2.1. Організаційна і військово-вишкільна діяльність товариства "Січові Стрільці"

Підготовка, організація і вишкіл власної збройної сили стала програмою дня для творців стрілецького руху та перших його учасників. Старання Українського Січового Союзу, студентського стрілецького комітету та інших організацій і осіб про заснування легального стрілецького товариства та затвердження його владою - натрапили на поважні перешкоди збоку австро-польської адміністраційної влади, яка із певних дрібних формальних причин відкинула внесені на затвердження статути стрілецького товариства. Робилось це внаслідок ворожого ставлення польських кіл до української справи взагалі, а до стрілецьких організацій зокрема. Польські верховоди Галичини, що спиняли в минулому нормальний розвиток українського національного життя, постановили за всяку ціну не допустити до створення українських мілітарних організацій. Це був перший ворожий виступ польських урядових чинників проти стрілецького руху. В майбутньому продовжувалась ця ворожа для стрілецького руху робота у різний спосіб аж до розпаду Австрії, а головно під час війни у відношенні до формації УСС. Численні польські стрілецькі товариства основувались та розвивались уже від кількох літ без найменших перешкод, навпаки - їх підтримувала австрійська цивільна і військова влада, - а ми вже з самого початку мусіли поборювати великі труднощі формального характеру, щоб у конституційній державі, на основі забезпеченої рівності громадян та їх прав - виборювати собі права, якими уже довго користувались громадяни, що належали до упривілейованої в Австрії польської нації¹.

Завдяки ініціативі і заходам голови Українського Січового Союзу К. Трильовського, який переклав дослівно статути польських стрілецьких товариств та запропонував їх на затвердження намісникові Бобжинському, останній остаточно був змушений погодитись на затвердження товариства "Січові Стрільці" у Львові. Але внаслідок відкинення попередніх статутів, організація легального стрілецького руху суттєво затрималась².

На день 18 березня 1913 року - скликав д-р К.Трильовський настановчі загальні збори першого українського стрілецького товариства "Січові Стрільці" у Львові.

Головою Товариства було обрано Володимира Старосольського. Заступником голови став Дмитро Катамай, голова Стрілецької Секції Українського Січового Союзу та пізніший старшина УСС³. Після об'єднання з цим товариством студентської стрілецької організації заступником голови був І.Чмола⁴.

З часу заснування Товариства "Січові Стрільці" військова підготовка вийшла із таємних гуртків молоді на широке поле публічної праці під вплив відповідального проводу. Після заснування першої організації УСС почався в цілому краю поширення стрілецького руху. У Львові та у провінції творились нові стрілецькі товариства. Організаційний, ідейний та фаховий провід над УСС перебрала Стрілецька Секція Січового Союзу⁵.

У Львові засновується 25 січня 1914 р. друге стрілецьке товариство, якого головою став Роман Дашкевич, пізніший командант артилерії та полковник Київських СС. Це товариство звалося "Січові Стрільці ІІ" і було найкраще зорганізоване і вишколене в цілому краю. Воно влаштовувало перші військові вправи в околицях Львова та зорганізувало ряд військових курсів. Мало воно понад 300 членів, між ними окрему жіночу чоту, якою проводила Олена Степанівна. Із власних фондів закуплено кріси для членів товариства. В ньому пройшла військову підготовку низка пізніших старшин і підстарших УСС, як Микола Никорак, Тадей Ковалик, Іван Тучапський, Гандзя Дмитерко, Павлина Михайлишин і інші⁶.

Найкращим стрілецьким товариством на провінції були Січові Стрільці в Бориславі, що гуртували українське робітництво та були осередком стрілецького руху довкола Борислава⁷.

Тут також придбали власним коштом кріси та провадили інтенсивну військову муштру. Головою був інженер Пилип Левицький. Із стрілецьких старшин Бориславщини вийшло багато відомих пізніше старшин УСС і СС, між іншими: Гриць Коссак, командант УСС, Клим Гутковський, Лев Лепкий, Михайло Турок, Трифон Янів⁸.

