Вивчення філологічної герменевтики Нового часу

До 18 ст. включно з ним будь-який свідомий митець, філософ, публіцист чи суспільний діяч читав тексти крізь призму їхнього релігійного осмислення. Тобто вся інтелектуальна спільнота намагалася осмислити всі тексти крізь релігійну призму.

На ґрунті німецької класичної філософії, яка почала розвиватися в той час, з’являється філологічна призма осмислення будь-якого тексту, які намагалися прочитувати вже далеко не тільки за допомогою релігійного осмислення.

З’являються дослідження та потреба в дослідженнях, в яких в основу покладені суто філологічні категорії: категорія мови (починають досліджувати тексти з точки зору того, якою мовою написано), категорія тексту та контексту (починають цікавити, в яких умовах виникають твори; що він собою несе, які смисли в собі приховує; що прочитується та не прочитується в тексті – очевидний і неочевидний смисл), категорія естетичного об’єкту (він кимось створений, з якогось приводу та яке має певне призначення – це потрібно з’ясувати; перейшли до дослідження візуальних текстів, до зображального мистецтва; з’являються методології осмислення художнього мистецтва), категорія жанру та роду (середньовічним герменевтам не було цікаво, в якому роді написаний текст; пізніше жанр стає важливою формальною ознакою естетичного об’єкту; з’являються дослідження поетичного підходу до творчості, прозаїчного та драматургічного; в рамках цих родів напрацьовуються методики вивчення; в 19 ст. настає Золота доба в літературі Росії, Німеччині, Англії ,Франції), категорія сприйняття (зосереджена на філологічній площині). Ці процеси тривають впродовж 19 ст.

Основоположник – Фрідріх Шляєрмахєр, він вважається основоположником німецької філологічної герменевтики. Він жив у другій половині 18 ст. і на рубежі з 19 ст. написав свої найголовніші твори, в яких виклав певні герменевтичні методики. Головний – Трактат про мови та релігію. Він був і філологом, і теологом. Його думки виникали на ґрунті осмислення біблійного тексту. В межах трактату він говорить, якою методологією потрібно користуватися, щоб пізнати цілісність твору та його естетичне ціле.

Методика «принцип герменевтичного кола» – ввів Шляєрмахєр. Принцип говорить про те, що розуміння цілого веде до розуміння частин, а розуміння частин веде до розуміння цілого.

Ціле форми і змісту частин, з яких складається саме коло.

Аби зрозуміти та пізнати сутність естетично об’єкту, потрібно виокремити його складові, проаналізувати їх, і розуміння та пізнання цих частин дає можливість пізнати ціле процесу. При цьому Шляєрмахєр говорив, що пізнання цілого можна здійснювати на декількох рівнях. Дуже простий рівень – це рівень вербального тексту, на якому слова вкладаються в речення (цей рівень також розробив Карл Аст???, він говорив, що для розуміння античності, потрібно володіти мовою тої культури, яка використовувалася для написання текстів – 1. «Немає герменевтики, якщо герменевт не володіє мовою того естетичного об’єкту, який досліджує», при цьому під мовою розуміється не тільки знакова система, а й принципи організації мислення, адже мовою може бути будь-яка знакова система, навіть семіотична, мова символів, жестів, вигуків; 2. «Мова - це передзнання, і без нього отримання власного знання буде неможливим). Шляєрмахер говорив, що слова самі по собі є звичайними найменуваннями, а слова, які об’єднані в речення, тільки тоді наділяються певним змістом і починають входити в стосунки одне з другим.

Приклад: «Німецький філософ Шляєрмахєр розробив принцип герменевтичного кола» - окреме слово нічого не несе в собі, крім абстрактного значення.

Принцип герменевтичного кола працює на другому рівні – текстовий уривок, який складається з кількох речень, де працює той самий принцип – кожне окреме речення саме по собі має певне значення, але воно за своїм обсягом є мінімальним. Натомість, якщо дивитися на це речення в контексті уривку, то висловлені думки в цьому реченні набувають іншого змісту, які мають більший обсяг.

Третій рівень – масштабніший – аналізуючи ідейно-тематичний зміст в межах одного твору або в межах певної групи творів (одного митця або різних в одному стилі), можна побачити великий рівень узагальнення, тобто побудувати масштабне ціле. Ця методика в часи Шляєрмахєра застосовувалася як до Біблії, так і до інших творів, а пізніше представники інших герменевтичних практик почали застосовувати цей принцип до візуального мистецтва.

