Словяне

    

    Словяне сиділи на спо­конвічних своїх зем­лях аж до II чи ІІІ століття по Різдві Хрис­та, ко­ли ото в наші чор­но­морські сте­пи при­манд­ру­ва­ли гер­манські пле­ме­на (Го­ти, то що). Тоді ото по­ча­ли й Сло­вя­не пе­ре­су­ва­тись на захід. За яких 300-400 літ (у VI та VII столітті) Сло­вя­не опа­ну­ва­ли Ду­най (се пізніші Бол­га­ри), пе­рей­шли на пра­вий бік Ду­наю (Сер­би) і про­су­ну­ли­ся аж до Ад­ри­ятицько­го мо­ря (Сер­би та Хор­ва­ти. Сі по­луд­неві Сло­вя­не на­ро­би­ли ба­га­то кло­по­ту Візан­тий­сько­му (Грецько­му) царст­ву, їхні ва­та­ги гос­по­да­ри­ли по всій Грецькій землі, а де­які аж в Ма­лу Азію за­хо­ди­ли. „Сло­вя­не відібра­ли у Рим­лян всю Грецію" - з су­мом за­пи­сав в ті ча­си один літо­пи­сець, а дру­гий - письмен­ник, грек Конс­тан­тин Пор­фи­ро­род­ний, за­ува­жає: „Пос­ло­вя­ни­лась вся зем­ля на­ша й ста­ла вар­варською".

    Тим ча­сом як по­луд­неві Сло­вя­не опа­ну­ва­ли Ду­най і землі на Бал­кані, ин­ша час­ти­на Сло­вян по­су­ну­ла­ся на західній по­лу­день і осіла­ся обік гер­манських (німецьких) на­родів. Се Сло­вя­не західні: Че­хо-Мо­ра­ви, Сло­ва­ки, над­бал­тицькі, по­лабські. Ко­ли во­ни по­су­ну­лись на захід то за ни­ми пішли й По­ля­ки (осіли­ся на ліво­му боці річки Вис­ли).

    Але не сиділи на місці й русько-українські пле­ме­на. Як тільки з чор­но­морських степів пішли на захід Гер­манці (Го­ти), а за ни­ми Гун­ни, то за­раз же по­да­ли­ся во­ни на по­лу­день, опа­ну­ва­ли річку Дон і про­су­ну­лись аж до Азовсько­го (Су­розько­го) мо­ря. Грецький письмен­ник VI в. Йор­дан оповідає, що Сло­вя­не сиділи тоді на північних згірях Кар­патів, від верхівя Вис­ли, на незмірних прос­то­рах, поділя­ючись на Сло­вян і Антів. Сло­вя­не (південні Сло­вя­не) си­дять на Ду­наї до Дністра і на північ до Вис­ли, Ан­ти ж (українсько-руські пле­ме­на) по-над лу­ком Чор­но­го мо­ря від Дністра до Дніпра. Та­ким чи­ном уже в VI, а найпізніш в VII віці, ріжні сло­вянські пле­ме­на по­зай­ма­ли ті землі, на яких ми ба­чи­мо їх і те­пер.

    Які ж східно-сло­вянські пле­ме­на, а між ни­ми й русько-українські, знаємо ми в ті давні ча­си? Най­давнійша літо­пись на­ша зга­дує такі пле­ме­на (прав­да, в пізніші ча­си - у Х та XI столітті). На півночі сло­вянської пра­батьківщи­ни, на верхівях Дніпра, Західньої Дви­ни та Вол­ги, си­дять Кри­вичі. У них бу­ли міста: По­лоцк, Смо­ленск, во­ни ж ма­буть збу­до­ва­ли й Ізборськ (пізніш Псков). Але Нов­го­род, ще далі на північ, пев­но зас­но­ва­ло ин­ше якесь сло­вянське пле­мя. Сі Кри­вичі та Нов­го­родські Сло­вя­не все по­су­ва­лись в поріччя Вол­ги, в землі фінських на­родів: Ве­си, Мері та Му­ро­ми. З міша­ни­ни кри­вицьких (та ще вя­тицьких) Сло­вян з Фінна­ми склав­ся най­мо­лод­ший, але най­більший чис­лом сло­вянський на­род - ве­ли­ко­руський (пізніш - Мос­ковський).

    На пра­во­му боці Дніпра, ниж­че Кри­вичів - бу­ли Дре­го­вичі. Го­ловні міста їх - Ту­ров та ще Пинск. Пиньщи­ну, на верхній При­петі, за­се­ляв ук­раїнський на­род, а реш­ту Дре­го­вицької землі - Біло­ру­си.

    На ліво­му боці Дніпра, в поріччі Со­жа - Ра­ди­мичі. Го­ловні міста: Гом­ли (те­пер Го­мель) і Чи­черск. Ра­ди­мичі на­ле­жа­ли до біло­русько­го пле­ме­ни. За­те сусіди Ра­ди­мичів - Вя­тичі, на верхівях річки Оки, на­ле­жа­ли вже до Ве­ли­ко­росів, так са­мо як і ті Сло­вя­не, що осіли в поріччі Оки та на верхівях До­ну, на ґрун­тах Му­ро­ми, Морд­ви та Ме­ще­ри (фінських пле­мен) - пізніша Му­ро­мо-Ря­занська зем­ля.