1. Базові чинники:

• стан платіжного балансу країни;

• обсяги ВВП, який виробляється в країні, та його структура;

• внутрішня і зовнішня пропозиція грошей;

• процентні ставки в країнах, валюти яких порівнюються;

• співвідношення внутрішніх цін країни з зовнішніми.

Ці чинники називають базовими тому, що вони визначають таке співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку, яке веде до стабільності курсу чи поступової, внутрішньо зумовленої та передбачуваної його зміни. Тому їх ще називають курсоутворювальними.

2. Регулятивні чинники:

• заходи прямого державного регулювання (фіскально-бюджетна політика, квотування та ліцензування, грошово-кредитна політика, регулювання цін, інтервенційна політика, розподіл валюти тощо);

• структурні чинники.

Ці чинники впливають на кон'юнктуру ринку через зміну базових чинників. Вони вводяться в дію державою свідомо для досягнення певних цілей в її економічній політиці і можуть давати значний ефект в умовах, коли економіка країни перебуває у стані тривалої рівноваги.

3. Чинники кризового характеру:

• дефіцит державного бюджету;

• безконтрольна емісія та інфляція;

• штучне і надмірне регулювання цін;

• висока монополізація виробництва.

Ці чинники виникають у разі порушення динамічної рівноваги економіки, послаблюють дію базових чинників та знижують результативність регулятивних заходів держави.

У всій цій сукупності чинників вирішальною є базова група. У свою чергу, у базовій групі ключову роль відіграє платіжний баланс, його стан та динаміка. Він має комплексний характер і акумулює в собі певною мірою дію всіх інших чинників.

6.3. Валютний курс

Сутність та призначення валютного курсу

Зовнішньоекономічні відносини здебільшого пов'язані з обміном однієї національної валюти на іншу. При цьому виникає потреба у валютному, або обмінному, курсі. Валютний курс – це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу. На практиці він існує як ціна грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях іншої країни. Наприклад, 1 дол. США = 5,05 грн., або 1 євро = 6,2 грн., або18,0 рос. руб. = 1 грн.

Установлення курсу називається котируванням валют, У світовій практиці склалося два способи котирування: прямий, або європейський, та обернений, або британський. За прямого котирування визначається, скільки потрібно національної валюти, що називається валютою котирування, для купівлі одиниці іноземної валюти, яка називається базовою: 1 дол. можна купити за 5,05 грн. У вигляді прямого котирування зазвичай публікуються таблиці валютних курсів, у тому числі і в Україні. Такий показник валютного курсу означає, що при зростанні його рівня (1 дол. = 5 грн.; 1 дол. = 5,2 грн.; 1 дол. = 5,3 грн. і т. д.) валюта котирування знецінюється, а базова валюта дорожчає. І навпаки, у разі зниження його рівня валюта котирування буде дорожчати, а базова – знецінюватися.

За оберненого котирування визначається кількість іноземної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці національної валюти, наприклад, 1 грн. = 20 центів. Такий спосіб використовується переважно в аналітичних розрахунках, при побудові економічних моделей. Його широко застосовують у валютній практиці Великобританії та США.

Економічне призначення валютного курсу досить широке. Насамперед його використовують як:

• ціновий інструмент зовнішньоекономічних відносин;

• макроекономічний показник співвідношення національної економіки та економік інших країн і світової економіки в цілому;

• інструмент економічного регулювання.

Як ціновий інструмент валютний курс використовується:

• для визначення цін при укладанні зовнішньоторговельних контрактів, оцінюванні вигідності цих контрактів для національних виробників;

• для обміну валютами в процесі торгівлі товарами, руху капіталів, кредитів, робочої сили;

• для порівняння цін національних та світових ринків, варті­сних показників різних країн, виражених у національних валютах (обсягів ВВП, державного боргу, іноземних інвестицій, рівня життя тощо);

• періодичного переоцінювання депозитних рахунків, інших активів в іноземній валюті фірм, банків, домогосподарств тощо.

Як макроекономічний показник валютний курс слугує економічним суб'єктам (резидентам і нерезидентам):

• важливим сигналом про зміну ринкової кон'юнктури та цінності національних грошей, що надзвичайно важливо для регулювання розвитку бізнесу, насамперед пов'язаному з зовнішньоекономічною діяльністю;

• надійним орієнтиром для прийняття виважених рішень щодо інвестиційних проектів, освоєння конкурентних видів продукції, проникнення на нові міжнародні ринки, управління валютними резервами та розв'язання інших завдань;

• свідченням про наміри органів економічного регулювання щодо зміни умов економічної діяльності в країні, що може стимулювати приплив чи відплив капіталу;

• вимірником зовнішньої цінності національних грошей як альтернативи їх внутрішньої цінності.

