69.Проблеми соціального передбачення і прогнозування майбутнього

Передбачення як багатопланова проблема містить у собі дослідження теоретико-пізнавальної компоненти, що пов'язана з вивченням законів матеріального світу, і сферу практичного застосування. Практичний бік передбачення одержання соціальних прогнозів щодо різних сфер життєдіяльності суспільства.

Науковий підхід до аналізу прогнозування передбачає виділення методологічної ролі ключових понять, передусім таких, як «передбачення», «прогнозування», «минуле», «теперішнє», «майбутнє». У перших двох зафіксована спроможність людини передбачити істотне в речах та процесах ще до того, як це буде з'ясовано у досліді, на практиці. Поняття «передбачення» є родовим для всіх наведених понять. Передбачення характеризує спроможність суб'єкта пізнання до відображення, що випереджає дійсність. Специфіка пізнання явищ, які існують, але досі не зареєстровані, та явиш майбутнього виражається у понятті «провіщення».

Коли йдеться про соціальне передбачення, то мається на увазі насамперед пізнання майбутнього. Для фіксації цієї специфіки у суспільствознавстві використовується поняття «прогнозування». Підсумок прогнозування відбиває поняття «прогноз».

«Прогнозування» — процес отримання знань про майбутнє лише на грунті спеціальних наукових методів. На відміну від нього, «передбачення» і «провіщення» набуття знань про майбутнє не тільки на основі наукових методів. В умовах і ІТП прогнозування стає складовою частиною того чи іншого виду діяльності. Методи прогнозування можна умовно об'єднати у такі групи:

Екстраполяційні методи спираються на емпірично фіксовані закони, тобто на усталені низки явищ, що повторюються. Тому емпіричне знання не може бути отримане і застосоване для одержання прогностичного висновку поза рамками певної теорії або її фрагментів. З позиції прогнозування використання будь-якого теоретичного закону є можливим лише за умови усвідомлення реалій, які сприяють втіленню його, тобто—за наявності об'єктивних даних. Є відмінність між теорет ичним та емпіричним знанням, це дає змогу використовувати її як критерій класифікації методів прогнозування. У прогнозуванні (як і у науковому пізнанні) велику роль відіграє інтуїція - спроможність вгадувати ціле до того, як будуть отримані всі частини цього цілого; здатність охоплювати в уяві найтиповіше, що с істотним ще до одержання результатів дослідження його.

Найпростіший метод прогнозування — екстраполяція, яка грунтується на інтуїтивній впевненості у тому, що напрям, тенденція розвитку будуть постійними протягом прогнозованого періоду. Екстраполяція відображає стабільність і повторюваність явищ та процесів, елементи її присутні у всіх інших методах прогнозування.

Методи моделювання та аналогії. Основу їх становлять емпіричне і теоретичне знання. Відносини аналогії (уподібнення) між моделлю та оригіналом встановлюються за допомогою гіпотези, що має ту чи іншу міру вірогідності. Можна виділити два основних методи моделювання соціальних процесів:

• модельний дослід (заснований на аналізі дослідження розвитку обмеженої соціальної системи);

• інформаційне (комп'ютерне) моделювання.

Історична аналогія має обмежену пристосованість до соціального передбачення, адже майбутньому супутні інші історичні умови.

Логічні методи прогнозування є надзвичайно різноманітними. Можна виділити два основні методи моделювання соціальних процесів:

• визначення теоретично можливих меж розвитку якісно визначених систем;

• сценарії (системні уявлення) можливого майбутнього.

Прогнозування, що ґрунтується на припущеннях експертів, чи експертна оцінка перспектив реального історичного процесу. До цієї групи відносять: індивідуальне інтуїтивне прогнозування;

консенсус (вироблення експертами спільної точки зору з певного питання щодо майбутнього);

«мозкову атаку»,аЬо«бреітстормінг» (засіб вирішення проблем і спосіб прогнозування, коли виникає потреба перебирання можливих ситуацій у майбутньому). Суть методу: висуваються будь-які, хай і «дивовижні» ідеї щодо проблеми; ці ідеї розвиваються.

