Предмет «Бюджетна система»

1.Бюджет держави: призначення, функції та вплив на соціально-економічні процеси держави.Бюджет держави – це план формування фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійсню­ються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та орга­нами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.Бюджет – це складова частина бюджетної системи, він є провідною ланкою державних фінансів.Сутність бюджету держави проявляється через утворення централізованого фонду фінансів необхідних для виконання функцій держави; планування бюджетних показників доходів і витрат; використання централізованих фондів грошових коштів.Фукції бюджету.Розподільча функція бюджету дозволяє сконцентрувати грошові кошти у розпорядженні дер­жави та використовувати їх на задоволення загальнодержавних потреб. Їй притаманний багатовидовий (міжгалузевий, міжтериторіаль­ний) та його багаторівневий  розподіл коштів. Об’єктом   бюджетного перерозподілу є національний дохід, іноді – національне багатство.Контролююча функція бюджету дозволяє дізнатися:–   наскільки своєчасно та повно фінансові ресурси потрапляють у розпорядження держави;– чи відповідають розміри державних централізованих ресурсів її потребам;–  як фактично складаються пропорції у розподілі бюджетних коштів;–   чи ефективно використовуються бюджетні кошти.Контролююча функція бюджету охоплює майже всіх учасників бюджетного процесу, відбиває економічні процеси, що відбуваються у всіх структурних ланках економіки, її об’єктом є рух бюджетних ресурсів, які відображаються у відповідних показ­никах бюджетних надходжень і витратних призначень.Функція бюджету забезпечення існування держави дозволяє створити матеріально-фінансову базу існування держави на основі формування доходних статей бюджету.Призначення бюджету в державі виявляється  через систему економічних відносин між державою і підприємницькими структурами в процесі мобілізації доходів, накопичень і фінансувань з бюджету; між державою і населенням у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту; між ланками бюджетної системи при бюджетному врегулюванні.

.2.Державний бюджет як економічна категорія. Державний бюджет прийнято розглядати у трьох ракурсах:- як економічну категорію;- як правову категорію;- за матеріальним змістом.Державний бюджет як економічна категорія відображає грошові відносини, які вини­кають між державою, з одного боку, і підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними особами – з іншого, з приводу утворення централізо­ваного фонду грошових коштів держави і його використання на розширене відтво­рення, підвищення рівня життя і задо­волення інших суспільних потреб.Бюджет як самостійна економічна категорія є формою існування реальних, об’єктивно обумовлених розподільних відносин, які виконують специфічне призначення – задо­волення потреб як суспільства в цілому, так і його адміністративно-територіальних структур у фінансових ресурсах.Ознаками бюджету як економічної категорії є I. Історичність, оскільки бюджет як категорія склався історично і має свої специфічні риси становлення в кожній країні, які проявляються і в сучасних умовах II. Плановість, так як основною ознакою бюджету є плановий характер. Бюджет як фінансовий план має передбачати виконання всіх функцій держави на загальнодержавному і місцевому рівнях III Юридичний характер, оскільки бюджет має силу правового акту. IV Терміновість передбачає, що бюджет завжди складається і виконується впродовж певного терміну – бюджетного періоду.Особливості державного бюджету як самостійної економічної категорії полягають у наступному:1. Бюджет є особливою економічною формою перерозподільних відносин, що пов'язані з відокремленням у розпорядження держави частини національного доходу та її використанням для задоволення потреб усього суспільства й окремих його державно-територіальних формувань.2. За допомогою бюджету відбувається перерозподіл національного доходу між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності.3. Пропорції бюджетного перерозподілу вартості визначаються потре­бами розширеного відтворення в цілому і завданнями, що стоять перед суспільством на кожному історичному етапі його розвитку.4.Галузь бюджетного розподілу посідає центральне місце у складі державних фінансів, що обумовлено провідною роллю бюджету порівняно з іншими ланками. 3. Фактори, що впливають на формування та використання державного бюджету. Фактори впливу на бюджет:економічні(ВВП; національний дохід;економічне зростання та спад виробництва;продуктивність суспільної праці;співвідношення в розвитку підприємств, які виробляють продукцію споживання і розвитку;розвиток важливих галузей науки і техніки;фінансова політика),соціальні(обсях та рівень заробітної плати різних категорій працівників;розмір споживчого кошика;товарообіг державної та комерційної торгівлі;мережа лікарень, поліклінік;мережа дошкільних, шкільних закладів, вузів),політичні(забезпечення обороноспроможності країни;підтримання внутрішнього правопорядку;раціональна організація управління державою;ефективна діяльність законодавчої та виконавчої влади). Фактори, що впливають на формування державного бюджетуКрім цього, фактори впливу на державний бюджет можуть бути:1. Об’єктивними, до яких прийнято відносити:традиції, специфіка розвитку на певному історичному етапі; характер виробничих відносин та рівень розвитку продуктивних сил, які безпосередньо впливають на зміст бюджету;економічні особливості країни;природні особливості країни;соціальні особливості країни.2. Суб’єктивними, до складу яких входять: тип держави;політика уряду у відповідний період; пріоритети розвитку;зовнішня та внутрішня економічна ситуація. 4.Зміст , значення та основні завдання бюджетної політики. Бюджетна політика – це сукупність заходів держави з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного і соціально­го розвитку.Сутність бюджетної політики відображається в статтях доходів і видатків бюджету, в джерелах їх формування і напрямах використання; виявляється у формах і методах мобі­лізації бюджетних коштів та їх використанні на державні потреби.Завданя бюджетної політики:1.Сприяння процесу збалансованої макроекономічної стабілізації, подолання інфляційних процесів та структурній перебудові.2.Формування взаємовідносин у бюджетній системі щодо забезпечення самостійності місцевих бюджетів.3.Здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання і підвищення рівня економіки в Україні.4.Здійснення податкової політики щодо стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг усіх форм власності та зменшення податкового тиску на них.5.Оптимізація рівня бюджетного дефіциту ,державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування.6.Пошук податкових джерел доходів бюджету. 5.Бюджетна класифікація її структура та значення.Бюдже́тна класифіка́ція — групування доходів та видатків бюджету за відповідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних.Структура бюджетної класифікації розробляється Кабінетом Міністрів України, а нова її структура затверджена Постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 р. Закон визначає бюджетну класифікацію як «єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних». Саме через бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюджетів. Складовими бюджетної класифікації є:а) класифікація доходів бюджету;б) класифікація видатків;в) класифікація фінансування бюджету;г) класифікація боргу. 6.Бюджетний механізм та його складові.Бюджетний механізм – це сукупність засобів, які застосовує держава з метою організації бюджетних відносин та забезпечення належних умов для економічного і соціального розвитку; реальне відтворення бюджетної політики держави.Складові бюджетного механізму. Бюджетне планування і регулювання:а)визначаються фінансові можливості держави щодо фінансового забезпечення розвитку її економіки і соціальної сфери.Фінансові показники:а)узагальнюючі.Доходи і видатки, державний борг, рівень інфляції.б)індивідуальні.Рівень витрат бюджету на одного жителя.Нормативи:а)характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів.Ліміти:а)є певним обмеженням на витрати в інтересах держави , підприємця або громадянина.Резерви:а)покликані нейтралізувати дію непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у майбутньому.Система управління бюджетними коштами:а)держава в особі її виконавчих і законодавчих органів влади встановлює методи розподілу національного доходу , форми грошових заощаджень, регулює види платежів. 7.Бюджет як основний фінансовий план держави.З даної точки зору бюджет являє собою розпис доходів і видатків держави, який затверджується  органами законодавчої і представницької влади  у вигляді закону. Бюджет виконує основну роль регулятора економічних процесів Як фінансовий план бюджет відображає виконання всіх функцій держави економічну, соціальну, вйськову, міжнародну політику держави.Видактки  на економічну діяльність визначаються двома чинниками:А) масштабами деоржавного сектора економіки;Б) економічною політикою держави (чому віддається перевага- бюджетному фінансуванню чи податковому регулюванню).Рівень соціальних видатків визначається фінансовою моделлю суспільства.Доходи бюджету характеризують податкову політику держави.В Україні бюджет як фінансовий план має певні відмінності від бюджету як економічної категорії, оскільки до нього включаються фонди цільового призначення. Тому для оцінки реальної бюджетної політики необхідно проаналізувати статті доходів і видатків ( без цільових фондів).Включення цих фондів до бюджету зумовлено двома причинами:-наданням їм законодавчої сили;-   необхідністю здійснення державного контролю за коштами цих фондів.Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:-рівновага доходів і видатків;- бюджетний надлишок- перевищення доходів над нормативними видатками;- бюджетний дефіцит- перевищення видатків над постійними доходами.

8.Склад і структура доходної та видаткової частини.Доходи бюджету це частка централізованих ресурсів держави, які потрібні для виконання нею відповідних функцій.В Україні, згідно із законодаством, склалась відповідна система доходів державного і місцевих бюджетів, класифікація яких здійснюється за такими ознаками:1.      Щодо бюджетного устрою:- доходи, які надходять до державного бюджету України;- доходи, які надходять до місцевих бюджетів;-змішані доходи, одна частка яких надходять до державного  бюджету України, а інша – до місцевих бюджетів;-  відрахування, за рахунок яких формуються позабюджетні фонди.2. Щодо джерел сплати:- доходи, джерелом яких є ціна товарів (робіт, послуг);-  доходи, джерелом яких є прибуток чи доход;3. Щодо обсягу ставки податків та обов’язкових платежів:-  пропорційні податки (сплачуються за стабільною ствкою);-прогресивні подакти (сплачуються за прогресивними ствками);4.Щодо методу стягнення:-прямі податки(сплачуються  безпосередньо з доходу чи прибутку);- непрямі податки (включаються до ціни прподукції, робіт, послуг)5.Щодо об’єкта оподаткування:-податок на додану вартість;- податок на доходи чи прибутки підприємств, організацій усіх форм власності та громадян;- податки на майно, землю, природні ресурси.6. Щодо суб’єкта оподаткування:-податки, які сплачують підприємства та організації усіх форм власності (юридичні особи);- податки, які сплачують  громадяни.Враховуючи порядок розмежування доходів між окремими ланками  бюджетної системи, законодавством України визначено склад доходів які зараховуються до відповідних бюджетів. Видатки з державного бюджету України - це економічні відносини, які виникають у зв’язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і його використання за цільовим призначенням.

