_1-89 (1)

можливість введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, під час використання знака особою, що звернулася до суду, чи іншою особою щодо товарів і послуг, відносно яких висунута вимога про припинення дії свідоцтва.

Для цілей цього пункту використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Визнання свідоцтва недійсним:

Свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і

послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

При визнанні свідоцтва чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Свідоцтво або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності від дати подання заявки.

64. Поняття географічного зазначення Географічне зазначення походження товару – це назва географічного місця,

яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, репутацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами чи людським фактором або поєднанням цих природних умов і людського фактора.

ЦК України оперує таким поняттям як «право інтелектуальної власності на географічне зазначення».

Закон надає визначення простому та кваліфікованому зазначенню походження товарів. Останнє включає в себе назву місця походження товару і географічне зазначення походження товару. Кваліфіковане зазначення походження товарів підлягає охороні як об’єкт інтелектуальної власності на підставі його реєстрації. Підставою для цього є наявність зв’язку «місце – особливі властивості, конкретні якості чи репутація, інші характеристики товару». Цивільний кодекс України також визначає, що обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару (послуги) і межами географічного місця його (її) походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення.

Географічне зазначення, подібно товарному знаку, несе деяке повідомлення. Воно говорить потенційним покупцям, що продукт або виріб було виготовлено в особливому місці, і вони мають деякі характеристики, які можуть бути виявлені тільки

вцьому місці.

65.Реєстрація географічного зазначення. Співвідношення географічного зазначення та торговельної марки

Право на реєстрацію географічного зазначення згідно з 1-ю частиною статті 9 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» мають:

• особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем;

• асоціації споживачів;

• установи, що безпосередньо стосуються вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Заявку на реєстрацію географічного зазначення подають до установи особи, які мають право на реєстрацію. Заявка має стосуватися лише одного географічного зазначення. Датою подання заявки є дата одержання установою заяви про реєстрацію географічного зазначення. За подання заявки сплачують збір.

У ході експертизи заявки на реєстрацію географічного зазначення здійснюють перевірку цього зазначення, порівнюючи його з видовими назвами, внесеними до Переліку видових назв товарів. Під час проведення експертизи заклад експертизи має право затребувати в заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи неможливе.

Якщо за результатами експертизи визначено, що заявлене позначення не відповідає умовам надання правової охорони географічному зазначенню, установа приймає рішення про відмову в реєстрації. Рішення про відмову в реєстрації надсилають заявникові.

Якщо за результатами експертизи визначено, що заявка відповідає встановленим вимогам, відомості про заявку публікують в офіційному бюлетені Установи.

На підставі прийнятого установою рішення про реєстрацію географічного зазначення здійснюють відповідну реєстрацію шляхом внесення до Реєстру необхідних відомостей про географічне зазначення. До Реєстру вносять такі відомості:

•заявлене географічне зазначення;

•кваліфікацію зазначення: назву місця походження товару або географічне зазначення походження товару;

•назву товару, опис його особливих властивостей, певних якостей, репутації або інших характеристик;

•дату прийняття рішення про реєстрацію назви географічного зазначення;

•відомості про осіб, яким надають право на використання зареєстрованого географічного зазначення.

Відомості про реєстрацію географічного зазначення публікують в офіційному бюлетені установи.

Свідоцтво про реєстрацію права на використання географічного зазначення видає установа протягом одного місяця від дати реєстрації зазначення. Свідоцтво, що засвідчує реєстрацію права на використання кваліфікованого зазначення походження товару, діє протягом 10 років від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва на наступні 10 років продовжує установа на підставі заяви, поданої власником свідоцтва протягом останнього року дії свідоцтва, за умови підтвердження спеціальним уповноваженим органом того, що власник свідоцтва виробляє товар у географічному місці, зазначеному в Реєстрі, а характеристики товару відповідають характеристикам, занесеним до Реєстру.

Співвідношення географічного зазначення та торговельної марки -ГЗ виникає внаслідок широкого використання географічного позначення, коли

воно стає загальновідомим, створює стійку уяву про товар із певними характеристиками, які зумовлені відповідним географічним середовищем конкретної місцевості; ТМ створюють штучно за бажанням розробника.

-ГЗ завжди пов’язане з конкретним місцем незалежно від виробника і тому не може розглядатися як засіб розрізнення однорідних товарів, які походять з одного місця, але мають різних виробників; ТМ насамперед відрізняє однорідні товари різних виробників;

-ГЗ, крім позначення місцевості походження товару, вказує на певну якість та інші характеристики товару; ТМ вказує виключно на належність певного товару відповідному виробнику.

