1.2. Перший військовий гурток

Ідея української військової організації зродилась у певній конкретній формі вперше в середовищі львівських таємних середньошкільних самоосвітніх кружків, - восени 1911 року.

Першим почав її реалізувати студент філософського факультету Львівського університету Іван Чмола, - пізніший осавул першого Товариства Українських Січових Стрільців у Львові (кошовий д-р В.Старосольський), командант першої зорганізованої в серпні 1914 року у Львові сотні УСС, сотник УСС і полковник СС та після першої світової війни один з найвизначніших керівників пластового руху в Галичині. Із підготованого ідейно гуртка середньошкільників та декого із студентів університету, - утворено таємний військовий гурток "Пласт", якого основниками і діяльними членами, крім І.Чмоли, буди відомі пізніше старшини УСС: В.Кучабський, Р.Сушко, О.Кучерішка, П.Франко, О.Квас, О.Степанівна. Була це організація мішана (хлоп'ячо-дівоча)¹⁰.

Завданням цього гуртка було військове виховання і вишкіл української молоді для майбутньої збройної боротьби за самостійну Україну. "Ця організація вела більше військову як пластову роботу, бо крім в'язання вузлів, пластового ходу, сигналізації - учились ми стріляти з револьвера, пізнавати систему кріса Манліхера (поки що лиш теоретично), таборувати і підходити. Вчились ми з малих битих на цикльостилі видань, які перекладали з польської на українську мову. З пластових прогульок пригадую собі одну до Брюхович, нічний табір на Чортівській Скалі з підходженням і двоє нічних вправ в околицях Чортівської Скали та Винник. З замилуванням розчитувалися ми в книжках, де говорилось про партизанку, виріб вибухового матеріалу і захоплювалися геройськими подвигами одиниць, чи невеликих гуртків людей, про яких розповідав Чмола, що знав численні приклади того роду з воєн різних віків", - писала О. Степанівна, одна з засновників гуртка¹¹.

Проіснувавши один рік, до осені 1912 року, цей гурток виконав піонерську працю в ділянці, а саме передав цінний досвід своєї недовгої праці комітетові академічної молоді та січовій організації, до рук яких перейшла ініціатива дальшої розбудови мілітарної організації.

Для оцінки ідейно-політичної вартості цієї організації треба піднести, що постала вона далеко перед тим, як з’явилася можливість австро-російського конфлікту, - значить, мотивом її створення не була орієнтація на позаукраїнські сили й історичні події, а навпаки, це був самобутній зрілий витвір української визвольної думки, що у власному інтересі, власними силами та власними жертвами казав будувати основу для дальшої боротьби нації.

Основні мотиви, що зродили цю нову визвольно-мілітарну ідею серед української молоді, були глибші. З розвитком та ростом вглиб і вшир національної свідомості серед народних мас, щораз більше ставало актуальним бажання здійснення оголошеного гасла самостійної України. Це гасло постійно дозрівало, та стало серед найактивніших кіл нації уже політичним постулатом, імперативом та ірраціональною спонукою, яка вимагає свого вияву та свого здійснення¹².

Справа створення військової організації не перерішувала ще питання про обставини, серед яких мала бути здійснена мета мілітарного руху, а саме: час, засоби, союзники, тактика, політична програма і т. ін. Вирішальним і першорадного значення є факт, що ініціатори і творці цієї організації розуміли, що її треба творити власними силами, у власнім інтересі, без чужих спонук, та що її треба творити негайно, вже сьогодні, не ждучи на ніяку пригожу коньюнктуру, ані корисну міжнародну конфігурацію.