До війни було в Галичині 96 товариств "Січові Стрільці". При Соколі-Батьку у Львові зорганізовано восени 1913 р. Стрілецький Курінь під командою Семена Горука, а пізніше Степана Шухевича, обох пізніших курінних командантів УСС. В органі Сокола - "Вісті з Запорожжя" поміщено правильник для цього куреня та багато статей і інструкцій для військового вишколу. Із сокільських стрільців у Львові і в інших містах - вийшли такі пізніші старшини УСС: Федь Черник, Іван Іванець, Олекса Перфецький, Антін Зелений, Володимир Сроковський, Іван Коссак, Ілько Цьокан, Остап Вахнянин і інші⁹.

Паралельно із стрілецьким рухом організувалась середньошкільна молодь у пластових товариствах. Побіч нормального пластового укладу існував у Львові і на провінції цілий ряд самостійних Пластів, які не провадили своєї праці за програмою типового пластового укладу. Були це чисто стрілецькі організації та працювали за планом військового вишколу. Їх члени носили стрілецькі однострої (на зразок львівських СС ІІ) та мали фахових військових інструкторів із складу стрілецьких організацій¹⁰.

Деякі з тих пластових організацій вели зразковий військовий вишкіл та виховали багато видатних старшин і підстаршин для УСС в 1914 р. Для прикладу згадаю тільки стрілецький Пласт у Самборі, що мав до війни коло 120 пластунів. Своїм органом цей Пласт вважав місячник "Відгуки" у Львові. До нього належали учні двох місцевих гімназій та учительської семінарії. Військове навчання провадив в ньому старший десятник 77 полку піхоти, Володимир Коберський, що був головою товариства "Січові Стрільці" в Самборі. Із цього самбірського Пласту вийшли такі відомі старшини і підстаршини УСС: Лев Коберський, Степан Пеленський, Дмитро Кравс, Остап Коберський, Осип Даньківський, Михайло Савчин, Степан Терлецький, Іван Гада, Іван Ступницький, Микола Павлів, Володимир Білинський, Матвій Яворський, Андрій Партика, Степан Олійник, Іван Кульчицький, Іван Беч, Володимир Сивохоп і багато інших¹¹. Майже усі вони або полягли, або були ранені в боях¹².

Подібного характеру пластові організації існували також у Львові і інших містах Галичини. Зокрема львівський Пласт видав м. інш. також двох визначних старшин УСС: Осипа Яримовича і Северина Яремкевича, що згинули геройською смертю в боях УСС на Поділлі в 1915¹³.

Поза статутовими стрілецькими товариствами - існували і вели живу роботу численні стрілецькі секції при товариствах Січах і Соколах та відбували спільні вправи зі стрілецькими товариствами.

Стрілецький рух від самого початку свого існування гартував свою моральну силу в поборюванні перешкод, які ставали на шляху його праці. Ми згадували уже про труднощі, що їх ставила польська повітова і крайова адміністрація щодо затвердження статутів і дозволу на заснування стрілецьких організацій. Змушені вкінці затвердити статути - польські старости і намісники хотіли в інший спосіб спинити роботу стрілецьких товариств. Вони постановили не допустити до того, щоб австрійська військова влада видала українським стрілецьким товариствам кріси системи Манліхера для вправ у стрілянні та взагалі для військового навчання¹⁴. А на основі міністерського розпорядку кожне стрілецьке товариство мало право домагатись від військової влади одного кріса до військового навчання на кожних 10 членів. Польські стрілецькі товариства масово користали із цього права, і ми бачили вправи цілих батальйонів польських стрільців, - озброєних австрійськими крісами. Багато подань українських стрілецьких товариств на видачу зброї для військових вправ, військова влада, на основі неприхильних інформацій польських старостів – відкинула¹⁵.

Стрілецькі товариства вирішили власним коштом здобути зброю. Деякі товариства, як Січові Стрільці ІІ у Львові, взагалі не старались дістати зброю за посередництвом польських старостів, а прямо закупили за власні фонди кріси для своїх членів. Те саме зробила стрілецька організація в Бориславі і інших містах. Лиш деяким стрілецьким товариствам вдалось дістати від влади невелику кількість крісів до вправ¹⁶.

