2.3. Методика пошуку та прочитання інформації історичних джерел

Минуле людства загалом і минуле кожної окремої країни — безмежне поле для дослідження, на якому в історичні часи буття люди витворили численну кількість матеріальних джерел і духовних традицій. Багато з них у фрагментах або в цілісному вигляді дійшли до нас уже як історичні пам'ятки, джерела.

Відповідно до особливостей розвитку історичної науки, що твориться на основі різноманітних знань про всі періоди людської історії, про всі сфери людського життя в тих періодах кожного разу і завжди наукова праця історика пов'язана з дослідженням окремих тем із соціального, економічного, політичного життя людей в певні періоди і в певних місцевостях, з діянням вірувань і культури, державної організації та художньої творчості, сімейних відносин і виховання дітей та ін. Тобто наукові дослідження повсякчас проводяться з окремих, порівняно вузьких тем, які ґрунтуються насамперед на джерелах, породжених тією історичною дійсністю, що досліджується. Отже, науковець, котрий досліджує ту чи іншу тему, повинен уяснити можливий масив писемних та інших джерел, за допомогою яких можна буде висвітлити тему. Починати слід з опрацювання вже наявної історіографії питання, а при цьому — прикнижкової (пристатейної) бібліографії, що, зазвичай, містить не лише архівні посилання, а й назви різних збірників, документів, уже написаних аналітичних праць.

Дослідникові потрібно таку прикнижкову бібліографію опа­нувати. Черговим етапом має стати вивчення тематичного каталогу наукових бібліотек і, безумовно, опрацювання виявлених в ньому документальних видань стосовно досліджуваної теми.

Коли проаналізовано попередні відомості про авторів, які вивчали досліджуване питання, раритетні й інші видання, але нема їхнього бібліографічного опису в тематичному каталозі, необхідно пошукати бажану інформацію в алфавітному каталозі. Проте переглядати алфавітні каталоги, якщо немає жодних відправних сигналів, справа малоперспективна.

Після виявлення й опрацювання опублікованих джерельних збірників і у випадку, коли тема ґрунтується головно на писемних джерелах і стосується останніх століть, необхідно опрацювати матеріали періодики.

Тільки провівши означену роботу, досліднику варто переходити до пошуку й опрацювання архівних фондів. На жаль, молоді дослідники не завжди дотримуються означеної послідовності, починаючи іноді з "дослідження" тієї чи іншої теми відразу з архіву.

Має бути належна послідовність роботи над архівними дже­релами, її слід розпочинати з ознайомлення з архівними довідниками (путівниками), що подають основні відомості про фондові збірники, кількість справ у фондах та їх основний зміст. Путівник дає дослідникові змогу попередньо зорієнтуватись, у яких фондах можуть зберігатися справи з історичною інформацією до теми дослідження.

Інший етап — ознайомлення з описами фондів. Книги таких описів має кожен архів. Вони містять назви пронумерованих справ. Назви допомагають орієнтовно передбачати зміст інформації, вміщених у документах справи (хоч не завжди). У багатьох випадках дослідник віднаходить документи, за змістом далекі від назви справи.

Замовивши відібрані справи й отримавши їх у читальному залі архіву, науковець виписує з них інформацію, що має відношення до досліджуваної теми. В умовах, коли обмаль часу, зокрема перебуваючи у відрядженні в інших містах або за кордоном, дослідник просить дозволу відксерити більші й цікавіші документи. Цей спосіб збору фактологічного матеріалу має, однак, свої недоліки. При ньому обмірковування, початковий аналіз інформації відкладається "на потім". Коли ж дослідник відбирає найцікавішу інформацію зразу ж в архіві, у нього вже на цьому етапі народ­жується певна наукова концепція інтерпретації джерел; почасти вирисовується і певний погляд на досліджувану історичну дійсність.

Після опрацювання історіографії питання, опублікованих різновидових джерел, архівних документів наступає етап вузь-котематичного та хронологічного групування зібраної звідусіль інформації, що "розкидається" за підтемами, які, згідно з проспектом дослідження (дисертації, монографії, великої статті тощо) передбачувались до висвітлення.

При накопиченні інформації до теми дослідження засобом комп'ютерного запису дослідник обирає для її тематичного й іншого групування відповідну з пошукових систем: українську — meta.ua, російську — jandex.ru, міжнародну — scince.direct.com чи іншу.

Цільове групування зібраної історичної інформації є практич­ною вихідною умовою для її порівняльного аналізу, визначення ступеня об'єктивності та репрезентативності, а отже, і для формування відповідних наукових положень і висновків.

Сформулюємо кілька висновків:

• від початків писемності на Русі інтелектуальне життя суспільства завжди вирізнялося уважним ставленням до істо­ричних знань, пошануванням національних традицій, пам'яті предків, всіх тих, хто боровся і працював у ім'я Вітчизни;

• накопичення історичних знань і розвиток історичної науки знайшли втілення в давньоруському літописанні, в літописних творах і хроніках ХУ-ХУПІ ст., історіографії ХІХ-ХХІ ст.;

• для всіх жанрів української історичної літератури була властивою пильна увага до всіх типів вербальних і речових джерел, наполегливі пошуки оптимальних методологічних та методичних прийомів їх аналізу та наукового узагальнення;

— вивчення досвіду давніх літописців та істориків, їхньої роботи над джерелами становить необхідну умову успішного розвитку української історичної науки на сучасному етапі.

ЛІТЕРАТУРА

Антонович В.Б. Курс лекцій з джерелознавства. 1880-1881. — К, 1995. — Вип. 1.

Грушевський Михайло. Вступний виклад з давньої історії Руси, виголошений у Львівському університеті ЗО вересня 1894 р. // Михайло Грушевський і Західна Україна. Доповіді й повідомлення наукової конференції (Львів, 26-28 жовтня 1994 р.). — Львів, 1995. — С. 5-14.

Грушевський Михайло. Найдавніша Київська літопись // Історія України-Руси: В 11, т. 12 кн. — К., 1991. — Т. 1. До початку XI віка. — С. 579-601.

Джерелознавство історії України. Довідник. — К, 1998.

Дзира Ярослав. Вступ // Літопис Самовидця (Видання підготував Я.І. Дзира. — К, 1971. — С. 9-42;

Історичне джерелознавство /Керівник авт. кол. Я.С. Калакура: Підручн. — К.( 2002.

Історія української філософії. Хрестоматія /Упорядн. Марія Кашу­ба. — Львів, 2004.

Калакура Ярослав. Українська історіографія. Курс лекцій. — К, 2004.

Ковальський М.П. Актуальні проблеми джерелознавства історії України ХУ-ХУП ст. // Укр. археограф, щорічник. Нова серія. — К, 1992. — Т. 4. — Вип. 1. —С. 261-273.

Кондратюк Костянтин. Українська історіографія ХІХ-початку XX століть: основні напрямки і концепції. — Львів, 2002.

Литвиненко М.А. Джерелознавство історії України. — X., 1970.

Макарчук Степан. Писемні джерела з історії України. — Львів, 1999.

Махновець Леонід. Від перекладача // Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К., 1989. — С. 5-14.

Пірко В.О. Матеріали картографії як джерело до історії Півдня України XVIII ст. // Укр. археограф, щорічник. Нова серія. — К, 2001. — Вип. 5-6. — С. 25-39.

Українська історіографія на зламі XX і XXI століть. Здобутки і проблеми /За ред. Леоніда Зашкільняка. — Львів, 2004.