9.Бюджетне планування.Основні завдання, принципи та  методи. Бюджетне планування - централізований розподіл і перерозподіл у процесі складання і виконання бюджету сукупного суспільного продукту і НД по всіх ланках бюджетної системи і по всіх видах фінансових планів на основі державного плану соціально-економічного розвитку України.Основними завданнями бюджетного планування є: забезпечення необхідних макроекономічних пропорцій розвитку держави; виявлення реальних джерел надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях; ефективність розподілення за напрямами та між регіонами бюджетних видатків;сприяння найбільш ефективного використання бюджетних коштів галузями н/г;забезпечення мінімального рівня соціальних потреб;утворення необхідних соціальних резервів, які використовуються на планові й позапланові заходи;передбачення в системі здійснення бюджетних платежів можливості прозорого бюджетного контролю.Прионципи бюджетного планування: наукова обгрунтованість;оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб’єктів –платників податків і рівнем соціальних виплат; центрапльне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;органічний взаємозв’язок між пргнозними та поточноими бюджними планами; директивний характер бюджетних виплат;- демократичність;- наявність відповідних бюджетних резервів.Методи бюджетного плануванняметод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. нормативний метод За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків. Балансовий.. На основі цього методу вдається досягти узгодженості між длжерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв’язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені;Предметно-цільовий.. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного та соціального розвитку.

10.Бюджетний процес та його учасники. Бюджетний процес це організація щодо складання проекту бюджету, розгляду та прийняття закону, виконання бюджету, підготовка та розгляд звіту про його виконання.Бюджетний процес складається з чотирьох стадій.І. Складання проекту бюджетуПідготовка та розробка Основних напрямів бюджетної політики на наступний рікУ бюджетному процесі України бере участь велика кількість наукових установ, зарубіжних і вітчизняних фахівців, державних органів усіх рівнів, політичних партій і громадських об'єднань. Під час складання бюджету виявляються недоліки минулих років, ураховується прогноз економічного і соціального розвитку нашої держави, здійснюється пошук найефективніших шляхів використання досить обмежених фінансових ресурсів. Учасники бюджетного процесу визначені Бюджетним кодексом, де передбачені їх функції, повноваження та відповідальність. Окремі повноваження учасників бюджетного процесу визначені Конституцією України та іншими правовими актами. Президент України, Верховна Рада України, Комітет Верховної Ради з питань бюджету, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів, Державне казначейство , Національний банк України.

11.Стадії бюджетного прцесу та їх характеристика.Бюджетний кодекс України визначає 4 стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджету; 2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету та внесення в разі необхідності змін до закону про Державний бюджет, чи рішень про місцеві бюджети; 4) підготовка га розгляд зніту про виконання бюджету та прийняття рішень щодо нього. Стадії бюджетного процесу можна розділити на дві групи: 1) бюджетне планування (складання, розгляд, затвердження); 2) виконання бюджету. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу грунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.Усі стадії бюджетного процесу базуються на одних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію.

12.Бюджетний дефіцит:визначення види, причини виникнення.Бюджетний дефіцит—перевищення видатків над постійними доходами (податки та податкові доходи бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше,ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто — скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може маги однозначної оцінки. Визначають різні види бюджетного дефіциту. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий іприхований:• відкритий — офіційно визнаний у законі про бюджет;• прихований — офіційно не визнається. Його форми: завищення планових обсягів доходів; включення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит — негативніше явище, ніж відкритий.За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП і зумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні. Свідомий визначається характером фінансової політики держави — вона намагається знизити рівень оподаткування для стимулювання економіки. Недостатні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того,використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок за максимальної надійності — за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

13.Джерела покриття дефіциту.Джерелами покриття дефіциту виступають:1) державні позики;2) грошова емісія.Використання державних позик вимагає:• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави; « довіри з боку кредиторів до держави;• наявності реальних доходів від використання позичених грошових коштів, які дають можливість повернути борги і сплатити проценти.Державні позики відбивають взаємовідносини між державою як позичальником і юридичними та фізичними особами, урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями як кредиторами. Державні позики класифікуються за різними ознаками.Залежно від територіального розміщення вони поділяються на внутрішні ізовнішні. Внутрішні характеризують залучення коштів від юридичних тафізичних осіб на внутрішньому фінансовому ринку даної країни.Зовнішні пов'язані з надходженням ззовні — від кредиторів інших країн, якими б можуть бути як іноземні юридичні та фізичні особи, так і уряди чи урядові організації інших країн. Особливе місце займають кредити, які надаються міжнародними організаціями та міжнародними фінансовими інституціями.

14Роль бюджету  у фінансово-кредитному механізмі.Фінансово-кредитний механізм є сукупністю фінансових методів впливу на соціально-економічний розвиток країни. Він складається  з двох підсистем:1)фінансове забезпечення;2)фінансове регулювання.Фінансове забезпечення здійснюється  у таких чотирьох формах:1.Самофінансування – покриття витрат за рахунок власних коштів. Це вихідна форма.2.Кредитування - покриття  витрат за рахунок позичених коштів. Це регулююча форма.3.Акціонерний капітал - форма колективного капіталу, яка дає змогу концентрувати великі ресурси.4.Бюджетні асигнування - форма державного фінансового забезпечення. З одного боку, вона є підпорядкованою, тобто використовується тоді, коли не вистачає інших джерел або їх важко сформувати (це насамперед непривабливі для приватного бізнесу сфери діяльності). З іншого боку, ці асигнування можуть виконувати регулюючу роль при порушенні рівноваги цін, наприклад субсидії виробникам с/г продукції.Фінансове регулювання пов’язане з податковою системою і регулюючою функцією податків та з бюджетним субсидіюванням.Сучасна  економічна думка пропонує багато  концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. 15.Основи бюджетного устрою.Бюджетний устрій - це організація вертикальної структурної побудови бюджету держави за рівнями влади. Бюджетна система відображає складові частини бюджету, тобто це сукупність всіх бюджетів, які формуються в даній країні у відповідності з її бюджетним устроєм. Основи бюджетного устрою досить стабільні і мають в цілому однакові чинники в різних країнах. Бюджетні ж системи різних країн можуть досить відрізнятись, хоча і засновуються на однакових підвалинах.Основами бюджетного устрою, які характеризують напрямки та форми вертикальної побудови бюджету, виступають:-встановлення принципів побудови бюджетної системи;- виділення видів бюджетів;-розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;- організація взаємовідносин між різними бюджетами. 16.Стаття 5. Структура бюджетної системи України1.Бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.2.Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. 3.Бюджетами місцевого самоврядування є бюджети територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах).Переважна більшість фінансових ресурсів держави зосереджується в державному й місцевих бюджетах, які у своїй сукупності створюють бюджетну систему держави.В сучасних фінансово-економічних умовах розвитку національної економіки України державний і місцеві бюджети набувають нової якості та є: -- по-перше, планом формування й використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, що здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду;-- по-друге, основним інструментом регулювання соціальних і економічних процесів у масштабах держави та окремих адміністративно-територіальних одиниць. 17.Принципи побудови бюджетної системи.Принципи побудови бюджетної системи є визначальною основою бюджетного устрою. Вони визначають характерні ознаки і риси бюджетної системи кожної країни. За основу побудови бюджетної системи прийнято принцип поєднання централізованих і децентралізованих ланок, що дає змогу враховувати як загальнодержавні, так і регіональні потреби. При цьому взаємозв'язок різних ланок бюджетної системи може встановлюватися на основі двох альтернативних принципів;єдності всіх бюджетів;автономності кожного бюджету.Принцип єдності означає, що всі ланки бюджету в сукупності становлять єдиний (зведений, консолідований) бюджет, який складається і затверджується в загальному обсязі. Принцип єдності забезпечується єдиною дохідною базою всіх бюджетів, єдиною системою видатків, а головне — керованістю процесом складання і виконання бюджету з єдиного центру.Принцип автономності означає, що кожний бюджет, що входить до складу бюджетної системи, є відносно відособленою і самостійною ланкою. Автономність бюджетів забезпечується чітким законодавчим розмежуванням доходів і видатків між бюджетами із забезпеченням кожного бюджету досить міцною і стабільною дохідною базою. Кожний бюджет складається, затверджується і виконується відповідними органами влади .Законодавство України регламентує наступні принципи функціонування бюджетної системи:принцип єдності , принцип збалансованості, принцип самостійності, принцип повноти, принцип обгрунтованості,принцип ефективності, принцип субсидіарності, принцип цільового використання бюджетних коштів, принцип справедливості і неупередженості, принцип публічності та прозорості, принцип відповідальності учасників бюджетного процесу.

18.Особливості міжбюджетних відносин.Міжбюджетні відносини — відносини між державою, АР Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України.Мета регулювання міжбюджетних відносин — забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами і бюджетними ресурсами, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.У Бюджетному кодексі України передбачено спеціальний механізм міжбюджетних трансфертів, які у свою чергу базуються на фінансових нормативах бюджетної забезпеченості та відповідних коригуючих коефіцієнтах.Механізм міжбюджетних відносин має:— враховувати зацікавленість місцевих органів влади;— базуватися не лише на нинішньому економічному стані регіонів, а й враховувати потенційні можливості. — сприяти гармонійному соціально-економічному розвитку регіонів;

19.Стаття 95. Коригуючі коефіцієнти фінансових нормативів бюджетної забезпеченості1. Фінансові нормативи бюджетної забезпеченості для місцевих бюджетів коригу­ються коефіцієнтами, що враховують відмінності у вартості надання гарантованихпослуг залежно від:1)  кількості населення та споживачів гарантованих послуг;2)  соціально-економічних, демографічних, кліматичних, екологічних та інших осо­бливостей (з часу їх визначення) адміністративно-територіальних одиниць.2.  Коригуючі коефіцієнти затверджуються Кабінетом Міністрів України.Кожна адміністративно-територіальна одиниця має свої особливості існування та розви­тку (відмінна загальна кількість населення, відмінні соціально-економічні та демографічні по­казники, особливості географічного положення та кліматичних, екологічних умов тощо). Тому вартість надання тих чи інших публічних (соціальних) послуг може бути різною у різних ад­міністративно-територіальних одиницях. Для врахування особливостей адміністративно-тери­торіальних одиниць, що впливають на обсяги видатків, пов'язаних із наданням тих чи інших послуг населенню, коментований Кодекс передбачає коригуючі коефіцієнти. Розміри таких ко­ригуючих коефіцієнтів встановлюються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів (дотацій вирівню­вання та коштів, що передаються до державного бюджету) між державним бюджетом та місце­вими бюджетами» від 5 вересня 2001 р. № 1195. Фактично, вони змінюються щороку шляхом внесення змін та доповнень до зазначеної постанови, хоча при прийнятті ще першої редакції цього Кодексу передбачалося, що такі коефіцієнти будуть затверджуватися на більші строки.

.Стаття 101. 20.Міжбюджетні трансферти між місцевими бюджетами і субвенції з Деравного бюджету України на виконання інвестиційних проектів .1. Міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань, а також кошти, що передаються з цих бюджетів.2. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:1) субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;2) субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань;3) субвенції на виконання інвестиційних проектів;4) інші субвенції.Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються на засадах конкурентності між бюджетами місцевого самоврядування та передбачають фінансову участь бюджету отримувача субвенції у здійсненні програми чи проекту. Органи місцевого самоврядування, у яких середньорічний фактичний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три останні бюджетні періоди менший за обсяг, визначений згідно з фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості, мають пріоритетне право на отримання субвенції на виконання інвестиційних проектів.

