2. Соціальна група та її характеристика

Соціальною групою будемо називати відносно сталі спільності людей (певна кількість, але не менше трьох), які мають спільні природні та соціальні ознаки, об’єднані спільними інтересами, цінностями, нормами, традиціями, пов’язані системою відносин, що регулюють соціальні інститути. Спільності, які не володіють внутрішньою організацією, не є групами. Це – більш складний різновид спільностей, де індивіди взаємодіють між собою певним чином, усвідомлюють свою належність до даної групи і прийняті іншими членами групи (згідно з визначенням американського соціолога Р. Мертона). Таким чином, є три риси, притаманні групі: взаємодія, членство і єдність. Отже, група має: внутрішню організацію (тобто інститут), форми контролю, взірці діяльності.

Будь-яка група має свої цінності, центри об’єднання, символи, необхідні для розвитку, злиття, спільності, незалежності (відчуття «ми», своя ідеологія, історія). Соціальні групи формуються на основі пев­них об’єктивних обставин, а належність до групи пов’язана з об’єктивними потребами кожного індивіда.

Кожна група тією чи іншою мірою визначає: фізичний взірець (зовнішній вигляд) (армія, міліція, учні, медики), духовний (комплекс моральних рис, що характеризує належність до групи), функції, які мусить виконувати член групи).

Наступний складовий елемент групи центри і об’єднання. Це – всі цінності, предмети, символи, які характеризують групу (тобто ідентифікують), станов­лять її матеріальну та ідейну основу, її існування. Це також і органи управління групою, лідери. Центри забезпечують механізм зміцнення і функціонування групи.

Завдання групи – це третій компонент (з якою метою утворена група, які її завдання, функції). Звідси випливають і засоби здійснення, функції, методи. Завдання групи – це смисл її існування в очах інших груп те, що різнить від інших груп. Звідси випливає традиція групи, її історія. Це і фактор виховання, і згуртованості, моралі, стійкості групи. Всі ці складові елементи групи можна класифікувати так:

• члени групи;

• їх риси, принципи;

• завдання групи, засоби їх здійснення, психосоціальні механізми для реалізації цих завдань;

• фактори, які підтримують внутрішню згуртованість (інститути, система соціального контролю, взірці взаємоповедінки, норм);

• інститути та засоби регулювання зовнішньої діяльності (контакти та відносини з іншими групами).

Як вже зазначалося, для виникнення групи необхідна внутрішня її організація, мета, зразки діяльності, певні форми соціального контролю. Залежно від цілей та завдань організація групи може мати формальний або неформальний характер.

Формальною (офіційною) групою називають об’єднання людей, існування та діяльність яких юридично закріплена в нормах, правилах, законах тощо. Члени такої групи націлені на виконання певного виду діяльності і перебувають у ієрархічній структурі підпорядкування (виробничий колектив, студентська група, військовий підрозділ тощо).

Неформальна група складається стихійно, її діяльність не підкріп­лена законодавчою базою (юридичними нормами, циркулярами). Такі групи утворюються на основі спільних інтересів, прагнень, що об’єд­нують людей в більш або менш стійкі структури (компанії друзів, касти, клани, злочинні групи, тимчасові ситуативні групи). Поведінка членів таких груп регламентується особливими, «неписаними» правилами, і відносини між ними мають тісний, залежний характер.

У соціологічній літературі існує багато класифікацій груп, але основні з них (зокрема, за матеріалами американського соціолога Юбен­ка) будується за ознаками, точніше, на основі:

• етнічної або расової належності;

• рівня культурного розвитку;

• завдань та функцій;

• основних типів контактів між членами групи;

• видів зв’язку;

• інших принципів.

Від кількості членів і умов внутріш­ньогрупової взаємодії, соціальні групи, які ідентифікуються як макро- чи мікросередовище, поділяються на малі та великі. Іноді виділяють ще середні групи.

• Малі – це, як правило, нечисленні (2 – 15–20 чол.), і особи в них пов’язані дружніми, особистими контактами (стійке особистісне спіл­кування), об’єднані спільною діяльністю, і відносини регулюються неформальними інститутами. Прикладом можуть служити: сім’я, спор­тивна команда, шкіль­ний клас, виробнича бригада.

Описуючи великі групи, ми, як правило, уявляємо масові об’єд­нання. Це – сталі сукупності значної кількості людей, які діють разом у соціально значимих ситуаціях і функціонують у масштабах країни або об’єднань (класи, соціаль­ні верстви, професійні групи, етнічні спільності: нації, народність; демографічні об’єднання: молодь, пенсіонери). Іноді поняття соціальна група, соціальна множина, соціальне коло ототожнюються.

Представники соціальних груп середніх масштабів утворюють сталі спільності людей, що діють в одній організації, підприємстві, установі або проживають на одній досить немалій, але обмеженій території (селище, місто, район).

Мала група набуває безлічі форм. Але найбільш простими є діада (пара) і тріада.

Пара, або двійка (діада) – найелементарніша спільність, це – форма спільного життя чи діяльності з найменшим числом елементів. Відносини, контакти між двома партнерами – найбільш елементарний, поширений компонент суспільного життя і береться за основу в багатьох відносинах. При цьому найбільш виразно знаходить свою сутність закон міжособистісних стосунків – еквівалентність обміну та взаємини. Діада – це свого роду царство суб’єк­тивних пристрастей, де соціальні засади тільки ще зароджуються. Соціальні зв’язки в діаді поділяються на кілька типів:

• статеві зв’язки (шлюбні, позашлюбні, дошлюбні, гомосексуальні);

• відносини між рідними (батько – син, брат – брат, дорослий –дитина);

• пари друзів;

• пари, пов’язані відносинами керівництва;

• відносини допомоги;

• відносини виховання;

• відносини перехідних обставин.

Це стійкі зв’язки, які виникають на основі особистісних контактів або речових. Але, як правило, особисті риси відіграють вирішальну роль (розвиток почуття інтимності, його друзі – мої друзі).