Чистий Cash-flow (рух грошових коштів) по підприємству за звітний період розраховується як арифметична сума Cash-flow від усіх видів діяльності. Він дорівнюватиме приросту грошових коштів та їх еквівалентів за означений період.Основою розрахунку загального Cash-flow є операційний Cash-flow, який характеризує величину чистих грошових потоків, що утворюються в результаті операційної діяльності, тобто частину виручки від реалізації, яка залишається в розпорядженні підприємства в певному періоді після здійснення всіх грошових видатків операційного характеру.Цей показник можна розглядати як критерій оцінки внутрішнього потенціалу фінансування підприємства. Достатній розмір операційного Cash-flow створює сприятливі передумови для залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Наявність операційного Cash-flow характеризує здатність підприємства:а) фінансувати інвестиції за рахунок внутрішніх фінансових джерел;б) погашати фінансову заборгованість;в) виплачувати дивіденди.

20.Сутність, теорії, фактори та інструменти проведення дивідендної політики. Дивідендна політика – складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують. На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є: •різноманітні кредитні та фінансові обмеження;•диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;•сприятливі форми інвестування у певні періоди; • бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки); У розвитку теорії дивідендної політики значну роль відіграє концепція Мертона Міллера та Франко Модільяні (ММ). Вона ви­пливає з їх гіпотези про те, що вартість капіталу не залежить від його структури. З цього вони роблять висновок, що рішення корпорації про нові інвестиції (скільки вкладати нового капіталу і куди) не зумовлене тією політикою, яку проводить корпорація щодо дивідендів. Вартість корпорації визначається грошовими потоками, одержаними в результаті інвестицій. Якщо частину прибутку корпорація не розподілила у вигляді дивідендів, а інвестувала в нові проекти, то в майбутньому прибуток корпорації збільшиться.

21.Порядок, методи нарахування дивідендів та форми їх виплати.Існують три основні методи виплати дивідендів.Ø Метод стійкого збільшення дивіденду на акцію полягає у тому, що підприємство встановлює певний темп зростання дивідендів, наприклад, у 10% за рік і прагне щороку збільшити дивіденди на цю суму. Ø Метод постійного коефіцієнта виплат полягає у виплаті певного постійного процента від прибутку. Оскільки величина прибутку коливається з року в рік, то й абсолютна величина дивідендів коливатиметься.Політика постійної частки у прибутку (постійного коефіцієнта виплат) ґрунтується на фіксованому коефіцієнті дивідендних виплат, який визначає частку кожної гривні прибутку, розподіленої серед акціонерів у формі дивіденду готівкою. Найбільш значний вплив па прийняття рішень про виплату дивідендів чинить зіставлення мотивів підприємства з факторами ринкового середовища та встановлені терміни виплат дивідендів. Фактично дивіденди нараховують із нерозподіленого прибутку підприємства, який є сумою минулого та поточного прибутку, не сплаченого у вигляді дивідендів, і залишку для фінансування господарської діяльності. Очевидно, що будь-яку готівку, призначену для виплат, необхідно вилучати з наявних ресурсів компанії через те, що перерозподілений прибуток не являє собою реальних коштів, а є показником із бухгалтерського звіту. Сплачувати дивіденди підприємства можуть як готівкою, акціями (капіталізовані дивіденди) свого підприємства, так і акціями інших (часто дочірнiх) підприємств (реорганізаційні дивіденди).Завжди існує деякий діапазон маневру у сфері дивідендної політики для підприємства, хоча в кінцевому підсумку для акціонерів вигідне те, що прийнятне для ради директорів.Бажано, щоб якомога більша частина потреб підприємства в постійному й оборотному капіталі задовольнялась із нерозподіленого прибутку. Водночас керівництво повинно враховувати, що бажаним для підприємства є збереження рівня виплат дивідендів.Крім розміру дивідендів, важливою є синхронізація їх виплат із сприятливими періодами припливу грошових коштів на підприємстві.