Як інструмент економічного регулювання валютний курс широко використовується державою (урядом та центральним банком):

• для впливу на розвиток зовнішньої торгівлі, стимулювання чи дестимулювання експорту чи імпорту, а через них – на зміну конкурентної позиції країни на світовому ринку, на прискорення чи уповільнення темпів економічного зростання;

• для впливу на стан кон'юнктури національного валютного ринку та інших сегментів грошового ринку, на зміну обсягів пропозиції грошей у країні, а отже, для регулювання інфляційного процесу через механізм валютної інтервенції. Завдяки цьому валютний курс може ефективно використовуватися як орієнтир монетарної політики;

• для впливу на стан державних фінансів через скорочення витрат на обслуговування державного боргу (при ревальвації національної валюти); через збільшення податкових надходжень до бюджету завдяки розширенню податкової бази внаслідок девальваційного стимулювання розвитку експорту товарів та послуг; через зниження рівня доларизації економіки, у тому числі заощаджень, та відповідного зміцнення ресурсної бази для національних інвестицій; через стимулювання припливу в країну валютних ресурсів засобами девальваційної політики, прискорення формування золото­валютних резервів та зростання кредитного рейтингу країни.

Велике значення валютного курсу вимагає своєчасного інформування суспільства, передусім бізнесменів, про його рівень та динаміку. В усіх країнах світу, у тому числі і в Україні, цю інформацію публікують численні ЗМІ. Офіційна таблиця валютних курсів, установлених НБУ (офіційний курс), публікується в журналі «Вісник Національного банку України».

Значне розмаїття напрямів та способів використання валютного курсу в економічній практиці обумовлює існування багатьох видів валютного курсу та багатьох методів впливу регулятивних органів держави, насамперед центрального банку, на його рівень.

Види валютних курсів

Класифікація валютних курсів здійснюється за багатьма критеріями. По кожному з них виділяється не менше двох видів курсів. Найвідомішими є такі пари валютних курсів: номінальний і реальний; плаваючий і фіксований; двосторонній і багатосторонній, або ефективний; двосторонній реальний і багатосторонній реальний; офіційний і ринковий; легальний і нелегальний; спот і форвард; курс покупця і продавця.

Найбільш природним, що стихійно формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, є номінальний, плаваючий, двосторонній обмінний курс. Наприклад, 1 дол. США = 1,2 євро або 1 грн. = 18,0 руб. Саме такий курс формується на міжбанківському валютному ринку і ринку готівкової валюти та регулярно публікується в пресі. Номінальним цей курс є тому, що встановлений як ціна валюти однієї країни у валюті іншої країни. Плаваючим є тому, що може постійно змінюватися під впливом зміни попиту та пропозиції на валютному ринку. Наприклад, сьогодні курс був 1 дол. США = 5,03 грн., завтра він може бути 1 дол. США = 5,05 грн. чи 1 дол. = 4,98 грн. Двостороннім цей курс є тому, що він виражає співвідношення валют тільки двох країн, наприклад тільки України та Росії чи України та США. А щоб виразити відношення гривні до євро чи фунта стерлінгів, потрібні двосторонні курси її до кожної з цих валют.

Більш складним є поняття реального валютного курсу, який ураховує співвідношення рівнів цін у країнах, валюти яких порівнюються. Поняття це суто абстрактне, розрахункове і може визначатися за одним видом товарів, за певним набором (кошиком) товарів чи за всім національним продуктом. Такі розрахунки здійснюють, як правило, консультативно-аналітичні установи (національні чи міжнародні) і використовують їх у наукових цілях. Показником реального валютного курсу (Р_в.к) користуються також національні органи валютного регулювання, зокрема центральні банки, для оцінювання та обґрунтування заходів валютно-курсової політики.

Розрахунок Р_в.к – надзвичайно складна, трудомістка та тривала процедура. Світовій практиці відомі кілька методів його визначення:

• метод журналу The Economist на базі бутерброду Біг-Мак;

• метод, прийнятий у програмах міжнародних та європейських порівнянь, що здійснюються під егідою ООН;

• метод Українсько-Європейського консультативного центру (УЄКЦ).

Ці методи різняться набором товарів, за якими здійснюється порівняння цін.

За методом The Economist для розрахунку реального валютного курсу використовується лише один товар – бутерброд Біг-Мак, за методом програм міжнародних і європейських порівнянь – дуже широкий (набір) товарів, аж до загального обсягу ВВП. За методом УЄКЦ також використовується широкий набір товарів (продукція окремих галузей промисловості та всієї промисловості). Що ширший набір (корзина) товарів, на якому базується метод, то складніше здійснити відповідні розрахунки. І тим точнішим буде результат.

Найпростішим для розрахунку і доступним для розуміння є метод журналу The Economist, оскільки він базується на одному товарі (Біг-Мак), який виготовляється в багатьох країнах і ціна його в розрізі країн помітно відрізняється. Адекватність цього методу забезпечується тим, що бутерброд Біг-Мак в усіх країнах виготовляється за єдиною технологією і включає однакові витратні компоненти, але ціни має різні.

Реальний валютний курс (ВКР) визначається за формулою:

де ВК_н – номінальний валютний курс (за оберненим котируванням);

Р_н – рівень цін національних товарів у національній валюті;

Р_і – рівень цін таких самих товарів в іноземній країні – торговельному партнері в її валюті.

