Форми та методи соціальної роботи 57

Групова робота

Сутність групової роботи полягає у пріоритеті спілкування з іншими людьми, які мають дещо спільне з вами. Цей спільний досвід не обов'язково має бути спільною проблемою, яку переживають всі ці люди, але за умов соціальної роботи, зазвичай, так і буває. Існують тисячі різноманітних організованих груп з великим розмаїттям цілей і форм роботи, і всі вони мають спільне — взаємодію між людьми, які знаходяться "в одному човні" [3].

Багато груп є неформальними і мають неофіційного, неформального лідера; інші — організовані і мають одного або більше лідерів чи координаторів.

На сьогодні існують три визначальні моделі групової роботи:

-терапевтична групова робота — групова психотерапія;

-соціальна групова робота;

-самокерована групова робота — групи самодопомоги. їх конкретизація, реалізація виглядає так:

Терапевтична групова робота, або групова психотерапія, має індивіду-

альні терапевтичні цілі і спрямована на полегшення стану або подолання особистісних проблем: тривога, низька самооцінка, недостатність цілеспрямованості, неефективність управління стресом, низька працездатність, занижена емоційність або контроль за нею, що спричиняють труднощі у міжособистісних стосунках, дискомфорт у групових ситуаціях або недостатність довіри до інших людей. Груповою психотерапією, як правило, займається психолог або психотерапевт.

Групове консультування орієнтоване на розв'язання певних проблем або на модифікації специфічних ситуацій, які є схожими для членів групи (емоційні, міжособистісні проблеми або проблеми, що стосуються пільг та прав). Лідерами таких груп можуть бути як психологи, так і соціальні працівники.

індивіду покращити його функціонування за допомогою отримання цілеспрямованого досвіду в групі та дозволяє ефективніше виконувати персональні, групові, соціальні ролі. Це будь-яка систематична програмована регулярна активність групи людей, які поділяють спільні інтереси або мають спільні проблеми, з метою досягнення певних цілей.

Соціальні групи мають на меті функціональну активність із метою подолання ізольованості, надання позитивного досвіду стосунків. У таких групах відбувається розвиток інтересів та навичок, підвищення відчуття власної цінності. Прикладами таких груп є клуби, денні центри для людей похилого віку, для молоді з певними проблемами, для колишніх пацієнтів психіатричних лікарень, для людей з ВІЛ/СНІДом, для тих, хто хворіє на рак.

Освітні групи займаються обміном інформації та формуванням навичок через прямі інструкції. Це необхідно як для набуття нових знань і вмінь, яких бракує, так і для підготовки до наступних стадій життя (до або після виписки з психіатричної, наркологічної клініки або іншої лікарні, звільнення з місць ув'язнення і т.ін.). В таких групах використовують специфічний спосіб навчання — активне залучення до розв'язання реальних проблем, набуття власного досвіду через дискусію або рольові ігри.

Соціальні терапевтичні групи мають на меті підтримку адаптивних форм поведінки або модифікацію неприйнятних форм поведінки (зловживання алкоголем або наркотиками, злочинна поведінка). До цієї категорії відносять також групи, які орієнтовані на певну проблему (групи соціальних навичок).

Дискусійні групи мають на меті обговорення питань, проблем, актуальних для певного кола людей. При цьому відбувається обмін досвідом, поглядами, думками між членами групи.

Групи самодопомоги, групи соціальних дій, самокеровані групи створюються для підтримки та розв'язання індивідуальних проблем. За їхньою допомогою організовують кампанії за зміну соціальних установок та на захист інтересів і прав. Ресурси групи використовують з метою:

-надання можливостей мати розваги та задоволення у житті;

-полегшення способів розпізнання та задоволення власних потреб;

-допомоги у вираженні своїх потреб і почуттів, навчання надавати та отримувати допомогу;

-використання групового процесу для розуміння і подолання перепон, що заважають отримувати підтримку, допомогу та опікуватися своїми потребами;

-заснування групи, в якій її члени можуть продовжувати зустрічатися неформально [4].