21.Характеристика доходів державного бюджету.Залежно від порядку формування системи державних доходів їх можна розподілити на:централізовані - кошти, які залишаються у розпорядженні держави в процесі розподілу валового внутрішнього продукту, та спрямовуються на формування централізованих грошових фондів Державного та місцевих бюджетів, Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Державного фонду охорони праці, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення та інші; децентралізовані - це доходи, які залишаються у розпорядженні державних підприємств, установ, організацій при розподілі та перерозподілі валового внутрішнього продукту і формуються, головним чином, за рахунок їх прибутку. Основою для їхнього формування є прибутки і доходи державних підприємств, установ, організацій, населення. Доходи Державного бюджету України включають: 1) доходи (за винятком тих, що згідно зі статтями 64, 66 та 69 Бюджетного кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отримуються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів";2) власні надходження установ, які утримуються за рахунок Державного бюджету України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 травня 2002 р. № 659 "Про затвердження переліку груп власних надходжень бюджетних установ, вимог щодо їх утворення та напрямів використання" і доходи з інших визначених законодавством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що належать державі або підприємствам, установам та організаціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку майна, що належить державі в майні господарських товариств;3) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;4) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

22.Методи та джерела формування доходів бюджету.Доходи бюджету можуть формуватися на основі чотирьох методів централізації грошових коштів:-пряме вилучення доходів з державного сектора;-отримання доходів від державних угідь, майна і послуг;-перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб за допомогою податків;-залучення позик.У державному секторі функціонування держави характеризує її підприємницьку діяльність. Як і будь-який підприємець, держава має право на отримання підприємницького доходу – прибутку. Весь створений у державному секторі прибуток за правом власності належить державі. Однак певні права на цей прибуток належать і колективу підприємств. Тому практично ніколи весь прибуток державного сектора не вилучається до бюджету. При цьому у взаємовідносинах державних підприємств з бюджетом може застосовуватись як пряме вилучення доходів (шляхом платежів з прибутку), так і оподаткування прибутку на загальних засадах. В умовах ринкової економіки, коли переважає приватний сектор, застосовується податковий метод. В умовах адміністративної економіки домінує пряме вилучення доходів.

23.Податковий метод мобілізації доходів бюджету.Мобілізація доходів бюджету може проводитись на податковій і неподатковій основі. Податковий метод характеризує перерозподіл доходів юридичних і фізичних осіб на користь держави, який регламентується податковим законодавством. Неподаткові доходи формуються від продуктивної діяльності держави та від реалізації її майнових прав. Доходи від продуктивної діяльності надходять від підприємницької діяльності держави (державний сектор економіки) та від надання певних послуг, а доходи від майнових прав - у вигляді доходів від використання державного майна та угідь. У такий спосіб виділяються три методи формування доходів держави:- від підприємницької діяльності;- від державного майна, угідь і послуг;- податковий.Отримання доходів у вигляді платежів за використання державного майна та угідь і від надання послуг теж не має відчутного фіскального значення, хоча зараз на неї покладають велику надію. Доходи від державного майна можуть надходити на постійній основі - орендна плата, чи разово - доходи від приватизації державного .Доходи від державних послуг надходять у формі державного мита за вчинення нотаріальних дій, видачу різноманітних документів, патентів, ліцензій.

24.Склад і структура доходів бюджету.Склад доходів державного бюджету визначається Бюджетним кодексом України та законами України про Державний бюджет на відповідний рік. Склад і структура доходів бюджету характеризують фінансову політику та фінансовий стан держави. Дані про бюджет України (за вирахуванням фондів цільового призначення) наведені в табл. 1. Як видно з них, структура доходів бюджету досить швидко змінюється, що пояснюється постійними перетвореннями і змінами в податковій системі України і неподаткових надходженнях до бюджету. Починаючи з 1992 р. бюджет формується головним чином за рахунок податкових надходжень.

25.Сутність видатків державного бюджету. Видатки бюджету відіграють визначальну роль у процесах трансформаційної перебудови економіки держави та забезпечують фінансування соціальної сфери, різних галузей народного господарства, сприяють розвитку міжнародних відносин та визначають пріоритетні напрями фінансової політики. Структура видатків Державного бюджету України визначає ефективність впливу держави на економічний розвиток та є індикатором пріоритетності певної функції держави.В процесі виконання державного бюджету виділяють видатки бюджету і витрати бюджету. Видатки бюджету - це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом. Витрати бюджету включають видатки бюджету та кошти, що спрямовуються на погашення основної суми боргу, що виникає в процесі фінансування бюджету.Класифікація видатків Державного бюджету за бюджетною класифікацією наступна:- функціональна класифікація;- економічна класифікація;- відомча класифікація;- програмна класифікація.

26.Принципи, форми , методи бюджетного фінансування.Незалежно від джерел формування грошових коштів бюджетне фінансування здійснюється на основі певних принципів.Принцип плановості означає, що обсяг видатків з Державного бю­джету визначається законом про Державний бюджет на наступний рік, а видатки місцевих бюджетів ухвалюються рішеннями відпо­відних рад.Принцип цільового спрямування коштів означає, що бюджетні ви­датки мають здійснюватися лише за суворо цільовим призначенням..Принцип безповоротності використання бюджетних коштів озна­чає, що кошти, спрямовані на фінансування державного управління, економічної діяльності держави, оборони, соціальної сфери тощо, не потребують їх відшкодування.Принцип безоплатності означає відсутність плати за виділені бюд­жетні кошти..Принцип справедливості і неупередженості визначається тим, що бюджетне фінансування здійснюється на засадах справедливого і неупередженого розподілу бюджетних ресурсів між усіма розпорядника­ми коштів.Принцип публічності та прозорості полягає у наданні об´єктивної інформації суспільству у формі звітів про використання бюджетних коштів їх розпорядниками та прийнятті відповідних рішень.Принцип контрольованості витрачання бюджетних коштів означає використання всіх видів, форм і методів бюджетного контролю щодо кожного розпорядника коштів. 27.Стаття 30. Склад видатків Державного бюджету України1. Видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов’язані з реалізацією державних програмкласифікація видатків Державного бюджету за бюджетною класифікацією наступна:- функціональна класифікація;- економічна класифікація;- відомча класифікація;- програмна класифікація.Видатки бюджету за функціональною класифікацією, в свою чергу, поділяються на видатки на забезпечення загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. До видатків, що здійснюються за рахунок коштів державного бюджету відносяться видатки на фінансування:- державного управління, тобто видатки, що забезпечують загальнодержавні функції;- національної оборони;громадського порядку, безпеки та забезпечення функціонування судової законодавчої та виконавчої влади;- економічну діяльність;- охорону навколишнього природного середовища;- житлово-комунальне господарство;- охорону здоров'я;- духовний і фізичний розвиток;- освіту;- соціальний захист і соціальне забезпечення.

28.Видатки місцевих бюджетів їхня сутність, склад, структура .Видатки місцевих бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Оскільки місцеві органи само­врядування покликані вирішувати локальні проблеми, що безпосе­редньо пов´язані з виконанням суспільних функцій у формі надання соціальних послуг та сприяння підвищенню життєвого рівня населення, то склад і структура видатків місцевих бюджетів відображають соціальну спрямованість. Видатки місцевих бюджетів на соціально-культурні заходи включають витрати на освіту, охорону здоров´я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, культуру і ми­стецтво, фізичну культуру і спорт. Обсяг цих видатків щорічно збільшується. Видатки місцевих бюджетів відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку суспільства. Оскільки місцеві органи само­врядування покликані вирішувати локальні проблеми, що безпосе­редньо пов´язані з виконанням суспільних функцій у формі надання соціальних послуг та сприяння підвищенню життєвого рівня населення, то склад і структура видатків місцевих бюджетів відображають соціальну спрямованість. Видатки місцевих бюджетів на соціально-культурні заходи включають витрати на освіту, охорону здоров´я, соціальний захист і соціальне забезпечення населення, культуру і ми­стецтво, фізичну культуру і спорт. Обсяг цих видатків щорічно збільшується.

29.Таємні видатки й резервний фонд бюджету.Резервний фонд бюджету формується для здійснення непередбачених видатків, що не мають постійного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету. Порядок використання коштів із резервного фонду бюджету визначається Кабінетом Міністрів України.Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету.Кабінет Міністрів України щомісячно звітує перед Верховною Радою України про витрачання коштів резервного фонду бюджету. Таємні видатки – це видатки, пов’язані з державною таємницею.Державний бюджет України має містити пояснення всіх видатків, за винятком таємних видатків. Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в інтересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.