22.Оподаткування дивідендів.Оподаткування дивідендів у емітентаПорядок оподаткування дивідендів при їх виплаті визначено п. 7.8 Закону про прибуток. Основні правила такі:• до/або одночасно з виплатою дивідендів емітент зобов'язаний сплатити до бюджету авансовий внесок із податку на прибуток у розмірі 25 % суми дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку • сплатити авансовий внесок зобов'язаний емітент корпоративних прав, який є резидентом, причому незалежно від того, має він статус платника податку на прибуток чи ні Зокрема, це правило поширюється на платників єдиного • емітент має право зменшити нарахований податок на прибуток звітного періоду на суму авансового внеску, заздалегідь сплаченого протягом такого звітного періоду Платники єдиного податку такого права не мають.Оподаткування дивідендів у отримувачівДивіденди відносяться до категорії доходів, які остаточно оподатковуються при їх виплаті. Зобов'язання з утримання та сплати до бюджету податку з таких доходів покладено на емітента. Розглянемо, як це відбувається на практиці, якщо емітент - резидент України, а отримувачі - юридичні та фізичні особи (у т. ч. нерезиденти).1.Отримувач - юридична особа, резидент.За умови, що дивіденди було оподатковано у джерела виплати, сума таких дивідендів при їх отриманні не включається:• у платника податку на прибуток - до складу валового доходу • у платника єдиного податку - до бази обкладення єдиним податком 2. Отримувач - юридична особа, нерезидент. Для нерезидента це доходи, отримані із джерелом їх походження з України. Тому емітент-резидент зобов'язаний утримати з таких доходів податок у розмірі 15 % від їх суми та за їх рахунок (податок на репатріацію), який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, що набули чинності .

23.Позичковий капітал, його ознаки та складові.Залежно від типу фінансових відносин, які виникають між капіталодавцями і підприємством-об’єктом фінансування, вони можуть стати співвласниками або кредиторами суб’єкта господарювання. Порядок здійснення внесків на формування власного капіталу охарактеризований у попередніх розділах. Якщо між капіталодавцем і підприємством виникають відносини позички, то це означає, що фінансування відбувається за рахунок позичкового капіталу: капіталодавець набуває статусу кредитора.Кредитор — юридична та (або) фізична особа, яка має підтверджені належними документами грошові вимоги до боржника, в тому числі вимоги з виплати заробітної плати, зі сплати податків, інших обов’язкових платежів тощо. Залежно від строків виконання зобов’язань вітчизняними стандартами бухгалтерського обліку позичковий капітал поділяється на довгостроковий і поточний.Згідно з П(С)БО 2 під довгостроковими зобов’язаннями слід розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом строку, який перевищує 12 календарних місяців, або протягом строку, що перевищує операційний цикл, якщо він більший 12 календарних місяців. Під поточними (короткостроковими) зобов’язаннями необхідно розуміти зобов’язання, що будуть погашені протягом операційного циклу або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати складання балансу. До складу позичкового капіталу належать також зобов’я­зання, які відображаються за розділом «Доходи майбутніх періодів». У цій статті показуються доходи, отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів. Зокрема, до складу доходів майбутніх періодів належать доходи у вигляді одержаних авансових платежів за здані в оренду основні засоби та інші необоротні активи (авансові орендні платежі), передплата на періодичні та довідкові видання, виручка за вантажні переве­зення.

24.Фінансові кредити - це кошти, які надаються в борг юридичній або фізичній особі на визначений строк і під процент. Розрізняють такі види фінансових кредитів: -Фінансові кредити за рахунок власних коштів -Фінансові кредити за рахунок залучених коштівЛіцензія на кредитування за рахунок залучених коштів. Такий вид діяльності як кредитування за рахунок залучених коштів підлягає ліцензуванню. Ліцензію на кредитування за рахунок залучених коштів видає Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.Фінансові кредити за рахунок залучених коштів мають право надавати кредитні установи, кредитні спілки, ломбарди. Для кожного з перелічених видів фінансових установ існує окреме визначення залучених коштів. Що не обхідно враховувати, приймаючи рішення про одержання ліцензії на кредитування за рахунок залучених коштів. Основним різновидом фінансових кредитів є банківський кредит, який надається суб’єктам кредитування всіх форм власності у тимчасове користування на умовах, передбачених кредитним договором. Основними з цих умов є: забезпеченість, повернення, строковість, платність і цільова спрямованість.Кредити, які надаються банками, за строками користування поділяються здебільшого на: а) короткострокові — до 1 року;б) середньострокові — до 3 років;в) довгострокові — понад 3 роки.

