29. Конституційні принципи забезпечення обвинуваченому права на захист

Важливою гарантією забезпечення права на захист є участь захисника при провадженні по кримінальній справі, діяльність якого має соціальний характер, оскільки, будучи зорієнтованою на спростування обвинувачення, встановлення обставин, які пом'якшують відповідальність підзахисного, запобігання порушенню його конституційних прав, вона здійснюється в інтересах не тільки обвинуваченого (підозрюваного), а й правосуддя. У зв'язку з цим є доцільним проаналізувати останні нововведення Кримінально-процесуального кодексу України, які регулюють порядок допуску захисника до участі в справі, здійснення ним своїх повноважень, а також обставини, що виключають його участь.

Відповідно до нової редакції ст. 44 КПК України як захисники допускаються три групи суб'єктів: особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні; інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники. Отже, порівняно із законодавством, що діяло раніше, коло осіб, які допускаються до участі в кримінальній справі як захисники, істотно розширено.

Актуальним з огляду на це видається проблема розробки законодавцем більш чітких критеріїв, які можуть лягти в основу відсторонення захисника від участі у справі. Важливою гарантією додержання прав захисника могли б стати доповнення КПК положенням про необхідність узгодження подання слідчого про відсторонення захисника з прокурором або особисте внесення останнім такого подання, а також можливість оскарження рішення суду, винесеного щодо цього питання

Право обвинуваченого на захист включає в себе як право захищатися від підозри та обвинувачення, так і право захищати свої особисті і майнові інтереси.

Воно забезпечується тим, що закон:

а) наділяє обвинуваченого цілим комплексом процесуальних прав, використання яких дозволяє йому особисто захищатися від підозри і обвинувачення у вчинені злочину;

б) надає йому право скористатися допомогою захисника, а в окремих випадках визнає участь захисника в справі обов`язковою;

в) покладає на слідчі органи, прокурора і суд обов`язок роз’яснити обвинуваченому його процесуальні права (статті 53, 142, 294 КПК) і забезпечити можливість здійснення цих прав і захисту від підозри й обвинувачення.

В жодному випадку не можливо перекладувати обов`язок доведення своєї винуватості або невинуватості на громадянина - це мають робити посадові особи, тобто слідчі, прокурори, судді тощо.

Порушення права на захист завжди означає істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону і є однією з найбільш поширених підстав для скасування вироку та інших рішень у справі

30. Принципи адвокатської діяльності

1. Принцип незалежності адвокатури - означає самостійність у вирішенні її завдань передбачених законом, не втручання з боку інших органів влади, зокрема і судової та інших суб\u0026#39;єктів. Тому закон забезпечує такі умови виконання професійних прав і обов\u0026#39;язків адвоката, які б гарантували свободу від будь-якого внутрішнього впливу, а також від впливу особистих інтересів. Тому не допускаються компроміси з метою догодити суду, прокурорам, ін державним органам, третім особам або клієнтам і перешкоджають належному наданню їм правової допомоги.

Цей принцип забезпечується в першу чергу громадським недержавним характером адвокатури і її самостійністю як добровільного професійного об\u0026#39;єднання.

Адвокат не повинен при виконанні доручення клієнта керуватися вказівками інших осіб стосовно способів, методів, форм, порядку надання їм правової допомоги.

2.ПРИНЦИПИ демократизму і гуманності.

4.Принцип конфіденційності. Це найважливіша передумова довірчих відносин адвоката і клієнта, а також не найважливіша гарантія адвокатської діяльності (тобто адвокатська таємниця).

Конфіденційність певної інформації, яка охороняється положеннями ст. 4 Закону Про адвокатуру може бути скасована тільки особою, зацікавленою в її дотриманні, в письмовій формі або іншої зафіксованої формі.

У таємниці адвокат повинен також зберігати зміст консультацій, порад, розяснень та інших відомостей, отриманих ним при здійсненні професійних обовязків.

Розголошення відомостей, що становлять адвокатську таємницю, заборонено за будь-яких обставин, включаючи і незаконні спроби органів дізнання, досудового слідства і суду допитати адвоката про обставини, що становлять адвокатську таємницю

Дані ж досудового слідства, які стали відомі адвокату у звязку з його діяльністю у кримінальному судочинстві можуть бути розголошені ним тільки з дозволу слідчого або прокурора. Адвокати винні у розголошенні даних досудового слідства, несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством

Адвокат зобовязаний забезпечити такі умови зберігання документів, поданих йому клієнтом, адвокатських досьє та інших матеріалів, які є в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, котрі розумно виключають доступ до них сторонніх осіб.