Розділ 2. Район, об’єкти та методи дослідження
Матеріали до курсової роботи збирали в околицях с. Гайдари Зміївського району у червні 2011р. та 2012рр. Досліджували флору, збирали рослини, а потім гербаризували і визначали за визначником рослин [18, 8].
Геологія та морфологія. Територія природного парку розташована на плато правого берегу Сіверського Дінця, в його заплаві та боровій терасі, та щільно прилягає до трубезської або однолесової тераси з її цікавими та найбільшими на Лівобережній Україні озерами Лиман, Чайка, Кругле та інші. На території парку знаходиться стратотипічне оголення зміївської світи, її еталон та інші оголення полтавської серії. Рельєф парку цікавий поєднанням давніх та сучасних форм. З півночі до плато приєднується новохарківська тераса Мжі, що тягнеться з нагірної частини Змійову.
Парк розташовується в межах глибокого прогину земної кори – Дніпровсько-Донецької западини. Кристалічні породи фундаменту залягають тут на глибині 4–5 км, крівля крейди занурюється нижче рівня моря, та на поверхні оголюються лише кайнозойські відкладення.
Плато складають відкладення неогену та палеогену. Відкладення четвертинної системи та пліоцену на території парку недостатньо оголені для складання стратиграфічної колонки. В південній частині парку, на висоті 5 – 6 м над граничним рівнем річки, в них залягають ділянки піщаного суглинку, що утворюють слабкий водоупор [27].
Гідрографія. У Зміївському районі протікає найбільша річка Лівобережної України, правий приток Дону – Сіверський Донець з притоками Уди, Гнилиця, Мож, Гомольша. Його довжина 1016 км, площа басейну 98800 км2. Сів. Донець протікає в добре розробленій долині з асиметричними схилами: правим – більш високим, крутим, розчленованим багато чисельними балками, та лівим – низинним, розлогим, терасованим. В період повені річка виходить за межі корінного руслу, широко розливаючись по заплаві, а при високому рівні повені заливає всю заплаву.
На територій знаходяться притоки Сів. Дінця: справа впадає р. Уди, довжиною 164 км; р. Мож довжиною 74 км; на півдні протікає р. Гомольша, довжина її 15 км; зліва розташований приток Гнилиця, довжина 32 км.
По водному режиму Сів. Донець та його притоки належать до річок східноєвропейського типу, який характеризується високими весняними повенями, відносно невисокими паводками, що виникають літом та восени.
Вода помірно-жорстка належить до гідро карбонатного класу. Хімізм води змінюється у зв'язку з тим, що промисловість викидає в Сів. Донець недостатньо очищені, перероблені води.
Температурний режим річки характеризується найбільш високими температурами води у липні 24 – 25° С, найбільш низькими – у лютому +0,5 +0,7° С. Сів. Донець замерзає від одного до 2 – 2,5 місяців, товщина льоду до 14 – 18 см, а в холодні зими – до 70 см (1969 р.).
На території району зосереджені найбільші озера, що зустрічаються в басейні Сів. Донець. За походженням це озера-стариці. Найбільше озеро – Лиман [9].
2.2 Об'єкти та методи дослідження
Дослідження проводилися на заплавних луках р. Сіверський Донець околиць села Гайдари Зміївського району Харківської області.
Об'єктом дослідження є рослини, яким властиві різноманітні рухи.
Дослідження ми проводили під час маршрутних екскурсій до природних фітоценозів та агроценозів околиць с. Гайдари Зміївського району у червні 2011р. та 2012рр. Під час екскурсій ми користувались загальними правилами збору та гербаризації рослин, визначали до яких відділів, родин відносяться певні види. Рослини визначали за визначникoм [18].
Під час проведення досліджень ми використовували такі методи.
Гербаризування рослин. Рослини призначені для засушування клали у прес. Ботанічний прес являє собою дві рами 30×40 см. З натягненою на них металевою сіткою. На одну з рам клали кілька сухих листків паперу, а потім рослини в «сорочках». Між чотирма «сорочками» закладали пачки прокладок. При вкладанні рослин їх старанно розправляли пінцетом. Якщо рослини розташовані над листками, під них клали фільтрувальний папір або гігроскопічну вату. В один гербарний прес клали від 10 до 50 листків з рослинами, залежно від характеру рослин. Проте туго стягували і ставили на сонячне місце. Два рази на добу «сорочки» з рослинами перекладали, змінювали вологі прокладки на сухі. Сухі рослини не згиналися, коли їх піднімали, тримаючи за кореневу шийку. Доторкуючись до сухої рослини рукою або губами, ми не відчуваємо холоду [8].
Також, для кожного з визначених видів рослин ми досліджували екологічні особливості. Життєві форми рослин ми визначили за класифікацією К. Раункієра [8], яка побудована на положеннях бруньок відновлення та їх захищенні під час несприятливих умов. За цією ознакою всі рослини поділяються на 5 груп: фанерофіти (бруньки відновлення розташовані високо над землею і захищені бруньковими лусками), хамефіти (бруньки відновлення розташовані невисоко над землею і взимку їх вриває сніг), гемікриптофіти (бруньки відновлення розташовані на поверхні ґрунту і захищені власними відмерлими листками та снігом), криптофіти (надземні пагони на зиму відмирають, а бруньки відновлення закладаються на кореневищах), терофіти (зимуючих бруньок немає, рослина перезимовує у вигляді насіння).
Визначали екологічні групи рослин за відношенням до світла [8], поділяючи на 3 групи: тіневитривалі, сциофіти, геліофіти. За відношенням до вологи ми поділяли рослини на: гідрофіти, гідатофіти, гігрофіти, мезофіти, ксерофіти.
Фітоценотичну приналежність видів рослин та їх господарське значення ми вивчали під час маршрутних екскурсій та з використанням різноманітних літературних джерел. Проводили аналіз матеріалу, складання таблиць, діаграм. Також використовували метод фотографування. На основі цього робили підсумки та висновки.