Приклад

У вересні 2006 р. ціна Біг-Мака в США була 3,2 дол., а в Україні – 9,6 грн. Номінальний курс становив 1 грн. = 20 центів, або 0,2 дол. За таких умов реальний валютний курс дорівнюватиме 0,6 дол.

Отже, він у 3 рази вищий від номінального. Ця відмінність пояснюється тим, що в Україні ціни на даний товар значно нижчі, ніж у США.

На підставі наведеного прикладу можна зробити висновок, що номінальний валютний курс гривні явно занижений. Така ситуація сприяє розвитку експортного бізнесу в Україні, підвищує цінову конкурентоспроможність наших експортерів на світовому ринку.

Приклад

Якщо український бізнесмен купить партію Біг-Маків за ціною 9,6 грн. за 1 шт. і продасть у США по 3,2 дол., то одержить прибуток на рівні 166,8 % до своїх витрат. Такий рівень рентабельності цілком достатній, щоб продавати Біг-Маки у США навіть за нижчою ціною, ніж 3,2 дол.

Показник реального валютного курсу тісно пов'язаний з показником паритету купівельної спроможності валют (П_к.с), який виражає співвідношення внутрішніх цін у національних валютах країн – торговельних партнерів. У наведеній вище формулі П_к.с виражений як , тому формулу ВК_Р можна записати так:

ВК_Р = ВК_Н · П_к.с

Для регулятивної практики в країні важливо знати, як співвідносяться рівні ВК_Р та ВК_Н. Якщо ВКР > ВК_Н, то продавати вітчизняні товари вигідніше на зовнішньому ринку, ніж на внутрішньому (там ціни вищі), що стимулюватиме зростання експорту. Купівля ж товарів на зовнішньому ринку та імпорт їх у країну будуть невигідними, оскільки внутрішні ціни нижчі від зовнішніх. Така ситуація стимулюватиме зростання експортоорієнтованого й імпортозамінного виробництва і всього національного виробництва в країні. Як наслідок, буде поліпшуватися стан платіжного балансу країни у бік зростання позитивного сальдо.

Ситуація з вигідністю експорту й імпорту та стимулюванням національного виробництва кардинально зміниться, якщо ВК_Р < ВК_Н: вигідно стає імпортувати товари та послуги і не вигідно – експортувати та розвивати внутрішнє виробництво. Буде погіршуватися стан платіжного балансу з усіма негативними наслідками для економіки країни.

Співвідношення між ВК_Р та ВК_Н може змінюватися під впливом двох груп чинників: 1) таких, що впливають на динаміку номінального курсу; 2) таких, що впливають на паритет купівельної спроможності. Чинники другої групи переважно стихійно складаються на ринках країн – торговельних партнерів і проявляються в інфляційних процесах у кожній із них, а тому малочутливі до регулятивного впливу держави даної країни. Більш чутливими до такого впливу є чинники, що формують номінальний валютний курс, завдяки чому саме ВКН є головним об'єктом валютної політики кожної держави. Але така політика буде успішною, якщо вона враховуватиме у своїх регулятивних заходах також стан ВК_Р та П_к.с.

Залежно від ступеня регульованості номінальний валютний курс може бути плаваючим, який, у свою чергу, може бути вільно плаваючим та регульовано плаваючим, і фіксованим.

Плаваючим називають валютний курс, рівень якого вільно коливається (змінюється) під впливом зміни попиту і пропозиції на валютному ринку. Таким валютний курс може бути за умови, що орган валютного регулювання (НБУ) не втручається в процеси, які відбуваються на валютному ринку.

Приклад

Зростання попиту на долари США з 1 грудня поточного року на 20 % за незмінності пропозиції доларів спричинить автоматичне зростання обмінного курсу долара приблизно на 20 %, якщо регулятивний орган (НБУ) не втрутиться в ситуацію на ринку і не здійснить доларової інтервенції в розмірі, який покриє дефіцит його пропозиції. Така ж зміна курсу відбудеться, якщо пропозиція знизиться на 20 % за незмінного попиту на долари, а НБУ не здійснить інтервенції на ринку, тобто не продасть відповідної суми доларів за попереднім курсом. Якби зміни попиту та пропозиції набули протилежного спрямування, то рівень валютного курсу знизився б приблизно такою самою мірою, але теж за умови невтручання в ситуацію регулятивного органу.

Розглянута в нашому прикладі ситуація означає, що в країні діє режим вільно плаваючого валютного курсу. Такий режим може успішно діяти в країнах з високорозвинутими, добре структурованими економіками, що забезпечують високу збалансованість платіжних балансів та зрівноваженість попиту і пропозиції на валютних ринках. Проте така ситуація має місце далеко не в усіх країнах, і тому режим вільного плавання курсу в його чистому вигляді застосовує лише невелика кількість країн.

