6. Спільності, засновані на схожості поведінки

До такого роду спільностей, в загальному, відносять: різні натовпи (юрба), публіку, аудиторію. Це відносно вільні соціальні угруповання без наявності інституціонального внутрішнього зв’язку, але для них характерним є схожість поведінки членів. Такого типу спільності іноді визначають як агрегати – випадкові скуплення людей – або як квазігрупи. Ці форми поділяються на натовп, публіку, аудиторію. Іноді сюди відносять і соціальні кола.

Для такого роду групи характерними є риси:

• спонтанність їх утворення;

• нестійкість взаємостосунків;

• відсутність різноманіття у взаємовідносинах;

• короткочасність спільних дій.

Подібні спільноти, як правило, існують недовготривало, після чого розпадаються.

Натовп – це тимчасове скупчення великої кількості людей, які спонтанно реагують на одні й ті ж стимули в безпосередньому контакті. Це – свого роду система, до якої входить:

• група людей;

• спільна територія, що допускає безпосередній контакт;

• схожа реакція поведінки на певні стимули.

У натовпу немає групової структури у вигляді системи статусів та ролей, немає єдиних норм та звичок поведінки. Людей у натовпі об’єднує психічний зв’язок, що базується на схожих імпульсах, емоціях, реакціях. Одним з перших, хто фундаментально вивчив явище натовпу, був французький учений Г. Лєбон (кін. ХІХ – поч. ХХ ст.), вбачаючи у ньому руйнівну силу. Характерними рисами натовпу є: анонімність, психічне зараження, навіювання та наслідування. Вченими з’ясовано, що чим довше людина перебуває у натовпі, тим слаб­ше проявляється в неї раціональний контроль, тим сильніша сприйнятливість до всілякого зла.

Натовпу часто притаманні: агресія, домагання чогось, демон­страція чогось (погляди, протести), переляк. За цими рисами і поділяють натовпи. Велике значення має так званий «гіпноз на- товпу».

Натовп – колективно-психологічний феномен, конкретна група осіб, котрі безпосередньо (психологічно і практично) взаємодіють одна з одною. Масштаб діяльності натовпу обмежений кількістю його учасників (від кількох чол. до кількох тис. чол.), часом (хвилини, години), простором (вулиця, стадіон, поле). Натовп може бути несамовито агресивним, вкрай захопленим, панічним. У натовпі втрачають значення індивідуальні та статусні відмінності, ознаки, соціальні норми і табу, що діють у звичайних умовах. Натовп змушує окремих людей однаково діяти та чинити бешкет, знищує будь-яку спробу опору або сумніву. Поведінка шаленого натовпу має свою логіку (прояви помсти), свій рольовий механізм (підбурювачі, активісти, «спікери»).

У соціології розрізняють кілька основних типів натовпу:

• випадковий, коли кожний член має спонтанні миттєві хвилинні цілі (черги в магазині, натовп зівак);

• цільовий (конвенційний), коли люди зібралися у спільному місті невипадково, а із заздалегідь поставленою метою (учасники релігійної служби, глядачі спортивних змагань, слухачі концертів) (у них дуже багато спільного із публікою);

• експресивний, коли, на відміну від цільового, люди збираються для того, щоб висловити свої почуття та виявити інтереси (молодіжні дискотеки, міські танцмайданчики, музичні фестивалі, святкові гуляння);

• активний натовп – будь-який з попередніх видів натовпу, який виявляє себе в дії.

Натовпи порівнюють із масами. Маси дещо подібні до натовпів: безліч людей не пов’язані будь-якою формальною організацією, але підкоряються однотипним шаблонам поведінки, здатні перейнятися певними настроями (страх, гнів, ненависть).

Досить специфічний погляд на природу натовпу через призму поведінки в «масовому суспільстві» у французького соціолога С. Мас­ковічі («Вік натовпів»). У своїх висновках автор опирається на погляди відомих класиків Г. Тарда, Г. Лєбона, З. Фрейда. Натовп, маса порівнюється із «соціальною твариною», що «зірвалася з прив’язі». В ньому зникають моральні заборони, згладжуються відмінності між людьми, які, в свою чергу, можуть вдаватися до низьких героїчних або мученицьких дій. Натовп зводиться до людської маси, що безперервно перебуває в стані вирування. В таких умовах людина втрачає сенс буття і почуття.

Публіка, на відміну від натовпу, представляє собою духовну спільність, форму колективного життя. Публікою називають скупчення певної кількості людей, які охоплені очікуванням певних емоцій. Тут існує загальна зацікавленість та спільність думок. Якщо у натовпі особистість нівелюється (зливається з масою), то у публіці вона отримує можливість самовираження.

Одним з перших, хто на фундаментальному теоретичному рівні дослідив феномен публіки, був французький соціолог Г. Тард (кін. ХІХ ст.). У своїй праці «Думка і натовп» він теоретично обґрунтував вихід на арену історії такої форми колективного життя і такої спільності, як публіка, котра в інтеграції із появою засобів масової комунікації сприяє зростанню духовного потенціалу особистості та її самореалізації, що перетворює публіку на духовну спільність з широким діапазоном вибору середовища спілкування.

Суттєвим поштовхом до розвитку формувань публіки була поява засобів масової інформації (газети, радіо, телебачення, кіно). Це – найчисленніші фор­ми об’єднання людей. За різновидами: зібрана публіка (коли люди знаходяться на спільній (глядацькій), «обмеженій» території і можуть контактувати один із одним), і незібрана (глядачі ТВ, слухачі радіо, читачі газет).

Під аудиторією розуміють соціальну спільність людей, яка об’єд­нана взаємодією із зовнішнім комунікатором – індивідом або групою, котра володіє інформацією і доводить її до цієї спільноти. В принципі поняття аудиторія та публіка в більшості випадків тотожні. Будь-яка аудиторія має тенденції до поділу на окремі спільності (кола), в яких починається взаємне спілкування, обмін думками про отриману інформацію. Це дозволяє кожній виділеній спільності, котрі називаються соціальними колами, формувати загальну думку щодо певних подій.

Теми рефератiв:

1. Етнокультурні характеристики та відмінності сімей народів світу.

2. Натовп та публіка: різновиди, відмінності культури поведінки.