6 Земляне полотно

6.1 Загальні положення

6.1.1 Конструкцію земляного полотна слід проектувати відповідно до [4] з урахуванням:

• категорії дороги;

• висоти насипу, глибини виїмки;

• типу дорожнього одягу;

• властивостей ґрунтів, які передбачається використовувати в земляному полотні;

• умов виконання робіт із спорудження земляного полотна;

• природних умов району будівництва і особливостей інженерно-геологічних умов ділянки будівництва;

• досвіду експлуатації доріг у даному районі, виходячи з необхідності забезпечення потрібних показників міцності;

• стійкості і стабільності як самого земляного полотна, так і дорожнього одягу при мінімальних витратах на будівництво та експлуатацію;

• максимального збереження цінних земель;

• заподіяння найменшої шкоди навколишньому природному середовищу.

6.1.2 Конструкція земляного полотна складається з таких елементів:

• робочого шару – верхньої частини земляного полотна, що розташована під дорожнім одягом у межах глибини активної зони, але не менше 1,5 м від поверхні покриття проїзної частини;

• тіла насипу (з укісними частинами);

• основи насипу – природного ґрунтового масиву, що розташований нижче насипного ґрунту або нижче робочого шару;

• основи виїмки – ґрунтового масиву, розташованого нижче робочого шару;

• укісної частини виїмки;

• споруд для відведення поверхневої води;

• споруд для пониження або відведення підземних (ґрунтових) вод;

• геотехнічних споруд і конструкцій, призначених для захисту земляного полотна від небезпечних геологічних процесів.

6.1.3 Погодно-кліматичні фактори та природні умови району будівництва формують принципи проектування земляного полотна і критерії його міцності та стійкості.

Відповідно до ландшафтно-географічного зонування, ґрунтово-гідрологічних умов та умов зволоження, а також досвіду експлуатації доріг територія України поділяється на 4 дорожньо-кліматичні зони (додаток А).

За рельєфом місцевості, інженерно-геологічними умовами, характером зволоження та ступенем стікання води місцевість поділяється на три типи:

1-й – сухі ділянки, на яких поверхневі і ґрунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів ґрунту (поверхневий водовідвід забезпечений );

2-й – вологі ділянки, на яких можливе короткочасне (до 30 діб) затоплення поверхневими водами (поверхневий водовідвід утруднений), але ґрунтові води не впливають на зволоження верхніх шарів ґрунту;

3-й – мокрі ділянки з постійним надмірним зволоженням і тривалим (понад 30 діб) затопленням як поверхневими (поверхневий водовідвід надзвичайно утруднений), так і підтопленням ґрунтовими водами.

6.1.4 Конструкцію земляного полотна в поперечному профілі необхідно призначати за типовими рішеннями з прив'язкою до конкретних умов проектування.

Індивідуальні рішення щодо конструкцій поперечного профілю з відповідними обґрунтуваннями призначаються:

• для насипів заввишки понад 12 м;

• для насипів з тимчасовим або постійним затопленням укосів;

• для насипів, що споруджуються на болотах завглибшки понад 4 м з виторфовуванням, або за наявності поперечних похилів дна болота понад 1:10;

• для насипів, що споруджуються на слабких ґрунтах;

• при використанні в насипах ґрунтів підвищеної вологості;

• при підвищенні поверхні покриття над розрахунковим рівнем води менше зазначеного в таблиці 6.1;

• при застосуванні спеціальних прошарків для регулювання водно-теплового режиму верхньої частини земляного полотна (теплоізолюючих, гідроізолюючих, дренуючих, капіляроперериваючих);

• для виїмок завглибшки понад 12 м, влаштованих у нескельних ґрунтах, та завглибшки понад 16 м – у скельних ґрунтах;

• для виїмок у шаруватих ґрунтових масивах за несприятливих гідрогеологічних умов;

• для виїмок, що перетинають водоносні горизонти, або мають в основі водоносний горизонт, а також в глинистих ґрунтах з коефіцієнтом консистенції понад 0,5;

• для виїмок завглибшки понад 6 м в пилуватих ґрунтах, а також у глинистих і скельних ґрунтах, що розм'якшуються і втрачають стійкість в укосах під дією погодно-кліматичних факторів;

• для виїмок у набухаючих ґрунтах за несприятливих умов їх зволоження;

• для насипів і виїмок, що споруджуються в складних інженерно-геологічних умовах: згідно із СНиП 1.02-07 на крутосхилах понад 1:3, на ділянках з наявністю або можливістю виникнення зсувів, карсту, обвалів, осипів, сельових потоків, снігових лавин тощо;

• при спорудженні земляного полотна із застосуванням вибухових методів або гідромеханізації;

• на ділянках, на яких застосовуються дренажні та інші споруди, що забезпечують стійкість земляного полотна;

• на ділянках сполучення земляного полотна з мостовими спорудами.

Таблиця 6.1 – Найменші підвищення поверхні покриття над розрахунковим рівнем води

у метрах

Ґрунт верхньої частини земляного полотна (робочого шару)	Дорожньо-кліматична зона
	У-І	У-ІІ	У-ІІІ
Пісок	1,1 0,9	0,9 0,7	0,75 0,55
Пісок пилуватий, супісок піщанистий	1,5 1,2	1,2 1,0	1,1 0,8
Суглинок піщанистий, глина	2,2 1,6	1,8 1,4	1,5 1,1
Супісок пилуватий, суглинок пилуватий	2,4 1,8	2,1 1,5	1,8 1,3
Примітка 1. Над рискою подані значення підвищення поверхні покриття над рівнем ґрунтових вод або тривалого затоплення (понад 30 діб) поверхневими водами, під рискою – те саме над поверхнею землі на ділянках із незабезпеченим поверхневим водовідведенням або над рівнем короткотривалого (менше 30 діб) затоплення поверхневими водами. Примітка 2. За розрахунковий рівень слід приймати найбільший можливий сезонний рівень ґрунтових вод з імовірністю перевищення 3 % – для цементобетонного покриття, 5 % – для асфальтобетонного покриття і 10 % – для перехідного типу покриття. Примітка 3. Підвищення поверхні покриття дорожнього одягу над рівнем ґрунтових або поверхневих вод при слабо – і середньозасолених ґрунтах слід збільшувати на 20 % (для суглинків і глин на 30 %), а при сильнозасолених ґрунтах – від 40 % до 60 %. Примітка 4. В районах штучного зрошення підвищення поверхні покриття над зимово-весняним рівнем стояння вод у зоні У-ІІІ слід збільшувати на 0,4 м, а в зоні У-ІІ – на 0,2 м. Примітка 5. В умовах зони У-ІУ найменші підвищення поверхні покриття над розрахунковим рівнем води призначають для Карпат за нормами зони У-І, для гірського Криму – за нормами зони У-ІІ з урахуванням досвіду експлуатації доріг у цих районах. Примітка 6. За наявності у верхній частині земляного полотна різних ґрунтів підвищення слід призначати по ґрунту, для якого потрібне підвищення має найбільше значення.