Переважна більшість країн застосовують режим регульовано плаваючого курсу, за якого плавання курсу контролюється і регулюється залежно від зміни економічної ситуації в країні. Зокрема, центральний банк може встановити «стелі» (вищу та нижчу) для коливання курсу, може об'являти пріоритетний напрям динаміки курсу на певну перспективу (девальвація чи ревальвація), та рівень таких змін, який він забезпечуватиме своїми заходами, запроваджувати певні валютні обмеження тощо. Якраз режим регульованого плавання валютного курсу застосовується уже тривалий час в Україні.

Фіксованим називають валютний курс, рівень якого центральні банки тривалий час підтримують на незмінному, заздалегідь оголошеному рівні. Така підтримка можлива за двосторонньої чи багатосторонньої домовленості країн і здійснюється засобами прямого чи опосередкованого втручання регулятивних органів у ситуацію на валютних ринках (валютна інтервенція) чи в зовнішньоекономічні, монетарні та фіскальні сфери. Вибір інструментів та напрямів такого втручання залежить переважно від стану платіжного балансу країни. Якщо сальдо його тривалий час позитивне, що дало можливість накопичити значний золотовалютний резерв, або ж коли позитивне сальдо періодично змінюється таким самим за обсягом негативним за умови наявності в країні значного золотовалютного резерву, то підтримувати фіксований курс можна лише за допомогою валютної інтервенції. Цей інструмент зводиться до продажу регулятивним органом валюти на ринку, якщо там попит перевищує пропозицію, або ж до купівлі валюти, якщо пропозиція перевищує попит. Для продажу валюта залучається з централізованого резерву, а куплена на ринку надходить у цей резерв.

Якщо ж платіжний баланс країни тривалий час дефіцитний і проведення валютної інтервенції обмежене або взагалі неможливе, то для підтримання фіксованого курсу застосовуються складніші інструменти впливу на інші сфери економіки (зовнішньоторговельну, інвестиційну, фіскальну, монетарну) – аж до адміністративних обмежень валютних операцій.

Коли говорять про валютний курс, то йдеться насамперед про співвідношення двох валют – національної та іноземної. Такий курс називається двостороннім. їх існує стільки, скільки країн підтримує валютні відносини з даною країною. Але кожний двосторонній курс має свою динаміку – один підвищується, другий знижується, третій є стабільним. Вплив кожного з таких курсів на платіжний баланс може взаємно нейтралізуватися, що знижує практичне значення двостороннього курсу.

Тому виникає потреба визначити співвідношення національної валюти з усіма іншими валютами або з певною їх сукупністю (кошиком). Таке співвідношення називається багатостороннім, або ефективним, валютним курсом. З його допомогою вимірюється індекс знецінення або подорожчання національної валюти порівняно з середньозваженим кошиком багатьох валют. Обчислюється ефективний валютний курс як арифметична середньозважена певної сукупності двосторонніх курсів, де вагою є частка кожного з торговельних партнерів, валюти яких включені до кошика, у зовнішньоторговельному обороті країни. Ефективний валютний курс розраховується за номінальним і реальним змістом, тому розрізняють реальний ефективний курс і номінальний ефективний курс. Використовуються індекси цих курсів у практиці розроблення макроекономічної та валютної політики країни.

Офіційний і ринковий курси формуються і використовуються у тісному взаємозв'язку. Ринковий курс об'єктивно формується на валютному ринку під впливом попиту і пропозиції і відображає у своїй динаміці всю гаму чинників, які стихійно змінюють ринкову кон'юнктуру. Офіційний валютний курс визначається центральним банком на підставі динаміки ринкового курсу та з урахуванням завдань валютної політики, які випливають з цілей економічної політики. Такими завданнями можуть бути: посилення стабільності національних грошей, стимулювання експортоорієнтованого виробництва, стимулювання імпорту і стимулювання національного виробництва та ін. Тому офіційний курс може відхилятися від ринкового, слугувати для останнього своєрідним орієнтиром, що визначається центральним банком, а разом з тим орієнтиром для всього національного бізнесу та іноземних інвесторів. Завдяки цьому офіційний курс активно впливає на динаміку ринкового курсу.

Курси спот і форвард визначаються характером валютних операцій, у яких курс застосовується. Якщо купівля-продаж валюти здійснюється з негайною її поставкою чи поставкою не пізніше двох днів після укладення контракту, то застосований тут курс називатиметься курсом спот. Якщо ж купівля-продаж валюти здійснюється з відстроченням платежу, то застосований курс буде відрізнятися від курсу, що діяв у момент підписання контракту (курсу спот) і називатиметься курсом форвард.

Виділення курсів продавця і покупця пов'язане з бізнесовими інтересами торговців валютного ринку, насамперед банків. Звичайно вони одночасно продають і купують іноземну валюту, витрачають на організацію таких операцій певні кошти та розраховують на певний прибуток від них. Тому вони повинні продавати валюту за вищим курсом, який називається курсом продавця, а купувати за нижчим курсом, який називається курсом покупця. Різниця між цими курсами повинна компенсувати торговцям витрати на організацію самої торгівлі та забезпечити її прибутковість.

