Простір і час – форми буття матерії

За допомогою простору і часу ми можемо орієнтуватися у світі, співвідносити матеріальні об’єкти, аналізувати і синтезувати знання, отримані емпіричним способом.

Простір – є формою координації існуючих об’єктів та станів матерії, за допомогою якої ми можемо встановити:

1. як об’єкти розташовані поза один одного (поряд, збоку, знизу, попереду, позаду);

2. в яких певних кількісних відносинах знаходяться об’єкти;

3. порядок існування цих об’єктів і їх станів, що створює структуру простору.

Простір має три виміри: довжина, ширина, висота. Уявлення про простір постійно змінювалися. Так, відомий англійський фізик Н’ютон у ХVІІІ ст. вважав, що простір незмінний, нерухомий, не змінюється, а його якості зберігаються, навіть якщо вилучити з нього усі тіла.

Час – це форма координації мінливих об’єктів та їх станів, за допомогою якої ми можемо встановити що:

1. явища мають довжину існування і послідовність етапів розвитку;

2. процеси здійснюються або одночасно, або один раніше, чи пізніше іншого;

3. тіла існують і рухаються у часі;

4. порядок зміни об’єктів і станів створюють структуру часу.

Питання №12 Категрії матерії, рівні матерії. Філософське розуміння матерії, її світоглядне і методологічне значення.

Матерія розглядається як об’єктивна реальність, що дана людині у її почуттях і існує поза і незалежно від людської свідомості. При цьому матерія не ототожнюється з будь яким конкретним видом, а атрибутами виступають субстанціальність, всезагальність, абсолютність.

Сучасна філософія розглядає матерію на основі її складної системної організації. Будь-який об’єкт матеріального світу може бути проаналізований як самостійна система, яка характеризується наявністю елементів та зв’язків між ними.

Спосіб існування матерії – рух. У широкому розумінні рух – це будь-яка зміна, спосіб існування буття.

Існують різні типи руху – від більш простих, до більш складних.

Рух не привносить ззовні, а укладений в природі самого буття. Зміна, рух буття можливі тільки в рамках певних просторово-тимчасових параметрів.

Основними формами існування матерії виступають простір і час.

Простір – є формою координації існуючих об’єктів та станів матерії, за допомогою якої ми можемо встановити як об’єкти розташовані поза один одного, в яких певних кількісних відносинах знаходяться об’єкти та порядок існування цих об’єктів і їх станів, що створює структуру простору.

Час – це форма координації мінливих об’єктів та їх станів, за допомогою якої ми можемо встановити послідовність етапів розвитку та порядок зміни об’єктів.

Розрізняють 2 основні концепції простору та часу:

1. субстанційна – розглядає простір і час як щось самостійне

2. раляційна – розглядає простір і час як властивості матеріальних речей.

?Питання №47 Зміст понять «рух». Форми руху матерії та їх взаємозв’язок.

У філософії зміна позначається поняттям рух. Під рухом розуміють усяку зміну матеріальних речей, властивостей, відносин, систем. Це і переміщення тіл у просторі, народження або смерть організму, обмін речовин у клітині, реформування суспільства, розширення метагалактики та ін. Усе, що існує у світі, перебуває у русі. Конкретні речі, властивості і відносини існують лише завдяки руху. При їх знищенні відбувається перехід в інші предмети, яким притаманні специфічні типи і форми руху. Матерія і рух нерозривно пов'язані одне з одним. Рух внутрішньо притаманний матерії і невідривний від неї. Рух - це не одномірний складний і суперечливий процес. Рух є єдністю змінності і стійкості, динаміки і статики. У безкінечному потоці змін, станів, форм, положень, речей, їх властивостей і відносин присутні моменти дискретної стійкості, що дозволяють при всіх змінах зберігати стійкість речі, її якісну визначеність. На протязі дня може багато разів змінюватися настрій, відчуття радості змінитися гнівом, мінятися думки^переживання, відбуваються безперервні зміни тіла. Фізика елементарних частинок стверджує, що існування їх можливо лише як взаємоперетворення елементів системи. Вони існують і мис-ляться лише в русі, але разом з тим фізика наполягає і на тому, що в процесі цих перетворень зберігається певна своєрідність, незмінність елементарних частинок специфічної об'єктивної реальності. Обидва приклади приводять до висновку про існування спокою. Спокій характеризує рух з боку сталості, незмінності, відносності. Гірська річка не перестає бути річкою через те, що на її шляху зустрічається разом з порогами і загатами полога місцевість. Поняття спокою висувається для характеристики станів руху, що забезпечують стійкість предмета і його якісну специфічність. Рух і спокій перебувають у тісному взаємозв'язку.

