Сердюк%20БЖД%20лек%20у

22

Цілі ергономіки: збільшити ефективність системи "людини" виробництво-

навколишнє середовище" (ЛВНС); забезпечити безпеку праці.

Завдання ергономіки: 1) розробка основ проектування діяльності людини-

оператора з урахуванням специфіки експлуатації технічних систем І факторів довкілля; 2) вивчення закономірностей взаємодії людини з технічними системами і довкіллям; 3) формування принципів побудови системи ЛВНС та алгоритмів дії у них людини-оператора; 4) пропонування та перевірка гіпотез про перспективи розвитку праці людини і пов'язаних з нею технічних систем І факторів довкілля; 5) побудова методів дослідження, проектування та експлуатації системи ЛВНС, що забезпечують безпеку людини та ефективність праці.

Предметом ергономіки є трудова діяльність людини у процесі взаємодії з виробництвом (технічними системами) та в умовах особливого впливу на неї факторів довкілля.

Основним об'єктом ергономіки є система ЛВНС.

3.3.Ергономічні вимоги до організації робочого місця.

Усистемі ЛВНС завжди є 3 елементи: предмет праці, засіб праці і об'єкт праці.

Найменшою цілою одиницею, у якій присутні зазначені елементи, є робоче місце.

Організацією робочого місця називається проведення системи заходів щодо його устаткування засобами і предметом праці і розміщення їх у визначеному порядку з метою досягнення:

1.оптимізації умов діяльності;

2.безпеки праці;

3.максимальної ефективності;

4.комфортності роботи людини.

До робочого місця подаються такі вимоги:

1) достатній робочий простір, що дозволяє працюючій людині робити необхідні рухи і переміщення;

23

2)достатні фізичні, зорові і слухові зв'язки між людиною та устаткуванням, а також між людьми під час виконання загального завдання;

3)необхідний рівень освітлення;

4)припустимі рівні шуму, вібрації й Інших шкідливостей;

5)присутність необхідних засобів захисту;

6)оптимальне розміщення робочих місць, а також безпечні і достатні проходи для працюючих.

3.4.Потенційні джерела небезпеки праці і їх наслідки.

З позицій життєдіяльності людини при сформованій рівновазі (стабільності)

будь-яких систем, коли відсутній ризик наслідків, відсутні і джерела небезпеки.

Праця – система, що повинна характеризуватися стабільністю, а отже, І безпекою праці.

На безпеку праці впливають дуже багато різнорідних чинників:

1)зовнішнє середовище,

2)організація виробничого процесу в цілому і на робочих місцях,

3)стан інструментів і машин тощо.

Не менше значення для безпеки має 4) функціональний стан організму, 5)

професійна підготовка працюючих.

Любий із цих численних чинників може вплинути на стабільність системи і призвести до виникнення ризику наслідків. На підставі цих даних випливає висновок,

що будь-яка трудова діяльність потенційно небезпечна і задача безпеки праці полягає в тому, щоб небезпеку зводити до мінімуму. Варто пам'ятати, що навіть при найвищому рівні розвитку техніки абсолютне усунення джерел небезпеки неможливо.

Зараз ми коротко охарактеризуємо лише деякі негативні чинники, характерні для будь-яких видів робіт. Одним з основних негативних чинників, що істотно впливають на травматизм і професійні захворювання, аварії тощо, є низька професійна

24

підготовка. Професійна дієздатність залежить від уміння, навчання, виховання, стану організму.

Уміння - це спроможність людини здійснювати будь-яку певну діяльність або дію в нових для неї умовах, яка придбана нею на основі раніше отриманих знань і навичок. Тому основна задача навчання, крім передачі знань, полягає в розвитку в людини "професійного уміння".

Другим потенційно небезпечним чинником є необережність, неуважність,

халатність, коли будь-який об'єкт виробництва може стати джерелом небезпеки.

Звичайно причинами необережності, неуважності, халатності працюючих є стомлення (утома), емоційне порушення, дефект якогось органу.