Легальними називаються валютні курси, що формуються на легальному секторі валютного ринку. Вони публікуються в ЗМІ, оголошуються на інформаційних стендах валютних торговців, зазначаються в контрактах та інших комерційних документах. Нелегальними називаються курси, що формуються в тіньовому секторі валютного ринку. Останні можуть істотно відхилятися від ставок легального курсу під впливом стану кон'юнктури валютного ринку та рівня його зарегульованості. У міру погіршення кон'юнктури та посилення зарегульованості ринку все більша частка його операцій здійснюється «в тіні», а нелегальний курс зростає та змінюється швидше, ніж легальний. Звичайно, ніяка інформація про нелегальні валютні курси попередньо не оприлюднюється.

З усього розмаїття валютних курсів, що застосовуються на практиці, найбільше наукове і практичне значення мають плаваючий і фіксований курси. Проблема застосування того чи іншого курсу стала об'єктом гострих дискусій після втрати грошима внутрішнього зв'язку з їх золотою основою і продовжується до цього часу. У світовій літературі сформувалися авторитетні школи прибічників та противників одного й другого.

Переваги та недоліки фіксованого та плаваючого валютних курсів

Фіксований та плаваючий валютні курси є альтернативними, тобто якщо в країні установлено фіксований курс, то не може бути валютних курсів плаваючого, і навпаки. Вибір того чи іншого валютного курсу залежить від економічної ситуації в країні та від переваг і недоліків кожного з них.

Головною якісною ознакою фіксованого курсу є тривала стабільність його рівня. Використання стабільного курсу в практиці зовнішньоекономічних відносин зменшує для її суб'єктів ризиковість торговельних, інвестиційних та валютних операцій, посилює впевненість у бізнесовій діяльності, підвищує прогнозованість її результатів. Завдяки цьому за стабільного курсу краще стимулюється, розвиток національного виробництва та зовнішньої торгівлі, що визначає головну перевагу фіксованого курсу, на яку постійно вказують його прибічники. Фіксований курс має й інші переваги:

• завдяки стабільності він стримує коливання цін товарних ринків, «дисциплінує» їх;

• підтримання валютного курсу на фіксованому рівні «дисциплінує» органи монетарного управління, стримує їх від надмірного нарощування пропозиції грошей;

• використання фіксованого курсу як орієнтира монетарної політики значно спрощує її проведення, оскільки необхідні зміни пропозиції грошей досягаються автоматично;

• зближення ринкового обмінного курсу з об'явленим державою фіксованим та зменшення амплітуди їх коливання сприяє обмеженню спекулятивних валютних операцій та оздоровленню валютного ринку, послабленню впливу на його кон'юнктуру спекулятивних чинників.

Разом з тим використання режиму фіксованого курсу може мати негативні наслідки для економіки, що дає підстави говорити про недоліки фіксованого курсу.

Підтримання курсу на фіксованому рівні насамперед ослабляє ринковий механізм вирівнювання платіжного балансу та стабілізації кон'юнктури валютного ринку. У зв'язку з цим виникає потреба активного прямого втручання держави у формування попиту і пропозиції на валютному ринку та в інші сфери економіки, що певною мірою знижує роль ринкових засад функціонування економіки країни, про що йшлося вище. Через це підтримання стабільності фіксованого курсу нерідко дається дорогою ціною – гальмування темпів економічного зростання та зайнятості, деформація зовнішньоторговельної діяльності та ускладнення відносин з зовнішньоторговельними партнерами, втрата золотовалютних резервів.

Зазначених недоліків позбавлений режим вільно плаваючого валютного курсу. Зокрема, прибічники цього режиму вважають, що підвищення попиту на інвалюту, спровоковане будь-якими змінами в економіці, призводить до зростання її курсу та знецінення (девальвації) національної валюти, які посилять стимулювання експорту та надходжень інвалюти на ринок. Платіжний баланс та валютний ринок урівноважаться автоматично, без втручання в цей процес регулятивних органів, ціною всього лише девальвації національної валюти. Більше того, якщо стимулювальний механізм справді забезпечить зростання пропозиції інвалюти, то розпочнеться підвищення курсу (ревальвація) національної валюти і він повернеться до попереднього рівня. Такі коливання «плаваючого» курсу можуть бути незначними та нетривалими, а їх позитивний вплив на розвиток зовнішньої торгівлі та економічне зростання цілком виправдовує тимчасові незручності для бізнесу, пов'язані з непередбачуваністю курсових коливань. За цього курсового режиму не потрібно накопичувати значних золотовалютних резервів і зникають ризики їх втрати у разі тривалої розбалансованості валютного ринку. Відпадає також потреба постійно орієнтувати монетарну політику центрального банку на підтримання стабільного курсу, і вона може бути переорієнтована на внутрішню стабілізацію грошей, стимулювання економічного зростання та зайнятості.

