3. Цільові групи та соціальні організації

Виходячи з різноманітного характеру виникнення груп, прийнято виділяти так звані цільові групи. Назва цільові говорить сама за себе.

Цільові групи – це групи, створені із певним задумом, прагнутимуть до досягнення певної мети або до здійснення певних замислів організаторів. Цільова група – соціальна група, наділена статусом (формаль­но юридично, або ні), і є частиною соціального інституту, організації, має мету в досягненні певних результатів у рамках даного інституту, організації. Дуже часто цільова група ототожнюється із поняттям організація.

1. Із соціальними інститутами тісно пов’язані і соціальні організації. Суспільство неможливе без організацій – банків, підприємств, університетів, магазинів, транспортної системи тощо. Ми починаємо наше життя в організації і всюди з ними пов’язана наша діяльність: пологовий будинок, дитячий садок, школа, інститут, армія, служба і т. п. Всі вони – різновиди організацій і часто ототожнюються із соціальними інститутами. В широкому розумінні, соціальна організація – це така форма і такий спосіб спільної діяльності людей, за яких вона виглядає чітко впорядкованою, скоординованою, налагодженою.

Синтезуючи вищеподані вектори розуміння категорії «організація», можна дати таке визначення: соціальна організація – це велика соціальна група (цільова група), котра створена для реалізації певних цілей за допомогою раціональних засобів, економії зусиль, раціонального поділу праці між членами групи, координації керівних органів

У суспільстві виникають такі організаційні форми та цільові групи:

2. ділові організації (фірми, установи);

3. суспільні союзи, масові організації;

4. проміжні форми організацій (артілі, ланки, бригади);

5. сім’я, наукова школа, неформальна група.

4. Територіальні спільності

До такого типу спільностей відносять ті, члени яких пов’язані відношенням до загальної території, на якій вони проживають, і тими відносинами, що витікають із факту прожиття на спільній території. Територіальними спільностями є: місто, містечко, село, хутір, окремий район міста, а в деяких аспектах – і держава. Перш за все, вони виникали під впливом географічного середовища. Головним у соціологічній теорії розселення є вияв суспільної суті різних типів поселення. Такий підхід вимагає розкриття соціальної обумовленості виникнення розселення (поселення), його функціонування та розвитку з врахуванням різних соціально-історичних укладів суспільства, основної його ролі та функції. З’ясування впливу соціально-виробничої діяльності населення на навколишнє середовище – також актуальне питання.

Більш детальний аналіз дають спеціальні соціологічні теорії: «регіональна соціологія», «соціологія міста» та «соціологія села» або зведена «соціологія розселення», яка вивчає генезу (процес виникнення), сутність та загальні закономірності функціонування міста, села, певного регіону – як цілісних систем.

Дослідники міст розподіляють їх структуру за кількома структур­ними типами: концентрична структура та структура секторів. Перша виділяє 5 поясів:

1-й – центральний адміністративно-торговий пояс (залізнична станція, готелі, великі магазини, банки, контори, адміністрація, центри транспорту, видавництва, театри). Як правило, тут багатолюдно, але в ньому мало житлових будинків;

2-й – проміжний пояс (заселений біднотою, дешеві житлові будинки, дешеві розважальні заклади, магазини, лавки, концентрація злочинності, проституції, азартних ігор, низькопробних закла- дів) – тут проживають переважно емігранти, маловлаштовані, малодохідні;

3-й пояс – заселений постійними робітниками, нижчими прошарками середнього класу;

4-й – район або ряд районів, де проживають вищі прошарки се- ред­нього класу, клас багатіїв; наявність розкішних апартаментів, резиденцій;

5-й – розташований за межами міста (приміський) – заселений людьми, які їздять в місто на роботу або, щоб задовольняти різні потреби.

Інша схема – це секторна, де елементами є районування, а не концентричні пояси:

• центральний сектор (business);

• сектор обслуговування, малих підприємств;

• сектор бідноти;

• сектор середнього класу;

• сектор багатих.

Соціологія розглядає територіальну спільність (місто, село) як єдиний організм, як цілісну відносно самостійну соціально-еконо­мічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста (села): господарська сфера, соціально-побутова інфраструктура, природне середовище, керування містом.

У сільському типі поселення специфіка інша. Специфічність сільського способу життя зумовлюється перш за все:

• поділом праці, пов’язаним із землеробством;

• меншим соціальним розшаруванням;

• меншою густотою населення, більшою внутрішньою згуртованістю, перевагою особистих контактів, дією неформального соціального контролю.

Структура сільськогосподарського населення включає: сім’ю, сусідство, групу сімей, сільську спільність. Тут панують дружні відносини, взаємодопомога. Зв’язок із землею відбивається не тільки на економічному аспекті життя, а й на психології, культурі, системі цінностей, ставленні один до одного.

Під впливом вторгнення у відносно замкнену сільську спільність нових «інс­титутів»: цільові об’єднання, нові введення, технології виробництва, школи, транспорт, комунікації, преса, радіо, кіно, телебачення, індустріалізація і політичні зміни,– сільська спільність починає урбанізуватися. Урбанізація – це соціально-економічний процес, який виражається у розростанні міст, розвитку міського типу життя.

Між містом та селом існують взаємовідносини, які мають явно суперечливий характер, який проявляється у перерозподілі робочої сили, у соціально-психологічних процесах переселенців із села в місто і навпаки. Перш за все місто поглинає сільське населення, і село звичайно виступає джерелом робочої сили для міста в результаті економічного його зростання, а також появи ринкових зв’язків та відносин, що сприяють розвитку нових видів діяльності. Крім того, зосередження в місті основних функціональних джерел науки, культури, мистецтва, освіти і т. ін. (соціальна інфраструктура) є великою притягальною, приваблюючою силою для сільського населення. Таким чином, місто все більша стає тією силою, яка «викачує» робочу силу із села і активізує процес вимивання із села молоді і його старіння. Сьогоденні реалії є тому підтверд­женням.

Соціологічні теорії, які вивчають взаємодії соціально-територіаль­них спільностей, визначаються як «соціологія міста» та «соціологія села». Соціологія міста досліджує формування, сутність і закономірності розвитку та функціонування міста як системи, вивчає:

• значимість міста в системі розселення,

• основні чинники появи, розвитку та занепаду міста,

• вивчення основних підсистем міста,

• соціальна структура поселення,

• особливості міського типу життя та міської культури,

• навколишнє середовище,

• специфіка урбанізації,

• проблеми управління,

• міграційні процеси,

• планування інфраструктури та розвиток міст.

Предметом соціології села стали проблеми села в суспільстві, соціальна та професійна структура поселення, специфічний сільський спосіб життя, особливості сільської культури та роль масової комунікації в розвитку села, специфіка розвитку сільської місцевості в умовах формування ринкових відносин та ін.

Місто і село як безпосереднє середовище життєдіяльності людини, в широкому сенсі, виконує найбільш важливу інтегруючу функцію – функцію соціального розвитку людини, населення.