- •Питання №1
- •2. Основні етапи розвитку педагогіки
- •3 Категорії педагогіки
- •4. Система педагогічних наук
- •5. Метод науково-педагогічного дослідження
- •6 Етнопедагогіка
- •7 Школа і педагогічна думка в Київській Русі.
- •Питання №8
- •9. Особливості освітньо-виховної практики та педагогічної думки в епоху середньовіччя
- •Розвиток університетської освіти в епоху середньовіччя
- •10 Школа I педагогічна думка у Європі в епоху Відродження
- •Питання 11.
- •Питання 12. Практична і теоретична діяльність я. А. Коменського
- •Формування й основні риси світогляду я. А. Коменського
- •Загальнопедагогічні ідеї я. А. Коменського. Обґрунтування педагогіки як окремої науки
- •Вчення я.А.Коменського про школу
- •Організація навчання. Обґрунтування класно-урочної системи
- •Дидактичні погляди я.А.Коменського
- •Вимоги до підручників. Підручники я.А.Коменського
- •Питання виховання та шкільної дисципліни у працях Коменського
- •Я.А.Коменський про вчителя та вимоги до нього
- •Питання 13.
- •Питання 14.
- •Питання 20.
- •21.Педагогіка як наука і як мистецтво виховання.
- •22. Методи виховання.
- •23.Принципи і прийоми виховання.
- •24. Форми і засоби виховання.
- •25.Завдання та основні шляхи розумового виховання.
- •36. Дидактика, її завдання, основні категорії і поняття
- •37. Поняття про закономірності, принципи і правила навчання
- •38. Принципи науковості, доступності і наочності навчання
- •39. Принципи систематичності, послідовності і наступності у навчанні. Орієнтація учнів та студентів на самостійну, свідому і творчу діяльність
- •40. Принципи емоційності навчання і ґрунтовності засвоєння знань, умінь, навичок
- •41. Принцип зв’язку навчання з життям, теорії з практикою і принцип цілеспрямованості та мотивації навчання
- •48.Інтерактивні методи навчання
- •49.Неформальна освіта
- •50.Технічні засоби навчання
- •51.Типи уроків.
- •52. Сучасні вимоги до уроку
- •Питання 53.
- •56, Індивідуальна форма організації навчання.
- •59. Зона найближчого розвитку
Питання 11.
На рубежі ХІХ-ХХ століть з'являється цілий ряд нових концепцій освіти і виховання, що склали у своїй сукупності якісно нову теоретичну базу розвитку шкільництва у Західній Європі та США. Провідними чинниками розвитку педагогічної думки у цей період стали такі: а) невідповідність школи вимогам часу, перш за все, потребам промислового виробництва у кваліфікованих робітниках та науково-технічних кадрах, що стаІа не тільки освітньою, а й державною проблемою; б) розвиток науково-технічного прогресу, який вимагав надання учням у школі значно більшого обсягу знань, умінь та навичок; в) накопичення педагогікою та психологією достатньої для побудови нових концепцій кількості знань про природу дитинства та пізнавальні процеси.
Педагогічні орієнтири попередньої епохи - гербартіанство, спенсеріанство, клерикальна педагогіка, - базувались на жорстких авторитарних методах управління процесом формування особистості, обмежували самостійність дитини, її ініціативу в рамках глобальної регламентації всіх аспектів навчально-виховного процесу. Ці орієнтири не відповідали вимогам нового часу, що призвело до кризи традиційної педагогіки, появи цілого ряду нових концепцій і течій. Всі вони, взяті у сукупності, отримали назву реформаторської педагогіки (або нового виховання).
Ідеї реформаторської педагогіки отримали розвиток у цілому ряді концепцій, зокрема таких, як теорія вільного виховання, експериментальна педагогіка, педагогічний прагматизм, теорія центрів інтересів, функціональна педагогіка, педагогіка особистості, виховання засобами мистецтва.
Провідною ознакою нових педагогічних концепцій стала поглиблена увага до особистості дитини. Це була педагогіка зосереджена на дитині, а не на методі, на предметі навчання, що було характерним для абсолютної більшості попередніх педагогічних теорій.
Провідною метою засновники реформаторської педагогіки вважали вивчення природи дитини та шляхів формування особистості протягом періоду дитинства.
Однією з найбільш популярних та радикальних течій цього напряму на початку XX століття була теорія вільного виховання, своєрідним маніфестом якої стала книга відомої шведської письменниці ЕленКей "Вік дитини". Провідною думкою цієї книги стало утвердження важливості пізнання закономірностей розвитку дитини, формування людської особистості у справі соціальних перетворень.
Гаслом ідеологів вільного виховання стало: "йдучи від дитини". Прихильників цієї течії об'єднала відмова від старих авторитарних виховних традицій, ідея вільного розвитку творчих сил кожної дитини. Вони вважали, що дитина може наочно уявити лише те, що вона пережила, тому провідну роль у вихованні і навчанні повинні відігравати дитячі переживання і накопичений дитиною власний досвід.
Однією із найбільш цікавих реформаторських течій початку XX ст. стала експериментальна педагогіка. Найвидатнішими її представниками були В.А.Лай та Є.Мейман у Германії, А.БІне у Франції, О.Декролі у Бельгії, П.Боее та Є Клапаред у Швейцарії, Є.Торндайку США.
Представники цього педагогічного напряму поставили за мету вивільнити теорію та практику навчання і виховання від приблизних, ненаукових підходів, використовуючи лабораторний експеримент отримати точні наукові факти про природу дитини. Дослідження зазначених вище та багатьох інших представників експериментальної педагогіки дозволили, за висловом А.Біне, "поставити на перший план психологію дитини, щоб виходячи з неї, з математичною точністю визначити характер виховного впливу на дитину". Основним принципом здійснення навчально-виховного процесу засновники експериментальної педагогіки вважали принцип саморозвитку дитячої особистості.
Вільгельм Август Лай розглядав дитину як активно діючу частину соціального і біологічного середовища, діяльність якої є реакцією на оточуючий світ. Тому центром виховного процесу є, на його думку, не діяльність педагога, його вплив, як вважали гербартіанці, а діяльність самої дитини, яку треба організовувати, враховуючи її психологічні та фізіологічні особливості, її рефлекси та потреби. Особливого значення серед дитячих рефлексів А.Лай надавав інстинкту боротьби, розвиток якого допоміг людині зайняти місце "господаря світу".
Відповідно до концепції А.Лая, сформульованої ним у роботі "Експериментальна дидактика", характер засвоєння учнями знань залежить від психолого-фізіологічних особливостей дітей.
Однією з провідних ідей А.Лая була заміна школи навчання школою дії. В основу цієї ідеї, сформульованої, зокрема, у роботі "Школа дїГ, була покладена теза про єдність сприйнятгя, мисленнєвої переробки сприйнятого і відповідних зовнішніх реакцій як основних елементів навчального процесу. Головне місце у цій тріаді - сприйнятгя, переробка, вираз - А.Лай відводив третьому компоненту, який власне і являє собою діяльність, змістом якої є пристосування дитини до оточуючих умов життя.
Сутгєвим внеском у вивчення фізіологічних та психологічних закономірностей розвитку дитячого організму стала діяльність представника французької школи експериментальної педагогіки та психології Альфреда Біне. Він виступав проти абсолютизації слова учителя як засобу навчання, за перетворення учня у активного учасника власної освіти. Як і абсолютна більшість представників експериментальної педагогіки, А.БІне дотримувався біологізаторських підходів до визначення сутності та шляхів розвитку дитячої природи. Виховний процес, на його думку, треба будувати спираючись, перш за все, на вроджені якості дитини.