Суть вчень

1) існують протиріччя між необхідністю і свободою, тобто людина підкоряється закону причинної обумовленості не тільки, як частина і явище природи, а як суб’єкт громадянської історії;

2) свобода складається з добровільного підкорення індивіда законам і цілям розвитку людського роду, що виходить з пізнання самої необхідності;

3) існують різні ступені свободи, обумовлені необхідністю періодів розвитку абсолютного «Я»;

4) держава може вимагати від кожного громадянина визнання прав іншого тільки за умови, при якій сама організація держави буде побудована на отриманні усіма людьми власності. Людство складається з власників і невласників, а держава є організацією власників. Якщо не буде повного панування морального закону, то право і держава стануть непотрібними і відімруть.

Ф. Шеллінг (1775-1854) – філософ, об’єективний ідеаліст, розробив філософію природи, яка ґрунтується на таких ідеях:

1) природа – це протидія моральній діяльності, а остання перемагає в людині її природні схильності;

2) сама матерія духовна, але природа, позбавлена свідомості і передує появі свідомості в людині; перехід до свідомості проходить через ряд прогресивних ступенів розвитку;

3) звичайне логічне мислення є мислення розсудку, яке дає нам пізнання, безпосереднє споглядання предмету;

4) самосвідомість розуму є самосвідомість бога, тобто бог і є розум;

5) різниця між богом і людиною в тому, що у бога його особистість і свобода безмежні, а в людині обмежені.

Ф. Шеллінг розробив вчення про тотожність духа і природи, вихідним поняттям якого є абсолютний розум. В ньому суб’єкт і об’єкт нерозривно пов’язані. В абсолюті співпадають усі протилежності, в ньому криється початок диференціації як основи його дійсності.

Питання №81 Філософські, соціальні та наукові передумови виникнення марксиської філософії.

Крім найзагальніших закономірностей розвитку природи, суспільства і пізнання, К.Маркс і Ф.Енгельс включають до предмета філософії також людину, практику, відношення "людина — світ". У роботі "Людвіг Фейербах і кінець класичної німецької філософії" (1886 p.) Ф.Енгельс висуває ідею, що філософія в цілому як форма суспільної свідомості й кожна філософська концепція зокрема, незалежно від часу її створення та проблем, що аналізуються, завжди ставлять одне й те ж питання, яке він називає основним питанням філософії (основним філософським питанням). Його суть — відношення мислення до буття. Це відношення може розглядатись як єдність двох сторін: 1) що існувало раніше — свідомість, дух чи матерія (питання про первинність і вторинність); 2) чи спроможна людина за допомогою власної свідомості пізнати навколишній світ, отримати об'єктивно істинне знання про нього (питання про пізнаваність). Ідея Ф.Енгельса про основне філософське питання має в собі певний евристичний потенціал, оскільки дає можливість певним чином класифікувати філософські школи і напрямки. Згідно з марксизмом, філософів, які визнають матерію первинною, а свідомість вторинною, називають матеріалістами. Тих, хто визнає первинність духу або свідомості, називають ідеалістами. Ідеалізм, у свою чергу, постає у двох формах — суб'єктивний і об'єктивний. Суб'єктивний ідеалізм бачить першооснову буття у свідомості суб'єкта. Об'єктивний ідеалізм як першооснову буття розглядає дух або ідею, що існує об'єктивно, поза суб'єктом. Залежно від відповіді на другу сторону основного філософського питання філософи також були поділені на два табори: тих, хто визнавав можливість пізнання людиною навколишнього світу і отримання об'єктивно істинного знання про нього, і тих, хто таку можливість заперечував. Філософів, які заперечують можливість пізнання, називають агностиками, а відповідну філософську течію — агностицизмом. З часом основне філософське питання у філософії марксизму набуло статусу фундаментального методологічного принципу. Вся історія філософії почала розглядатись через призму боротьби матеріалізму та ідеалізму. Марксизм став на бік матеріалізму й піддавав нищівній критиці не тільки "чистий" ідеалізм (як, наприклад, у Платона чи Гегеля), а й будь-які щонайменші відхилення в його бік. За межами марксизму переважна більшість філософів не поділяла і сьогодні не поділяє думки, що відношення свідомості до матерії, духу до природи є центральною філософською проблемою, основним філософським питанням. Це підтверджується історією розвитку всієї світової філософії. Тому в спеціальній літературі його нерідко називають так звабним основним питанням філософії або беруть у лапки. Творці марксизму використовують матеріалістичні ідеї античної філософії, епохи Відродження, Нового часу і Фейєрбаха, але йдуть значно далі. Критикуючи Л.Фейєрбаха за його негативне ставлення до діалектики Г.Гегеля, вони критично переосмислюють її, повертають обличчям до реальної матеріальної дійсності. Таким чином, матеріалізм стає діалектичним, а діалектика — матеріалістичною. Таке поєднання дало свої позитивні результати. В рамках конкретної філософської концепції виникла можливість застосувати діалектику при аналізі не лише свідомості (як у Г.Гегеля), а й природи, економічних, соціальних, політичних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, процесу пізнання. Безпосередніми результатами такого застосування діалектики є, наприклад, фундаментальна праця К.Маркса "Капітал" (1857—1867 pp.), праця Ф.Енгельса "Діалектика природи", багато інших. Поєднання матеріалізму і діалектики знайшло відображення в терміні, який серед інших використовується як назва цієї філософської теорії — діалектичний матеріалізм.