30. Видатки бюджету на економічну діяльність. Видатки бюджету на економічну діяльність здійснюються через такі форми фінансування: – капіталовкладення; – операційні витрати; – кредити і дотації. Фінансування капіталовкладень може здійснюватись за дво­ма напрямами: а) у відомчому розрізі; б) у розрізі інвестиційних проектів. Галузевий (відомчий) підхід полягає в тому, що загальна сума виділених бюджетом капіталовкладень направляється міністерст­вам і відомствам, які, в свою чергу, розподіляють цю суму між підприємствами та організаціями. Цей підхід є основним в Украї­ні, хоча має недолік — розпорошення коштів. Фінансування інвестиційних проектів, навпаки, дозволяє кон­центрувати ресурси на реалізації.осповних завдань. Операційні витрати, які являють собою видатки бюджету на утримання виробничої інфраструктури, включають: o фінансування геолого-розвідувальних робіт; o фінансування лісового і водного господарства; o землевпорядкувальні роботи; o заходи по боротьбі зі шкідниками рослин, хворобами тварин та епідеміями; o утримання насіннєвих станцій і племінних господарств. Бюджетні кредити надаються підприємствам держав­ного сектора на тимчасові потреби в разі фінансових ускла­днень. Вони можуть бути безпроцентні або з невисокою про­центною ставкою. Державна дотація являє собою виділення з бюджету ко­штів на покриття збитків суб'єктів господарювання в тому разі, коли збитковість визначається певною фінансовою по­літикою держави в сфері ціноутворення (як правило, обме­ження рівня цін). 31.Видатки бюджету на наукуФінансування науки в Україні з Державного бюджету здійснюєть­ся за трьома рівнями. Розглянемо заклади економічного напряму діяльності. І. Заклади Академії наук України.( код 6540000) Це наукові установи, які виконують державні фундаментальні дослідження. До них відносять: Інститут економічного прогнозу­вання, Інститут економіки, Інститут економіки промисловості, На­ціональний інститут економічних програм, Науково-дослідний інсти­тут моделювання та інформатизації та ін. II. Відомчі заклади. При Президентові України, Верховній Раді України, міністерствах і відомствах функціонують наукові установи, які виконують наукові дослідження, що є актуальними для конкретного напряму діяльності. До них належать: Національний інститут стратегічних досліджень (код 0301080), Академія управління (при Президенті України), Науково-дослідний економічний інститут (Міністерство економіки, код 1200000), Українська акаде­мія банківської справи (НБУ) та ряд інших. III. Заклади, підпорядковані Міністерству освіти і науки. У цих закладах поряд із навчанням студентів виконуються за­мовлення з окремих загальнодержавних проблем з відповідним фінансуванням із Державного бюджету. Бюджетне фінансування науки здійснюється двома способами: -фінансування наукових закладів; - фінансування наукової тематики. 32.Видатки на соціальний захист.Соціальний захист — це система відносин між державою, господарськими структурами з одного боку та з громадянами з іншого, у процесі яких за рахунок частили ВВП утворюються і використовуються фонди фінансових ресурсів для матеріального забезпечення та обслуговування окремих категорій і груп громадян. Видатки бюджету на соціальний захист населення — це насамперед видатки, спрямовані на адресну підтримку малозабезпечених громадян, встановлення певного рівня забезпечення прожиткового мінімуму для різних груп населення, соціальний захист осіб, що опинилися в екстремальних умовах (біженці, безпритульні тощо).Видатки бюджету на соціальний захист класифікуються так:1) за джерелами фінансування:— за рахунок коштів державного бюджету;— за рахунок коштів місцевого бюджету;2) за ініціатором:— витрати на реалізацію загальнодержавних програм;- витрати на місцеві програми (рішення місцевих органів влади);3) за метою використання:— видатки на соціальний захист у зв'язку з малозабезпеченістю;— виплати як компенсація втраченого доходу (допомога по вагітності і пологам);— компенсація втраченого здоров'я або майна;— витрати, пов'язанні з наданням підтримки в облаштуванні (притулки для тимчасового утримання біженців);— витрати на надання пільг і привілеїв окремим категоріям громадян;4) за формами:— грошові;— безготівкові;— натуральні. 33.Фінансування освіти.Основними джерелами фінансування освіти є :- кошти державного та місцевих бюджетів;- кошти юридичних та фізичних осіб, громадських організацій і фондів;- спонсорські і доброчинні внески та пожертвування;- кошти галузей народного господарства, плата за додаткові освітні послуги та інші послуги, що надаються закладами освіти тощо.Обмежене фінансування освіти і науки з державного та місцевих бюджетів призвело до погіршення стану матеріально-технічної бази навчальних закладів та їх соціальної інфраструктури, що гальмує впровадження сучасних інноваційних технологій і засобів навчання.Зважаючи на те, що освіта є одним з головних стратегічних напрямків економічного зростання і виступає фундаментом прогресу суспільства, то необхідним є вирішення проблем, які існують у цій сфері.Першочергово потрібно здійснити зміну механізмів бюджетного фінансування. Тобто зробити перехід від переважно бюджетного фінансування освіти до більш суттєвої участі в цьому процесі комерційного бізнесу та банків.Також існує необхідність поліпшення матеріального забезпечення працівників освіти і вирішення проблеми доступності освіти для всіх верств

34.Фінансування охорони здоров'я Стаття 49 Конституції України встановила право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. У державних та комунальних установах охорони здоров'я медична допомога надається безкоштовно. Держава сприяє розвитку лікувальних установ усіх форм власності.Кошторис фінансування установ охорони здоров'я ґрунтується на показниках: за стаціонаром - за кількістю ліжок і ліжко-днів, за поліклініками - за кількістю лікарських відвідувань. Система заробітної плати - за категоріями лікарів, середнього та молодшого медичного персоналу, адміністративно-управлінського й обслуговуючого персоналу. Крім бюджетів, джерелами фінансування медичних установ можуть бути доходи, що одержані від підприємств, установ за договорами на проведення медичного обслуговування, проведення профілактичних заходів (щеплень від грипу та ін.), доходи від надання платних послуг тощо, надходження спонсорських внесків, благодійних внесків

35.Фінансування фізичної культуриІз зміцненням здоров'я громадян країни тісно пов'язане фізичне виховання дітей, підлітків, дорослого населення. Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру. Спорт - органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності. Соціальна цінність спорту визначається його дієвим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення. Видатки на фізкультуру і спорт фінансуються за розділом "Духовний та фізичний розвиток" функціональної класифікації. Він включає такі підрозділи, як "фізична культура і спорт" "Дослідження і розробки у сфері духовного та фізичного розвитку" (код 0840), "Інша діяльність у сфері духовного та фізичного розвитку" . За рахунок коштів державного бюджету фінансуються: а) державні програми підготовки резерву та складу національних команд та забезпечення їх участі у змаганнях державного і міжнародного значення; б) державні програми з інвалідного спорту та реабілітації; в) державні програми фізкультурно-спортивної спрямованості. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки державних програм розвитку фізичної культури і спорту: утримання та навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів (крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд місцевого значення.

36.Особливості кошторисного фінансування.Найпоширенішою формою бюджетного фінансування є кошторисне фінансування. Виділення грошових коштів з бюджетів різних рівнів установам і організаціям соціально-культурної сфери, оборони, органам державного управління тощо відбувається на основі планового документа – кошторису доходів і видатків. Кошторис – це основний плановий документ, що підтверджує повноваження щодо отримання доходів та здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання ними своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.Кошторис включає дві основні складові:загальний фонд, що містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою основних функцій;спеціальний фонд, що містить обсяг надходжень із спеціального фонду бюджету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення видатків спеціального призначення та на реалізацію пріоритетних заходів, зумовлених виконанням установою основних функцій.Для виконання своїх функцій держава повинна мати значні грошові кошти, які утворюються за рахунок надходжень податків від населення, підприємств і організацій усіх форм власності та надходжень інших неподаткових платежів. У своїй сукупності ці кошти створюють фонд грошових коштів або доходи Державного бюджету і бюджетів місцевих рад народних депутатів.

37.Видатки на управління.Видатки на державне управління включають такі витрати:—на функціонування законодавчої влади (апарату Верховної Ра­ди України, апарату Верховної Ради Автономної Республіки Крим, за­безпечення діяльності народних депутатів, апарату Рахункової палати Верховної Ради України, інші видатки);—на функціонування виконавчої влади (апарату Кабінету Міні­стрів України, апарату Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та її місцевих органів, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування);—на утримання Президента України та його апарату; - на утримання фінансових і фіскальних органів (Державної по­даткової адміністрації України, місцевих державних податкових ор­ганів, Головного контрольно-ревізійного управління України, Голо­вного управління Державного казначейства України, місцевих органів Головного управління Державного казначейства України, Митної служби України, на створення державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов´язкових платежів, витрати на Комп´ютеризацію Державного казначейства та інших фінансових органів, витрати на виготовлення марок акцизного збору на алкогольні напої та тютюнові вироби);—на загальне планування і статистичні служби (проведення ста­тистичних досліджень і переписів, інші видатки на загальнодержавне управління (виготовлення орденів, медалей, документів до них; виго­товлення та перевезення національної валюти, придбання устатку­вання для виробництва цінних паперів і монет; виробництво бланків цінних паперів і документів суворого обліку; утримання Пробірної палати України, утримання центру правових реформ і законопроектних робіт; утримання Фонду сприяння становленню місцевого та регіонального самоврядування; видатки на паспортизацію населення України; видатки на запровадження нового податкового і бюджетно­го законодавства);—на утримання судової влади і судів (Конституційного Суду Ук­раїни, Верховного суду України, обласних судів, районних (міських) судів, Вищого господарського суду, господарських судів, військових судів).

38.Видатки на оборону, правоохоронну діяльність.Видатки на оборону — це спрямування фінансових ресурсів на оборону держави для утримання збройних сил, розвитку оборонної промисловості, проведення військових досліджень та ліквідації їх наслідків. Вони включають прямі, побічні і непрямі витрати.Прямі витрати на оборону включають витрати на міністерства і відомства оборони держави, які складаються із витрат на утримання та навчання особового складу збройних сил, придбання, утримання та експлуатацію озброєння, військової техніки та майна, військові на­уково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, видатки на цивільну оборону, військову допомогу іноземним державам та інші витрати. Вони поділяються на поточні і капітальні. Видатки на правоохоронну діяльність та забезпечення безпеки держави зумовлені необхідністю захисту її зовнішніх та внутрішніх інтересів. Фінансування правоохоронної діяльності і гарантування безпеки держави здійснюється в межах обсягу грошових коштів, за­тверджених у Державному бюджеті через систему головних розпоряд­ників бюджетних коштів. Всі ці видатки фінансуються з Державного бюджету за виключенням видатків на утримання підрозділів міліції, які фінансуються за рахунок місцевих бюджетів.

39.Сутність та форми державного кредиту.Державний кредит — це специфічна форма кредитних відносин, у яких позичальником є держава, а кредиторами — юридичні або фізичні особи. Економічним призначенням державного кредиту є акумуляція державою коштів на основі принципу повернення для фінансування державних видатків. Державний кредит дозволяє державі як позичальнику використовувати додаткові грошові ресурси для покриття бюджетного дефіциту без здійснення з цією метою грошової емісії. Розвиток державної форми кредиту має тривалу історію. Така форма кредиту виникла з появою держави, яка почала використовувати одержані в такий спосіб кошти на покриття військових та інших надзвичайних видатків. Із встановленням міжнародних зв'язків між різними країнами поруч з внутрішнім державним кредитом починає розвиватися система міжнародного державного кредитування.За своїм економічним змістом державний кредит невіддільний від державного боргу. Наслідком державного кредиту є зростання державного боргу. Державний борг — це сума коштів, отриманих від випущених, але ще не погашених державних позик. Інакше кажучи, державний борг — це фінансові зобов'язання держави на певну дату стосовно своїх кредиторів. Таким чином, державний борг виникає внаслідок випуску державних позик і залучення кредитних ресурсів для покриття дефіциту державного бюджету.Зрозуміло, що обслуговування державного боргу, починаючи з певної межі, може стати досить обтяжливим для держави.

