Ганс Яусс

Був викладачем і професором

«Історія літератури як провокація», «Естетичний досвід та літературна герменевтика»

Горизонт очікування – термін запропонований Яуссом. Горизонт очікування – це певні установки або орієнтири, які апріорі містяться в свідомості реципієнта. Це світоглядні орієнтири, історичні, культурософські, соціальні, ментальні, національні, релігійні.

Ключове положення Яусса: рецепція твору – це естетичне пізнання значущості твору, яке завжди протікає в межах горизонту очікування реципієнта. Розширення горизонту очікування неминуче призводить до розширення рецепції певного твору. Яусс наполягає, що рецепція твору не може бути суто суб’єктивною конструкцією. Навпаки, рецепція твору – це дуже об’єктивний показник, тому що рецепція відбувається в межах горизонту очікування, то за межі реципієнт вийти не в змозі. Значить, його рецепція предвизначена, передустановлена його горизонтом.

Пізнання насправді має свої межі, цією межею є горизонт очікування, а рецепція твору предвизначена, і сягнути за певні межі неможливо.

Вся історія літератури як дисципліна повинна сприйматися як історія рецепції. Вона являє собою поетапний процес, де в залежності від історичних змін з’являється нове прочитання літературних творів. Поетапний процес є плавним, і передбачає, що кожен новий етап витікає з попереднього. Неправильно є читати певний текст, написаний дуже давно, і забувати попередні етапи його прочитування, які накопичилися до цього. Старі рецепції твору потрібно враховувати при новому прочитанні, і старі рецепції становлять собою колосальний естетичний досвід пізнання тексту, який і робить певний текст надзвичайно значущим.

4.04.2014

Онтологічна герменевтика

Витоки: як і рецептивна естетика, як і герменевтика Інгардена, бере початок в філософії Гусерля. Однією з ідей стає рецептивна естетика та іншою – онтологічна герменевтика.

Мартін Хайдагер (1889-1976 рр.) – німецький філософ, розквіт філософії випадає на довоєнний період, працював в нацистській Німеччині. Його філософія протирічить філософії Гусерля. Хайдагер – засновник екзистенціалізму, впливав на становлення структуралізму. Праці: Буття і час; Джерела мистецького твору; На шляху до мови.

Положення філософії Хайдагера:

1. Головна категорія екзистенційного осмислення – людське буття. Людське буття є відкритим і сокритим водночас. Людина розкривається і виявляє свою буттєву сутність через мову. Людське буття також і сокрите через мову: кожна людина володіє мовою індивідуально, всі по-різному виражатиму свої думки і уяву про зовнішній світ. Оскільки немає об’єктивної даності у володінні мовою, то це означає, що людина, як розкриває себе мовою, так і приховує. Хтось більше, а хтось менше виявляє себе через мову.

2. Оскільки людське буття характеризується мовою, то саме мова дає зрозуміти, ЧИМ людина є ТУТ і ЗАРАЗ. Тут і зараз – відносна категорія, характеризувати людину тут і зараз можна лише в певному історичному моменті, бо людина дізнається якусь нову інфо і говорите інші речі, виявлятиме себе по-новому.

3. Людська мова функціонує у двох формах: істинна мова (митецькі вироби, філософські та публіцистичні праці, творчі об’єкти) та побутова мова (буденне спілкування). Пізнаючи істинну мову, ми пізнаємо світ і себе у цьому світі, а тому онтологічним прагненням людини є пізнання мистецького твору. Це не естетична потреба, а буттєва. Це онтологізація естетичного.

Гадамер (1900 – 2002 рр.) – провідник онтологізації естетичного.: Істина і метод; Актуальність прекрасного.

Вважається послідовником Хайдагера,а саме буттєвих методологій тлумачення світу, а з іншого боку – Гадамер використовує деякі ідеї феноменології, а з третього – Гадамер близький у герменевтиці до Інгардена та рецептивної естетики. Являє собою синтез ідей.

Положення:

1. Процес сприйняття ніколи не припиняється. Кожне нове прочитування твору приносить нові аспекти сприйняття і побудовуються нові проекції смислу. Нове прочитання обов’язково повинне порушити нові зв’язки. Сама інтерпретація – це злиття горизонтів (горизонтів очікування). Будь-який твір є історичним твором: він написаний певним автором, який є часткою історії, і пише твір у певний історичний час. Тому твір виникає у певних історичним умовах, несе відбиток історичного процесу, і в цьому сенсі кожен твір є історичним. Історичність твору – це перший інтерпретаційний шар сенсу твору, який читач зобов’язаний пізнати (пізнання історичного контексту виникнення твору). З іншого боку кожний читач твору є теж особою історичною, як і твір (живе в певний час, впливають певні події). Сам твір породжує певний горизонт очікування і у самого читача є свій горизонт очікування під час читання. Тож інтерпретація виникає тоді, коли історичний читач спроможний відчути історичний контекст, в якому виник твір. Також провести паралелі, побудувати зв’язки і відчути різницю між собою і твором. Якщо інтерпретація вибудовується, то бар’єри між твором і читачем ліквідовуються.

2. Процес розуміння і розуміння як таке – це своєрідна гра. Той, хто читає та інтерпретує, перебуває в ситуації гри. Читач немов би гравець, підпорядкований певним правилам. Автор створює певний сюжет, в якому діють певні персонажі, сюжет підтримується певним авторським пафосом (авторський психологізм), автор пропонує певну мову (стиль) і задає «правила гри». І автор, і читач стають гравцями, які зустрілися на полі художнього твору. Саме під час зустрічі автор провокує і спонукає постійно читача, щоб той продовжив залишатися на полі гри, а читач як інтерпретатор погоджується на правила і не йде до тих пір, допоки йому цікаво. Йдеться і про процес інтерпретації, який іде після завершення читання. Тобто людське буття – це велика гра.

Рікер () – французький гуманіст та філолог.

• Між автором (суб’єктом креації) і читачем (суб’єктом рецепції) існує конфлікт з точки зору комунікативного зв’язку (конфлікт інтерпретацій). Завдання герменевтики полягає в тому, щоб пізнати авторський задум. Завдання інтерпретатора також – пізнати самого себе. Текст – будь-який дискурс (комунікативний акт, який демонструє перехід від мовлення до літературного утворення). Процес читання – абсолютно конкретний акт, в якому для читача обов’язково має проявитися значення і призначення твору. Читати – означає створювати новий власний дискурс по відношенню до дискурсу твору, актуалізувати написане, переказувати для себе самого написане. Акт переказування і актуалізації і означає процес читання. В результаті з’являється ситуація привласнення чужого дискурсу. Під цим розуміється інтерпретація, яка досягає найвищої точки пізнання себе читачем: під час читання та інтерпретації читач має зрозуміти себе та ідентифікувати набагато краще і глибше, ніж це відбувалося до читання і сприйняття. Отже, читання і розуміння твору – це не кінцева мета входження в чужий дискурс та естетичної діяльності, а мотивування, сходження до мети. Найвища точка – самоінтерпретація. Вона означає, що має відбутися пізнання себе, усвідомлення власного кругозору, кореляція власного світогляду, яке призводить до збільшення естетичних та інтелектуальних потреб, розширення горизонту очікування (інтерпретаційна потенція). Рефлективна філософія (герменевтика) – призначення її в тому, аби побудувати себе одночасно із пізнанням значення прочитаного твору (усвідомлення значення твору відбувається паралельно побудові самого себе).

Значення твору – є не авторською інтенцією, а інтенцією самого твору, який ми розшифрували та прочитали.