2 Тема. Норма права

Ознаки соціальних норм:

1. Є правилами соціально значущої поведінки членів суспільства.

2. Система соціальних норм є відбитком певного історичного етапу розвитку суспільства, норми обумовлені цілим рядом історично-національних особливостей суспільства.

3. Норми мають об'єктивний характер, тобто обумовлені процесами, які діють з історичною необхідністю.

4. Формуються в результаті свідомо-вольової діяльності лю­дини.

5. Предмет регулювання соціальних норм лежить у соціальній сфері – це типові соціальні зв'язки та суспільні відносини.

6. Діють лише в системі - дія однієї норми викликає дію іншої.

7. Визначають основні умови, форми та межі поведінки людини в різних сферах життєдіяльності.

8. Соціальні норми мають загальний характер, розраховані на тривале використання великою кількістю суб'єктів.

9. Підтримуються силою або авторитетом певної соціальної спільноти.

10. Соціальні норми обов'язково пов'язані з інтересами окремих індивідів, груп, колективів, людства в цілому (соціальні нор­ми, в яких відбиваються інтереси усього людства, є загально­людськими, саме на них базується міжнародне співробіт­ництво).

Основні функції соціальних норм:

1. Регулятивна. Ці норми встановлюють правила поведінки в суспільстві, регламентують соціальну взаємодію. Регулюючи життя суспільства, вони забезпечують стабільність його функціонування, підтримку соціальних процесів в необхідному стані, упорядкованість суспільних відносин. Словом, соціальні норми підтримують певну системність суспільства, умови його існування як єдиного організму.

2. Оціночна. Соціальні норми виступають в суспільній практиці критеріями ставлення до тих чи інших дій, підставою оцінки соціально значимого поведінки конкретних суб'єктів (моральне - аморальне, правомірне - неправомірне).

3. Трансляційна. Можна сказати, що в соціальних нормах сконцентровані досягнення людства в організації суспільного життя, створена поколіннями культура відносин, досвід (в тому числі негативний) громадського устрою. У вигляді соціальних норм цей досвід, культура не тільки зберігаються, але й «транслюються» в майбутнє, передаються наступним поколінням (через освіту, виховання, просвіта і т. д.).

Правова норма – загальнообов’язковий, формально-визначений припис, що виражає (моделює) у вигляді правил поведінки чи відправної установки, і є державний регулятором поведінки суспільних відносин, встановлених і забезпечуваних державою.

Норма права є самостійним явищем та має свої специфічні оз­наки, які відрізняють її від усіх інших соціальних норм:

1. Відображає найбільш важливі, соціально ціннісні суспільні відносини.

2. Правова норма – модель, еталон, міра, масштаб поведінки, суспільних відносин, що нею регулюються.

3. Відображає і закріплює типовість соціальних процесів, явищ, зв’язків як наслідок їх повторюваності (предметність змісту, абстракність адресата) - обумовлює стабільність супільних відносин.

4. Норма права є не просто соціальним регулятором суспільних відносин, а державним регулятором суспільних відносин. Вона єдина у системі соціальних норм, створена (санкціонована або встановлена) державою, є офіційним виразником державної волі суспільства (офіційний вираз державної волі).

5. Правова норма офіційно закріплює рівень свободи та справедливості від­повідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення держави.

6. Являє собою владне загальнообов'язкове (внутріня і зовнішня природи обов’язковості) правило поведінки. Вона має значення не для окремого індивіда, а для усіх вхідних до складу даної категорії людей (суспільства в цілому) як можливих (чи реальних) учасників конкретного виду суспільних відносин.

7. Має уповноважуюче-зобов’язуючий характер, адже вказує на відносно дозволену, необхідну та заборонену поведінку людей.

8. Є формально визначеною - санкціонується або встановлюється державою в певній формі, зовні виражається та офіційно закріплюється в формально-юридичних джерелах права. Є правилом загального характеру. Є єдиною у системі соціальних норм, виконання якої забезпечується силою державного примусу, вплив якої на суспільні відносини викликає юридичні наслідки, гарантом яких є держава (державний вплив, в тому числі державний примус).

9. Має чітко виражену логічну структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).

Зміст правової норми - єдність всіх складових елементів і взаємозв’язок між ними та з суспільними відносинами, що регулюються.

Зміст правової норми включає:

• логічний зміст (судження);

• соціально-юридичний зміст (регулятивний вплив на супільні відносини);

• вольовий зміст – владне веління, категоричний припис.