25.Облігації підприємств (організацій) — це вид боргових цінних паперів, що служать цілям залучення грошових ресурсів для оновлення основного капіталу. Емітент несе зобов’язання перед власниками облігацій щодо їх викупу в обумовлений термін та щодо виплати доходу. Власники облігацій не мають прав на участь в управлінні емітентом, вони виступають як кредитори, доходи яких залежать від результатів діяльності підприємства (організації). За формою розпорядження облігації класифікуються на іменні, що свідчать про належність конкретному власнику, та на пред’явника, а за формою випуску — на купонні, що мають купони, по яких виплачуються відсотки, та безкупонні.За строком обігу облігації бувають: випускаються на строк до 1 року;короткострокові випускаються на строк від 1 до 5 років;середньострокові випускаються на строк понад 5 років;довгострокові які не передбачають зобов’язань емітента щодо їх остаточного погашення.вічні За способом забезпечення облігації розділяються на заставні та беззаставні.Заставні облігації — це ті, що забезпечуються активами емітента, тобто емітент погоджується заставити під борг своє майно, а власнику облігації надається право отримати заставлене майно у власність за несплати боргу.

26.Сутність та загальні умови проведення реорганізації.Реорганізація представляє собою повну або часткову заміну власників корпоративних прав підприємства, зміну організаційно-правової форми організації бізнесу, ліквідацію окремих структурних підрозділів або створення на базі одного підприємства кількох, наслідком чого є передача або прийняття його майна, коштів, прав та обов’язків правонаступником.Рішення, пов’язані з реорганізацією підприємства відносяться до сфери стратегічного менеджменту. Основними причинами здійснення реорганізації діючого підприємства є:-суттєве розширення діяльності підприємства та його розмірів;-згортання діяльності підприємства;-необхідність проведення фінансової санації;-необхідність зміни повноти відповідальності власників за зобов’язаннями підприємства;-диверсифікація напрямків діяльності;-податкові мотиви;-необхідність збільшення власного капіталу (покриття потреби в капіталі та підвищення рівня кредитоспроможності підприємства).

27.Реорганізація підприємства шляхом укрупнення.До основних форм реорганізації, результатом яких є укрупнення підприємств, належить злиття кількох підприємств в одне, приєднання одного або кількох підприємств до одного, вже функціонуючого підприємства, а також придбання підприємства. Порядок відображення у фінансовому обліку та звітності придбання інших підприємств, гудвілу, який виник при придбанні, злиття підприємств, а також розкриття інформації про об’єд­нання підприємств встановлено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств»Укрупнення підприємств здійснюється за наявності економічної вигоди для всіх учасників реорганізації. До основних мотивів, які можуть спонукати суб’єктів господарювання до реорганізації шляхом укрупнення, можна віднести такі:1. Ефект синергізму2. Прагнення заволодіти ліцензіями, патентами, ноу-хау, які є в розпорядженні іншого підприємства.3. Отримання надійного постачальника факторів виробництва (наприклад, сировини чи комплектуючих).4. Зменшення ризику при виході на нові ринки збуту та збільшення їх кількості.5. Зменшення кількості конкурентів.6. Податкові переваги. 7. Придбання активів за ціною, яка нижча за вартість заміщення, передачі технологічних і управлінських знань і навичок (технологічні трансферти) тощо.8. Диверсифікація активів та діяльності з метою зменшення ризиків і підвищення потенціалу прибутковості.9. Попередження захоплення компанії крупними корпоративними «хижаками» та збереження контролю над підприємством.10. Особисті мотиви вищої ланки менеджерів, авторитет і престиж яких підвищуються зі збільшенням розмірів компанії, якою вони керують.