Приклад: Ф. Достоєвського «Брати Карамазови» (енциклопедія російської душі; протистояння рис особистості – пристрасність, каяття та страшенна гординя та смирення та самопожертва та паскудство особистості – протистояння добра і зла), Біси (молодь налаштована проти традиційності та патріархальності життя тодішньої російської спільноти – протистояння двох правд), Ідіот (про вищу міру доброти і смирення – образ праведника – в злому, недоброзичливому світу -- протистояння добра і зла), Ігрок (протистояння добра і зла в іншій площині), Злочин і кара (протистояння між добром і злом в межах особистості), Униженные и оскорбленные (найнижчі прошарки суспільства, які відчувають себе соціально приниженими та повинні постійно чимось жертвувати – суспільна та соціальна несправедливість тих часів). Висновок: якщо узагальнити, то творчість Достоєвського наповнена протиріччями в особистості, в житті суспільства, в сім’ї, тобто одвічні онтологічні, буттійні питання протистояння духовного і не духовного в особистості. Ця лінія характеризує пізнього Достоєвського, а у ранній творчості дещо інші тенденції.

Приклад візуального мистецтва: зображення Сталіна та Брежнєва – пропаганда естетики сили, культивувався вождь (культ особистості, яка надмірно ідеалізування, до того рівня, що вождь визнавався як надлюдина, бог). Висновок: естетичне ціле радянської агітаційної плакатної роботи – кожна з картин допомагає зрозуміти сутність іншої картини; всі частини породжують надмірну ідеалізовану особистість вождя, який сприймається як «благодетель» народний, бо він «рівний сонцю», «працює, коли ти спиш», його подяка – щастя народне. Ця надмірна особистість свідчить про те, що вождь приймається в тоталітарному суспільстві як божество, надлюдина. Від його настрою залежить суспільне добро.

До цих висновків можна дійти, побачивши один малюнок, але робити узагальнення на одному прикладі. Але чим більше однорідних прикладів, тим краще, вони показують загальну тенденцію, сутність цього цілого.

13.03.2014 – переписати із зошита

17.03.2014

Метод герменевтичного кола

В Євангеліє часто згадуються митарі (зборщики податі).

Запитання:

• Хто такі митарі?

• Який їхній статус в тодішньому суспільстві?

• Яке ставлення було у іудеїв до митарів, з чим це ставлення було пов’язане?

Митарі згадуються у 4 уривках.

Епізод про покликання апостолів є в усіх трьох Євангеліях. Але розповідається по-різному.

9 глава від Матвея: Митар = грішник; митаря потрібно лікувати, морально хворий; Матвей був митарем.

18 глава від Матвея: митар = безбожник, язичник;

18 глава від Луки: Притча про митаря та фарисея: митар визнав себе грішником, тому є вищим від фарисея; митар б’є себе в груди, не піднімаючи очі, стоїть вдалині і не заходить до середини храму; зневажливе ставлення до митаря, митар теж себе зневажає.

19 глава від луки: Епізод про каяття митаря Закхея: заліз на дерево, його каяття матеріалізується; ставлення до нього як до останнього грішника.

Герменевтичне коло

1. Митар – це грішник -- 2. Язичник -- 3. Повна зневага -- 4. Зневага

Митар – це грішник, до нього повна зневага. Оскільки митарі сприймаються іудеями як грішники і до них повна зневага, це означає, що їх ніхто не любить, що вони чужородні і іудейському суспільстві, що вони не заслуговують поваги. Митарі у своїй професійній діяльності роблять щось таке, що викликає зневагу. Вони несуть собою гріх, або уособлюють собою зло.

Тепер зворотній напрямок герменевтичного кола від центру до складових: гріх і зло: 1) Матвей не боїться указати, що він є страшних грішником; 2) будь-яка людина, що не визнає зауважень щодо моральної поведінки, заслуговує прирівнюватися до митаря; 3) митар розуміє, що він своїми вчинками та своїми гріхами не може увійти до середини храму та боїться; 4) Закхей виліз на дерево, бо такому, як він, потрібно докласти серйозних зусиль, щоб подивитися на людину, яка принесла спасіння.

Результат: збільшили обсяг розуміння кожного з епізодів після зворотної процедури.