40.Державний борг та видатки на його обслуговування.Державний борг - це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дифіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг(D) - заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випещиними її урядом. Зовнішній державний борг(DI) - це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями. Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дифіциту. Сунасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного діфіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:- загальний дефіцит бюджету, який називаютьт також "фактичним" чи "касовим", утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;- зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;- внутріній дефіцит - це загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит;- операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;- первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;- поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Предмет: Охорона праці. 1.Ооновні поняття та терміни в галузі охорони праці.Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність.Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.Шкідливий виробничий фактор – небажане явище, яке супроводжує виробничий процес і вплив якого на працюючого може призвести до погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання, виробничо зумовленого чи професійного, і навіть смерті, як результату захворювання.Захворювання – це порушення нормальної життєдіяльності організму, зумовлене функціональними та/або морфологічними змінами.Виробничо зумовлене захворювання – захворювання, перебіг якого ускладнюється умовами праці, а частота якого перевищує частоту його у працівників, які не зазнають впливу певних професійних шкідливих факторів.Професійне захворювання (профзахворювання) – це захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.Небезпечний виробничий фактор – небажане явище, яке супроводжує виробничий процес і дія якого за певних умов може призвести до травми або іншого раптового погіршення здоров‘я працівника (гострого отруєння, гострого захворювання) і навіть до раптової смерті.Виробнича травма – пошкодження тканин, порушення анатомічної цілісності організму людини або його функцій внаслідок впливу виробничих факторів. Як правило, виробнича травма є наслідком нещасного випадку на виробництві.Нещасний випадок на виробництві – це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.

2.Основні, законодавчі, нормативно-правові акти з питань охорони праці. Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цьогоконституційного права.Основними законодавчими актами цієї системи є наступні Закони України:·«Про охорону праці».·«Про охорону здоров'я».·«Про пожежну безпеку».·«Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадкуна виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності».·«Про використання ядерної енергії і радіаційний захист».-«Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення».перелік таких основних нормативно-законодавчих актів і документів з охорони праці: -Закон України «Про охорону праці»; -Типове положення про службу охорони праці; -Положення про порядок розслідування нещасних випадків, що сталися під час навчально-виховного процесу в навчальних закладах (Наказ МОН України № 616 від 31.08.2001 року):-Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві; -Типове положення про навчання з питань охорони праці; -Положення про розробку інструкцій з охорони праці; -Перелік робіт з підвищеною небезпекою; -Перелік робіт, де необхідний професійний відбір; -Граничні норми підняття і переміщення важких речей жінками; -Граничні норми підняття і переміщення важких речей неповнолітніми; -Положення про медичний огляд працівників окремих категорій;

3.Обов’язки роботодавця щодо створення безпечних і не шкідливих умов праціОбов’язки і повноваження роботодавця й працівників у сфері охорони праці визначаються чинним законодавством, за порушення якого вони несуть персональну відповідальність.Чинне законодавство зобов’язує роботодавця раціонально використовувати виробничі будівлі, споруди, устаткування, територію, здійснювати захист працюючих від впливу шкідливих та небезпечних чинників, утримувати робочі місця у відповідності до вимог санітарно – гігієнічних нормативів.Відповідно до номенклатурних заходів стосовно охорони праці роботодавець має розробляти плани таких заходів, узгоджувати їх з професійними спілками й включати до колективного договору, а також виділити цільові кошти та необхідні матеріальні ресурси. Порядок використання цих коштів визначається в колективному договорі і контролюється трудовим колективом.В обов’язки роботодавця входить:-правильна організація процесу виробничої діяльності, створення відповідних умов;-забезпечення виконання трудової і виробничої дисципліни, дотримання законодавством про працю й правил щодо охорони праці.В обов’язки працівників входить:-сумлінне виконання дорученої справи, з високою продуктивністю і якістю праці;-дотримання трудової і технологічної дисципліни; -дотримання вимог нормативно – правових та законодавчих актів. За порушення працівником зазначених зобов’язань роботодавець може застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення з роботи.

4.Обовязки та права працівників на охорону праці під час роботи.Права працівників на охорону праці під час роботи на підприємстві (ст. 7). Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.Працівник має право відмовитись від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища. Обов'язки працівника виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці (ст. 18). Працівник зобов'язаний:— знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту; — додержувати зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства; — проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

5.Законодавчі засади створення служби охорони праці на підприємствах, організаціях, установах.Створюється на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності та виду діяльності для виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям в процесі праці.Для реалізації перелічених вище цілей служба охорони праці повинна вирішувати такі завдання: 2. Державне управління охороною праці та організація охорони праці а)здійснювати контроль за безпекою виробничих процесів, устаткування, будівель і споруд;б)забезпечувати працюючих засобами індивідуального та колективного захисту;в)забезпечувати професійну підготовку і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці, вести пропаганду без печних методів праці;г)забезпечувати оптимальні режими праці і відпочинку пра цюючих;д)вимагати професійного добору виконавців для визначених видів робіт.Служба охорони праці створюється на підприємствах, установах та організаціях із кількістю працюючих 50 і більше осіб. В організаціях із чисельністю до 50 працюючих цю службу може представляти інженер, призначений за сумісництвом. При чисельності до 20 працюючих для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. На підприємстві, де працює 50 осіб і більше, чисельність служби охорони праці визначається згідно Рекомендації щодо структури та чисельності служби охорони праці, що є доповненням до типового положення про службу охорони праці. Працівники служби охорони праці повинні мати вищу спеціальну освіту з охорони праці, а також практичний досвід роботи у відповідній галузі виробництва. По важливості діяльності та оплати праці вони прирівнюються до працівників провідних відділів та служб підприємства або установи. Підпорядковується служба охорони праці безпосередньо власнику.

6.Навання та інструктажі з питань охорони праці. Усі працівники, які приймаються на постійну чи тимчасову роботу, і при подальшій роботі, повинні проходити на підприємстві навчання в формі інструктажів з питань охорони праці, надання першої допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих.За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.Вступний інструктаж проводиться:- з усіма працівниками, які приймаються на постійну або тимчасову роботу, незалежно від їх освіти, стажу роботи та посади;- з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і беруть безпосередню участь у виробничому процесі або виконують інші роботи для підприємства;- з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;- у разі екскурсії на підприємство;Первинний інструктаж проводиться до початку роботи безпосередньо на робочому місці з працівником:- новоприйнятим (постійно чи тимчасово) на підприємство;- який переводиться з одного цеху виробництва до іншого;- який буде виконувати нову для нього роботу;- відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у виробничому процесі на підприємстві.Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці в терміни, визначені відповідними чинними галузевими нормативними актами або керівником підприємства з урахуванням конкретних умов праці, але не рідше:- на роботах з підвищеною небезпекою - 1 раз на 3 місяці;- для решти робіт - 1 раз на 6 місяців.Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті охорони праці:- при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;- при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;- при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж тощо;незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником;- при перерві в роботі виконавця робіт більш ніж на 30 календарних днів - для робіт з підвищеною небезпекою, а для решти робіт - понад 60 днів.

7.Відповідальність за порушення законодавчих актів в галузі охорони праці.За порушення нормативно-правових актів з охорони праці, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів дер­жавного нагляду за охороною праці винні особи притягаються до відповідальності згідно законів. Робітники, у разі невиконання ними вимог безпеки, викладе­них в інструкціях з безпечних методів робіт за професіями, залежно від характеру порушень, несуть відповідальність у ди­сциплінарному, адміністративному або кримінальному порядку.Дисциплінарна відповідальність регулюється Кодексом законів про працю і передбачає такі види покарання, як догана та звільнення.Адміністративна відповідальність регулюється Кодексом про адміністративні правопорушення і передбачає накладення на службових осіб, громадян-власників штрафів у розмірі від 2 до 14 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Матеріальною відповідальністю передбачено відшкодування збит­ків, завданих підприємствами працівникам (або членам їх сімей), які постраждали від нещасного випадку або профзахворювання. Посадові особи підприємств або громадяни — суб'єкти під­приємницької діяльності, винні у порушенні вимог законодавства про охорону праці, якщо це порушення заподіяло шкоду здо­ров'ю потерпілого, притягаються до кримінальної відповідаль­ності: штрафом до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправними роботами на термін до 2-х років. А якщо ці пору­шення спричинили загибель людей, то посадові особи можуть бути позбавлені волі на термін до 7-ми років.

8.Нещасні випадки та професійні захворювання. Причини виникнення.Нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров'ю або настала смерть.Перелік обставин, за яких настає страховий випадок, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади.В окремих випадках, за наявності підстав, Фонд соціального страхування від нещасних випадків може визнати страховим нещасний випадок, що стався за обставин, не визначених передбаченим частиною другою цієї статті переліком. До професійного захворювання належить захворювання, що виникло внаслідок професійної діяльності застрахованого та зумовлюється виключно або переважно впливом шкідливих речовин і певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.Перелік професійних захворювань за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади затверджується Кабінетом Міністрів УкраїниПостійний і різнобічний аналіз травматизму і профзахворювань розглядається як одна з головних функцій керування безпекою праці та прийняття основних заходів щодо усунення причин травматизму та захворювань.Загальноприйнята класифікація причин виробничого травматизму виглядає наступним чином.Технічні причини, котрі можна охарактеризувати як причини, що залежать від рівня організації праці на виробництві, а саме: недосконалий технологічний процес, конструктивні недоліки обладнання, інструментів та пристосувань, недостатня механізація важких робіт; недосконале огородження, відсутність спеціальних захисних засобів, засобів сигналізації та блокувань, недостатня міцність та надійність машин.

9.Порядок призначення та склад комісії при рослідуванні нещасних випадків.1. Цей Порядок визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб - підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю (далі - підприємство), а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно, за умови добровільної сплати ними внесків на державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (далі - особи, які забезпечують себе роботою самостійно). До складу комісії включаються: керівник чи представник служби охорони праці; керівник структурного підрозділу, на якому працює потерпілий; представник профспілкової організації або уповноважений трудового колективу з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

10.Правові засади розслідування нещасних випадків.Статтею 22 Закону на роботодавця покладено обов’язок щодо розслідування на ведення нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. З 1 жовтня 2004 року в Україні діє новий порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві. Такий Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві та Перелік обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання Кабінет Міністрів України визначив постановою від 25 серпня 2004 р. № 1112. Зазначеною постановою Кабінету Міністрів України визнано такою, що втратила чинність постанову Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 р. N 1094, яка до 25 серпня 2004 року регулювала вказані правовідносини. Новий Порядок уточнив процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб - підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю, а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно.

11.Розслідування, реєстрація, облік нещасних випадків,аварій,професійних захворювань на виробництві. Згідно з Порядком розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництв, розслідування та облік проводяться з приводу виникнення нещасних випадків, професійних захворювань та аварій, що призвели до таких наслідків: -втрати працівником працездатності на один робочий день чи більше;-необхідності переведення потерпілого на іншу (легшу) роботу не менш як на один робочий день; -зникнення працівника під час виконання ним трудових обов’язків; -смерті працівника на підприємстві.Розрізняються нещасні випадки, що підлягають загальному розслідуванню та обліку, та нещасні випадки, що підлягають спеціальному розслідуванню та обліку. За результатом розслідування складається акт за формою Н-1 і беруться на облік нещасні випадки, що сталися з працівниками під час виконання трудових (посадових) обов’язків, у тому числі у відрядженнях, а також інші. Нещасні випадки, пов’язані із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, або вбивство працівника під час виконання, або у зв’язку з виконанням ним трудових обов’язків незалежно від порушення кримінальної справи розслідуються відповідно до цього Положення. Такі випадки беруться на облік і про них складається акт за формрю Н-1. Якщо за підсумками розслідування буде вирішено, що нещасний випадок не підлягає обліку і на нього не повинен складатися акт за формою Н-1, то в такому разі складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм).

