46.Адвокатські тактичні прийоми адміністративного процесу.

Поняття «адміністративний процес» у адміністративно-правовій науці прийнято розглядати в широкому й вузькому розумінні. В широкому розумінні адміністративний процес — це встановлений законом порядок розгляду й вирішення індивідуально-конкретних справ, що виникають у сфері державного управління, судами (загальної юрисдикції чи спеціально створеними) або спеціально уповноваженими на те органами (посадовими особами). У вузькому розумінні адміністративний процес розглядають як провадження в справах про адміністративні правопорушення й застосування до правопорушників адміністративних стягнень. Іноді поняття адміністративного процесу у вузькому розумінні тлумачать не тільки як розгляд справ про адміністративні правопорушення й застосування адміністративних стягнень до винних, а і як розгляд справ із застосуванням заходів адміністративного примусу.

Розгляд адміністративної справи (більшою мірою це стосується справ, що мають спірний характер) неможливо уявити без встановлення певних фактичних даних і конкретних обставин. Не випадково в ст. 245 КпАП законодавець прямо орієнтує на своєчасне, всебічне, повне й об'єктивне з'ясування обставин кожної справи про адміністративне правопорушення. Важко уявити розв'язання цього завдання без використання різноманітних тактичних методів і прийомів

Особливість отримання інформації в ході допиту полягає в тому, що її джерелом є людина, її психічне (ідеальне) відображення події, яке треба розкрити. Допит як процесуальна діяльність є формою реалізації тактичних, психологічних та інших прийомів і засобів розслідування для отримання, дослідження, фіксування і перевірки показань особи, яку допитують, щодо події, яку розслідують. Ці рекомендації реалізують за допомогою відповідної програми, тобто методики допиту, в якій організуюча роль слідчого полягає в умінні керувати тактикою спілкування, використовуючи прийоми законного впливу на особу, яку допитують.

Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський компонент. Річ у тім, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захисту, використання певних прийомів і методів — усе це залежить від організаторських умінь адвоката.

Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного (див. табл. 1).

Оборонна тактика захисту: . Прийняттязахистом версіїслідства цілком, безбудь-яких поправок.2. Спостереженняадвоката за діяльністюслідчого.3. Фіксування помилок у роботі слідчого.4. Використанняслабких місць (помилок)попереднього розслідування длязахисту підсудного.

Нейтральна тактика захисту: 1. Пропозиція проспівпрацю зі слідчим, що виходить відзахисника.2. Психологічне вивчення логічності слідчого

Наступальна тактика захисту1. Прихований виклик на всі пропозиції слідчого про контакт.2. Нав’язування слідчому конфліктної ситуації.3. Організація контрвипадів на діїслідчого.4. Захоплення ініціативи при проведенні ряду слідчих дій.5. Нав’язування трудомістких слідчих дій із метою захисту.6. Постійний і системний аналіз усіх дій слідчого.7. Формування системи пропозицій, які руйнують обвинувальнуконцепцію слідчого

Вибір тактики захисту багато в чому визначається її стратегією, що може бути: а) аналітичною (пошук доказів для виправдання підзахисного або пом’якшення його провини б) побудованою на системі психологічних пасток для слідчого

Успішне здійснення захисної діяльності вимагає від адвоката високих моральних якостей. Пояснюється це тим, що в діяльності адвоката значно частіше й гостріше, ніж у будь-якій іншій юридичній діяльності, виникають ситуації, правильне вирішення яких залежить від дотримання не тільки правових норм, а й моральних принципів.

Спілкування між прокурором і захисником у суді відбувається як:

1.контакт ситуаційно-діловий, що здійснюється для вирішення

конкретного завдання судового розгляду;

2.контакт статусно-рольовий, який відзначає соціальну роль осіб, які спілкуються. Це не спілкування двох друзів, які розмовляють у комфортній обстановці, а взаємодія людей, котрі займають протилежні позиції у тій самій справі;

3.контакт пізнавально-оціночний. У судовому розгляді прокурор і захисник подають судові свої докази, розкривають причини скоєння злочину, дають психологічну характеристику підсудному і т. п. Висловлення одного з них сприймається іншим, оцінюється і, виходячи з цього, будується відповідне висловлення;

4.контакт міжособистісний — спілкуються особистості, які певним чином ставляться один до одного, відчувають симпатії або антипатії, намагаються вплинути один на одного і т. д.