Стомлення або втома - складний комплекс явищ, що виникає в наслідок тривалого надмірного або нераціонального навантаження. Воно характеризується неточними рухами, ослабленням уваги, зниженням продуктивності праці, появою браку в роботі, припиненням роботи, травмуванням тощо. Розвитку стомлення сприяє одноманітна робота з нескладними, безупинними, повторюваними процесами.

Стомленню сприяє умови, що викликають високі ступені напруги. З погляду попередження втоми, травматизму, професійних захворювань найважливішою умовою є вибір правильного ритму роботи. Протягом робочого дня навантаження,

ритм праці планується з урахуванням фізіологічних закономірностей розвитку працездатності людини. У період зниженої працездатності (перші й останні часи зміни) навантаження і темп установлюються на 5-10% менше, ніж у середині першої і другої половин робочого дня. Для входження в ритм роботи її необхідно починати з більш простих операцій, переходячи до більш складних і важких.

Потенційними джерелами небезпеки можуть бути тимчасове різке порушення якоїсь функцій організму (головний біль, запаморочення, судоми); тимчасове переключення психологічної діяльності на якийсь предмет або подію, не пов’язане з роботою, нульові дні (дні втоми) біоритмів. Говорячи про потенційні джерела небезпеки, необхідно відмітити гіпокінезію. Сучасні умови праці і життя з одного боку, зумовлюють різке обмеження фізичної активності. З іншого – сучасні умови праці потребують освоєння великого потоку інформації, зумовлюють підвищення

25

відповідальності і збільшення швидкості виробничих процесів. Гіпокінезія

характеризується різким підвищенням емоційної збуджуваності, збільшенням напруженого стану організму і призводить до захворювання серцево-судинної системи, навіть смерті.

3.5.Вплив різних форм праці на її потенційні джерела небезпеки.

1)Форми праці, пов’язаних з управлінням виробничими процесами та механізмами. Людина входе у систему управління як необхідне оперативна ланка –

чим менше автоматизований процес управляння, тим більше участь людини. З

фізіологічної точки зору розрізняються дві основні формі управління виробничим процесом: в одних випадках пульти управління вимагають частих активних дій людини, а в інших – рідких. У першому випадку безперервна увага робітника отримує розрядку у багаточисельних рухах або малорухівних актах, у другому – робітник знаходиться головним чином у стані готовності до дій, його реакції малочисельні.

2) Форми інтелектуальної (розумової) праці. Ця праці притаманна професіям,

які відносяться до сфери матеріального виробництва, наприклад, конструктори,

інженери, техніки, диспетчери, оператори, так і за її межами – вчені, вчителі, лікарі,

письменники, актори, мітці.

Інтелектуальна праці це переробка і аналіз великого об’єму різноманітної інформації, та як слідство цього – мобілізація пам’яті та уваги, виникнення стресових ситуацій. Однак м’язові навантаження, як правило, незначні, добові енерговитраті складають 2000-2400 ккал на добу. Для інтелектуальної праці характерна гіпокінезія,

тобто значне зниження рухової активності людини, що приводе до погіршення реактивності організму та підвищення емоційного напруження. Гіпокінезія є несприятливим виробничим чинником, однією з причин серцево-судинної патології у осіб розумової праці.

В умовах науково-технічного прогресу зростає роль творчого елемента в усіх сферах професійної діяльності.

26

ТЕМА 4. ОСНОВИ РАДІАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ

План

4.1.Основні характеристики іонізуючого випромінювання.

4.2.Джерела іонізуючих випромінювань, що впливають на сучасну людину.

4.3.Особливості впливу іонізуючого випромінювання на людину

4.4.Вплив різних доз опромінення.

4.5.Біологічна дія іонізуючого випромінювання.

4.6.Нормування опромінення і принципи радіаційної безпеки.

4.1.Основні характеристики іонізуючого випромінювання.

