1.4. Особливості стратегічного управління
Особливості стратегічного управління проявляються шляхом порівняння його з традиційним, оперативним управлінням.
В цілому стратегічне управління можна визначити як процес керування організацією, що спирається на людський потенціал як основу організації, орієнтує виробничу діяльність на запити споживачів, здійснює швидке реагування і своєчасні запити в організації, які відповідають фактоам зовнішнього оточення і дозволяють організації виживати вдовгостроковій перспективі.
Основні вимоги до стратегічного управління представлені на рис. 1.10
Рис. 1.10 Вимоги до стратегічного управління
Основні причини негативного ставлення до застосування стратегічного управління наведені на рис 1.11
Рис. 1.11Основні причини негативного ставлення до стратегічного управління
Стратегічне управління має і свої недоліки:
великі витрати на аналіз, діагностику, прогнозування, обґрунтування стратегічного вибору.
відсутність повної, достовірної інформації про майбутнє.
помилка у виборі стратегії може мати трагічні наслідки.
Література
Акофф Р. Планирование будущего корпорации.-М.: Прогресс, 1985.-327с.
Виханський В.О. Стратегическое управление-М. Изд-во МГУ, 1995.-252с.
Герасимчук В.Г. Розвиток підприємства: дігностика, стратегія, ефективність. Монографія.-К.: Вища школа, 1995.-263с.
Друкер П.Ф. Управление нацеленное на результаты.: Пер. с англ.- М., 1992.-192с.
Кіндрацька Г.І. Основи стратегічного менеджменту.-Львів, 2002.-264с.
Маркова В.Д. Стратегический менеджмент.-Москва-Новосибирск, 2000.-560с.
Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф.Основы менеджмента.: Пер. с англ.- М.: Дело, 1996.-701с.
Немцов В.Д., Довгань Л. Є. Стратегічний менеджмент.-К., 2001.-560с.
Шершньова З., Оборська С. Стратегічне управління.-К., 1999.-384с.
Шегда А. Менеджмент. Навчальний посібник. Кийв, 2002. – 583 с.
Питання до самоконтролю
Зміст поняття “Стратегічне управління”.
Зміст поняття “Стратегічне планування”.
Відмінність стратегічного управління від оперативного.
Визначіть основні історичні етапи розвитку стратегічного управління.
В чому полягає відмінність довгострокового планування від стратегічного планування?
Що таке поточне планування і бюджетування?
Поясніть основні елементи стратегічного управління.
Тема 2 «Стратегічний аналіз середовища»
Найбільш популярні концепції стратегічного аналіза у Ділла, Дж. Томпсона (концепція «технологічного ядра організації»; М. Маккаскі (теорія «пізнавальних систем»; Г. Олдріча ( концепція «організаційних популяцій»); М. Портера (модель «галузевої конкуренції»); Дж. Р. Гелбрейта, Л. Буржуа, Е. Міллера, А. Райса, Ф. Емері, Е. Тореруда (концепція «соціотехнічних систе»); П. Лоуренса, Дж. Лорша (дослідження взаємозв'язку середовища та структури організації); С. Кіслера, Дж. Пфеффера, Дж. Саланчика, Г. Тореллі («екологічна» та «ресурсна» моделі»; Р.Ленца; Дж. Енгледау; С. Штуббарта; Ф. Котлера; Дж. Белла; Ф. Аквілара; Р. Коллінгса; В. Кеєгана; О. Візханського; В. Вінокурова; А. Градова; 3. Шершньової; В. Маркової; А. Ільїна; А. Пономаренко.
Підходи різних авторів до середовища організації базуються на спеціфічних характеристиках самої категорії «середовище організації»:
Наявність великої кількості різноманітних факторів, що ототожнюються з поніттям «середовище організації.
Складність середовища, тобто наявність взаємовпиву факторів (зміна навіть одного фактора може змінити загальні характеристики середовища).
Системні характеристики середовища, які визначають найбільш тісно повязані фактори (знаходить вираз у «рівнях» середовища: зовнішнє, проміжне, внутрішнє; у «типах» середовища: економічне, політичне, демографічне, екологічне тощо).
Динамічність або рухомість середовища – відносна швидкість зміни окремих параметрів середовища та середовища взагалі.
Невизначеність середовища – відносна нестача інформації про стан середовища та невпевненість у її точності.
Найбільш поширений структурний підхід в трактуванні категорії «середовище функціонуванні організації». Суть такого підходу полягає у використанні як критерію розмежування середовища можливості організації впливати на ті або інші його складові. Таким чином, більшість авторів виділяють макросередовище, проміжне та внутрішнє середовище.
Макросередовищє – це сукупність факторів, які формують довгосторокову прибутковість організації і на які організація не може впливати взагалі або має незначний вплив. Проміжне середовище – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість органзації і на яку вона може впливати через встановлення ефективних комунікацій. Внутрішнє середовище організації – це сукупність факторів, які формують її довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу організації.