28.Реорганізація підприємства без зміни розмірів підприємства.Перетворення – це спосіб реорганізації, що передбачає зміну форми власності або організаційно-правової форми юридичної особи без припинення господарської діяльності підприємства. Коли одне підприємство перетворюється на інше, до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права та обов’язки колишнього підприємства. Найпоширенішими прикладами пере-творення підприємств є: • товариство з обмеженою відповідальністю реорганізується в акціонерне товариство; • приватне підприємство реорганізується в товариство з об-меженою відповідальністю; • закрите акціонерне товариство перетворюється у відкрите. Перетворенням акціонерного товариства визнається зміна його організаційно-правової форми з припиненням та передачею всіх його прав і обов’язків підприємницькому товариству-правонаступнику згідно з передавальним актом. Акціонерне то-вариство може перетворитися лише на інше господарське товари-ство або виробничий кооператив. Наглядова рада акціонерного това-риства, що перетворюється, виносить на затвердження загальних зборів акціонерного товариства питання про перетворення това-риства, про порядок і умови здійснення перетворення, порядок обміну акцій товариства на частки (паї) підприємницького това-риства-правонаступника. Загальні збори акціонерів товариства, що перетворюється, ухвалюють рішення про перетворення това-риства, про порядок і умови здійснення перетворення, порядок обміну акцій товариства на частки (паї) підприємницького товари-ства-правонаступника. Учасники створюваного при перетворенні нового підприємницького товариства ухвалюють на своєму спі-льному засіданні рішення про затвердження установчих докуме-нтів такої юридичної особи і обрання (призначення) органів управління відповідно до вимог законодавства.

29.Реорганізація підприємства шляхом подрібнення.Подрібнення підприємства (поділ, виділення) здійснюється, як правило, в таких випадках:1. Якщо у підприємства поряд з прибутковими секторами діяльності є значна кількість збиткових виробництв. Метою подрібнення в цьому разі є виділення підрозділів, які санаційно спроможні для проведення їх фінансового оздоровлення. Структурні ж підрозділи, які не підлягають санації, залишаються в організаційній структурі підприємства, яке з часом оголошується банкрутом.2. Якщо у підприємств високий рівень диверсифікації сфер діяльності і до них (різних ділянок виробництв) виявляють інтерес кілька інвесторів. Тож, у результаті подрібнення кожен з інвесторів може вкласти кошти в ту сферу, яка його найбільше приваблює, не обтяжуючи себе при цьому непрофільними виробничими структурами.3. При проведенні передприватизаційної підготовки державних підприємств з метою підвищення їх інвестиційної привабливості.4. За рішенням антимонопольних органів, якщо підприємства зловживають монопольним становищем на ринку (може бути прийнято рішення про примусовий поділ монопольного утворення).5. З метою створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів), наприклад у результаті виділення з материнської компанії дочірніх підприємств.

30.Сутність класифікація фінансових інвестицій підприємства.З метою ефективного функціонування підприємства здійснюють інвестиційну діяльність. Остання являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій. Законом України ”Про інвестиційну діяльність” інвестиції визначено як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті чого створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект.Інвестиції представляють собою цілеспрямоване використання капіталу. Наявність різних форм вкладення капіталу потребує класифікації інвестицій. Їх можна класифікувати за певними ознаками.1. За видами інвестицій:· виробничі інвестиції – вкладення у виробничі ресурси: основні засоби і предмети праці;· фінансові інвестиції – вкладення коштів у цінні папери, цільові банківські вклади депозити, придбання паїв тощо. Найбільшу частку серед яких складають цінні папери, включаючи кошти в банках;· інтелектуальні інвестиції – вкладення коштів у об’єкти інтелектуальної власності. Якщо інвестиції здійснюються з метою створення новинок або їх впровадження у виробництво, то такі інвестиції називають інноваційними. 2. За цілями застосування інвестиції поділяють на – реінвестиції (зміна старих засобів) і нетто-інвестиції (придбання нових активів, розширення виробництва, тощо).3. За характером участі в інвестуванні виділяють прямі і непрямі інвестиції. Під прямими інвестиціями розуміють безпосередньо участь інвестора у вкладенні коштів у вибраний ним об’єкт. Непрямі інвестиції – це інвестиції, які пов’язані з інвестуванням, що опосередковуються інвестиційними або іншими посередниками.4. За терміном інвестування розрізняють короткострокові і довгострокові інвестиції. Короткострокові – вкладення капіталу на період до одного року (короткострокові депозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів тощо). Довгострокові інвестиції – це вкладення коштів на період понад один рік. 5. За формою власності. Інвестиції поділяють на: приватні, державні, іноземні і спільні.