Вся внутрішня праця стрілецьких організацій здійснювала в міру спроможності основну вишкільну програму піхоти тодішньої армії та була побудована на її організаційно-виховних засадах. Цілий ряд кваліфікованих резервних старшин і підстаршин творили інструкторські кадри. Було почато створення української військової термінології, яка не існувала. Готувалися фахові військові підручники, оригінальні або перекладні, циклостилеві брошурки і солідні друковані книжки, як напр., "Правильник піхотинців", що під час війни служив як основний підручник вишколу піхоти¹⁷. Організується цілий ряд різних військових курсів у Львові й на провінції, теоретичних і практичних. Відбуваються постійні вправи впоряду, польової служби, маршів, стріляння, бойової тактики. В околиці Львова та в різних місцях Галичини переводиться більші бойові вправи при участі багатьох стрілецьких сотень. Найбільші такі масові вправи відбулись у грудні 1913 року під Сокалем, на Валявці, з нагоди свята в честь І.Богуна, - під командою резервних офіцерів: О.Семенюка, кошового Повітової Січі вСокалі, пізнішого сотника УСС і О.Демчука¹⁸. На вправах цих був присутній також голова Українського Січового Союзу Д-р К.Трильовський¹⁹.

Оформлюється також зовнішній вигляд членів стрілецького руху. Замість січових лент, сокільських одностроїв, історичних козацьких одягів, шапок зі шликами, жyпанів і шараварів та вишиваних сорочок - перший раз в українській історії твориться зовсім новий військовий однострій новітнього українського вояка, за зразком існуючих європейських армій, достосований до бойових завдань українського стрільця.

Бажанням стрілецького проводу та всіх тодішніх Січових Стрільців було якнайвиразніше відрізнитись своїм зовнішнім виглядом вмундурування та краскою стрілецького однострою - від займанницької австрійської армії. За зразком деяких західноевропейських армій прийнято за проектом Лева Лепкого для стрілецьких одностроїв особливу краску, зближену до оливковобронзової (хакі). Усталено також оригінальну форму стрілецької шапки, т.зв. "мазепинку", яка зберегла на переді елементи народної і гетьманської шапки в виді характеристичного вирізу. Стрілецька шапка "мазепинка" стала від того часу знаменним вкладом в українську національно-військову традицію та як зовнішній історичний символ нашої національної самобутності прийнята була нашим народом як невід'ємний елемент української культури. Сокільські стрільці носили шапку англійського зразка.

«Це була надзвичайна подія в житті молодого юнака, коли він вперше вдягнувся в однострій українського стрільця, коли серед байдужності та незрозуміння нашим громадянством значення стрілецького руху та при ворожому відношенні до нас польського окруження - з гордою свідомістю він маніфестував свою приналежність до відновленого, новітнього українського січового війська та своє тверде рішення боротись за вільну Україну. – згадує учасник одієї із передвоєнних стрілецьких організацій Степан Ріпецький. - А коли на вулицях Львова та інших галицьких спольщених міст почали появлятись маршові колони Січових Стрільців з бойовою піснею на устах та з модерною зброєю на раменах, коли із підміських військових стрільниць, щораз то частіше давались чути густі стріли українських бойовиків, які пильно і завзято учились вживати зброї, - з тою хвилею мусів початись глибокий перелом в душі кожної свідомої української людини. Це вже не вічеві резолюції, не січові чи сокільські вправи топірцями, не парламентарні промови в справі одної гімназії чи театральної субвенції маніфестували та голосили наші національні домагання. Це вже іншою мовою та іншими аргументами заговорила про наше право, мов з-під землі виросла, нова українська сила, сила забутої світом нації, ті найсміливіші та найенергійніші, що взяли на свої плечі ініціятиву і відповідальність повести боротьбу за визволення свого народу новими шляхами та успішнішими методами»²⁰.

Серед напруженої праці почав стрілецький рух з кожним місяцем здобувати собі щораз то більшу прихильність і зрозуміння серед широких кіл українського громадянства. Голоси критики та сумніву почали стихати. Консервативна думка та рутенське недовір'я до нових, революційних ідей зникали.