Форми та методи соціальної роботи 59

В роботі будь-якої групи спостерігаємо групову динаміку — зміни структури групи, розподілу влади, позицій, ролей, групових норм, моделей поведінки, спілкування, міжособистісних стосунків. Групова динаміка зумовлена впливом членів групи та зовнішніми вимогами. При цьому групи можуть бути закритими, коли до початкового складу учасників не додаються нові члени, та відкритими, коли склад учасників групи міняється.

Групові норми (правила) регулюють функціонування групи і стосунки її членів. Ці правила приймають за згодою членів групи, і вони можуть бути різноспрямовані. Разом з тим, є деякі правила, прийняття яких є обов'язковим або дуже бажаним для кожної групи: конфіденційність; розв'язання конкретних проблем; необхідність говорити від власного імені ("Я хочу..., можу..., думаю..."); звертання до інших членів групи на "ти", вживання імені; активність членів групи при розв'язанні проблем; принцип "тут і тепер" — перевагу надають розгляду актуальних проблем, аналізу думок і почуттів, які виникають у ситуаціях роботи групи, навіть якщо ці думки і почуття стосуються минулих подій.

ПОЗИТИВНІ ЧИННИКИ групової роботи (терапевтичні чинники):

- універсалізація — узагальнення проблем, потреб, почуттів, мотивів. Люди починають розуміти, що інші відчувають подібне і мають такі самі проблеми. Зникає відчуття унікальності своєї проблеми, почуття відчуженості та самотності, підвищується самооцінка;

Форми та методи соціальної роботи 61

Денні центри значно відрізняються один від одного за метою створення, структурою, організацією роботи. Прикладом найпростішого денного центру є неформальний центр, єдиною метою якого є забезпечення можливості спілкування для людей, які були користувачами певних послуг.

Іншим прикладом центрів денного перебування вузького спрямування є проекти зайнятості. Вони можуть забезпечувати зайнятість своїх клієнтів, наприклад, різновидами творчості. Існують також центри, які пропонують виконання роботи з невеликим заробітком або займаються перекваліфікацією інвалідів.

Теоретично денні центри можуть бути створені для всіх категорій клієнтів. Особливо поширеними є такі центри для людей похилого віку, дітей та дорослих з різними вадами, осіб, які проходять реабілітацію після виписки зі стаціонарів психіатричного або соматичного профілю. В центрах активно заохочують самодопомогу.

Резидентный (інтернатний) догляд забезпечує:

-тимчасовий або довготривалий притулок (бездомні люди, діти-сиро- ти, люди похилого віку);

-цілодобову допомогу та догляд у разі, якщо людина не спроможна обслуговувати себе самостійно або сім'я не в змозі забезпечити піклування;

-спеціальну реабілітацію, навчання жити з певними вадами або долати проблеми (залежність).

Резидентный догляд вимагає більше ресурсів, часу, території, планування, піклування, відповідальності, сил. Між учасниками процесу допомоги складаються близькі та залежні стосунки, зумовлені:

-життям у групі разом з людьми, які мають проблеми;

-користуванням спільним помешканням та послугами;

-втратою контролю над власним життям [5].

Загальноприйнятою думкою є така, що резидентне піклування — не найкращий спосіб догляду. Це переконання є правильним навіть для резидентных служб розвинених країн, де перелік послуг дуже довгий, умови перебування максимально наближені до домашніх, а висококваліфікований персонал складається з фахівців різного профілю.

Існують альтернативні форми догляду. Наприклад, у системі піклування за дітьми-сиротами перевагу надають фостерному догляду (тимчасовому утриманню в нерідних сім'ях), усиновленню тощо.

Якщо порівнювати дві форми групового догляду, денний догляд є прогресивнішою формою, що не відриває людину від дому, родичів, друзів, звичних умов життя. Концепція догляду за місцем проживання є центральною в соціальній роботі західних країн. З цією метою всі соціальні служби максимально наближені до користувачів, широко розвинені спеціалізовані служби "Телефону довіри".