Практичне заняття №3 Шляхи, умови та заходи щодо подолання шкільної дезадаптації

Мета: сформувати у студентів готовність до подолання в молодших школярів шкільної дезадаптації.

Завдання:

• розглянути форми шкільної дезадаптації;

• розглянути причини виникнення та прояви шкільної дезадаптації;

• шкільні страхи, як прояви шкільної дезадаптації;

• визначити шляхи подолання шкільних страхів у шестирічних дітей;

• визначити шляхи подолання тривожності у школярів шестирічного віку.

План семінарсько-практичного заняття

1. Форми шкільної дезадаптації.

2. Шкільні страхи; визначення, причини виникнення, прояви.

3. Корекція шкільних страхів і тривожності у дітей шестирічного віку.

4. Діагностика дезадаптованості дтини.

5. Шляхи подолання шкільної дезадаптації.

6. Умови подолання шкільної дезадаптації.

7. Комплекс заходів, що покращують адаптацію дитини до умов навчання.

8. Перевірка виконання завдань для самостійної роботи, аналіз отриманих результатів.

Завдання для самостійної роботи

1. Самостійно протестувати двох-трьох шестирічних школярів з метою виявлення страхів дітей за допомогою методів „Незакінчених речень” та малюнків на теми: „У школі”, „На вулиці та у дворі”, „Сім’я”, „Що мені сниться страшне”, „Чого я боюся вдень”, „Що було зі мною найгірше або найдобріше”, „Ким я хочу стати”.

2. Проаналізувати отримані результати.

Література:

Закон України „Про освіту”

Закон України „Про дошкільну освіту”

Національна доктрина розвитку освіти України в ХХІ ст.

Державний стандарт початкової освіти // Початкова школа. – 2001. – №1.

Андреева Г.М. Социальная психология. – М.: Изд-во МГУ, 1998. – 429 с.

Буре Р.С. Готовим детей к школе. – М.: Просвещение, 1987.

Головань Н.Г. Ми готові до школи. – Кіровоград, 1994.

Готовность детей к школе, диагностика психического развития и коррекция его неблагоприятных вариантов. – Томск, 1992.

Ковалев А.Г. Психология личности. – М.: Просвещение, 1970.

Коломенский Я.П., Панько Е.А. Учителю о психологии детей 6-летнего возраста. – М.: Просвещение, 1998.

Корнеева Е.Н. Ох уж эти первоклашки!.. – Ярославль: «Академия развития», 1999. – 192 с.

Коробко С.Л. Шестирічний учень. – К.: 1986.

Люблинская А. Учителю о психологии младшего школьника. – М., 1977.

Назаренко Г.І. Шестирічна дитина в школі. – Харків: ХОНМІБО, 2003. – 40 с.

Овчарова Р.В. Практическая психология в начальной школе. – М.: ТЦ „Сфера”, 1998. – 240 с.

Развитие детей 6-7 лет и подготовка их к школе. – Минск: Вышэйшая школа, 1975.

Рудестам К. Групповая психотерапия (Мастера психологии) / Пер. с англ. А.Голубева. – СПб.: Питер, 1998. – 373 с.

Становление личности ребенка 6-7 лет. – М.: Педагогика, 1992.

Шабалина З.П. Первый год – самый трудный. – М.: Просвещение, 1990.

Вступ дитини до школи пов’язаний з виникненням найважливішого особистісного новоутворення – внутрішньої позиції школяра. Внутрішня позиція – це той мотиваційний центр, який забезпечує спрямованість дитини на навчання, її емоційно позитивне ставлення до школи, прагнення відповідати образу гарного учня. У тих випадках, коли найважливіші потреби дитини, що відображають внутрішню позицію школяра, не задоволені, вона може переживати стійке емоційне неблагополуччя, постійне очікування неуспіху в школі, погане відношення до себе з боку педагогів та однокласників, боязнь школи, небажання відвідувати її.

Страх – афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини конкретної загрози для її життя та благополуччя;тривога– емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Тривога, на відміну від страху, не завжди сприймається як негативне почуття, оскільки вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, очікування, що хвилює. Емоційно неблагополучна дитина в залежності від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємовідносин з батьками та ровесниками може переживати як тривогу, так і страх. Стан несвідомого, невизначеного занепокоєння породжує тривогу, боязнь певних об’єктів або думок, почуття страху.