31.Довгострокові і поточні фінансові інвестиції.Під довгостроковими фінансовими інвестиціями розуміються фі­нансові інвестиції на період понад один рік, а також усі інші інвестиції, котрі не можуть бути вільно реалізовані у будь-який момент. Отже, довгостроковими інвестиціями можуть бути також і вкладення, які спочатку планувалося здійснювати на термін менше одного року у разі, якщо, виходячи із ситуації на ринку, підприємство визнає за неможливе їх реалізацію протягом короткого періоду. Ідеться про низьколіквідні або неліквідні активи.У довгострокові фінансові інвестиції можуть здійснюватися вкладення підприємства з метою одержання прибутку, здобуття контролю над іншими підприємствами, одержання доступу на певний сегмент ринку, створення інтегрованих корпоративних структур, диверсифікації діяльності тощо. Зазначимо, що через інструментарій довгострокових фінансових інвестицій можна опосеред­ковано здійснювати реальні інвестиції Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів).У балансі поточні фінансові інвестиції відображаються в складі оборотних активів підприємства за статтею «Поточні фінансові інвестиції». До цього виду інвестицій належать вкладення підприємством тимчасово вільних коштів у банківські депозити, короткострокові цінні папери та інші дохідні фінансові інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості.

32.Оцінка доцільності вкладення в інвестиції з фіксованою ставкою дохідності.Доцільність фінансових інвестицій в окремі об’єкти визначається шляхом приведення до теперішньої вартості очікуваних чистих грошових потоків (Cash-flow) від здійснення інвестицій та зіставлення сумарної величини цих потоків із собівартістю інвестицій (грошових виплат на придбання інвестиції.Якщо керуватися критерієм прибутковості, рішення щодо інвестиційних вкладень може бути прийняте, якщо вартість інвестиції є не менше нуля (Со > 0). У такому разі рентабельність фінансових інвестицій дорівнюватиме або перевищуватиме ставку рентабельності за альтернативними вкладеннями на ринку. У разі наявності багатьох альтернативних вкладень перевага віддається тому фінансовому інструменту, вартість якого є найвищою.

33.Оцінка доцільності інвестицій в корпоративні права.Довгострокове інвестування коштів суб’єктів господарювання у корпоративні права інших підприємств здійснюється переважно з метою поглинання цих підприємств, придбання контролю над ними, одержання доступу до певного сегмента ринку, створення інтегрованих корпоративних структур (концернів, холдингів тощо). Рідше підприємства вкладають кошти в акції, частки інших підприємств на довгостроковий період з метою отримання прибутку у вигляді дивідендів. Це зумовлено тим, що залучений підприємством капітал доцільно вкладати саме в розвиток підприємства, тобто в реальні інвестиції.Виходячи з головного завдання поточного фінансового інвестування — прибуткове вкладання тимчасово вільних коштів і створення ліквідних резервів, короткострокове інвестування коштів у корпоративні права здійснюється переважно в акції, оскільки цей фінансовий інструмент є наймобільнішим. Проблема для фінансиста полягає в тому, щоб вибрати акції емітента, які є найбільш вигідним об’єктом інвестування з погляду ліквідності, прибутковості та накладних витрат.Вважається, що рішення відносно придбання акцій слід приймати, провівши їх попередній технічний і фундаментальний аналіз.

34.Фінансові служби у сфері ЗЕД.Одним з важливих напрямів діяльності фінансових служб є оптимізація фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. Зовнішньоекономічна діяльність — діяльність господарюючих суб’єктів України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами. Таким чином, зовнішньоекономічні відносини охоплюють усі операції, пов’язані з оборотом товарів, робіт, послуг, капіталів. Ця діяльність може бути фінансовою, інвестиційною чи операційною.Особлива увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків. Ці ризики можна класифікувати таким чином:транспортні та складські ризики (ризик втрати чи ушкодження товару під час його транспортування);ризик зміни курсів валют, в яких здійснюються розрахунки (ризик виникнення збитків у вигляді курсових різниць);платіжні ризики;політичні ризики (заборона конвертації та переказу валюти з країни; мораторій чи заборона на виконання боргових зобов’язань суб’єктами господарювання; ризик ембарго; ризик антидемпінгових розслідувань тощо).У розпорядженні фінансистів є широкий арсенал інстру-ментів щодо нейтралізації зазначених ризиків. До основних із таких інструментів належать страхування ризиків за допо-могою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використан-ня спеціальних форм розрахунків.