Як форми руху матерії простір і час постають загальним "засобом організації" будь-якого об'єкта дійсності: простір - у найзагальнішому плані - це форма сталості, збереження об'єкта, його змісту; час - форма його розвитку, внутрішня міра його буття та самознищення. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальна форма організації всієї різноманітності нескінченного світу. Отже, кожний об'єкт має свій власний час і простір, які створюють його якість, специфіку.

Чим складніший той чи інший об'єкт, тим складнішими є і його форми - простір і час. Вони не тільки мають свої специфічні властивості, але й "зберігають" (разом з формами руху матерії) час і простір цих останніх. Тому при вивченні складних об'єктів треба розглядати саме їхні власні простір і час. Будь-яке спрощення стає тут основою редукціопізму, поверховості, зведення складного до простого. Так, людський організм вчені XVII-XVIII ст. розглядали в термінах механіки як специфічну "машину", не розуміючи властивостей та специфіки біологічних часу та простору.

Питання №10 «Простір», «час» як форми існування матерії. Взаємозв’язок простору-часу з матерією, що рухається. (теж саме, що питання №12)

?Питання №49 Матерія і свідомість. Погляд на свідомість в історії філософії: ідеалізм, дуалізм, вульгарний матеріалізм, гілозоїзм, діалектичний матеріалізм.

Філософське визначення матерії є прикладом матеріалістичного монізму, на якому ґрунтується принцип матеріальної єдності світу.

Протилежність матерії й свідомості має абсолютне значення лише в межах основного питання філософії; поза ним ця протилежність має відносний характер, оскільки свідомість — не самостійна сутність, а властивість матерії, її породження, і за своїм змістом є її відображенням. Принцип матеріалістичного монізму спрямований проти дуалізму, який поділяє світ на дві самостійні "субстанції", та поглядів, які "дроблять" світ на багатоманітність таких "субстанцій".

Людина зі своєю свідомістю — частина єдиного, хоч і не¬скінченно багатоманітного світу. І все ж матерію і свідомість треба розглядати як єдність протилежностей. Вони протилежні за способом існування (як об'єктивна і суб'єктивна реальність), а їх єдність полягає в тому, що свідомість не існує без матерії, оскільки матерія потенційно містить у собі можливість виник¬нення свідомості. Основою цієї єдності є матерія, яка самороз-вивається й "відображається сама в собі".

Філософське визначення матерії виключає різні форми іде¬алізму й агностицизму. Те, що нам дане у відчуттях, це — об'єктивна реальність, матерія, а не відчуття саме по собі чи "досвід" (в суб'єктивно-ідеалістичному значенні). Матерію ми сприймаємо, і вона не відчужена від нас "річ у собі" (І. Кант). Вона відображається в наших відчуттях, які виникають у про¬цесі безпосереднього контакту рецепторів організму (теж матері¬альна система) з предметами, що існують окремо від нас, а також у сприйняттях, думках, теоріях, які формуються на основі практики.

Філософське поняття матерії охоплює не лише природу, а й об'єктивно-реальні сторони суспільного життя.

Філософське визначення матерії охоплює також всю систему категорій матеріалістичної діалектики, які відображають найза-гальніпіі форми буття, закони його розвитку, котрі одночасно є й загальними формами пізнання, — змістовими формами, які фіксують весь пізнавальний досвід людства.

Питання №16 Відображення та його сутність. Еволюція відображення. Свідомість як вища форма відображення об’єктивного світу.

Відображення – це свойство матерії, котре виникає у процесі взаємодії двох або декількох об’єктів, і котре полягає у вмінні воспроізводити свойства об’єкта.

Види відображень:

1. матеріальне

2. Хімічне

3. Біологічне

4. Соціальне

Відображення існує у живій та неживій природі.

У неживій природі воно визначається: моментальністю, тотальністю, неопосередкованістю, об’єктивністю.

У живій природі це: чувственність, психічність, сознаніє.

З переходом до нервової системи виникає така форма відображення,як чуттєвість.

Психічне відображення виникає припояві центрального мозку.

Питання №30 Виникнення свідомості: біологічні переумови та соціальні умови.

Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством. З’явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб’єктивно відокремити себе від зовнішнього світу, вона немовби “розчинена” в ньому. Її свідомість складається поступово через осолодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Свідомість – це продукт суспільно-історичного розвитку людства. Як і завдяки чому розвивалася свідомість? Одне з можливих розв’язань цих питань знаходимо в працях О.М.Леонтьєва.

Основою якісної зміни в розвитку психіки – переходу до свідомості – є специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль. Складна діяльність вищих тварин, що підпорядкована природним предметним зв’язкам і відношенням, у людини перетворюється на діяльність, підпорядковану суспільним зв’язкам і відносинам. Це має вирішальне значення у зародженні власне людської психіки. Вона є тією безпосередньою причиною, завдяки якій виникає специфічна людська форма відображення дійсності – свідомість людини.

У тварин будь-яка діяльність безпосередньо відповідає певній біологічній потребі, вона стимулюється впливами, що мають для тварини безпосередній біологічний смисл. У людини завдяки її участі в спільній діяльності з іншими людьми (в умовах розподілу функцій між ними) те, на що спрямована дія, саме по собі може і не мати прямого біологічного смислу. Кожна окрема дія для людей має сенс тільки завдяки тому місцю, яке вона займає у спільній діяльності відповідно до взаємостосунків, що утворюються між ними під час її виконання.

Спільна трудова діяльність має багато важливих наслідків. Здійснюючись за допомогою знарядь, створених самою людиною, вона суттєво змінює характер операцій, які виконуються людьми. У тварин примітивне природне “знаряддя”, яким вони користуються, не створює ніяких нових операцій, а підпорядковане природним рухам тварини, до системи яких воно включене. У людини ж користування штучним знаряддям, винайденим самими людьми, являє собою суспільний предмет, продукт суспільної практики, суспільного трудового досвіду і створює суспільно вироблену систему нових операцій, зафіксованих у знаряддях праці.

У процесі переходу до трудової діяльності змінюється й інтелектуальна діяльність людини. Виникає суто людське мислення, що якісно відрізняється від інтелекту тварини. Виникає суто людське мислення, що якісно відрізняється від інтелекту тварин, який нерозривно пов’язаний з інстинктами. Відбувається опосередковане відображення дійсності у зв’язках і відношеннях, недоступних безпосередньому чуттєвому сприйманню. Розумова діяльність слугує вже не цілям пристосування до наявних умов існування, що є характерним для інтелекту тварин, а завданням зміни природи.

Притаманною мисленню людей є також єдність його зародження й розвитку з розвитком суспільної свідомості. Суспільними є цілі розумової діяльності людини і способи й засоби її інтелектуальної діяльності. Конкретною формою реального усвідомлення людьми об’єктивного світу є мова. Саме тому свідомість, на думку О.М.Леонтьєва, є відображенням дійсності, немовби заломленим через призму суспільно вироблених мовних значень, уявлень, понять.

Отже, виникнення свідомості стало можливим, коли ставлення людини до природи було опосередковано її трудовими зв’язками з іншими людьми. Виникнувши у процесі суспільно-історичного розвитку людини, свідомість не є чимось незмінним. Вона являє собою форму психічного відображення. Яка набуває різних особливостей залежно від конкретно-історичних суспільних умов життя людей. У ході історичного розвитку свідомості перебудовуються й окремі психічні процеси: сприймання, пам’ять, мислення, мовлення.

Обов'язковою умовою формування і прояву всіх зазначених вище специфічних якостей свідомості є мова. У процесі мовної діяльності відбувається нагромадження знань. «Мова - особлива об'єктивна система, у якій відбитий суспільно-історичний чи досвід суспільна свідомість» - як відзначив А. В. Петровський - «Будучи засвоєною конкретною людиною, мова у відомому змісті стає реальною свідомістю».

Ментальність поряд з наукою, мистецтвом, міфологією та релігією є однією з форм суспільної свідомості. Вона жодним чином не закріплена в матеріалізованих продуктах, а має несвідомий характер. Національний менталітет є продуктом певної культури і водночас персоніфікуючи її, є носієм, продовжувачем культурних традицій і норм поведінки в наступних поколіннях. Вплив культури на ментальність і вдачу людини здійснюється в її ранні роки через родину, яка відтворює культурне середовище етногупи, її традиції, звичаї, обряди. В результаті із своєрідного родинного стилю життя в глибинне несвідоме дитини входить певна система цінностей, якої вона дотримуватиметься протягом всього свого життя. Пізніші культурні впливи торкаються здебільшого поверхні психіки.