- •1.Світогляд, його структура(світовідчуття, світосприйняття, світорозуміння) та роль в життєдіяльності людини.
- •Структура світогляду
- •2.Міфологія і релігія як перші історичні типи світогляду.
- •3.Предмет філософії (світ, людина, культура, Бог). Зміна предмету філософії в процесі історичного розвитку філософії.
- •4.Специфіка філософського знання (на відміну від науки та релігії).
- •5.Структура філософського знання (онтологія, гносеологія, методологія, аксіологія) та його основні проблеми.
- •12. Етапи розвитку та загальна характеристика середньовічного світогляду та філософії.
- •13.Середньовічна патристика (св. Аврелій Августин, східні отці церкви)
- •14.Середньовічна схоластика (проблема універсалій).
- •15.Віра і розум, філософія та теологія у Фоми Аквінського
- •16. Світоглядні риси, представники та періоди розвитку філософії Відродження.
- •17. Образ людини та Всесвіту в філософії Ренесансу
- •18. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї
- •19. Емпіризм як науковий принцип та течія філософії (ф. Бекон, т. Гоббс, д. Локк, д. Берклі, д. Юм).
- •20. Політико-правова концепція лібералізму. Вчення про права людини, розподіл влади, представницьку демократію.
- •6. Основні функції та методи філософії.
- •7. Досократичний період античної філософії: основні течії, представники, ідеї.
- •8. Моральна та логічна проблематика філософії Сократа.
- •9. Філософія Платона і платонізм: онтологія, гносеологія.
- •10. Філософія Аристотеля та арістотелізм: онтологія, гносеологія.
- •21. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики (р. Декарт, б. Спіноза і г. Лейбніц).
- •30. Класичний психоаналіз з. Фрейда і неофрейдизм к. Юнга та е. Фромма про будову психіки та природу людини.
- •31.Релігійний та атеїстичний екзистенціалізм про сенс існування людини.
- •33.Загальні особливості філософії постмодернізму.
- •34. Особливості української філософії XIV–XVIII ст. Філософія у Києво-Могилянській академії.
- •35. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання. 45. Вчення Григорія Сковороди про три світи, дві натури, сродну працю та самопізнання.
- •36. “Філософія серця” п.Юркевича.
- •38. Поняття практики та досвіду як основ життєдіяльності суспільства і людини.
- •39. Діалектика свободи і необхідності в життєдіяльності людини. Роль особи в історії.
- •40. Класифікація цінностей та їх функції.
- •25. Характерні особливості Німецької Класичної філософії (г.Фіхте, ф.Шеллінг, г.Гегель)
- •26. Напрямки, тенденції та представники сучасної некласичної філософії XIX–XX ст.
- •27. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму
- •28. Філософія життя як провідний напрям ірраціоналізму.
- •29.Марксизм і його історичні інтерпретації в ленінізмі та лівому марксизмі.
27. Ідеї та напрями філософії прагматизму, позитивізму та неопозитивізму
Філософський рух прагматизму був започаткований у США як теорія знання Чарльзом С. Пірсом (1878) і його головними представниками були Вільям Джеймс, Фердинанд Шиллер та Джон Дьюї. Прагматизм і гуманізм настільки близько споріднені, що вони можуть вважатися за одне, другий будучи розширенням та експансією першого. Шиллер пояснює це відношення: «Прагматизм видається особливим застосуванням гуманізму до теорії знання. Але гуманізм видається більш універсальним. Він здається має метод який можна застосувати універсально, до етики, естетики, метафізики, теології, до кожної людської справи, і теж до теорії знання.» Отже гуманізм і прагматизм є ідентичними в принципі і є менш більш взаємно-замінними термінами.
Прагматизм стверджує, що про істинність вчення можна судити лише через його практичні наслідки, так, постає питання: Чи це мало б якесь значення, якщо б воно було істинним? Якщо ідея, судження,припущення, аксіома, постулат, теорія чи система «працює» і задовольняє розумові, емоційні чи соціальні потреби, лише тоді і лише настільки, наскільки вона це робить, вона є цінною та істинною.
В еволюції філософії позитивізму можна виділити кілька етапів.
Перший позитивізм.Перший, початковий позитивізм, представниками якого були Оґюст Конт, Джон Стюарт Мілль, Герберт Спенсер, Еміль Літтре, П'єр Лаффітт, І. Тен, Ернест Ренан та інші, склався в 19 ст. Передумовою виникнення позитивізму був стрімкий розвиток науки: математики, фізики, хімії, біології. Теоретичним джерелом позитивізму виступало Просвітництво з його вірою у всемогутність розуму. Позитивізм також суттєво опирався на емпіризм Локка та Г'юма.
Другий позитивізм, емпіріокритицизм, махізм
Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були австрійський фізик Ернст Мах, німецький філософ Ріхард Авенаріус, французький математик Анрі Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об’єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.
Третій позитивізм, неопозитивізм.Третя форма позитивізму — неопозитивізм, має два різновиди: логічний (інакше — емпіричний) позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Цей напрям визначає нову головну роль в усіх сферах діяльності.
Неопозитивізм, представлений аналітичною філософією (Квайн, Карл Поппер, Казімеж Айдукевич, Ян Лукасевич, Котарбіньский, Гілберт Райл, Дж. Віздом, П. Строссон, Дж. Остин, М. Блек, Н. Малкольм, Н. Гудмен, А. Пап та ін.) і віденським гуртком, на основі якого оформився логічний позитивізм (Моріц Шлік, Рудольф Карнап, Отто Нейрат, Фрідріх Вайсманн, Герберт Фейгль, Ганс Ган, Віктор Крафт, Ф. Кауфман, Курт Гедель та інші).
Постпозитивізм
Сучасний позитивізм — це постпозитивізм, у рамках якого очікується очевидна тенденція до пом'якшення вихідного методологічного радикалізму й установка на аналітику ролі соціокультурних чинників у динаміці науки (Кун, Лакатош, Тулмін, Фейєрабенд, аналітична філософія, віденський гурток). Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.