35.Розрахунки при здійсненні ЗЕД.При проведенні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема при експорті-імпорті товарів (робіт, послуг), суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в якості розрахунків використовують валютні цінності.Декретом України № 15-93 установлено режим здійснення операцій з валютними цінностями, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитио-фінансових установ держави в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.При проведенні зовнішньоекономічної діяльності, зокрема при експорті-імпорті товарів (робіт, послуг), суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності в якості розрахунків використовують валютні цінності.Декретом України № 15-93 установлено режим здійснення операцій з валютними цінностями, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів, функції банків та інших кредитио-фінансових установ держави в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

36.Сутність, основні завдання та види фінансового контролінгу..Під фінансовим контролінгом прийнято розуміти функціональну систему планування, контролю, аналізу відхилень, координації, внутрішнього консалтингу та загального інформаційного забезпечення керівництва підприємством. Служби фінансового контролінгу на підприємстві безпосередньо не приймають рішення, а здійснюють їх підготовку, функціональну та інформаційну підтримку і контроль за реалізацією. Інформаційне забезпечення менеджменту повинно здійснюватись у зрозумілій для користувачів формі. З цією метою відповідна інформація спочатку обробляється, узагальнюється, аналізується і подається користувачам у формі рапортів, звітів, доповідних записок, резюме, рекомендацій, прогнозів тощо. Контролінг дозволяє встановити контроль за досягненням як стратегічної (довгострокової), так і оперативної (тактичної, поточної) мети підприємства. На фоні цього і формуються два напрями контролінгу:• стратегічний контролінг;• оперативний контролінг.

37.Функції контролінгу.Контроль переважно спрямований у минуле, на встановлення помилок і прорахунків, а контролінг — на управління майбутнім для забезпечення тривалого й успішного функціонування суб'єкта господарювання. Спочатку під контролінгом розуміли сукупність завдань у сфері обліку і фі¬нансів, а контролер був головним бухгалтером. Потім це поняття почали тракту¬вати ширше: до функцій контролінгу стали відносити фінансовий контроль і оптимізацію використання фінансових ресурсів та джерел. Водночас, можна стверджувати, що існує неоднозначність трактувань, які характеризують внутрішній зміст поняття "контролінг", при цьому найчас¬тіше його ідентифікують як: — діяльність щодо забезпечення ефективного управління:—управління процесом одержання прибутку; — діяльність з інформаційного забезпечення управління;—механізм саморегулювання діяльності; — механізм координації системи управління;—контроль, що охоплює усі сторони діяльності; — управлінський облік; — коментуюча функція менеджменту; — діяльність, спрямована на оцінку усіх сторін господарювання; — обліково-аналітична система..

38.Методи контролінгу. Служби контролінгу в процесі виконання своїх функцій використовують велику кількість методів. Поряд з окремими загальнометодологiчними та загальноекономічними методами використовуються специфічні. До перших методів належать такi, як спостереження, порiвняння, групування, аналiз, трендовий аналіз, синтез, систематизацiя, прогнозування. До основних специфiчних методiв контролiнгу належать:аналіз точки беззбитковості;бенчмаркінг;вартісний аналіз;портфельний аналіз;SWОТ-аналіз (аналіз сильних і слабких місць);АВС-аналіз;XYZ-аналіз;методи фінансового прогнозування (експертні, екстраполяції тощо).