Форма правової норми - нормативний правовий припис.

Структура норми права – це логічно узгоджена внутрішня будова правової норми, що відображає її розподіл на складові елементи та зв'язок цих елементів між собою.

Структура норми-правила поведінки включає три структурних компоненти: гіпотезу, дис­позицію та санкцію. Щоправда, іноді виділяють дещо по-іншому логічні елементи норми права, включаючи в її структуру оголошення, веління, забезпечуючий і каральний). Існує і уявлення про двоелементну структуру норми права, яка містить регулятивний (гіпотеза та дис­позиція) і охоронний (гіпотеза та санкція).

Гіпотеза - частина правової норми, що вказує на конкретні життєві обставини (юридичні факти), при наявності чи відсутності яких реалізується норма права та виникають, змінюються або припиняють­ся правовідносини.

• Гіпотези залежно від структури бувають прості, складні та альтернативні. Проста гіпотеза передбачає одну умову, через яку реалізується правова норма.

• За наявністю або відсутністю юридичних фактів гіпотези поділяються на позитивні та негативні. Позитивні пов'язують реалізацію правового припису з настанням певних умов.

• За ступенем визначеності гіпотези бувають визначеними та відносно визначеними. У визначених вичерпно називається умо­ва, з настанням якої правило поведінки вступає в дію. Відносно визначені містять формулювання у загальній формі, наприклад: «з причин, що виз­нані судом незадовільними».

• За формою виразу гіпотези поділяються на абстрактні (за­гальні) та казуїстичні (конкретні). Абстрактні - умови застосу­вання норми визначаються загальними, родовими ознаками.

Диспозиція - частина правової норми, що містить правило поведінки, згідно з яким повинні діяти учасники пра­вовідносин, закріплює права та обов'язки сторін, визначаючи ме­жі поведінки.

• За характером приписів диспозиції бувають уповноважуючи­ми (надають право, визначають варіант дозволеної поведінки) зо­бов’язуючими (визначають обов'язок суб'єкта, варіант належної по­ведінки), забороняючими (містять у собі заборону скоєння певних протиправних дій або бездіяльності).

• За ступенем визначеності виділяють визначені (закріплю­ють однозначне правило поведінки, можливість вибору іншого варіанта поведінки не надається) та відносно визначені.

• За формою виразу розрізняють абстрактні та казуїстична диспо­зиції, при цьому під абстрактною мають на увазі ту, яка розкриває тип поведінки, а казуїстична перераховує конкретні дозволи та забо­рони.

• За способом викладення правил поведінки:

Проста диспозиція називає варіант поведінки, не деталізуючи його.

Описова диспозиція описує всі основні ознаки правил поведінки.

Відсильна диспозиція не містить повного описання правила по­ведінки, а відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті певного нормативно-правового акта.

Бланкетна диспозиція для ознайомлення з правилами по­ведінки відсилає до інших нормативно-правових актів (інструкцій, правил) тієї або ж іншої галузі.

Санкція - частина правової норми, що вказує на наслідки реалізації чи нереалізації диспозиції правової норми (як правило, несприятливі наслідки, які настають внаслідок порушення диспозиції правової норми).

• за галузе­вим призначенням: кримінально-правові - до осіб, визнаних судом ви­нуватими у вчиненні злочинів адміністративно-правові - у скоєнні адміністративних проступків дисциплінарно-правові санкції пе­редбачені нормами трудового права та військового законодавства, цивільно-правові

• За характером наслідків санкції бувають правовідновлюючі - пов'язані з відновленням порушених прав та законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, штрафні (каральні) - превентивні (догана, попередження, привід, арешт майна, примусове лікування)

• За ступенем визначеності санкції поділяються на: абсолютно визначені - вказують вид державного впливу, який застосовується у разі порушення норми (штраф за проїзд, у цивільному праві – пов­не відшкодування збитків); відносно визначені - встановлюють нижчу та вищу межу державного впливу на правопорушника (від-до); альтернативні - правозастосовець обирає з двох або більше варіантів державного впливу один; кумулятивні - ті, які передбачають одночасне настання декількох наслідків несприятли­вого характеру.

Теорія права розрізняє три варіанти співвідношення норми права та статті нормативно-правового акта.

1. Норма права та стаття закону або іншого нормативно-право­вого акта збігаються. Тобто у статтю включені всі три елементи норми права. Приклад: норми особливої частини кримінального права, де диспозиція - заборона, гіпотеза - скоєння описаного злочину, санкція - ступінь покарання.