Іонізуюче випромінювання - явище, зв'язане з радіоактивністю. Радіоактивність -

це мимовільне перетворення ядер атомів одних елементів в інші, що супроводжується випущенням іонізуючого випромінювання.

Розрізняють наступні види іонізуючих випромінювань:

α-випромінювання - потік ядер атомів гелію. Зовнішнє опромінення від таких часток незначно, але вони вкрай небезпечні при влученні усередину організму.

β- випромінювання - потік електронів. β - частці сутужніше знайти мішень у середовищі, що опромінюється, тому що вона впливає в основному тільки своїм електричним зарядом. Зовнішнє опромінення при цьому не велико (β - частки затримуються шибкою, одягом, шкірою. ).

γ-випромінювання - це високочастотне електромагнітне випромінювання. Оскільки повного захисту від нього забезпечити неможливо, те використовують екрани з матеріалів, здатних послабити потік випромінювання

При вивченні процесу радіоактивного розпаду встановлено, що не всі ядра радіоактивного ізотопу розпадаються одномоментно. Час, протягом якого розпадається половина всіх атомів даного радіоактивного ізотопу, називається

періодом напіврозпаду.

27

Для характеристики впливу іонізуючого випромінювання на речовину введене поняття дози випромінювання. Дозою випромінювання називається частина енергії,

передана випромінюванням речовині і поглинена ім.

Кількісною характеристикою взаємодії іонізуючого випромінювання і речовини є поглинена доза випромінювання (Д), рівна відношенню середньої енергії,

переданої іонізуючим випромінюванням речовині в елементарному обсязі, до маси опроміненої речовини в цьому обсязі.

Поглинена доза є основною дозиметричною величиною. У системі СИ як одиницю поглиненої дози прийнятий грій (Гр). 1 Гр відповідає поглинанню в середньому 1 Дж енергії іонізуючого випромінювання в масі речовини, рівної 1 кг,

тобто 1 Гр = 1 Дж/кг. Раніше як одиницю поглиненої дози використовувався рад

(рад). Він відповідав поглинанню в середньому 100 ерг.

Для оцінки можливого збитку здоров'я при хронічному впливі іонізуючого випромінювання довільного складу введене поняття еквівалентної дози (Н). Ця величина визначається як добуток поглиненої дози Д на середній коефіцієнт якості випромінювання Q (безрозмірний) у даній крапці тканини людського тіла, тобто :

Н = Д · Q

Одиницею еквівалентної дози в системі СІ є зиверт (Зв). Коефіцієнт Q для γ -

випромінювання К= 1, для α -випромінювання К= 5-20.

Існує спеціальна одиниця еквівалентної дози - біологічний еквівалент рентгена

(бер). 1 бер - це кількість енергії будь-якого виду випромінювання, поглиненого в біологічній тканині, біологічна дія якого еквівалентно дії 1 рад рентгенівського чи гамма-випромінювання. 1 Зв = 100 бер.

4.2.Джерела іонізуючих випромінювань, що впливають на сучасну людину.

Фонове випромінювання діє на весь організм людини. Воно створюється випромінюванням штучних і природних радіоактивних речовин, що містяться в тілі людини і навколишньому середовищу.

Основні джерела опромінення людини іонізуючою радіацією приведені в таблиці.

28

Сума природних і штучних джерел 2,13 мЗв/рік. Міжнародною комісією з захисту від радіації встановлена гранично-допустима доза (ГДД) опромінення, у тому числі від природних джерел рівна 1,66 мЗв за рік. Дози опромінення, отримані людиною й іншими живими істотами, залежать від їхнього місця перебування.

Сумарне опромінення складає 2,07 мЗв/рік на висоті 3000 м на гранітній скелі, 1,42

мЗв/рік на рівні моря на такій же скелі, 0,75 мЗв/рік на тій же висоті, але на осадових породах і 0,52 мЗв/рік на поверхні моря. Необхідно відзначити, що морські організми,

захищені від космічних променів і від випромінювання літосфери, одержують 0,64

мЗв/рік на поверхні і 0,30 мЗв/рік на глибині 100 м.