12.Основні методи визначення травматизму.Найбільш поширеними взаємодоповнюючими методами дослідження виробничого травматизму є статистичний і монографічний. Але сьогодні все більше уваги приділяють економічному, ергономічному та психофізіологічному методам.Статистичний метод базується на аналізі статистичного матеріалу по травматизму, який накопичений на підприємстві або в галузі за декілька років. Дані для цього аналізу містяться в актах за формою Н-1 і в звітах по формі 7ТНВ. Статистичний метод дозволяє всі нещасні випадки і причини травматизму групувати по статі, віку, професії, стажу роботи потерпілих, часу, місцю, типу нещасних випадків, характеру отриманих травм, виду обладнання. Цей метод дозволяє встановити найбільш поширені види травм по окремим підприємствам, визначити причини, які спричиняють найбільшу кількість нещасних випадків, виявити небезпечні місця, розробити і провести необхідні організаційно-технічні заходи.

13.Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.Особливого значення набуває міжнародне співробітництво з охорони праці. Воно полягає у вивченні, узагальненні та впровадженні світового досвіду з організації охорони праці, поліпшення умов і безпеки праці; у виконанні міжнародних договорів та угод з охорони праці; проведенні й участі в наукових та науково-практичних конференціях і семінарах з охорони праці.Важливими міжнародними актами з питань охорони праці є міжнародні договори і міжнародні угоди, до яких приєдналась Україна в установленому порядку. 9 грудня 1994 р. главами урядів країн СНД було прийнято Угоду про співробітництво в галузі охорони праці. Угода передбачає узгодженість дій при встановленні вимог охорони праці до машинобудівної продукції, технологій, матеріалів та речовин при створенні засобів захисту працівників; розробку й реалізацію міждержавних програм і технічних проектів; створення єдиної системи показників та звітності в галузі охорони праці.

14.Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці Державний нагляд за охороною праці – метод забезпечення дотримання законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці. Його здійснюють: Державний комітет України з нагляду за охороною праці; Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки; органи державного пожежного нагляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України; органи та заклади санітарно-епідеміологічної служби Міністерства охорони здоров'я України. Нагляд за дотриманням і належним застосуванням законодавства про охорону праці здійснює Генеральний прокурор України і підпорядковані йому прокурори. Відповідно до Закону України «Про охорону праці» громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноважених; професійні спілки — в особі своїх виборних органів і представників.

15.Охорона праці жінок та інвалідів.Згідно зі ст. 24 Конституції України жінки мають рівні з чоловіками права і свободи. Рівноправність жінок у сфері трудових відносин забезпечується наданням їм рівних з чо­ловіками можливостей у професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці та здоров'я жінок; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям. З метою фактичного забезпечення рівноправності, з урахуванням особливостей жіночого організму, трудовим законодавством передбачено спеціальні правила охорони праці жінок, пільги і додаткові гарантії їх трудових прав. Забороняється застосування праці жінок на важких ро­ботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умова­ми праці. Перелік важких робіт та робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 p. №256Особи зі зниженою працездатністю володіють усією пов­нотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і обов'язків. Згідно із Законом України "Про основи соціаль­ної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 p. дискримінація інвалідів заборонена і переслідується зако­ном (ст.1). Інвалідами вважаються особи зі стійким розладом функ­цій організму внаслідок захворювання, травм та уроджених дефектів, що обмежують їх життєдіяльність, та які потребу­ють соціальної допомоги і захисту. Як міра втрати здоров'я інвалідність визначається шляхом експертного обстеження медико-соціальними експертними комісіями МОЗ. Поря­док організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 p. №221 (ЗП України. - 1994. - №8. - Ст. 190

16.Охорона праці неповнолітніх. Неповнолітні, тобто особи, котрі не досягли віку 18 років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх. Нарівні з цим для них встановлено додаткові пільги і гарантії трудових прав. В інтересах охорони здоров'я неповнолітніх забороняєть­ся застосування їх праці на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Перелік важких робіт і робіт зі шкідли­вими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 p. №46 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної прак­тики України. - 1997. - №11-12. - С. 850). Забороняється також залучати осіб, молодших 18 років, до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує вста­новлені для них граничні норми. Ці норми диференційовано залежно від статі та віку неповнолітніх працівників і затвер­джено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 березня 1996 p. №59 (Бюлетень нормативних актів мініс­терств і відомств України. — 1996. — №6).

17.Забезпечення працівників спецхарчуванням та зособами індивідуального захисту.На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.

18.Поняття важкості та напруженості виробничих процесів.Класифікація за ступенем важкості.Важкість праці – це така характеристика трудового процесу, що відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням в просторі.Напруженість праці – характеристика трудового процесу, що відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника. До факторів, що характеризують напруженість праці, відносяться: інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, ступінь монотонності навантажень, режим роботи.Основний процес - процес виготовлення продукції, на якій спеціалізується підприємство і яка призначена для реалізації на ринку.Допоміжний процес - процес виготовлення продукції, споживаної для власних потреб підприємства (виготовлення технологічного оснащення, робота ремонтів, вироблення усіх видів енергії, виготовлення тари та ін.).Обслуговуючий процес - процес, що забезпечує протікання основних і допоміжних процесів (транспортування, складування і видача матеріалів і напівфабрикатів у виробництво, процеси лабораторних випробувань, контролю точності приладів та ін.).Заготівельний процес - процес отримання заготівель (різанням, штампуванням, ковким та ін.).Оброблювальний процес включає процеси механічної, термічної, хімічної обробки та ін.Складальний процес - процес отримання складальних одиниць (вузлів), виробів, включає також випробування, консервацію, упаковку. 19.Гігієнічна класифікація умов праці.Умови праці — це сукупність взаємозв'язаних виробничих, санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних і соціальних факторів конкретної праці, обумовлених рівнем розвитку продуктивних сил суспільства, які визначають стан виробничого середовища та впливають на здоров'я і працездатність людини.Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на чотири класи:1 клас — оптимальні умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.2 клас — допустимі умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів для робочих місць, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.3 клас — шкідливі умови праці - характеризуються наявністю шкідливих виробничих факторів, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство.

20.Чинники виробничого середовища та їх класифікація.Відповідно до рекомендацій МОП визначають такі основні чинники виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва: фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні; зусилля, пов’язані з утриманням вантажів, натисканням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу); нервове напруження (складність розрахунків; особливості вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям; небезпека для життя і здоров’я людей під час виконання робіт; особлива точність виконання); робоча поза (положення тіла людини та її органів відповідно до засобів виробництва); монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів);температура, вологість, теплове випромінювання;забруднення повітря;виробничий шум;вібрація, обертання, поштовхи;освітленість у робочій зоні. Вказані чинники впливають на здоров’я і працездатність людини. Для оцінки працездатності застосовуються три групи показників — виробничі, фізіологічні і психологічні, які характеризують результати виробничої діяльності, фізіологічні зрушення і зміни у психічних функціях людини в процесі праці. Тому необхідна комплексна оцінка факторів виробничого середовища і характеру праці.

21.Заходи поліпшення з нормалізації мікроклімату службових приміщень. Вимірювання параметрів мікроклімату проводяться на робочих місцях і в робочій зоні на початку, в середині та в кінці робочої зміни. При коливаннях мікрокліматичних умов, пов'язаних з технологічним процесом та іншими причинами, вимірювання проводяться з урахуванням найбільших і найменших величин термічних навантажень протягом робочої зміни. Вимірювання здійснюються не менше 2-х разів на рік (теплий та холодний періоди року) у порядку поточного санітарного нагляду, а також при прийманні до експлуатації нового технологічного устаткування, внесенні технічних змін в конструкцію діючого устаткування, організації нових робочих місць тощо. При проведенні вимірювання в холодний період року температура зовнішнього повітря не повинна бути вищою за середню розрахункову температуру, в теплий період - не нижчою за середню розрахункову температуру, що приймається для опалення та кондиціонування за оптимальними та допустимими параметрами. Вимірювання параметрів мікроклімату на робочих місцях проводяться на висоті 0,5 - 1,0 м від підлоги - при роботі сидячи, 1,5 м від підлоги - при роботі стоячи. У приміщеннях з більшою щільністю робочих місць при відсутності джерел локального тепловиділення, охолодження та вологовиділення вимірювання проводяться в зонах, рівномірно розподілених по всьому приміщенні. При цьому в приміщеннях, які мають площу до 100 м², повинно бути не менше 4-х зон, що оцінюються, а площею до 400 м² - не менше 8-ми. У приміщеннях з площею понад 400 м² - кількість визначається відстанню між ними, яка не повинна перевищувати 10 м.При наявності кількох джерел інфрачервоного випромінювання або джерел великої площі вимірювання інфрачервоного випромінювання на робочому місці проводиться у напрямку максимуму потоку від джерела. Вимірювання здійснюється через кожні 30 - 40° C навколо робочого місця для визначення максимального опромінення. При цьому приймач приладу розташовують перпендикулярно падаючому потоку енергії.

22.Виробничий шум.Вплив шуму на організм людини.Методи захисту.Шум – будь – який небажаний звук, який заважає. Виробничим шумом називається шум на робочих місцях, на дільницях або на територіях підприємств, який виникає під час виробничого процесу.Наслідком шкідливої дії виробничого шуму можуть бути професійні захворювання, підвищення загальної захворюваності, зниження працездатності підвищення ступеня ризику травм та нещадних випадків, пов’язаних з порушенням сприйняття попереджувальних сигналів, порушенням слухового контролю функціонування технологічного обладнання, зниженням продуктивності праці. За характером порушення фізіологічних функцій шум поділяється на такий, що заважає (перешкоджає мовному зв’язку), подразнювальний (викликає, нервове напруження і внаслідок цього — зниження працездатності, загальну перевтому), шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий період і викликає розвиток хронічних захворювань, які безпосередньо або опосередковано пов’язані зі слуховим сприйняттям, погіршення слуху, гіпертонію, туберкульоз, виразку шлунку), травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини).Вплив шуму на організм людини індивідуальний. У деяких людей погіршення слуху настає через декілька місяців, а в інших воно не настає через декілька років роботи в шумі. Встановлено, що для ЗО % людей шум є причиною передчасного старіння. Існують такі способи боротьби з шумом механічного походження та вібрацією:- зменшення шуму та вібрації безпосередньо в джерелах їх виникнення, застосовуючи обладнання, що не утворює шуму, замінюючи ударні технологічні процеси безударними, застосовуючи деталі із матеріалів з високим коефіцієнтом внутрішнього тертя (пластмаса, гума, деревина та ін), підшипники ковзання замість кочення, косозубі та шевронні зубчасті передачі замість прямозу-бих, проводячи своєчасне обслуговування та ремонт елементів, що створюють шум та ін.;- зменшення шуму та вібрації на шляхах їх розповсюдження заходами звуко- та віброізоляції, а також вібро- та звукопоглинання;- зменшення шкідливої дії шуму та вібрації, застосовуючи індивідуальні.