Режим плаваючого валютного курсу зовсім молодий порівняно з режимом фіксованого курсу. Він почав застосовуватися у світовій та національних валютних системах з 70-х років XX ст. після краху Бреттон-Вудської валютної системи, яка базувалась на золотомонетних паритетах та фіксованих курсах. Але й цей досвід, набутий за такий короткий період, показав, що плаваючий курс має не тільки переваги, а й певні вади. Зокрема, коливання валютних курсів (номінальних і реальних) значно посилилися, навіть більшою мірою, ніж цього можна було очікувати. Розгорнулася широкомасштабна дестабілізуюча спекуляція валютою, яка деформувала дію ринкового механізму плаваючого курсу та знизила його ефективність. Посилилися невизначеність міжнародних ділових операцій та ризиковість цього бізнесу, що могло стримувати розвиток міжнародної торгівлі.

Плавання курсу послабляло «дисципліну» цін та відповідальність держави за урегулювання платіжного балансу і разом з тим обмежувало її можливості впливу на економічні процеси через курсову політику, у тому числі на інфляцію.

Досить чітко вади режиму плаваючого курсу проявилися в США, де вільне плавання було застосоване у найбільш чистому вигляді. У 80-ті роки в США мало місце випереджувальне зростання імпорту порівняно з експортом. Дефіцит торговельного балансу збільшився з 25,0 млрд. дол. у 1980 р. до 160,0 млрд. дол. у 1987 р. США втягнулися в глибоку зовнішньоторговельну кризу, причиною якої вважається тривале подорожчання долара за режиму вільного плавання його курсу. Механізм автоматичного урегулювання торговельного балансу завдяки вільному коливанню курсу не спрацював: навіть у 1985–1987 pp., коли мало місце істотне зниження курсу долара, дефіцит торговельного балансу продовжував зростати.

Під тиском реальної практики органи монетарного управління країн з плаваючим курсом змушені були застосовувати заходи впливу з арсеналу режиму фіксованого курсу, а науковці на цій підставі сформували концепцію регульованого плавання валютного курсу, в якій поєднуються переваги обох курсових режимів. Підтвердженням такої єдності є орієнтація всіх сучасних систем на забезпечення стабільності валютного курсу незалежно від офіційно проголошеного курсового режиму – фіксованого чи плаваючого. Такий синтез вимагає глибокого вивчення економічних чинників впливу на валютний курс, які реалізуються через кон'юнктуру валютного ринку, що є головною рушійною силою в режимі вільного плавання, а також регулятивних інструментів впливу на курс з боку держави, які є головною рушійною силою в режимі фіксованого курсу.

Економічні чинники, які визначають валютний курс

Як будь-яка ціна, ринковий валютний курс формується під впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Механізм цього впливу розглянемо на графічній моделі валютного ринку (рис. 6.2), де крива По відображає зміну попиту, а крива Пр – зміну пропозиції іноземної валюти.

Точка А, в якій перетинаються криві попиту і пропозиції валюти, є точкою рівноваги, тобто в даний момент попит і пропозиція валюти дорівнюють 100,0 млн. дол. США. Цій точці відповідає обмінний курс 4,5 грн./1 дол. США. За такого курсу всі продавці зможуть реалізувати наявну інвалюту, а покупці – задовольнити свої потреби в ній.

Рис. 6.2. Модель впливу попиту

і пропозиції валюти на коливання обмінного курсу

Якщо попит на долари зросте до 110 млн. дол. за незмінної пропозиції, то крива попиту зміститься вправо в позицію По₁, точка рівноваги зміститься в позицію А₁, а рівноважний курс долара підвищуватиметься у напрямі до 5,0 грн./дол. Якщо на цю тенденцію курсу пропозиція валюти відреагує збільшенням на 10,0 млн. дол., то точка рівноваги А зміститься по кривій Пр у позицію А₁, а курс закріпиться на рівні 5 грн./дол.

Аналогічні зміни курсу можливі під впливом зменшення попиту на долари або ж зменшення чи збільшення пропозиції доларів, але лише за умови, що регулятивні органи не втрутяться в кон'юнктуру валютного ринку, тобто за умови вільного плавання ринкового курсу. В іншому випадку обмінний курс втрачає еластичність до попиту і пропозиції валюти, тобто набуває якостей фіксованого.

Які ж конкретні чинники можуть змінювати попит і пропозицію, порушувати рівновагу валютного ринку та впливати на рівноважний валютний курс?

Перш ніж шукати відповідь на це запитання слід зазначити, що рівень обмінного курсу тісно пов'язаний зі співвідношенням рівнів цін на товари і послуги в країнах, валюти яких порівнюються, тобто з паритетом купівельних спроможностей цих валют.

Згідно з законом однієї ціни один і той самий товар продається одночасно у різних місцях світового ринку за однією і тією самою ціною. Дію цього закону визнає більшість наукових шкіл світу через те, що спекулятивні переміщення товарів із ринків, де вони дешеві, на ринки, де вони дорогі, ведуть до вирівнювання цін. Якщо це так, то обмінний курс має відповідати паритету купівельної спроможності цих валют.

Приклад

Якщо певний товар в Європі продається по 500 євро за 1 т, а в США – по 700 дол. за 1 т, то купівельна спроможність долара буде на 40 % нижча, ніж євро, і, відповідно, паритет їх КС становитиме 1 : 1,4. Якщо обмінний курс установити на рівні 1 євро = 1,4 дол. США, то європейська ціна дорівнюватиме 700 дол. (500 євро · 1,4 дол.), тобто буде рівною американській. Будь-яке інше значення обмінного курсу такої рівності не забезпечить.