Об’єднуючим для страху і тривоги є почуття занепокоєння. Воно виявляється в тому, що дитина губиться, коли її питають, не знаходить потрібних слів для відповіді на запитання, говорить голосом, що тремтить, а часто зовсім замовкає. Усередині все холоне, тіло „наливається свинцем”, щемить в області серця, долоні стають вологими. Вона може робити багато зайвих рухів або, навпаки, стає нерухомою, скутою. Такі симптоми говорять про перенапруження психофізіологічних функцій організму.

Страхи бувають віковими та невротичними.

Вікові страхивідмічаються в емоційно чуттєвих дітей як відображення їх психічного та особистісного розвитку. Виникають вони, як правило, під дією таких чинників: наявність страхів у батьків; тривожність у відносинах з дитиною; зайва охорона її від небезпеки та ізоляція від спілкування з ровесниками; велика кількість заборонів з боку батьків тієї ж статі або надання дитині повної свободи батьками іншої статі, а також численні загрози, що не реалізуються, всіх дорослих у родині; відсутність можливості для рольової ідентифікації з батьками тієї ж статі, передусім у хлопчиків; конфліктні взаємини між батьками; психічні травми типу переляку; психологічне зараження страхами в процесі спілкування з ровесниками та дорослими.

Невротичні страхихарактеризуються більшою емоційною інтенсивністю та напруженістю; довгою тривалістю або сталістю; несприятливим впливом на формування характеру та особистості; взаємозв’язком з іншими невротичними розладами та переживаннями; запобігання об’єкту страха, а також усього нового та невідомого; відносною важкістю усунення страхів.

Невротичні страхи можуть бути результатом довгих переживань, що не знайшли вирішення.

Частіше так побоюються чутливі діти, які мають емоційні утруднення у відносинах з батьками; їх уявлення про себе є перекрученими емоційними переживаннями в родині або конфліктами. Ці діти не можуть покластися на дорослих як на джерело безпеки, авторитету та любові.

Соціальна позиція школяра, що накладає на нього почуття відповідальності, обов’язків, може спровокувати появу страху „бути не таким”. Дитина побоююється не встигнути, запізнитись, зробити не те, бути засудженим та покараним. У молодшому шкільному віці страх „бути не таким” досягає максимального розвитку, оскільки діти прагнуть оволодіти новими знаннями, серйозно ставляться до своїх обов’язків школяра та дуже переживають з приводу оцінок.

Першокласники, які з різних причин не можуть упоратися з навчальним навантаженням, з часом підпадають до розряду невстигаючих, що, у свою чергу, призводить як до неврозів, так і до школобоязні.

Діти, які не набули до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими та ровесниками, не впевнені у собі, побоюються не виправдати очікування дорослих, зазнають труднощів адаптації в шкільному колективі та страху перед учителькою.

В основі цього страху знаходиться боязнь зробити помилку, дурниці та бути висміяним. Більш за все такі діти побоюються відповідати біля дошки. Саме біля дошки повною мірою виявляється їхня беззахисність.

Деякі діти дуже побоюються зробити помилку, коли готують домашні завдання. Це відбувається тоді, коли батьки педантично їх перевіряють і при цьому відносяться до помилок дуже драматично. Навіть якщо батьки не карають дитину, психологічне покарання все одно має місце. У молодшому шкільному віці оцінка – це не просто оцінка конкретного результату діяльності. Вона суб’єктивно сприймається дитиною як оцінка всієї її особистості.

„Ти поганий, тому що плохо вчишся”, – кажуть дитині. Вона погоджується, і виникає внутрішній конфлікт, що не має вирішення. Він супроводжується почуттям невизначеності, невпевненості у собі та різними страхами.

У ряді випадків страх перед школою викликаний конфліктом з ровесниками, боязню проявів фізичної агресії з їх сторони. Особливо це характерно для емоційно-чуттєвих соціокультурно та педагогічно занедбаних дітей.

Частіше за все подібні страхи з віком змінюють свій характер, інколи зникають зовсім. Але, приймаючи пролонгований характер, вони викликають у дитини почуття безсилля, нездатність упоратися з власними почуттями, контролювати їх.

Виявити страхи молодших школярів можна за допомогою методів незакінчених речень та малювання страхів.

У психологічному словнику дано таке визначення тривожності: це „індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищенні схильності відчувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й у таких, котрі до цього не призводять”.

Варто відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Тривожність не зв’язана з якою-небудь визначеною ситуацією і виявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху (наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкненого простору).

Страх може розвиватися у людини в будь-якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідкі нічні страхи; на 2-му році життя, на думку А. Захарова, найчастіше виявляється страх несподіваних звуків, страх самотності, страх болю (і зв’язаний з цим страх медичних працівників). У 3-5 років для дітей характерні страхи самотності, темряви й замкнутого простору. У 5-7 років ведучим стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти більш за все бояться „бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють”.