Питання №85 Основні ідеї соціальної філософії марксизму.

К. Маркс (1818-1883 рр.) розвинув філософію, яка стала спадкоємицею багатьох вищих досягнень європейської філософської думки, починаючи з мудреців Давньої Греції і закінчуючи мислителями кінця ХVШ- поч. ХХ ст. На формування філософії марксизму вплинули природничо-наукові відкриття сер. ХІХ ст. (закон перетворення енергії, відкриття клітинної структури живих організмів, створення еволюційного вчення дарвінізму).

Марксизм має 3 основних частини: філософія, політекономія, науковий атеїзм.

Основні питання, розглянуті в філософії марксизму

1) дослідження фундаментальних класичних проблем, які концентруються навколо відносин людини до світу, відносин людей між собою, природи (сутності) людей загалом;

2) розробка і теоретичне обгрунтування можливостей звільнення поневоленої людини;

3) узагальнення досягнень природознавства і суспільствознавства;

4) розробка проблем діалектичного матеріалізму, соціальної філософії, історії філософії, філософії природознавства, етики, естетики, наукового атеїзму.

Особливості (радикальність) марксистської філософії

• філософія повинна не пояснювати світ, а змінювати його;

• філософія повинна розробляти шляхи і засоби перебудови світу;

• вирішальна роль практики у розвитку суспільства, науки, філософії;

• обґрунтування передової теорії перебудови діяльності людей;

• поєднання суворої науковості з революційністю;

• діалектичний підхід у аналізі суспільних і природних явищ на основі історизму.

Три основні напрямки розвитку філософії марксизму

1. Діалектика природи – узагальнення і методологічна обробка досягнень фізики, філософське узагальнення сучасної астрономії, біології, фізіології, співвідношення біологічного і соціального в людині;

2. Діалектика соціальних процесів – розкриття взаємозв’язку НТП і соціального прогресу, співіснування різних соціальних систем;

3. Розвиток діалектики як науки – пояснення основних принципів діалектики, діалектичних законів і категорій, розкриття зв’язків законів з практикою і суспільним життям.

Питання №87 Ірраціоналізм в філософії XIX-XX ст.

В кінці ХІХ – поч. ХХ ст. філософія почала поступово відходити від принципів класичної філософії, яка розглядала людину та історію з точки зору гуманних цінностей, моральних принципів та ідеалів. Почався пошук нових проблем для подальшого філософського переосмислення. Людина залишилася в центрі пізнання, але філософія зосередилася на внутрішньому світі людини, на світі її переживань, почуттів, світосприйняння, психічних і психологічних процесах, які впливають на індивідуальність людського існування. По суті, нова філософія почала заперечувати класичну філософію попереднього періоду.

Ірраціонально-песимістичний напрямок отримав поширення у ХХ ст. у зв’язку зі зростанням у суспільстві впливу волюнтаризму та песимістичного погляду на досягнення суспільства.

А. Шопенгауер (1788-1860) – німецький філософ, який збудував пантеїстичну концепцію, спираючись на культуру Давньої Індії, а саме буддизмі, приймаючи за першооснову певну субстанцію – воля, яка виступає як безперервне прагнення, бажання, воління. Воля – це закон існування світу, його основна причина і наповнення, тому світ є воля. У 1818 р. вийшла перша його праця «Світ як воля і уявлення», в якій поєднаний об’єктивний і суб’єктивний ідеалізм та волюнтаризм.

А. Шопенгауер розглядає світ як уявлення, які поділяють світ на об’єкт і суб’єкт, що є наслідком появи пізнання. Час, простір і матерія можуть існувати тільки як форми пізнання, вони не властиві волі і її проявам. Таким чином, філософ доходить до висновку, що усі питання, пов’язані з часом, простором і причинністю не застосовані до волі. Вищий ступінь пізнання сущого, за А. Шопенгауером, складається з усвідомлення безцільності людського існування. Усвідомлюючи це, індивід припиняє прагнути, стає пасивним спостерігачем навколишнього життя, подібно просвітленню буддистів. Найбільш правильним шляхом до пізнання філософ вважає самотність, відмову від контактів з суспільством, подорожей і так далі, що у зрілому віці приведе до насолоди самотністю. Споглядання прекрасного приводить людину до відволікання від усіх бажань, турбот і робить її чистим суб’єктом пізнання, це швидкий і вірний спосіб пізнати волю. Абсолютним початком всього буття він вважає субстанцію - «світову волю»