метод Дельфі ґрунтується на послідовному опитуванні експертів, під час якого кожного знайомлять з думкою інших; як наслідок ряду циклів — з'ясовується переважаюча думка. Соціальні прогнози бувають:

пошуковими; нормативними, аналітичними та застерігаючими.

Аналітичні прогнози, отримані за допомогою методологічного прогнозування, характеризуються високою достовірністю і дають докладну картину майбутнього у його необхідних та істотних відносинах. Можна прогнозувати не тільки розвиток певної галузі народного господарства або роду діяльності, а й розвиток усього світового співтовариства/

70.Суспільство і природа.

Суспільство, як філософське і наук, поняття, - явище досить пізнього періоду. Філософсько-теорет. аналіз сусп-ва пе­редбачає введення ряду категорій, що відіграють важливу роль у пізнанні соц. процесів. В дослідженнях суспільства не викор-ся точні технічні прибори. При аналізі соціуму їх замінює сила абстракції. Відтворюючи за доп. абстракції ідеологізовану модель сусп-ва, філософи спираються на метод сходження від абстрактного до конкретного, де йде рух від заг. понять до більш конкретних.

Характерна особливість наук.-теоретич. аналізу - основою досліджень є певна ідеалізована модель. В основі формування ідеальної моделі сусп-ва є деякі вихідні принципи. Реальне суспільство та його модель не є тотожними. Справа у тому, що ідеалізована модель суспільства не повністю співпадає з реальною історією і реальним суспільством. Теорем, аналіз суспільства передбачає розгляд його як цілісного організму. Суспільство розуміється як продукт цілеспрямованої розумово організованої д-ті великих спільностей людей, об'єднаних не на основі спільності, а на основі заг. інтересів і угод. Суспільство є структурний або генетичний тип (рід, вид, сім'я) спілкування, що одночасно є і історичною цілісністю та також відносно самостійний елемент більшої цілісності.

Труд, ставлення до природи, що створило ще з перших кроків історії людства природ.-труд. ритм життя (стародавні с/г календарі), пройшло досить тривалий історичний шлях, щоб сформуватися в особисту структуру люд. відносин - суспіль­ство. Космос, поліс, імперія - поняття, що визначають єдність людей, їх особистий світ відносин, в якому жити. Тоді праця не мала значення специфічно-людського ставлення до природи. Праця - доля рабів, варварів, праця - мирське, тлінне заняття.

Вперше про ідеал труд, життя у Європі згадали у кінці Середньовіччя (кін. XIV - поч. XV ст.). Реабілітація праці і включення її до системи людських відносин саме і підготували формування поняття суспільства - друга природа, де праця обумовлений елемент, гідний виправдання гріховної природи людини. Праця перетворила природу у суспільство - особливу систему законів людського життя, відповідних перетворень природи.

Наслідки НТП згодом поставили проблему руйнівної д-ті людей відносно природи, а також і до природи самої людини. У ХХст. загострились екологічні проблеми, що охопили руйнування прир. сер-ща, де живе людина, поставили людство перед фактом чисто цивілізаційпих захворювань, зокрема ядерної катастрофи. Суч. суспільство зустрілось з проблемою психіч. здоров'я людини. її здатності адекватно реагувати на прискорення ритму життя, інформаційні перевантаження, на швидку зміну нормативних орієнтацій. Психологічна втома, моральна індиферентність, наростання маніакальних синдромів - симптоми, ознаки зіткнення природи і суспільної природи людини. Людина вимушена шукати всілякі компроміси, створювати зони комфортності людської психіки - психоаналітичні служби, релігійні общини тощо. Однією з компромісних форм нейтралізації суспільної природи людини у філософії XX ст. стало поняття культури.