Кожній дитині притаманні деякі страхи. Однак, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини.

Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності. Але більшість учених вважає, що в дошкільному і молодшому шкільному віці одна з основних причин криється в порушенні відносин між батьками та дітьми.

Автори книги „Емоційна стійкість школяра” Б. Кочубей і І. Новікова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлікту, що може бути викликаний:

1. Суперечливими вимогами, пропонованими батьками, або батьками і школою (дитячим навчальним закладом). Наприклад, батьки не пускають дитину до школи через погане самопочуття, а вчитель ставить „двійку” в журнал і вичитує її за пропуск уроку в присутності інших дітей.

2. Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторюють дитині, що вона обов’язково повинна бути відмінником, не можуть і не хочуть змиритися з тим, що син чи донька не є кращим учнем класу.

3. Негативними вимогами, що принижують дитину, ставлять її в залежність від дорослих. Наприклад, вихователь чи вчитель говорять дитині: „Якщо ти розповіси, хто погано поводиться під час моєї відсутності, я не повідомлю мамі, що ти бився”. Фахівці вважають, що в дошкільному і в молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 12 років – дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчиків більше турбує насильство і покарання. Зробивши який-небудь „непорядний” вчинок, дівчинка переживає, що педагог чи батьки погано про неї подумають, а подружки відмовляться з нею дружити. У цій же ситуації хлопчики, швидше за все, будуть боятися, що їх покарають дорослі чи поб’ють однолітки.

Через 6 тижнів після початку навчального року в школярів звичайно підвищується рівень тривожності, і вони мають потребу в 7-10-денному відпочинку.

Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності оточуючих її дорослих. Висока тривожність вихователя, педагога чи батьків передається дитині. У родинах з доброзичливими взаєминами діти менш тривожні, ніж у родинах, де часто виникають конфлікти.

Тривожна дитина, входячи до класу, напружено вдивляється в усе, що знаходиться навколо, несміливо, майже беззвучно вітається і ніяково сідає на краєчок найближчого стільця. Здається, що вона очікує яких-небудь неприємностей.

Таких дітей у школі чимало, і працювати з ними навіть складніше, ніж з іншими категоріями „проблемних” дітей, зокрема тому, що тривожні діти намагаються тримати свої проблеми при собі. Їх відрізняє надмірне занепокоєння, причому іноді вони бояться не самої події, а її передчуття. Діти почувають себе безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їхньої самооцінки низький, такі діти дійсно думають, що вони гірші за інших в усьому. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах.

Досвідчений вихователь і педагог, звичайно, у перші ж дні знайомства з дітьми зрозуміють, хто з них має підвищену тривожність. Однак, перш ніж робити остаточні висновки, необхідно поспостерігати за дитиною, що викликає побоювання, у різні дні тижня, під час навчання і вільної діяльності, у спілкуванні з іншими дітьми.

Щоб зрозуміти дитину, довідатися, чого ж вона боїться, можна попросити батьків, вихователів чи вчителів-предметників заповнити бланк опитувальника. Відповіді дорослих прояснять ситуацію, допоможуть простежити сімейну історію. А спостереження за поведінкою дитини підтвердять чи спростують припущення.

П. Бейкер і М. Алворд радять придивитися, чи характерні для поведінки дитини певні ознаки.

Критерії визначення тривожності в дитини:

1. постійне занепокоєння;

2. труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь;

3. м’язова напруга (обличчя, шия);

4. дратівливість;

5. порушення сну.

Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один з цих критеріїв постійно виявляєтся в її поведінці.

Ознаки тривожності

Тривожна дитина:

1. не може довго працювати, не стомлюючись;

2. їй важко зосередитись на чомусь;

3. будь-яке завдання викликає зайве занепокоєння;

4. під час виконання завдань дуже напружена, скована;

5. бентежиться частіше за інших;

6. часто говорить про напружені ситуації;

7. як правило, червоніє в незнайомій обстановці;

8. скаржиться, що їй сняться страшні сни;

9. руки в неї звичайно холодні і вологі;

10. у неї нерідко буває розлад роботи шлунку;

11. сильно упріває, коли хвилюється;

12. не має гарного апетиту;

13. спить неспокійно, погано засинає;

14. полохлива, багато хто викликає в неї страх;

15. звичайно неспокійна, легко засмучується;

16. часто не може стримати сльози;

17. погано переносить чекання;

18. не любить братися за нове діло;

19. не упевнена в собі, у своїх силах;

20. боїться стикатися з труднощами.