-Реєстрація ГЗ не надає виключного права на його використання. ТМ, як правило, реєструють на ім’я одного власника, що надає йому виключне право володіння, користування та розпорядження ТМ.

-ГЗ невід’ємне від місцевості з якою воно пов’язане, тому право на його використання не може бути передано; право на ТМ може бути передано.

-Реєстрація ГЗ зумовлена насамперед наявністю особливих властивостей у відповідних товарів; реєстрація ТМ зумовлена властивостями, які має лише сама марка.

-Строк охорони ГЗ є необмеженим; охорона ТМ має певний строк, який може бути продовжений.

66. Майнові права на географічне зазначення та особливості їх реалізації Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є: право на

визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням; право на використання географічного зазначення; право перешкоджати неправомірному використанню географічного зазначення, в тому числі забороняти таке використання. Таке право є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороняється безстрокове за умови збереження характеристик товару (послуги), позначених цим зазначенням.

Право на користування найменуванням місця походження товару не є виключним, і тому володілець свідоцтва на нього не має права видавати ліцензії на використання цього найменування іншим особам. Цим іншим особам можна просто одержати свідоцтво на право користування цим же зазначенням місця походження товару.

Якщо зазначення походження товару набуває правового захисту, то в законі передбачено і захист цього права в разі його порушення.

Володілець свідоцтва має право забороняти використання зазначення походження товару особами, які не мають свідоцтва на право його використання. Якщо свідоцтво на право використання зазначення місця походження товару мають кілька осіб, то всі вони мають право забороняти його використання іншим особам.

Крім заборони неправомірного використання найменування місця походження товару, володілець свідоцтва має право вимагати від порушника:

*припинення дій, що порушують право або створюють загрозу порушення; *вилучення з обігу товару з неправомірним використанням зазначення

походження; *вилучення з товару чи його упаковки неправомірно нанесеного зазначення

*походження, а при неможливості цього — знищення товару; *відшкодування втрат, включаючи неодержані доходи;

*відшкодування збитків у розмірі не більше ніж отриманий порушником прибуток.

Всі спори, пов'язані з використанням зазначення походження товару, має розв'язувати суд.

67. Суб‘єкти права на географічне зазначеня.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення відповідно до ст. 502 ЦК України є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом. Дана норма ЦК України має бланкетний характер, вказуючи лише на орієнтовний перелік суб'єктів права на географічне зазначення, відносячи більш детальне окреслення кола суб'єктів зазначеного права до компетенції спеціального законодавства.

Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" розмежовує суб'єктів права на реєстрацію кваліфікованого зазначення походження товару та суб'єктів права на використання кваліфікованого зазначення. До першої категорії належать: а) особа чи група осіб, які в заявленому географічному місці виробляють товар, особливі властивості, певні якості, репутація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; б) асоціації споживачів; в) установи, що мають безпосереднє відношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виробів, технологічних процесів або географічних місць.

Право на використання зареєстрованої назви місця походження товару або зареєстрованого географічного зазначення походження товару за умови реєстрації цього права мають дише виробники, які в географічному місці, зазначеному в реєстрі, виробляють товар, особливі властивості, певні якості чи інші характеристики якого відповідають тим, що внесені до відповідного реєстру.

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені законодавством України, відповідно до міжнародних договори України чи на основі принципу взаємності.

68. Наукове відкриття як об’єкт правової охорони

Незважаючи на помірний прогрес, досягнутий останніми роками у сфері законодавчого забезпечення охорони об’єктів права наукового відкриття, треба зазначити, що законодавча база є досить недосконалою, проте основні аспекти захисту права на наукове відкриття регулюються більшою мірою за аналогічними

нормами захисту патентного права. Зокрема, правознавці виділяють дві форми захисту прав інтелектуальної власності на наукове відкриття: юрисдикційна і неюрисдикційна. Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності на наукове відкриття своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самозахист. Юридичні форми захисту застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний).

В Україні існують такі способи захисту права інтелектуальної власності як адміністративно-правовий, цивільно-правовий, а також кримінальна відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності.

У разі порушення особистих немайнових прав автора наукового відкриття на авторське ім’я і прис воєння відкриттю імені автора або спеціальної назви, автор наділений правом звернутися у цивільно-правовому порядку в судові органи з позовом про відновлення його порушених прав, а також припинення дій осіб, які завдають йому моральної шкоди.

