41. Річкові наноси, їх формування.

Річкові наноси – це тверді частинки, утворені внаслідок розмивання ру-сел і ерозії водозборів, що їх переносять водотоки та течії у водойми. Наноси, що складають дно річки, називають донними відкладами або алювієм. Найбільшу концентрацію наносів (мутність води, мають річки з паво-дковим режимом і ті, що протікають в умовах посушливого клімату й у ґрун-тах, які легко розмиваються. Найбільш важливі характеристики наносів такі: геометрична крупність, що висловлюється через діаметр часток наносів (мм), гідравлічна крупність (швидкість осідання часток наносів у нерухомій воді, мм/с, мм/хв), щільність часток (кг/м3), щільність відкладів (щільність ґрунту, кг/м3), концентрація (уміст) наносів у потоці, яку можна подати як у відносних величинах (відно-шення маси або об’єму наносів до маси чи об’єму води), так і в абсолютних ве-личинах ; в останньому випадку використовують поняття мутність води (г/м3 , кг/м3 ).За характером переміщення в річках наноси поділяють на два типи – за-вислі і тягнені. Проміжним типом є сальтуючі наноси. Донні (тягнені) наноси – наноси, що переміщуються річковим потоком у придонному шарі, і які рухаються ковзанням, перекачуванням або сальтацією. Вони формують річкове русло, заплаву чи ложе водойми, взаємодіючи з вод-ною масою. Сальтація – це форма переміщення донних наносів, яка висловлюється в перекиданні вихровими утвореннями частинок ґрунту, що відриваються від дна на деякій порівняно короткій відстані з послідуючим перекиданням части-нок новими вихровими імпульсами..

Тягнені наноси розподіляються у річковому потоці нерівномірно, у при-донних шарах мутність максимальна і зменшується в напрямку до поверхні. Переміщення частинок залежить від величини придонної швидкості і ро-змірів частинок. Дослідженнями встановлено, що між масою частинок, яка пе-реміщується по дну і швидкістю, при якій ці частинки рухаються, існує залеж-ність, яка названа законом Ері і виражається формулою: М = АV6, де М – маса частинок, або їх вага; V – швидкість, із якою рухаються частинки; А – постійний коефіцієнт. З формули видно, що вага частинки, яка переміщається по дну, пропор-ційна шостій ступені швидкості течії. Закон Ері пояснює, чому при порівняно невеликій різниці у швидкостях течії крупніють наносів, які переміщуються по дну, значно змінюються.

Разом із тим у змінах стоку нано-сів річок відмічаються два прояви антропогенних факторів. Зведення лісів і оранка схилів приводять до посилення ерозії у річкових басейнах і, як наслі-док, до збільшення стоку наносів річок. В Європі періодами істотного збіль-шення стоку наносів річок були епохи Римської імперії і Відродження, а також ХУIII – початок ХХ ст..

31. Морфометричні характеристики басейну річки

До основних характеристик річок і річкових басейнів відносяться: довжина, коефіцієнт звивистості річки, площа басейну, його довжина, середня ширина басейну, похил річки і басейну, лісистість, заболоченість, озерність басейну.

Довжина річки (L) – це відстань між витоком і гирлом, яка визначена по топографічній карті або на місцевості. Для виміру довжини річки по карті користуються циркулем з розхилом 1-2 мм, або вдосконаленим курвіметром КС.

Коефіцієнт звивистості річки (Кзв) – це відношення довжини (ділянки) річки до прямої АВ, яка з’єднує виток і гирло річки (верхній і нижній створ).

Площа водозбору річок (F) визначається по топографічних картах певного масштабу. Вимір площ здійснюється за допомогою полярного планіметра або палетки.

Довжина басейну (Lбас) – це відстань між двома найбільш віддаленими точками басейну.

Середня ширина басейну (В) визначається, як відношення площі водозбору до довжини басейну: Лісистість, заболоченість, озерність басейну визначається як відношення площі лісів, боліт, озер до площі басейну (водозбору).