4.3.Особливості впливу іонізуючого випромінювання на людину

Іонізуюче випромінювання - унікальне явище навколишнього середовища,

наслідку від впливу якого на організм зовсім нееквівалентні величині поглиненої енергії. Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого випромінювання на організм людини:

1) органи сприйняття не реагують на випромінювання;

29

2) малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичуватися в організмі

(кумулятивний ефект); 3) випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його нащадків

(генетичний ефект); 4) різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання.

Найдужчого впливу випробують клітки червоного кісткового мозку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітки яких мають високий рівень розподілу. При одній і тій самій дозі випромінювання в дітей ушкоджується більше кліток, чим у дорослих, тому що в дітей усі клітки перебувають у стадії розподілу.

Небезпека різних радіоактивних елементів для людини визначається здатністю організму їх поглинати і накопичувати.

Радіоактивні ізотопи надходять усередину організму з пилом, повітрям, їжею,

водою і поводяться по-різному:

-деякі ізотопи розподіляються рівномірно в організмі людини (тритій, вуглець,

залізо, полоній),

-деякі накопичуються в кістах (радій, фосфор, стронцій),

-інші залишаються в м'язах (калій, рубідій, цезій),

-накопичуються в щитовидній залозі (йод),

-у печінці, бруньках, селезінці (рутеній, полоній, ніобій).

Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації),

систематизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкоджень їх поділяють на три групи: соматичні (тілесні), соматико-стохастичні (випадкові,

ймовірні), генетичні.

За часом прояву виділяють дві групи - ранні (чи гострі) і пізні. Ранні поразки бувають тільки соматичні. Це приведе до смерті чи променевої хвороби.

Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, γ - випромінювання, потік нейтронів.

30

4.4.Вплив різних доз опромінення на людину.

Давно відомо, що ступінь радіаційних поразок залежить від отриманої дози і часу,

протягом якого людина піддавалася опроміненню. Треба пам'ятати: не всяка доза опромінення небезпечна для людини. Якщо вона не перевищує 50 Р, то променева хвороба виключається. Доза в 200-300 Р, отримана за короткий проміжок часу, може викликати важкі радіаційні поразки. Але якщо цю дозу одержати протягом декількох місяців - це не приведе до захворювання. Організм людини здатний виробляти нові клітки, і замість загиблих при опроміненні з'являються свіжі. Йде процес відновлення.

Доза опромінення може бути однократної і багаторазовий. Однократним

вважається опромінення, отримане за перші четверо діб. Якщо воно перевищує четверо діб, то вважається багаторазовим. Однократне опромінення людини дозою

100 Р та більш називається гострим опроміненням.

Існує поняття летальної дози що спричиняє смерть. Доза, що викликає загибель

50% людей через визначений проміжок часу (1-2 місяця), називається ЛД50.

У залежності від виду рослин і тварин дуже сильно міняється їх ЛД50. Для бактерій при одиничному опроміненні ЛД50 має порядок млн. рад., для зелених рослин - кілька сотень тисяч рад, для членистоногих ≈ 50000 рад, для ссавців - кілька сотень рад.

Чутливість живих істот до опромінення тим більше, чим вище рівень їхнього розвитку і чим складніше організм. Однак, навіть в однієї і тієї ж групи видів виявляються значні відхилення, яких дуже важко пояснити.

Скорпіони, чешуєкрилі і зернівки (дрібні жуки) мають винятково високу опірність до іонізуючого радіації з ЛД50=150000рад. На противагу цьому птаха і ссавці дуже чуттєві до радіації.

Замічено, що між опроміненням і його наслідком проходить тим більше часу,

чим слабкіше отримана доза. На підставі цього встановлено, що для людини ЛД50

через три тижні після опромінення дорівнює ≈ 400 рад.