39.Необхідність, завдання і принципи експертної оцінки вартості підприємства.Вартість бізнесу — це вартість діючого підприємства або вартість 100 % корпоративних прав у діловому підприємстві. Необхідність оцінки вартості підприємства виникає в основному у таких випадках:під час інвестиційного аналізу у ході прийняття рішень про доцільність інвестування коштів у те чи інше підприємство, у т. ч. при здійсненні операцій M&A (поглинання і приєднання);у ході реорганізації підприємства (мета оцінки — визначення бази для складання передавального чи розподільного балансу, а також для встановлення пропорцій обміну корпоративних прав);у разі банкрутства та ліквідації підприємства (оцінка проводиться з метою визначення вартості ліквідаційної маси); у разі продажу підприємства як цілісного майнового комплексу (мета оцінки — визначення реальної ціни продажу майна);у разі застави майна та при визначенні кредитоспроможності підприємства (мета оцінки — визначити реальну вартість кредитного забезпечення);у процесі санаційного аудиту при визначенні санаційної спроможності (оцінка вартості майна проводиться з метою розрахунку ефективності санації);під час приватизації державних підприємств (метою оцінки є визначення початкової ціни продажу об’єкта приватизації). У літературних джерелах, нормативних актах наводяться численні принципи, яких слід дотримуватися при здійсненні оцінки вартості підприємства. До основних з них слід віднести такі:принцип заміщення; принцип корисності;принцип;принцип зміни;принцип ефективного;принцип розумної обережності оцінок;принцип альтернативності .

40.Вартість капіталу підприємства.Під вартістю капіталу розуміється дохід, який повинні принести інвестиції для того, щоб вони себе виправдали з точки зору інвестора. Вартість капіталу виражається у вигляді процентної ставки (або долі одиниці) від суми капіталу, що вкладений в який-небудь бізнес, яку слід заплатити інвестору впродовж року за використання його капіталу. Інвестором може бути кредитор, власник (акціонер) підприємства або, власне, підприємство. В останньому випадку підприємство інвестує власний капітал, який утворився за період, що передував новим капітальним вкладенням і відповідно належить власникам підприємства. В будь-якому випадку за використання капіталу необхідно платити та мірою цього платежу виступає вартість капіталу.Зазвичай вважають, що вартість капіталу - це альтернативна вартість, інакше кажучи, дохід, який очікують отримати інвестори від альтернативних можливостей вкладення капіталу при незмінному розмірі ризику. Насправді, якщо компанія схоче отримати засоби, то вона повинна забезпечити дохід на них як мінімум рівний величині доходу, яку можуть принести інвесторам альтернативні можливості вкладення капіталу.Основна сфера застосування вартості капіталу — оцінка економічної ефективності інвестицій. Ставка дисконту, яка використовується в методах оцінки ефективності інвестицій, тобто за допомогою якої всі грошові потоки.

41.Методи оцінки вартості підприємства.Витратний (майновий) підхід для оцінки бізнесу іноді визначають також як оцінку на основі активів. Згідно даному підходу вартість бізнесу визначається сумою витрат на його відтворення або заміщення з урахуванням фізичного й морального зношування. Цей підхід, розглянутий раніше відносно окремих елементів бізнесу (ЦМК, нерухомість, машини та обладнання, НА таке інше), стосовно бізнесу в цілому має деякі відмінності та обмеження. Доходний підхід (результатний) традиційно представляють такі основні групи методів оцінки:Методи капіталізації доходів від бізнесу. Застосовуються, якщо в періоді, за який буде визначатися розмір доходу, не очікується його значних відхилень від сучасного (або базового) рівня.Методи дисконтування грошових потоків. Дана група методів враховує зміну грошового потоку з часом, якщо характер вказаних змін відомий. Так, наприклад, якщо протягом періоду, на який прогнозується розмір грошового потоку, оцінюване майно буде потребувати певного ремонту або вдосконалення для забезпечення дієздатності, то ці витрати повинні враховуватись як відхилення від звичайного рівня. Якщо вказані вдосконалення можуть підвищити доход, це теж повинно враховуватись. Порівняльний підхід (ринковий, аналоговий, порівнянних продажів тощо), як і у випадках оцінювання окремих майнових об'єктів, передбачає порівняння недавніх продажів аналогічного бізнесу, виходячи з чого головна умова його застосування — наявність сформованого ринку, що може забезпечити зацікавлені сторони потрібною інформацією