43.Стимулюючо-мотиваційний компонент процесу навчання : суть, призначення. Основні способи мотивації навчальної діяльності учнів.

Стимулюючо-мотиваційний компонент. € продовжен­ням цільового, але тільки за усвідомлення учнями їх влас­ного стимулу до діяльності. Повноцінний стимул мож­ливий за усвідомлення реальної значущості знань. Тому роз'яснення мети, поглиблення мотивації е передумовою позитивного ставлення учнів до навчального предмета.

Учитель зобов'язаний викликати в учнів внутрішню по­требу в засвоєнні знань. Це досягається за допомогою чіт- кого й достатнього формулювання учням пізнавального завдання (найчастіше у формі проблемної ситуації), адже одна й та сама за характером і результатами навчальна діяльність учнів може мати різні мотиви. Тому важливо, щоб учитель свідомо управляв мотиваційною стороною на­вчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, фор­мував позитивне ставлення до навчання.

Позитивне ставлення до навчання можливе, якщо: на­укові знання викликають зацікавленість, а вчитель ство­рює ситуації, якими учні захоплюються; знання, вміння і навички значимі для учня практично в різних життєвих ситуаціях і тому викликають глибоку зацікавленість; на­вчальна діяльність стимулює бажання долати труднощі, пробувати власні сили при засвоєнні навчального мате­ріалу; у системі суспільних пріоритетів наукові знання користуються належним авторитетом, що зміцнює мотива­ційну основу навчальної діяльності учнів; сформовано ко­лективний характер навчальної діяльності (створює спри­ятливу атмосферу і прагнення зайняти достойне місце се­ред ровесників); підтримується почуття власної гідності; навчальна діяльність є плідною (стимулює подальші ста­рання); утвердилося справедливе оцінювання досягнень, доброзичливе ставлення, повага й розумна вимогливість до учнів.

44. Операційно діяльнісний компонент процесу навчання. Основні ланки (етапи) процесу навчання.

На практиці, як правило, використовують поєднання різних видів навчального матеріалу.

Опсрацінно-дійовнй (методичний) компонент. Охоплює всі методи та їх складові — прийоми, якими оперує кожен учитель у процесі своєї діяльності, форми організації на­вчання. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, слід зважати на те, що, хоча учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом учителя, цей процес є індиві­дуальним для кожного учня. Загалом, він передбачає та­ку послідовність інтелектуальних операцій: сприймання; осмислення; узагальнення; систематизація; закріплення; застосування на практиці.

45. Поняття і сутність змісту освіти в середній загальноосвітній школі .

Поняття освіти – досить складне й багатоаспектне. В найзагальнішому визначенніосвіта – це процес і результат засвоєння людиною систематичних знань, умінь і навичок, розвиток розуму та почуттів, формування світогляду та пізнавальних інтересів. Освіченою людиною можна назвати того, хто володіє загальними ідеями, принципами і методами, що визначають загальний підхід до розгляду різноманітних фактів і явищ; хто володіє високим рівнем розвинутих здібностей, умінням застосовувати набуті знання до якомога більшої кількості частинних випадків; хто одержав багато знань і, крім того, може швидко й правильно застосовувати їх у конкретному випадку; у кого поняття і почуття отримали благородне і піднесене спрямування. Отже, поняття освіта передбачає не лише зна-ння, уміння й навички як результат навчання, але й уміння критично мислити, творити, оцінювати з моральних позицій все навколишнє.

Освіта — це суспільно організований і нормований процес (і його результат) постійної передачі попередніми поколіннями наступним соціально значущого досвіду, який в онтогенетичному плані становлення особистості є її генетичною програмою і соціалізацією. У чому ж суть змісту шкільної освіти?

В сучасній вітчизняній педагогічній науці існують різні концепції змісту освіти, корені яких варто шукати в минулому — в теорії формальної і теорії матеріальної освіти. Кожна з них пов'язана з певним трактуванням місця і функції людини в світі і суспільстві. Диктатура, авторитаризм, з одного боку, і демократія та гуманізм, з іншого, по-різному підходять до розуміння цих функцій: людина — мета чи засіб, суспільство для неї чи вона для суспільства? Навіть тимчасова поступка, теоретична чи практична, на користь концепції людини як засобу (авторитаризм), а не мети суспільного розвитку, не абсолютної цінності, неминуче суперечить гуманізму.

Одна з концепцій змісту освіти трактує його як адаптовані основи наук, що вивчаються в школі, залишаючи поза увагою такі якості особистості, як здібність до творчості, уміння реалізувати свободу вибору, справедливе ставлення до людей. Даний підхід спрямований на пристосування школярів до науки та виробництва, але не до повноцінного самостійного життя в демократичному суспільстві. Фактично людина тут є як фактор виробництва.

Друга концепція розглядає зміст освіти як сукупність знань, умінь і навичок, які повинні засвоїти учні. "Під змістом освіти слід розуміти ту систему наукових знань, практичних умінь і навичок, а також світоглядних і морально-естетичних ідей, які необхідно засвоїти учням у процесі навчання". Це означення цілком узгоджу-ється з конформістськими позиціями, оскільки не розкриває характеру цих знань і умінь і не ґрунтується на аналізі всього складу культури людини. Передбачається, що оволодіння знаннями та уміннями дозволить людині адекватно функціонувати в середині існуючої суспільної структури. Достатньо вимагати від людини, щоб вона знала і вміла - не більше. У цьому випадку і вимоги до освіти відповідні: необхідно і достатньо передати підростаючому поколінню знання і навички з рідної мови, математики, фізики та інших предметів.