5 Тема. Правотворчість. Правотворча техніка

Традиційно правотворчість розглядається як організаційно офор­млена процедурна діяльність державних органів зі створення право­вих норм чи з визнання правовими вже сформованих, діючих у сус­пільстві правил поведінки.У правовій сфері суспільства правотворчість займає центральне місце. Це пояснюється тим, що саме правотворчість дає життя праву, правовому регулюванню в цілому. Правотворчість — початкова ланка правового регулювання. На сучасному етапі розвитку правотворчість виявляється в першу чергу як видання нормативно-правових актів державними й іншими уповноваженими органами або як прийняття правового акта безпосередньо населенням шляхом референдуму. В деяких сучасних краї­нах однією з форм правотворчості є видання судового прецеденту. Все більшого значення нині набуває також укладення нормативних договорів.

Фактори правотворчості::

1) економічні фактори — матеріальні умови життя суспільства, зумовлені рівноправним існуванням різних форм власності, свободою підприємництва;

2) політичні фактори — великий вплив на правотворчу діяльність здійснює політична обстановка у країні, наприклад, взаємодія різних прошарків суспільства і груп населення, парламентських фракцій, рівень активності різних політичних партій, рухів та громадських об'єднань;

3) соціальні фактори — принципове значення при розробці нормативних актів має також ступінь піклування суспільства і держави про особу, її інтереси і потреби, про охорону та гарантування її прав і свобод;

4) національні фактори — у багатонаціональній державі процес формування норм права визначається переважно існуючими взаємовідносинами, формами співробітництва між націями і народностями, що живуть у країні, турботою щодо їх рівноправності та вільного розвитку;

5) зовнішньополітичні фактори — міжнародне становище держави, рівень та характер взаємовідносин з іншими державами і міжнародними організаціями також здійснює суттєвий вплив на правотворчість;

6) ідеологічні фактори — ідеологічна база права, правосвідомість громадян і суспільства в цілому, ступінь її впровадження у суспільну свідомість, правові ідеї, спрямовані на подальший розвиток законодавства.

Функції нормотворчості — це основні напрямки діяльності компетентних органів щодо встановлення, зміни або скасування правових норм, створенню і розвитку системи законодавства та інших форм права.

До функцій правотворчості належать такі:

1) функція первинного регулювання суспільних відносин, яка має місце тоді, коли певні суспільні відносини вперше набувають формальної визначеності; здійснюється шляхом видання нових за змістом нормативно-правових актів;

2) функція оновлення правового матеріалу, яка передбачає зміну або відміну тих нормативно-правових актів, які застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку та сучасному стану законодавства;

3) функція ліквідації прогалин у праві, тобто часткового або повного усунення пропусків у правовому регулюванні певних відносин шляхом формулювання правил поведінки;

4) функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об’єднанні та доповненні нормативних актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових засадах нормативного кодифікованого акту.

Принципи правотворчості

Серед принципів правотворчості слід розрізняти загальні, що становлять основу правового регулювання (принципи законності, демократизму, гуманізму, соціальної справедливості та ін.), та спеціальні (принципи науковості, професіоналізму, оперативності, поєднання динамізму

і стабільності та ін.), які мають особливе значення саме для нормотворчості як особливої форми діяльності компетентних державних органів.

Загальними принципами нормотворчості є:

1) принцип гуманізму. Вимагає, аби людина та її інтереси були в центрі нормотворчої діяльності держави.

2) принцип демократизму. Одним з напрямків розвитку політичної системи на сучасному етапі має бути зростаюча активність громадян в управлінні державними і громадськими справами.

3) принцип гласності. Передбачає вільне і конструктивне обговорення проектів нормативних актів, відкритість нормотворчого процесу.

4) принцип законності. Реалізація нормотворчих повноважень органами, які видають закони та інші нормативні акти, має відбуватися виключно в межах їх компетенції, на підставі закону, в повній відповідності із встановленою процедурою.

Правотворчий процес — система взаємозалежних процедур (стадій) при ухваленні, зміні як законів, так і підзаконних актів. Стадії правотворчого процесу, у свою чергу, можуть бути розбиті на ряд етапів.