Порівняльний аналіз різних типів банківських систем

3. Закінчення таблиці
   Банківська система адміністративно-командного типу економі	Банківська система перехідного типу економіки	Банківська система ринкового типу
   5. За принципами організації кредитно-розрахункового обслуговування клієнтів.
   Усі державні підприємства „закріплені” для обслуговування за визначеними установами держбанку, видача позик здійснюється відповідно до планових показників формування об’єктів кредитування.	Підприємствам різних форм власності надається право самостійно обирати банк для обслуговування, прийняття рішень про видачу кредитів не позбавлене тиску органів влади й засновників.	Юридичні і фізичні особи вільно обирають банки, які конкурують між собою за залучення нових клієнтів. Кредити надаються підприємствам, виходячи з економічних за результатами їх господарської діяльності на засадах взаємовигідного партнерства.
   6. За особливостями розвитку банківської системи.
   Система перебуває переважно у статичному стані. Усі банки використовують єдину (доведену зверху) методику обслуговування клієнтів. Можливості вияви ініціативи та вдосконалення роботи низовими банківськими установами – обмежені.	Переважає екстенсивний тип розвитку, що виявляється у зростанні загальної кількості банків в країні. Поступово з’являються нові форми і методи організації грошово-кредитних відносин з клієнтами.	Розвиток системи здійснюється переважно в інтенсивному напрямі – підвищується якість кредитно- фінансового обслуговування клієнтів, пропонуються нові види послуг, кількість банків може скорочуватись у зв’язку з їх злиттям для підвищення ефективності.
   7.За методами грошово- кредитного регулювання.
   Застосовуються адміністративні методи управління грошовим оборотом – обсяги емісійної діяльності держбанку визначаються показниками кредитного плану.	На початкових стадіях перевага віддається директивному управлінню кредитною діяльністю комбанків – регулювання процентних ставок, встановлених лімітів кредитування.	У діяльності центрального банку переважають ринкові методи регулювання грошових відносин – насамперед через зміну облікової ставки та операцій на відкритому ринку.

4. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВНОЇ УЧАСТІ В БАНКІВСЬКІЙ СИСТЕМІ.

На сучасному етапі можна виокремити дві основні цілі державної участі у національній банківській системі. В одному випадку держава бере участь для вирішення власних проблем, в іншому – державна участь є вимушеною та фінансово обтяжливою. У другому випадку державні інвестиції використовуються для санації банківського сектора, який втратив внаслідок різних обставин здатність до самооздоровлення.

В обох випадках участь держави у банківському комплексі пов’язана з посиленням її впливу на стратегічне планування розвитку національної банківської системи і оперативне управління її інвестиційною діяльністю.

Цілі участі держави у банках прямо визначають її значення. Прагнення державних органів влади підпорядкувати інтереси національної банківської системи вирішенню власних завдань, як правило, негативно впливають на банківську систему. Це пояснюється тим, що вирішення зовнішніх для національної банківської системи завдань призводить до зміщення пріоритетів в її діяльності: критерій фінансової ефективності діяльності банків перестає бути домінуючим, замінюється критерієм максимізації загальноекономічної ефективності або, що гірше, виконанням директивних вказівок органів влади.

Позитивний вплив державної участі на національну банківську систему спостерігається у тих випадках, коли він спрямований на саму систему, тобто національна банківська система є ціллю, а не засобом для досягнення цієї мети. Такі випадки зазвичай виникають, якщо національна банківська система досягає стану, в якому обсяг накопичених невирішених проблем стримує економічний розвиток держави, або набуває розміру, що загрожує економічній і політичній безпеці держави.

Держава, беручи участь в управлінні національною банківською системою, забезпечує відкритість банківського ринку і доступ до активної економічної діяльності для всіх верств населення і жителів різних районів країни, що також підтверджує доцільність державного регулювання.