Щодо кримінально-правової охорони наукових відкриттів, то наразі Кримінальним кодексом України право інтелектуальної власності на наукове відкриття не передбачене як предмет кримінально-правової охорони. Проте необхідно зазначити, що окремі науковці в галузі цивільного права неодноразово наголошували на необхідності у встановленні кримінально-правової відповідальності за порушення права на наукове відкриття, оскільки законодавство не закріплює за авторами відкриття або якими-небудь іншими особами цього виняткового права інтелектуальної власності. Слід також зазначити, що деякі науковці взагалі не виділяють в окремому аспекті захист права на наукове відкриття, вважаючи, що в Україні немає потреби регулювати правові норми неіснуючих відносин.

Проте доцільно буде з цим не погодитись, оскільки інтелектуальна, творча діяльність є пріоритетною та визначає тактику соціально-економічного розвитку України на майбутнє, а її захист ставить за мету підтримку й охорону одного з найважливіших об’єктів інтелектуальної власності для ефективного використання державою результатів наукових відкриттів. Відповідно до цього Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України спільно з Державним департаментом інтелектуальної власності ще у 2004 р. підготував проект Закону України «Про охорону прав на наукові відкриття». Розробка вказаного законопроекту передбачала захист організаційно-економічних та правових інтересів держави, впровадження

відповідних заходів, спрямованих на підтримку і охорону одного із найважливіших об’єктів інтелектуальної власності – наукового відкриття, впровадження механізму його державної реєстрації для ефективного використання результатів науково- дослідної діяльності в галузі фундаментальних досліджень. Але до теперішнього часу наведений законопроект був взятий за основу, а у подальшому відкликаний.

Правова охорона наукових відкриттів в Україні має здійснюватись шляхом: державної реєстрації наукових відкриттів; видачі диплома державного зразка на наукові відкриття; визнання і закріплення прав і пільг за авторами наукових відкриттів. Наразі є необхідною розробка і прийняття закону, який передбачав би наступні питання вдосконалення охорони права на наукове відкриття:

–вдосконалення процедури експертизи установами Національної академії наук України, передусім покращення процедури перевірки доказів його достовірності;

–більш детальне регламентування реєстрації набуття прав власності на наукове відкриття;

–вдосконалення процедури видачі диплома на наукове відкриття, зокрема термінів та особливостей визнання;

–визнання і закріплення прав та пільг за авторами наукових відкриттів;

–особливості здійснення захисту права на наукове відкриття в адміністрітивному порядку;

–судовий захист права інтелектуальної власності на наукове відкриття;

–встановлення кримінально-правової відповідальності за порушення права на наукове відкриття, оскільки нині дане питання не передбачене як предмет кримінально-правової охорони.

Чинний нині законопроект про охорону прав на наукові відкриття повинен вміщувати зазначені пропозиції та сприяти формуванню й накопиченню наукового та інтелектуального потенціалу України. Вдосконалення законодавства щодо охорони права на наукове відкриття стане одним із основних показників цивілізованості суспільства, гарантією економічного й соціального розвитку держави, що займе належне місце на міжнародному рівні.

69.Поняття та критерії охороноздатності раціоналізаторської пропозиції

Однією з наймасовіших форм технічної творчості, результати якої спрямовані на вдосконалення, організацію та оптимізацію виробничої чи будь-якої іншої сфери діяльності конкретного господарюючого суб'єкта, є раціоналізація. На відміну від

винахідництва, результати раціоналізації не повинні мати світової новизни або високого рівня творчості. Раціоналізаторською може вважатися пропозиція, яка є новою і корисною для конкретної юридичної особи, передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва чи застосовуваної техніки.

Раціоналізація є найпоширенішою та найдоступнішою формою технічної творчості, що має на меті удосконалення вже відомих технічних, технологічних чи організаційних рішень. Процедура правової охорони раціоналізаторських пропозицій є максимально спрощеною для її автора та не передбачає додаткової державної реєстрації пропозиції, проведення експертизи, затрат на оформлення заявки чи видачу патенту. Завдяки своїй доступності раціоналізація набула масового характеру, особливо у радянський період. При цьому економічний ефект від впровадження раціоналізаторських пропозицій подекуди може перевищувати результати винахідницької діяльності.

Відповідно до ст. 481 ЦК України раціоналізаторською пропозицією є визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності. Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути матеріальний об'єкт або процес.

Раціоналізаторською може бути визнана пропозиція, яка є новою і корисною для підприємства, якому вона подана, і передбачає створення або зміну конструкції виробів, технології виробництва, застосовуваної техніки або складу матеріалу.

Таким чином, умовами охороноздатності раціоналізаторської пропозиції є:

1)відповідність пропозиції сфері (профілю) діяльності юридичної особи;

2)новизна пропозиції;

3)корисність пропозиції для юридичної особи, якій вона подана. Раціоналізаторська пропозиція повинна містити технічне, технологічне або організаційне рішення у будь-якій сфері діяльності юридичної особи, якій вона подана. Не можуть вважатися раціоналізаторськими пропозиції, що не містять конкретне вирішення задачі, а лише вказують на її постановку або фіксують її опис.