Але ж рівні цін у країнах-партнерах постійно змінюються, як правило, у бік підвищення внаслідок інфляції. Оскільки темпи інфляції у них не однакові, це змінює паритет купівельних спроможностей валют, а тому буде змінюватися і обмінний курс: у країні з вищими темпами інфляції курс валюти знижуватиметься швидше, ніж курс валюти країни-партнера.

На практиці цей механізм впливу інфляції на обмінний курс діє так. Якщо в нашому прикладі ціна на 1 т товару в Європі зросте до 600 євро, то за курсу 1,4 дол./євро вона дорівнюватиме 840 дол./т, тобто перевищить ціну в США на 20 %. Американцям стане вигідно експортувати цей товар у Європу, а європейцям – імпортувати його із США. На валютних ринках Європи збільшиться попит на долари для оплати зростаючого імпорту із США, що «штовхатиме» курс долара вверх, поки він не досягне врівноваженого рівня в 1,17 дол./євро. Отже, курс долара підвищиться, оскільки інфляції у США (стосовно даного товару) не було, а курс євро знизиться, оскільки інфляція в Європі становила 20 %.

Із сказаного можна зробити висновок, що інфляційні процеси в країнах-партнерах по зовнішній торгівлі є одним із головних чинників коливання обмінних курсів їх валют. Особливо відчутні до інфляційного чинника реальні валютні курси.

Другим важливим чинником впливу на курс через коливання попиту і пропозиції на валютному ринку є зміна співвідношення рівнів реальних процентних ставок країн-партнерів. Більше підвищення процентних ставок у даній країні порівняно з іншими стимулює нерезидентів до купівлі фінансових активів цієї країни – акцій, облігацій, депозитних зобов'язань та ін. Пропозиція іноземної валюти зросте, як і попит нерезидентів на національну валюту, що спричинить тиск на обмінний курс у бік його зниження по інвалюті та зростання по національній. Зниження ж реальних процентних ставок у країні гальмує приплив іноземного позичкового капіталу, знижує пропозицію іноземної валюти та попит на національну. Наслідком буде зростання курсу інвалюти та зниження курсу національної.

Відчутно впливає на валютний курс стан платіжного балансу країни. Активний платіжний баланс сприяє зростанню інвалютних ресурсів у країні та збільшенню пропозиції валюти на ринку, що стимулює зниження її курсу та подорожчання національної валюти. За пасивного платіжного балансу вплив на ринкову ситуацію та курсову динаміку змінюється на протилежний. Разом з тим слід мати на увазі, що цей чинник є комплексним і сам формується під впливом багатьох економічних чинників. Зокрема, це рівень розвитку експортоорієнтованого виробництва, рівень конкурентоспроможності країни, відносний рівень продуктивності праці та темпи зростання національного доходу порівняно з країнами-партнерами та ін. Кожний з них можна розглядати як окремий чинник впливу на обмінний курс.

На динаміку валютного курсу впливають і такі фактори, як розвиток валютного і фондового ринку. На високорозвинутому валютному ринку підвищується динамізм поширення будь-яких негативних процесів у валютній сфері, зростають можливості валютної спекуляції, підвищується чутливість до будь-яких змін в економіці та політиці. Разом з тим розвинутий валютний ринок забезпечує можливості для широкого використання строкових операцій для хеджування валютних ризиків, що заспокійливо впливає на валютно-курсові та інфляційні очікування, а отже, і на коливання курсу. Високий розвиток фондового ринку робить його спроможним відтягувати на себе більшу частку заощаджень і цим зменшувати пропозицію національної валюти та попит на інвалюту на валютному ринку, що стабілізує курсову динаміку.

Регулятивні інструменти впливу на валютний курс

Якщо розглянуті вище економічні чинники інструменти впливу формуються в глибинах ринкової економіки і мають переважно ендогенний характер, то регулятивні інструменти формуються органами монетарного управління, мають екзогенний характер і реалізуються через валютну політику.

Найбільш поширеним і ефективним інструментом регулювання валютного курсу (фіксованого чи плаваючого) вважається валютна інтервенція. Оскільки загальне визначення та умови застосування цього інструмента вже розглядалися вище, зупинимося лише на механізмі його дії, скориставшись графічною моделлю валютного ринку (рис. 6.3).

Рис. 6.3. Модель впливу валютної

інтервенції на фіксований обмінний курс

При збільшенні попиту на долари зі 100,0 до 110,0 млн. дол. (за незмінної пропозиції) крива попиту По зміщуватиметься в позицію По₁. Точка рівноваги А рухатиметься в напрямі А₁ а валютний курс – у напрямі 5,0 грн./дол. Якщо центральний банк вирішить стабілізувати курс на рівні 4,5 грн./дол., він повинен збільшити пропозицію доларів через інтервенцію на 20,0 млн. дол., унаслідок якої крива пропозиції зміститься в позицію Пр₁. Точка рівноваги хоч і переміститься в позицію А₂, проте залишиться на тому самому рівні, адекватному курсу 4,5 грн./дол., тобто він виявиться фіксованим.

