8. Культурні універсалії. Загальнолюдські цінності.

Культурні універсалії – це норми, правила, традиції, що властиві всім культурам, незалежно від географічного місця, історичного часу. Універсалії виникають тому, що в якій частині світу люди б не жили, якого б часу це не стосувалося, людина залишається людиною, і проблеми, які стоять перед людством, які ставить перед нами оточуючий світ – не змінюються. Так, незбіжність народження та смерті формують відповідні ритуали. В 1959 році америк. соціолог та етнограф Джордж Мердок виділив більш ніж 70 універсалій, загальних для всіх культур елементів: календар, гігієна, приготування їжі, танці, декоративне мистецтво, освіта, розподіл праці…. Та найголовніші – це свобода, життя, можливість власного розвитку. Філософська дисципліна етика сумує в собі цю моральну сторону людських взаємовідносин. Є окрема дисципліна аксіологія, яка займається цінностями – основами людського буття, що задають направленість людським діям, складаючи світ надреального, ідеального, взірцевого. Звичайно, культурні універсалії відбивають загальні людські цінності.

9. Єдність та багатоманіття культур.

Міжкультурні комунікації. Це процес взаємодії між суб’єктами культурної діяльності – індивідами, групами, суспільствами. Мета – передача чи обмін інформацією. Головна умова комунікації – наявність загальної мови у учасників комунікації. Конфлікт культур та умови їх діалогу. Іноді говориться про неспівставленість різних культур і неможливості діалогу між ними (О. Шпенглер: культури мають внутрішню герметичність, не чують одна одну). Але, діалог можливий завжди, адже витоком є людина, в діалог вступають не самі культури, а їх носії, люди. Розуміння чужої культури. Центральною є ідея плюралізму – равенство національних і локальних культур в протиставленні до уніфікації та глобалізації культурного процесу. Тут виникає і концепція багатоманітності культур і того, чи можуть культури впливати одна на одну. Відкритість / закритість культур – впливають на культурні комунікації та розуміння – це готовність культури до контакту з іншими культурами, пошук взаємного збагачення. На шляху до відкритості культур з’являються наднаціональні культурні суспільства. Партикуляризм та універсалізм. Партикуляризм – це світоглядна установка на роз’єднання культур, це практика культурної обособленності. Основою є уявлення про стадіальність розвитку культур, про неспівпадання її етапів. Тому культури не чують одна одну. Не лише самі культури, а й в цілому культурні епохи – це абсолютно анонімні утворення, що мають самостійне культурне ядро. Універсалізм – це, навпаки, установка на культурний синтез, на «все світність» історії, на «сходження» культур для головної мети – осягнення спільної долі людства. В культурному розвиткові виявляється одна лінія, спільна для всіх. Прикладом може слугувати ідея космополітизму в Давній Греції (космополіт – громадянин світу). Велику роль для оформлення універсалізму також зіграло християнство. Толерантність. Ксенофобія. Ці поняття відображають відкритість/закритість культур та умови їх діалогу. Толерантність – визнання права на існування інших культур. Разом з цим, це не культурна всеєдність: для збереження власної системи та її цілісності потрібно й трохи «здорової» нетерпимості, яка, наприклад, може проявити себе як відсутність байдужості до вторгнення чужого менталітету (сьогодні, мабуть, є таке в Україні, в купі з європоцентризмом та америкоцентризмом). Інтолерантність та крайня форма – ксенофобія – це культурна нетерпимість, неприйняття інших культурних цінностей, культурних систем. Ця позиція, як правило, пов’язана з протилежними тенденціями – нав’язати іншим культурам свої погляди, вважаючи їх вірними (приклад: європоцентризм та країни, що «відстають»).

Культурна компаративістика. Компаративістика – це інноваційний метод досліджень історії культури, що заснований на порівнянні. «Дисциплина, пытающаяся понять современность по существу, должна бать неизбежно компаративистской…нужно смотреть на Японию, чтобы понять Запад, на социализм, чтобы понять капитализм, на Индию, чтобы понять Брахилию и т.д.» (П. Бергер). Порівняння культурних характеристик необхідно у звязку з активним процесом модернізації, котрий порушує традиційні культури і потребує від країн враховувати досвід одна одної. Компаративістський підхід враховує і взаємодії, взаємовплив культур. З точки зору компаративістики історія культури – не обов’язково має бути представлена у всій повноті. В кожному її фрагменті помітні риси не лише своєї, а й чужої культури. Глобалізація веде до універсалізації роду культурних форм, які близькі різним народам.

На сьогодні є велика кількість літератури, що порівнює Західну і Східну культури, наприклад: Всеволод Овчинников «Ветка сакуры».

Егоцентризм. Європоцентризм. Європоцентризм – це культурна та світоглядна установка, за якою Європа з властивим їй духовним складом є центром світової культури і цивілізації. Вже в Давній Греції протиставлення Сходу та Заходу стало формою протиставлення елліна та варвара, дикості та цивілізаційності. Возвеличення Заходу проявляється в європейській свідомості протягом століть. Крестові походи, великі географічні відкриття, захоплення нових земель – це є втіленням європоцентризму, за яким Європа, Захід з їх історичним укладом, політикою, релігією, культурою, мистецтвом – представляють собою єдність і абсолютну цінність, що протистоїть нерозвитому східному світові. На сьогодні ця позиція є абсурдною і свідчить про егоцентризм західної людини, її індивідуалізм і обмеженість світосприйняття. Захід та Схід – це умовна смислова конструкція (парадигматика), що створена для первинної типології світової культури

Культурний релятивізм – це визнання за будь-якою культурою незалежно від рівня її розвитку такого ж значення, самобутності, ніж будь-якої іншої. Це є перш за все реакцією на європоцентризм: концепція релятивізму виникла в 19 ст, коли більшість європейських подорожей та етнографічних досліджень сприяли уявленню про неєвропейські народи як варварські та відсталі.

Культурний релятивізм дивиться не на технологічний розвиток, чи розумовий, чи моральний, а виділяє в кожній культурі свій спосіб пристосовування до різних умов, спираючись на поняття, що лежать в цій культурі, а не поза нею. Міжкультурні дослідження тоді зводяться не до того, хто гірше/краще, більш/менш досконалий, а в констатації схожого та різного між аналогічними категоріями різних культур.

Культурний релятивізм має великий мінус: граючи важливу роль у боротьбі з європоцентризмом, нетерпимістю до інокультурності, релятивізм приводить до безкінечної терпимості по відношенню до різних явищ (які є аморальними, нелюдськими, справді дикими), к прийняттю будь-яких упереджень, пережитків, бездушності.