Пропозиція подається тій юридичній особі, до сфери діяльності якої відноситься пропозиція, незалежно від того, чи перебуває автор пропозиції з нею у трудових відносинах. Раціоналізаторська пропозиція стосується сфери діяльності юридичної особи, якій вона подана, якщо вона може бути використана нею в технологічному процесі, у продукції, що виробляється, або у застосовуваній техніці.

Раціоналізаторська пропозиція є новою для юридичної особи, якій вона подана, якщо згідно з наявними в даній організації джерелами інформації ця або тотожна поданій пропозиція не була відома мірою, достатньою для її практичного використання. На відміну від винаходів, новизна раціоналізаторської пропозиції має не світовий, а локальний характер. Не впливає на новизну раціоналізаторської пропозиції її використання за ініціативою автора протягом не більше трьох місяців до подання відповідної заяви.

Раціоналізаторська пропозиція вважається корисною для юридичної особи, якщо її використання дає змогу останній підвищити економічну ефективність або одержати інший позитивний ефект.

Не визнається раціоналізаторською пропозиція, яка:

-знижує надійність та інші показники якості продукції;

-погіршує умови праці, якість робіт;

-викликає або збільшує рівень забруднення навколишнього природного середовища;

-ставить лише завдання або тільки визначає ефект, що може бути одержаний від застосування пропозиції, без вказівки конкретного рішення;

-відноситься до засобів організації і управління господарством (планування, фінансування), виконання, викладання, дослідження, проектування, розрахунку, а також до систем інформації;

-відноситься до умовних позначень, розкладів, правил гри, дорожнього руху, судноплавства, складання шкал, таблиць, діаграм, графіків, якщо вони не приводять до зміни конструкції приладів, що їх містять, або технології виробництва;

-передбачає зміну розміщення устаткування в приміщеннях, будинках, спорудах, якщо воно не призводить до удосконалення технологічного процесу.

70. Зміст прав на раціоналізаторську пропозицію Право авторства на раціоналізаторську пропозицію визнається за фізичними

особами, творчою працею яких створено раціоналізаторську пропозицію. Право авторства на раціоналізаторську пропозицію, створену спільною творчою працею двох і більше фізичних осіб, належить їм спільно як співавторам. Право авторства є невідчужуваним особистим немайновим правом. Авторство на раціоналізаторську пропозицію охороняється безстроково.

Спори про авторство (співавторство) на раціоналізаторську пропозицію розглядаються у судовому порядку. Авторові раціоналізаторської пропозиції

належить право подати її будь-якому підприємству, діяльності якого ця пропозиція стосується.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від особи, якій ця пропозиція подана. Право автора раціоналізаторської пропозиції на заохочення традиційно розглядається як майнове право. Проте за змістом ст. 484 ЦК України заохочення авторові раціоналізаторської пропозиції не обов'язково має бути майновим. Єдина вимога до заохочення, застосовуваного до автора раціоналізаторської пропозиції, є вимога про добросовісність такого заохочення.

В разі, якщо раціоналізаторська пропозиція створена у співавторстві, право на винагороду належить співавторам. Порядок користування правами на раціоналізаторську пропозицію, створену у співавторстві, визначається угодою між ними.

Право на винагороду має автор (співавтори) раціоналізаторської пропозиції протягом двох років від дати початку її використання на підприємстві, яке видало автору свідоцтво на цю раціоналізаторську пропозицію. Розмір винагороди визначається умовами договору між автором і підприємством.

Винагорода сплачується автору відповідно до договору, але не пізніше 3 місяців після закінчення кожного року використання раціоналізаторської пропозиції. Винагорода автору (співавторам) виплачується у відповідності до законодавства України.

Договір між автором (співавторами) та підприємством про розмір винагороди та строки її виплати (щоквартально, щомісячно тощо) укладається у довільній формі одночасно з визнанням пропозиції раціоналізаторською та прийняттям її до використання, підписується автором (співавторами) та керівником підприємства і завіряється печаткою підприємства.

Винагорода, сплачена автору (співавторам) раціоналізаторської пропозиції, не підлягає стягненню у разі припинення використання самої раціоналізаторської пропозиції.

Особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі. Право на використання раціоналізаторської пропозиції юридична особа набуває лише за умови визнання отриманої пропозиції раціоналізаторською. Таке визнання має бути виражене у відповідному рішенні компетентного органу чи посадової особи підприємства і оформлене виданим авторові свідоцтвом на раціоналізаторську пропозицію.