Підсумовується кількість „плюсів”, щоб одержати загальний бал тривожності.

Висока тривожність – 15-20 балів; середня – 7-14 балів; низька – 1-6 балів.

Правила роботи з тривожними дітьми:

1. уникайте змагань і видів робіт, що враховують швидкість;

2. не порівнюйте дитину з оточуючими людьми;

3. частіше використовуйте тілесний контакт, вправи на релаксацію;

4. сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала, за що;

5. частіше звертайтесь до дитини по імені;

6. демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом для дитини;

7. не пред’являйте до дитини завищених вимог;

8. будьте послідовні у вихованні дитини;

9. намагайтеся робити дитині якнайменше зауважень;

10. використовуйте покарання лише в крайніх випадках;

11. не принижуйте дитину, караючи її.

У роботі з тривожною дитиною (в організації ігрової діяльності) необхідно дотримуватись таких правил:

1. Включення дитини в будь-яку нову гру повинно проходити поетапно. Нехай вона спочатку ознайомиться з правилами гри, подивиться, як у неї грають інші діти, і лише потім, коли сама захоче, стане її учасником.

2. Необхідно уникати елементів змагання та ігор, у яких враховується швидкість виконання завдання.

3. Якщо вводиться нова гра, то для того, щоб тривожна дитина не відчувала небезпеки від зустрічі з чимось невідомим, краще проводити її на матеріалі, уже знайомому їй (картинки, картки). Можна використовувати частину інструкції чи правил із гри, в яку дитина вже грала неодноразово.

4. Ігри з закритими очима рекомендується використовувати тільки після тривалої роботи з дитиною, коли вона сама вирішить, що може виконати цю умову.

Психологічна корекція тривожності

У роботі з дітьми з високою тривожністю необхідно [29]:

• постійно підбадьорювати, заохочувати, демонструвати впевненість у їхньому успіху, у їхніх можливостях;

• виховувати правильне ставлення до результатів своєї діяльності, уміння правильно оцінити їх, опосередковано ставитися до власних успіхів, невдач, не боятися помилок, використовувати їх для розвитку діяльності;

• формувати правильне ставлення до результатів діяльності інших дітей;

• розвивати орієнтацію на спосіб діяльності;

• розширювати і збагачувати навички спілкування з дорослими й однолітками, розвивати адекватне ставлення до оцінок і думок інших людей;

• щоб перебороти скутість, потрібно допомагати дитині розслаблюватися, знімати напругу за допомогою рухливих ігор, музики, спортивних вправ; допоможе інсценізація етюдів на прояв сміливості, рішучості, що потребує від дитини психоемоційного ототожнення себе з персонажем; ігри, що виражають тривожність, занепокоєння учасників, дають змогу емоційно відкинути пригніченість і страх, оцінити їх як характеристики ігрових персонажів, а не даної дитини, і на основі психологічного «розототожнення» з носієм гнітючих переживань позбутися власних страхів [1].

Напрямки корекції:

• вироблення конструктивних способів поведінки у важких для дитини ситуаціях, а також оволодіння прийомами, що дають змогу дати раду зайвому хвилюванню, тривозі;

• зміцнення впевненості в собі, розвиток самооцінки й уявлення про себе, турбота про «особистісний ріст» людини. Для організації роботи психолога з тривожними дітьми можна використовувати спеціально розроблену корекційну програму А.М. Парафіян [28].

Психологічна корекція невпевненості в собі

Виховання впевненості в собі в дитини полягає в розвитку адекватних її можливостям домагань і самооцінювання. Необхідно викликати в дитини почуття симпатії до самої себе, самоповаги на основі більш точного знання своїх достоїнств і вад. Виховувати сміливість ризикувати (у розумних межах), бути самим собою без побоювання «втратити себе», бажання прагнути до успіху і самоствердження у своїх; починаннях [1].

Поради батькам із формування в дітей адекватної самооцінки [2]:

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ, не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання й одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але і не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути в чомусь краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. Підкресліть переваги іншого й покажіть, що ваша дитина може також досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте уголос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором'язливими дітьми [2]:

• Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

• Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

• Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

• Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині довелося б вступити в контакт із «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава книга з чудовими картинками. Давай запитаємо бібліотекаря (продавця) і попросимо дати нам її подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного» спілкування дитина спочатку скута настільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі і не відриваючись од руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.