23.Поняття про ультразвук та інфразвук.Вплив на організм людини.Методи захисту.Інфразвук—це наливання у повітрі, у рідкому або твердому середовищах з частотою менше 16 Гц.Інфразвук людина не чує, однак відчуває; він справляє руйнівну дію на організм людини. Високий рівень інфразвуку викликає порушення функції вестибулярного апарату, зумовлюючи запаморочення, біль голови. Знижується увага, працездатність. Виникає почуття страху, загальна немічність. Існує думка, що інфразвук сильно впливає на психіку людей.Ультразвук широко використовується в багатьох галузях промисловості. Джерелами ультразвуку є генератори, які працюють у діапазоні частот від 12 до 22 кГц для обробки рідких розплавів, очищення відливок, в апаратах для очищення газів. Ультразвук викликає функціональні порушення нервової системи, головний біль, зміни кров’яного тиску та складу і властивостей крові, зумовлює втрату слухової чутливості, підвищену втомлюваність.Ультразвук впливає на людину через повітря, а також через рідке й тверде середовище.Ультразвукові коливання поширюються у всіх згаданих вище середовищах з частотою понад 16000 Гц.Дієвим засобом захисту є зниження рівня інфразвуку в джерелі його випромінювання. Серед таких заходів можна виділити такі:-збільшення частот обертання валів до 20 і більше обертів на секунду;-підвищення жорсткості коливних конструкцій великих розмірів;-усунення низькочастотних вібрацій;-внесення конструктивних змін у будову джерел, що дозволяє перейти з області інфразвукових коливань в область звукових;-у цьому випадку зниження може бути досягнуте застосуванням звукоізоляції та звукопоглинання. 24.Електромагнітні випромінювання природного та антропогенного характеру та вплив їх на організм людини.Методи захисту.Усі електромагнітні поля та випромінювання поділяються на природні та антропогенні.ЕМП природного походження. Навколо Землі існує електричне поле напруженістю у середньому 130 В/м, яке зменшується від середніх широт до полюсів та до екватора, а також за експоненціальним законом 3 віддаленням від земної поверхні. Спостерігаються річні, добові та інші варіації цього поля, а також випадкові його зміни під впливом грозових розрядів, опадів, завірюх, пилових бур, вітрів.Розглянуті ЕМП впливали на біологічні об’єкти та, зокрема, на людину під час усього її існування. Це дало змогу у процесі еволюції пристосуватися до впливу таких полів та виробити захисні механізми, які захищають людину від можливих ушкоджень за рахунок природних факторів.Антропогенні випромінювання фактично охоплюють усі діапазони. Розглянемо вплив радіохвильового випромінювання, зокрема випромінювання ВЧ та УВЧ діапазонів, (діапазони ЗО кГц—500 МГц). Можливості прямого опромінення радіохвилями визначаються умовами їх розповсюдження, які залежать від довжини хвилі. Під впливом ЕМП та випромінювань спостерігаються загальна слабкість, підвищена сонливість, а також розлад сну, головний біль, біль у ділянці серця. З’являється роздратування, втрата уваги, 3poqac тривалість мовнорухової та зоровомо-торної реакцій, підвищується межа нюхової чутливості. Виникає ряд симптомів, які є свідченням порушення роботи окремих органів— шлунку, пепінки, селезінки, підшлункової Та інших залоз. Пригнічуються харчовий та статевий рефлекси.

25.Методи захисту від ЕМП користувачів ПК.Найбільш жорсткі вимоги до монітора пред'являє ТСО 95. Він обмежує параметри випромінювання монітора, споживання електроенергії, візуальні параметри, так що робить монітор найбільш лояльним до здоров'я користувача. У частині випромінювальних параметрів йому відповідає і ТСО 92. Розроблено стандарт Шведської конфедерацією профспілок. Стандарт MPR II менш жорсткий - встановлює граничні рівні електромагнітного поля приблизно в 2,5 рази вище. Розроблено Інститутом захисту від випромінювань (Швеція) та низкою організацій, у тому числі найбільших виробників моніторів. В основному із засобів захисту пропонуються захисні фільтри для екранівмоніторів. Вони використовується для обмеження дії на користувачашкідливих факторів з боку екрану монітора, поліпшує ергономічніпараметри екрана монітора і знижує випромінювання монітора в напрямкукористувача.

26.Випромінювання оптичного діапазону(інфрачервоне, ультрафіолетове, лазерне), цого вплив на організм людини та методи захисту. Шкіряний покрив, завдяки своїм оптичним властивостям, володіє вибірковою характеристикою відбивання й пропускання різних ділянок спектру інфрачервоної радіації. Вплив ІЧВ на організм проявляється як у формі загальних, так і місцевих реакцій.Для захисту людини від інфрачервоного випромінювання використовують декілька способів.Захист відстанню. Цей спосіб полягає в тому, що при віддаленні від джерела випромінювання густина потоку енергії зменшується пропорційно відстані до нього.Захист часом передбачає обмеження перебування людини в зоні інфрачервоного випромінювання. Індивідуальні засоби захисту: спецвзуття, спецодяг, який витримує високі температури і захищає від інфрачервоних випромінювань, який водночас є м'яким і повітронепропускним (брезент, сукно). Для захисту очей використовують спеціальні окуляри зі скельцями жовто-зеленого або синього кольору. Ультрафіолетовим випромінюванням (УФВ) називають електромагнітні випромінювання в оптичній ділянці з довжиною хвилі в діапазоні 200-380 нм. Вплив УФВ на людину кількісно оцінюється за еритемною дією, тобто в почервонінні шкіри, яке в подальшому (як правило, через 48 годин) призводить до її пігментації (засмаги). До заходів захисту від УФВ належать конструкторські та технологічні рішення, які або усувають генерацію УФВ, або знижують його рівень. Застосовується екранування джерел УФВ. Екрани можуть бути хімічними (хімічні речовини, які містять інгредієнти, що поглинають УФВ) і фізичними (перепони, які віддзеркалюють або поглинають промені). Ефективним засобом захисту від дії УФВ є одяг, виготовлений зі спеціальних тканин, що затримують УФВ (наприклад, із попліну, бавовни). Для захисту очей використовують окуляри із захисним склом. Руки захищають рукавицямиГоловною особливістю лазерного випромінювання є його чітка спрямованість, що дозволяє на великій відстані від джерела отримати точку світла майже незмінних розмірів з великою концентрацією енергії. Дія лазерного випромінювання на організм людини має складний характер і обумовлена як безпосередньою дією лазерного випромінювання на тканину, так і вторинними явищами, обумовленими змінами в організмі внаслідок опромінення. Розрізняють термічну і біологічну дію лазерного випромінювання на тканини, що може призвести до теплової, ударної дії світлового тиску, електрострикції (механічні коливання під дією електричної складової електромагнітного поля), перебудови внутрішньоклітинних структур та інше..

27.Значення виробничого освітлення.Вимоги до виробничого освітлення.Серед чинників зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснень будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів належать адаптація, акомодація та конвергенція.Адаптація - пристосування ока до зміни умов освітлення.Акомодація - пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни криви: кришталика.Конвергенція - здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам: створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;не створювати засліплювальної дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору; не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливорухомих);повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються; не створювати небезпечних та шкідливих виробничих чинників (шум, теплові і випромінювання, небезпека ураження струмом, пожеж та вибухонебезпека світильників); повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.

28.Види виробничого освітлення та його нормування.Освітлення може бути: природним, що і створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучний жим, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.Природне освітлення поділяється на: бокове (одно або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване -поєднання верхнього та бокового освітлення.Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним назирають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

29.Вентиляція виробничих приміщень.Вимоги до виробничої вентиляції.Вентиляція – це регульований повітрообмін, що забезпечує видалення з приміщення забрудненого повітря і подачу на місце видаленого свіжого повітря.Основна вимога до вентиляційних систем – це вилучення з приміщення забрудненого, вологого або нагрітого повітря та подача на йог місце чистого повітря, що відповідає санітарно-гігієнічним вимогам.За способом переміщення повітря вентиляція буває природна, штучна (механічна) та суміщена (природна та штучна одночасно).Залежно від призначення – для подачі чи видалення повітря або для того й іншого одночасно – вентиляція може бути припливною, витяжною або припливно-витяжною.За місцем дії вентиляція буває загальнообмінною і місцевою.На виробництвах часто влаштовують комбіновані системи вентиляції (загальнообмінні з місцевою і т. ін), а в окремих випадках і аварійну вентиляцію, як правило, вона проектується витяжною.Системи вентиляції мають бути пожежо – й вибухобезпечними, простими в облаштуванні не переохолоджувати приміщення, не створювати надмірного шуму, бути надійними в експлуатації та економними. Крім паспорта на кожну вентиляційну установку складають журнал експлуатації.Природна вентиляція відбувається внаслідок різниці температури повітря в приміщенні і ззовні, а також у результаті дії вітру. У системах механічної вентиляції рух повітря здійснюється за допомогою вентиляторів. Механічна вентиляція може бути робочою або аварійною, яку проектують на тих виробництвах де можливе надходження у повітря значної кількості шкідливих або вибухонебезпечних речовин.

30.Кондиціонування повітря— створення і підтримка параметрів повітряного середовища (температури, відносної вологості, складу, швидкості руху і тиску повітря), найбільш сприятливих для роботи персоналу, обладнання і приладів на гірничих підприємствах.Кондиціювання повітря застосовується на шахтах, кар'єрах, в надшахтних будівлях, приміщеннях збагач. ф-к та ін. На сучасних шахтах кондиціонування повітря виконується, якщо температура повітря в очисних вибоях перевищує 26°С, у вибоях підготовчих виробок — 24-26^°С. Існують загальношахтні і місцеві системи кондиціонування повітря, на робочих місцях використовують також засоби індивідуального теплового захисту у вигляді переносних повітроохолоджувачів. Загальношахтні системи призначені для охолодження повітря у виробках, що провітрюються за допомогою вентиляторів гол. провітрювання протягом усього періоду експлуатації шахти (стаціонарні системи). Такі системи включають холодильні апарати (установки), повітроохолоджувачі, пристрої для відводу тепла за межі шахти, циркуляційні трубопроводи, насосне обладнання, засоби автоматики тощо.

