21. Система судово-експертних установ України

На сьогодні в Україні створені і функціонують науково-дослідні інститути судових експертиз Міністерства юстиції України: в Києві, Харкові, Одесі, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Сімферополі, а також філії в Севастополі, Полтаві, Черкасах, Тернополі, Луганську, Миколаєві, Чернігові, Вінниці. Інститутами здійснюється науково-дослідницька та науково-методична робота. Колективи інститутів запропонували ряд нових експертних методик та методів дослідження. Експертами захищені кандидатські та докторські дисертації.

Зараз НДІСЕ Міністерства юстиції України мають такі лабораторії: судово-почеркознавчих і комп’ютерних досліджень, судово-трасологічних, судово-балістичних, вибухотехнічних, судово-біологічних, судово-автотехнічних, судових будівельних та пожежних, судово-товарознавчих, судово-фізичних і хімічних досліджень.

В Україні функціонує система експертних криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ. Перший кабінет науково-судової експертизи почав працювати у 1919 р. при Центральному управлінні карного розшуку Росії. У 1921 р. кабінет був реорганізований у науково-технічний підвідділ при карному розшуку НКВС, а у 1922 р. — в науково-технічний відділ. З 1936 р. аналогічні науково-технічні підрозділи були створені в міліції на всій території СРСР, а впродовж свого існування змінювали назви на експертно-криміналістичні управління і експертно-криміналістичні відділи.

Окрім експертних установ Міністерства юстиції України, судово-експертні та криміналістичні дослідження в Україні на теперішній час провадять експертно-криміналістичні служби МВС України (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ. Експерти центрів проводять різні види експертиз і досліджень, беруть участь у проведенні слідчих дій як спеціалісти. В експертно-криміналістичних підрозділах проводяться: 1) криміналістичні експертизи (дактилоскопічні, трасологічні, холодної зброї, почеркознавчі та ін.); 2) спеціальні експертизи (наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, харчових продуктів, волокон та волокнистих матеріалів, нафтопродуктів і паливно-мастильних матеріалів, скла і кераміки, вибухових речовин, обставин і механізму пожеж тощо).

21. Поняття спеціальних знань та форма їх використання

Одним із напрямків підвищення ефективності виявлення і розслідування злочинів є використання спеціальних знань в діяльності правоохоронних органів. В криміналістиці останнього часу цьому напрямку досліджень, де існує ціла низка проблем, приділяється значна увага.

За кримінальними справами про розкрадання майна у сфері підприємництва та іншими економічними злочинами органу дізнання, слідчому і суду досить часто буває необхідним встановлювати юридично значущі обставини та зв’язки, які недоступні безпосередньому сприйняттю людини без спеціальної підготовки. Найчастіше підготовка, вчинення і приховування злочинів вказаної категорії здійснюється на фоні легальної господарчої діяльності і являє собою переплетіння значної кількості управлінських, бухгалтерських, фінансових та інших операцій. Вичленити з цієї сукупності злочинні діяння досить важко. Оперативний працівник і слідчий без допомоги спеціалістів в тій чи іншій галузі знань нерідко опиняються в становищі, коли, образно кажучи, їм треба розкрити секрети фокусника, керуючись тільки враженнями глядачів.

Чинний кримінально-процесуальний закон пов’язує використання спеціальних знань та навичок під час розслідування злочинів, перш за все, з призначенням експертизи (ст. 75 КПК) та участю спеціаліста при проведенні слідчих дій (ст. 128-1 КПК). При цьому треба зазначити, що в законі не визначається поняття спеціальних знань, не розкривається їх зміст. Повсякденна ж практика свідчить, що форми використання спеціальних знань під час досудового слідства значно ширші тих, що передбачені в законі. Але в процесуальній і криміналістичній теорії ці питання розроблені явно недостатньо і, відповідно, не створено належних умов для їх вирішення на практиці. В підручниках і навчальних посібниках з криміналістики, як правило, викладається лише одна форма використання спеціальних знань – судова експертиза і, рідше – участь спеціаліста в слідчих діях. Дослідженню інших форм залучення спеціальних знань та їх роль в розкритті і розслідуванні злочинів приділяється явно недостатньо уваги. Це породжує на практиці численні правові, організаційні та інші проблеми залучення спеціалістів на стадії досудового слідства, використання результатів їх роботи в доказуванні. І особливо гостро вони проявляються під час розслідування розкрадань майна та інших злочинів, що вчиняються з використанням статусу суб’єкта підприємницької діяльності. Саме ця обставина і обумовила необхідність розгляду деяких загальних положень використання спеціальних знань в даній роботі.

В кримінально-процесуальній і криміналістичній літературі фахівці намагалися дати узагальнююче визначення поняття “спе­ціальні знання”, але все ж таки єдиного підходу не змогли виробити. Загальновизнане, що це такі знання, якими володіє обмежене коло осіб і надбані вони в результаті спеціальної освіти, досвіду практичної діяльності в певній сфері. Тобто спеціальні знання є результатом певної професійної підготовки і, як вважається, повинні відповідати сучасному рівню розвитку науки.

На відміну від знань життєвих (буденних) спеціальні знання є науковими і, як справедливо відзначають М.Г.Щербаковський і О.О. Кра­вченко, складаються із знань теоретичних і практичних.Теоретичні знання – це систематичне описання певного об’єкта, що розкриває його внутрішню суттєвість, природу та закономірності існування і розвитку. Практичні знання (досвід) накопичуються в процесі практичної діяльності людини в певній галузі і представляють собою відомості про засоби тієї чи іншої діяльності, способи їх застосування, найбільш раціональну поведінку в певних ситуаціях. З практичними знаннями пов’язується поняття навичок, які спеціаліст, залучений до участі в слідчій дії, зобов'язаний використовувати для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів (ч. 2 ст. 128-1 КПК). Навички – це дії, які в результаті багатократного повторювання в процесі певної діяльності виконуються автоматично. Теоретичні і практичні знання взаємно інтегруються і їх виділення в “чистому” вигляді є досить умовним і має, перш за все, методичну мету. Як відомо, практика є критерієм істинності теорії, а теорія в багатьох випадках являє собою узагальнення практики.

 Враховуючи різний правовий статус суб’єктів спеціальних знань в кримінальному судочинстві, їх можна класифікувати на кілька категорій.

1. Фахівець, процесуальний статус якого в кримінальному судочинстві законодавством не визначається (ревізори, бухгалтери, інспектори та інші, які проводили перевірки або дослідження і матеріали котрих слугували підставою для порушення кримінальної справи або надавали іншу непроцесуальну допомогу).

2. Фахівець, який виступає в кримінальному процесі як свідок виявлення на основі своїх спеціальних знань юридично значущих обставин (ревізори, бухгалтери, інспектори та інші, які були допитані як свідки).

3. Фахівець, який залучається до участі в проведенні слідчих дій для надання допомоги слідчому в порядку встановленому кримінально-процесуальним законодавством (“спеціаліст”).

4. Фахівець, який залучається до участі в кримінальній справі для дачі висновку з досліджуваних спеціальних питань (“експерт ”).