IV Загальне уявлення та шляхи підвищення надійності тестів

Надійністю тестів називають ступінь співпадання результатів при повторному тестуванні одних і тих же осіб в однакових умовах. Це озна­чає, що повторне тестування теоретично має давати ідентичні результа­ти при:

• багаторазовому тестуванні одним і тим же вчителем (тренером) од­ них і тих же учнів;

• проведенні тестування різними вчителями в одній і тій же групі. Проте у практиці такого співпадання результатів не буває. Учень, який виконав стрибок у довжину з місця три рази з інтервалом у 2 хв, по­каже три різних результати. Подібну варіацію називають внутрішньоіндивідуальною, або внутрішньокласовою, її спричиняють такі обстави­ни:

1. Випадкові зміни стану школярів під час тестування (зміни моти­вації до виконання тесту, зміни концентрації уваги – відсутність налаштування перед виконанням, психічний стрес, утома, попереднє нав­чання).

2. Неконтрольовані зміни зовнішніх умов (вітер, температура, воло­гість, сонячна радіація, присутність сторонніх осіб).

3. Нестабільність метрологічних характеристик технічних засобів вимірювання, що використовуються при тестуванні (механічні неполад­ки приладу, зміна напруги в електромережі, нестабільність характеристик електронних елементів вимірювальних приладів та датчиків при змі­ні температури і вологості, наявність електромагнітних перешкод).

4. Зміна стану тестуючої особи (вчителя, тренера), а також заміна одного вчителя іншим.

5. Непридатність даного тесту для оцінки конкретної рухової здіб­ності, обумовленої низьким значенням змістовної (логічної ) інформативності даного тесту.

Ступінь надійності (інколи говорять про відтворюваність) тесту пе­ревіряється у тих випадках, коли результати тестування можна виразити у певних одиницях вимірювання. Можливі два способи встановлення надійності тестів (Ашмарин, 1986).

Перший спосіб полягає в порівнянні середніх помилок середніх арифметичних величин, отриманих декількома вчителями для однієї групи (класу) учнів або одним вчителем — для декількох аналогічних груп (наприклад, паралельних класів) учнів. Якщо коливання двох або більше середніх арифметичних величин мають зони співпадання, то сту­пінь надійності тесту вважається достатнім. Наприклад, якщо середні арифметичні величини і середні їх помилки становлять в одній групі 23±2, а у іншій 25±4 (показники сили згиначів кисті в 11 -річних хлоп­ців), то можна вважати, що цей тест достатньо надійний.

Другий спосіб передбачає оцінку надійності тесту здійснювати за допомогою коефіцієнтів кореляції. Розраховується коефіцієнт надійнос­ті (г_п) за допомогою так званого внутрішньокласового коефіцієнта коре­ляції між двома рядами результатів, отриманих під час першого і друго­го тестування групи школярів:

Надійність вважається:

• відмінною, якщо коефіцієнт надійності більший або дорівнює 0,95;

• доброю, коли г_п знаходиться у межах 0,90 - 0,94;

• припустимою при г_п = 0,80 - 0,89;

• поганою, коли г_п = 0,70 - 0,79;

• при г_п = 0,60 - 0,69 використання тесту для індивідуальних оцінок сумнівне, він придатний лише для характеристики рухових здібностей групи школярів.

Надійність тестів можна підвищити. Для цього існують такі шляхи:

1. Стандартизація вимірювальних процедур при виконанні тестів. Розминка, що передує виконанню тесту, послідовність виконання тесту, особливості відпочинку потребують суворої регламентації.

2. Виконання оптимальної кількості спроб. В експериментальному дослідженні для деяких тестів визначено оптимальну кількість спроб, необхідну для досягнення кращого результату, а також визначено їх на­ дійність (Сергієнко, Крик, 1986).

Стабільність тестів

Різновидом надійності е стабільність тесту. Під стабільністю тес­ту розуміють ступінь співпадання результатів тестування, що проведені в різний час. Повторне тестування звичайно називають ретестом.

Стабільність тесту залежить від виду тесту, — статевого і вікового контингенту школярів, часового інтервалу між проведенням тесту і ре-тесту (Заціорський, 1 982).

Розглядаючи морфофункціональні особливості та рухові здібності школярів, відзначимо, що морфологічні характеристики (наприклад, довжина тіла, обхват плеча, гомілки тощо) при вимірюванні протягом незначних часових інтервалів досить стабільні. Меншу стабільність ма­ють тести, що визначають силові здібності школярів.

У дорослих результати тестування більш стабільні, ніж у дітей. У спортсменів також спостерігається більша стабільність між повторними тестуваннями, ніж у неспортсменів.

Зі збільшенням часу проведення тесту і ретесту стабільність тесту знижується.

Узгодженість тестів

Узгодженість тесту — це надійність оцінки результатів тестуван­ня незалежно від особистих якостей різних людей, які його проводять. При співпаданні результатів тестування, отриманих у групі одних і тих же школярів різними вчителями (тренерами), говорять про високий ступінь узгодженості тесту, відсутність якої може залежати від суб'єктив­них факторів осіб, які проводять тестування, а саме:

- різних психофізіологічних особливостей тестуючого;

- неоднакової вимогливості при тестуванні до школярів; деякі вчите­лі успішно застосовують моральні способи заохочення, викликають ін­терес, краще мотивують рухову діяльність школярів.

Еквівалентність тестів

Певну рухову здібність (наприклад, швидкісно-силову) можна виміря­ти за допомогою декількох тестів. Наприклад, оцінити розвиток такої здіб­ності можна за результатами стрибків у довжину з місця, угору з місця, по­трійного з місця тощо. У випадках, коли використовуються декілька досить схожих тестів, говорять про їх еквівалентність. Тобто еквівалентні тести є майже рівноцінними в практиці тестування певної рухової здібності.

Практично ситуація складається таким чином. Якщо школяр у стриб­ках у довжину з місця показав себе кращим у класі, а також був першим у стрибках угору з місця, то це свідчить про еквівалентність тестів.

Кількісно еквівалентність тестів визначається за коефіцієнтом коре­ляції, котрий називають коефіцієнтом еквівалентності.

Використання еквівалентних тестів підвищує надійність оцінки роз­витку рухових здібностей школярів. Якщо всі тести, що входять у запро­понований комплекс тестів, високоеквівалентні, то він називається гомо­геннім. І навпаки, якщо тести вимірюють різні сторони моторики люди­ни, тобто комплекс складається з нееквівалентних тестів, його називають гетерогенним.

Приклад гетерогенної батареї тестів: біг на 100 м, згинання-розгинання рук в упорі лежачи, викрут рук назад із гімнастичною па­лицею (визначення рухливості у плечових суглобах), біг на 2000 м.