31.Правила безпеки експлуатації обладнання, що працює під тиском.На підприємствах для технологічних, енергетичних та інших потреб широко використовуються стаціонарні посудини різного призначення, що працюють під тиском (розварники, автоклави, випарні апарати, бродильні апарати, карбонізатори, ресивери тощо). При підвищенні тиску можуть статися зриви болтів, кришок люків, випинання і розриви корпусів та днищ, інші види руйнування, що зумовлюються дефектами виготовлення, корозійним руйнуванням та іншими видами пошкоджень, а також порушенням технологічного режиму й правил експлуатації, несправностями арматури, приладів контролю та запобіжних пристроїв. Для надійної їх експлуатації необхідно: - своєчасно проводити огляди, випробування та профілактичні ремонти; 19. Системи, що працюють під тиском. Правила безпеки:- щоб конструкція посудин мала можливість внутрішнього огляду, легкого очищення та ремонту Зварні шви повинні бути тільки стиковими і доступними для контролю при виготовленні, монтажі й експлуатації посудини;- матеріали, з яких виготовлена посудина, повинні відповідати призначенню та мати сертифікат якості.

32.Дія електричного струму на організм людини.Види та причини.Дія електричного струму на організм людини має різносторонній характер і різносторонні прояви – від слабих подразнень до смертельних наслідків.Електричний струм , що проходить через тіло людини, може спричинити термічну, хімічну, світлову, механічну та біологічну дію.Біологічна дія є виключною властивістю живої тканини. Вона проявляється сильним збудженням нервової тканини, що призводить до порушення внутрішніх біоелектричних процесів, які пов’язані з життєвими функціями організму. Зовнішній струм при взаємодії з біоелектричними процесами людини може викликати судоми м’язів, життєво важливих органів, у тому числі серця і легенів, що призведе до зупинки дихання і кровообігу.Електричне ураження організму струмом буває місцевим (електричні травми) і загальним(електричні удари) коли уражається весь організм.Характерними видами місцевих електричних травм є:-електричні опіки;-електричні знаки;-металізація шкіри;-механічні ураження;-електрофтальмія.

33.Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.Сила струму. Зі зростанням сили струму небезпека ураження ним тіла людини зростає. Розрізняють порогові значення струму (при частоті 50 Гц):—  пороговий відчутний струм — 0,5—1,5 мА при змінному струмі і 5—7 мА при постійному струмі;—    пороговий невідпускний струм (струм, що викликає при проходженні через тіло людини нездоланні судомні скорочення м'язів руки, в котрій затиснений провідник) — 10—15 мА при змінному струмі і 50—80 мА при постійному струмі; —    пороговий фібриляційний струм (струм, що викликає при проходженні через організм фібриляцію серця) — 100 мА при змінному струмі і 300 мА при постійному струмі. Опір"тіла людини проходженню струму. Електричний опір тіла людини — це опір струму, котрий проходить по ділянці тіла між двома електродами, прикладеними до поверхні тіла. Він складається з опору тонких зовнішніх шарів шкіри, котрі контактують з електродами, і з опору внутрішніх тканин тіла. Найбільший опір струму чинить шкіра. На місці контакту електродів з тілом утворюється своєрідний конденсатор, однією обкладкою котрого є електрод, другою — внутрішні струмопровідні тканини, а діелектриком — зовнішній шар шкіри. Електричні властивості конденсатора характеризуються напругою, на котру він розрахований, та його ємністю. Ємність конденсатора — відношення його заряду до напруги, при котрій він може отримати даний заряд.Таким чином, опір тіла людини складається з ємнісного та активного опорів. Величина електричного опору тіла залежить від стану рогового шару шкіри, наявності на її поверхні вологи та забруднень, від місця прикладання електродів, частоти струму, величини напруги, тривалості дії струму. Ушкодження рогового шару (порізи, подряпини, волога, потовиділення) зменшують опір тіла, а відтак — збільшують небезпеку ураження. Опір тіла людини в практичних розрахунках приймається рівним 1000 Ом.

34.Системи заходів і засобів щодо забезпечення електробезпеки.Виділяють три системи засобів і заходів забезпечення електробезпеки:- система технічних засобів і заходів;- система електрозахисних засобів;- система організаційно-технічних заходів і засобів.Система технічних засобів /'заходів електробезпеки.Технічні засоби і заходи з електробезпеки реалізуються в конструкції електроустановок при їх розробці, виготовленні і монтажі відповідно до чинних нормативів. За своїми функціями технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки поділяються на дві групи:- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок;- технічні заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок. Основні технічні засоби і заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок включають:- ізоляцію струмовідних частин;- недоступність струмовідних частин;- блоківки безпеки;- засоби орієнтації в електроустановках;- виконання електроустановок, ізольованих від землі; - захисне розділення електричних мереж;- компенсацію ємнісних струмів замикання на землю;- вирівнювання потенціалів.

35.Надання першої долікарнчної допомоги при ураженні електрострумом.Першою дією того, хто надає допомогу, повинно бути негайне відключення електричного струму вимикачем, рубильником чи викручуванням запобіжників. Якщо це неможливо, треба перерізати чи перерубати електричний провід. У випадку неможливості відключення струму потерпілого слід відтягнути від джерела струму. Для цього використовують підручні предмети, які не проводять струм - сухі дерево, вовну, тканину і т.ін. У всіх випадках треба діяти однією рукою, замотаною в тканину, другу тримають за спиною. Якщо напруга перевищує 1000 В, наближатися до потерпілого без спеціальних засобів захисту небезпечно. У цих випадках використовуються діелектричні рукавички, чоботи і килимок. Можна також застосовувати ізолюючу штангу або кліщі. Якщо дихання у потерпілого відсутнє, треба проводити штучне дихання (див.”Оживлення”). Якщо, крім того, немає пульсу на шиї, одночасно роблять закритий масаж серця. Місцеві прояви електротравми треба обробляти так, як і температурні опіки. У всіх випадках необхідно негайно викликати швидку медичну допомогу.

36.Основні правила пожежної безпеки на підприємствах та установах. Обов'язки власників підприємств та уповноважених ними органів (далі - власники), а також орендарів щодо забезпечення пожежної безпеки встановлюються статтею 5 Закону України "Про пожежну безпеку".Вони зобов'язані:-розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки, впроваджувати досягнення науки і техніки, позитивний досвід;-відповідно до нормативно-правових актів з пожежної безпеки розробляти і затверджувати положення, інструкції, інші нормативні акти, що діють у межах підприємства, здійснювати постійний контроль за їх додержанням;-забезпечувати додержання протипожежних вимог стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов органів державного пожежного нагляду;-організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки та пропаганду заходів щодо їх забезпечення;-у разі відсутності в нормативно-правових актах вимог, необхідних для забезпечення пожежної безпеки, вживати відповідних заходів, погоджуючи їх з органами державного пожежного нагляду;-утримувати у справному стані засоби протипожежного захисту і зв'язку, пожежну техніку, обладнання та інвентар, не допускати їх використання не за призначенням;-створювати, у разі потреби, відповідно до встановленого порядку підрозділи пожежної охорони та необхідну для їх функціонування матеріально-технічну базу;-подавати на вимогу державної пожежної охорони відомості та документи про стан пожежної безпеки об'єктів і продукції, що ними виробляється; -здійснювати заходи щодо впровадження автоматичних засобів виявлення та гасіння пожеж і використання для цієї мети виробничої автоматики;-своєчасно інформувати пожежну охорону про несправності пожежної техніки, систем протипожежного захисту, водопостачання, а також про закриття доріг і проїздів на своїй території;-проводити службове розслідування випадків пожеж.

37.Поняття про горіння, пожежі та вибухи.Види горіння.Пожежа - неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, яке призводить до матеріальної шкоди. Причинами пожеж та вибухів на підприємстві є порушення правил і норм пожежної безпеки, невиконання Закону “Про пожежну безпеку”.Небезпечними факторами пожежі і вибуху, які можуть призвести до травми,

отруєння, загибелі або матеріальних збитків є відкритий вогонь, іскри, підвищена температура, токсичні продукти горіння, дим, низький вміст кисню, обвалення будинків і споруд. Горіння – це процес окислення який супроводжується інтенсивним виділенням тепла і променевої енергії. Горіння виникає коли є горюча речовина, окислювач та джерело запалювання. Окислювачами можуть бути кисень повітря, бертолетова сіль,пероксид натрію, азотна кислота,хлор, фтор, бром, окисли азоту, тощо .Горіння може бути повним і неповним. Повне – при достатній або надлишковій кількості окислювача і при такому горінні виділяються натоксичні речовини. Неповне – відбувається при недостатній кількості окислювача. При неповному горінні утворюються продукти неповного згорання, серед яких є токсичні речовини (чадний газ,водень).

38.Способи та засоби гасіння пожеж.Класифікація способів пожежегасінняГасіння пожежі зводиться до активного (механічного, фізичного або хімічного) впливу на зону горіння для порушення стійкості реакції одним із прийнятих засобів пожежегасіння.Гасіння пожеж з реакцією горіння теплового характеру звичайно досягається збільшенням тепловтрат у навколишнє середовище фізичними способами пожежегасіння.Гасіння пожеж з реакцією горіння ланцюгового характеру легше досягається зменшенням тепловиділення реакції горіння хімічним способом пожежегасіння.Для гасіння пожеж використовують:-вогнегасні властивості води;-вогнегасні піни;-гасіння інертними газами;-тверді вогнегасні речовини;-рідкі вогнегасні речовини;-автоматичні стаціонарні установки;-первинні засоби гасіння пожеж.Первинні засоби гасіння пожежДо числа засобів гасіння загоряння і пожеж, що можуть бути ефективно використані в початковій стадії пожежі, відносяться внутрішні пожежні крани, повстини, пісок.Пінні вогнегасники призначені для гасіння твердих, рідких речовин і матеріалів. У тих випадках, коли пінний розчин сприяє розвиткові процесу горіння або є провідником електричного струму, пінні вогнегасники застосовувати не можна. Вогнегасною речовиною в цих вогнегасниках служить хімічна або повітряно-механічна піна.Газові вогнегасники призначені для гасіння невеликих вогнищ горіння речовин, матеріалів і електроустановок, за винятком речовин, горіння яких відбувається без доступу кисню і повітря. У якості вогнегасного засобу в основному використовують діокись вуглецю, рідше застосовують азот і інші інертні гази. Вуглекислотні вогнегасники можуть бути пересувними і стаціонарними.Спеціальні вогнегасники призначені для гасіння невеликих загорянь речовин і матеріалів у тих випадках, коли застосування пінних або вуглекислотних вогнегасників неефективно або може викликати небажані наслідки (подальший розвиток пожежі, зривши).До спеціальних вогнегасників відносяться: порошкові, вуглекіслотно-брометилові й ін.