45.Поширення льодовиків на Земній кулі.

Льодовик - це скупчення багаторічного льоду на суходолі. Нині льодовики охоплюють 11 % суходолу. Розрізняють материкові (передусім у Гренландії та Антарктиді) та гірські льодовики. Материк Антарктида покритий льодовим панциром завтовшки 4000 м і містить майже 90 % льоду всієї земної кулі.

Межа, вище якої снігу випадає більше, ніж встигає розтанути, називається сніговою лінією. Вона є нижньою межею утворення льодовиків. На різних широтах висота снігової лінії не однакова, від кількох сотень метрів — у полярних широтах до 4500 м — біля екватора. В горах України немає льодовиків.

Гірські та покривні льодовики

Льодовики, що покривають вершини, схили і долини гір вище від снігової лінії, називають гірськими. До їх довгих льодових язиків, як у річку, впадають льодовики-притоки. Одним з найдовших є льодовик Беринга на Алясці в Північній Америці — 220 км. Потужні, великі за площею льодовики називають покривними. Покривними є льодовики Антарктиди й Гренландії, які під дією сили тяжіння сповзають, відколюються й утворюють величезні брили льоду - айсберги, що дрейфують в океані. Вони досягають величезних розмірів — від кількох десятків кілометрів завдовжки і до 200 м заввишки. Близько 90% об'єму айсберга перебуває під водою.

Багаторічна мерзлота

Понад сто років тому на урвистому березі річки Індигірки, що тече в північно-східній частині Євразії, мисливець-евенк знайшов величезну волохату голову й два великих ікла, схожих на бивні слона. Чутка про цю знахідку дійшла до Петербурзької академії наук. Споряджена в далеку тундру експедиція знайшла лише обгризені собаками туші та жмутки шерсті. Це були рештки мамонта. Згодом такі знахідки почастішали. Тварини добре збереглися, хоча й пролежали в землі десятки тисяч років. Зберегла мамонтів багаторічна мерзлота — шар мерзлої землі з постійною температурою — нижчою від 0°С.

Багаторічна мерзлота утворилася в льодовикову епоху, де територія земної поверхні не була покрита льодом, а середньорічні температури були дуже низькими. Вона збереглася в тих районах, де й нині середньорічні температури повітря нижчі за 0°С. Потужність шару мерзлоти різна — від кількох метрів до одного кілометра. Інколи на глибині кількох метрів трапляються шари льоду до 60м. Його називають викопним льодом.

Більше поширення багаторічна мерзлота має в Північній півкулі — в Північній Америці та Євразії вона охоплює 25% площі. За умов багаторічної мерзлоти утворюються верхові болота, позаяк вона відіграє роль своєрідного водонепроникного шару. У районах поширення багаторічної мерзлоти, де верхній шар прогрівається влітку, бувають осідання і здуття окремих ділянок поверхні. Це ускладнює спорудження будинків і шляхів сполучення.

47. Донні наноси

48.Типи льодовиків

49.Живлення річок.Види живлення.

Рівні води в річках змінюються в залежності від кількості води, яка поступає в русло. Звідки ж вона береться, що є джерелом живлення? Основним джерелом живлення річок є атмосферні опади. Рідкі опади є безпосереднім джерелом живлення під час паводків. У холодну пору року опади випадають у вигляді снігу і накопичуються на поверхні Землі. При таненні весною на рівнинах і невисоких горах сніг також стає джерелом живлення. На високих горах сніг у теплу пору року розтає не повністю і поповнює запаси, що залишилися з попередніх років, та дає початок льодовикам. Частина дощових і талих вод просочується у верхні шари та іде на поповнення ґрунтових і підземних вод, які значно повільніше попадають в русла річок.

Таким чином існує 4 джерела живлення річок: дощ, сніг, високогірні сніги і льодовики та підземні води. Співвідношення того чи іншого джерела живлення неоднакове в різних регіонах, змінюється протягом року і залежить від кліматичних умов. Вперше роль клімату в живленні річок була визначена російським вченим Воєйковим в його праці “Климаты земного шара, России в особенности”, яка вийшла у 1884 році. Він писав: “Реки суть продукт климата их бассейнов Цим підкреслюється провідна роль клімату в живленні річок, але крім клімату, певне значення має геологічна будова, ґрунти, рослинність, заболоченість, озерність басейнів і господарська діяльність людини. Генетичний аналіз водного режиму річок дає можливість класифікувати їх за джерелами живлення. Така класифікація була розроблена радянським гідрологом М.І. Львовичем. За кількісною оцінкою кожного джерела живлення (снігового, дощового і ґрунтового) Львович прийняв наступні градації: більше 80 %, 50-80 % і менше 50 %. Якщо в річному стоці річки більше 80 % припадає на одне з джерел – то річка відноситься до типу річок чисто снігового (дощового, підземного) живлення. Якщо ж 50-80 % – переважно снігового (дощового, підземного) живлення. В разі, коли кожен з видів живлення складає менше 50 % загального об’єму річного стоку – річка належить до типу річок змішаного живлення. Річки України відносяться до річок переважно снігового живлення (східні і південні райони) і змішаного живлення (північні, західні райони і більшість річок Хмельниччини).