На перший погляд, може скластися враження про невідповідність між зростанням попиту на долари на суму 10,0 млн. дол. (110,0 - 100,0) і зростанням їх пропозиції унаслідок інтервенції в розмірі 20 млн. дол. (120,0 - 100,0). Насправді ніякої неузгодженості тут немає. Перша половина валютної інтервенції спрямовувалася на задоволення попереднього приросту попиту (110,0 - 100,0), після чого курс почав знижуватися з 5,0 до 4,5 грн./дол. Разом з його зниженням зростав попит на долари, які подешевшали. Це зростання зупинилося в момент збалансування зі зростаючою пропозицією доларів, тобто в новій точці рівноваги А₂, у якій попит і пропозиція досягли 120,0 млн. дол., а курс повернувся до попереднього рівня.

Часто валютна інтервенція використовується для підтримання курсу національної валюти на зниженому рівні для здійснення валютного демпінгу – знецінювання національної валюти з метою нарощування експорту товарів за цінами, нижчими за світові. Валютний демпінг слугує засобом боротьби за ринки збуту. Головною умовою тут є зниження курсу національної валюти у більших розмірах, ніж падіння її купівельної спроможності на внутрішньому ринку.

Інструменти зовнішньоторговельної політики спроможні забезпечити прямий контроль над товарними і фінансовими потоками з закордоном, стримуючи чи стимулюючи експорт або імпорт, ввіз чи вивіз грошового капіталу. Запровадження чи скасування, збільшення чи зменшення імпортних та експортних квот, мита, субсидій, податків дають можливість зменшувати чи збільшувати імпорт або експорт товарів, ввіз чи вивіз капіталу, що спричинюватиме зменшення чи збільшення попиту та пропозиції на валютному ринку.

Проте застосування таких інструментів має переважно короткостроковий ефект, згодом вони починають гальмувати розвиток зовнішньої торгівлі і стримувати економічне зростання. У відповідь на ці заходи країни-партнери починають застосовувати подібні інструменти щодо даної країни, що може заблокувати її конкурентні переваги на ринках та послабити її можливості впливати на кон'юнктуру валютного ринку.

Для підтримання стабільності курсу держави вдаються також до інструментів фіскальної та грошово-кредитної політики, за допомогою яких можна зменшувати коливання попиту та пропозиції іноземної валюти. Застосовуючи ці інструменти (скорочення бюджетного фінансування реального сектору, підвищення процентної ставки, зменшення рефінансування банків тощо), можна загальмувати темпи економічного зростання і зменшити імпорт, у зв'язку з чим знижується попит на іноземну валюту. Стримування економічного зростання спричинить також уповільнення зростання цін та підвищення процентних ставок. Перша з цих тенденцій (гальмування цін) сприятиме переключенню попиту з імпортних товарів на вітчизняні, що зменшуватиме попит на інвалюту. Друга тенденція (зростання процентної ставки) стимулюватиме зменшення відпливу за кордон капіталу та збільшення фінансових інвестицій у національну економіку, унаслідок цього зменшиться попит на іноземну валюту. Проте всі подібні заходи мають ті вади, що призводять до зниження темпів економічного зростання та рівня зайнятості, гальмування експорту та погіршення платіжного балансу.

Серед монетарних інструментів особливу роль відіграє облікова (дисконтна) політика, яка зводиться до підвищення або зниження облікової ставки центрального банку з метою вплинути на рух зарубіжних короткострокових капіталів. Підвищення дисконтної ставки у періоди погіршення стану платіжного балансу стимулює приплив капіталів з країн, де облікова ставка нижча, тобто сприяє поліпшенню стану платіжного балансу. Але цей спосіб може бути ефективним лише тоді, коли рух капіталів між країнами зумовлений пошуками більш прибуткового їх розміщення, а не невпевненістю у, збереженні капіталів у своїй країні. Тому підвищення облікової ставки не завжди дає очікуваний результат. До того ж це веде до подорожчання кредиту всередині країни.

Важливу роль у підтриманні стабільного курсу відіграє також валютний контроль, який включає валютні обмеження. Уряд може обмежити чи заборонити експорт капіталу за кордон, контролювати і обмежувати вивіз населенням готівкової валюти, регулювати використання експортерами їх валютної виручки, вимагаючи повного чи часткового продажу її на ринку чи державі, контролювати і регулювати купівлю валюти імпортерами з тим, щоб запобігти використанню її у спекулятивних цілях та ін. Цими заходами держава намагається збалансувати попит і пропозицію на валютному ринку, урівноважити платіжний баланс та максимально згладити коливання валютного курсу.

Отже, держава має у своєму розпорядженні досить значний арсенал регулятивних інструментів для підтримання курсу на фіксованому рівні чи своєчасної зміни його у потрібному напрямі, визначеному валютно-курсовою політикою держави.