2. Норма права викладається у двох або більше статтях одного або декількох нормативно-правових актів. Як правило, гіпотеза та диспозиція викладаються окремо від санкції. Приклад: умови та правила укладення договорів – одна стаття, наслідки визнання договору недійсними (санкція) - інша стаття. Або умови укладан­ня шлюбу - одна стаття, правила укладання шлюбу - інша стаття, наслідки розірвання шлюбу - третя стаття.

3. В одній статті міститься декілька правових норм. Приклад: статті особливої частини Кримінального кодексу, де в одній статті викладено декілька правових норм - частин.

Існують три способи викладу правових норм.

1) Прямий - структурні елементи норми права викладені в одній статті нормативно-правового акту у повному обсязі.

2) Відсильний – у статті нормативно-правового акту викладена частина норми, яка має пряме посилання на текст, що доповнює зміст норми. Тобто така норма не містить повного описання прави­ла поведінки та, як правило, відсилає для ознайомлення з ним до іншої статті цього ж нормативно-правового акта.

3) Бланкетний - для ознайомлення з правилами поведінки відсилає до інших нормативно-правових актів (інструкцій, пра­вил) тієї або ж іншої галузі. При цьому у статті не міститься інформація про джерело, у якому наведені дані, що доповнюють норму. Передбачається, що правозастосовець має певні знання про ці дані завдяки власній професійній ерудиції.

Крім того, за рівнем узагальнення норм права в статтях нормативно-правового вирізняють два способи викладу правових норм.

Абстрактний спосіб викладу

Норми права за ступенем узагальнення конкретних показників можуть бути викладені абстрактним методом, тобто таким методом формулювання, при якому фактичні дані охоплюються родовими ознаками.

Казуїстичний спосіб викладу

Казуїстичний чи казуальний спосіб - це такий спосіб формулювання норм в статтях нормативно правового акту, коли фактичні дані вказуються за допомогою індивідуальних ознак.

Класифікація норм права

За функціональним призначенням (функціями в механізмі правового регулювання) норми права поділяються на норми відправні та норми-правила поведінки.

Відправні :

1. Загальні (установчі норми) - це норми, спрямовані на фіксування в узагальненому вигляді визначених елементів регульованих відносин

2. Дефінітивні норми (норми-дефініції) - це норми направлені на закріплення в узагальненому вигляді ознак даної правової категорії, вони закріплюють науково сформульовані поняття, визначення понять (визначення правових категорій і понять).

3. Декларативні норми (норми-принципи) - це норми, в яких сформульовані правові принципи, задачі, цілі (закріплюють центральні, керівні ідеї

4. Оперативні норми, з їх допомогою з дій системи права вилучаються права, застарілі норми і вводяться нові.

5. Колізійні норми покликані вирішувати зіткнення норм, вирішення конфліктних і передконфліктних ситуацій.

Норми-правила:

• регулятивні та охоронні

• За предметом правового регулювання, тобто за галузевою належністю, норми поділяються на норми конституційного, кримінального, цивільного, фінансового,

• За методом правового регулювання:

• Імперативні – категоричні, строго зобов’язуючі, не допускають відхилень та іншого трактування припису.

• Диспозитивні – приписують варіант поведінки, але при цьому надають субєктам можливість в межах законних засобів урегулювати відносини на свій розсуд (вільне волевиявлення);

• Стимулюючі – певні заходи стимулювання за схвалюваний державою і суспільством корисний варіант поведінки (добросовісність виконання обовязків) або досягнення результатів ,що перевищують звичні вимоги.

• Рекомендаційні – встановлюваний варіант найбільш бажаної з точки зору держави регулювання суспільних відносин.

• За суб'єктом нормотворчості або юридичною силою, яка за­лежить від органу, що видав норму, норми права поділяються на:

1. Законодавчі – отримали відображення в законах, основним серед яких є конституція. Мають вищу юридичну силу.

2. Підзаконні - відображені у підзаконних нормативно-право­вих актах, мають відповідати нормам законів, можуть деталізувати їх положення.

За ступенем визначеності виокремлюються абсолютно ви­значені та відносно визначені норми.

• За ступенем загальності і сферою дії: загальні і спеціальні

• За юридичною дією існує три різновиди норм: за дією у часі, дією у просторі та дією за колом осіб.