3.2.10. Застаріла лексика зі стилістичного погляду

Застарілі слова (ЗС), як і неологізми, належать до пасивної лексики. У процесі історичного розвитку словниковий склад кожної мови зазнає різних змін. Одні слова перестають бути загальновживаними, зрозумілими для носіїв мови, звужують сферу свого поширення і поступово виходять з ужитку. На відміну від ЗС неологізми, вкорінюючись у мову, стають загальнонародним надбанням.

У межах застарілої лексики (ЗЛ) виокремлюються слова, що зовсім вийшли з ужитку, і семантика їх майже невідома сучасним мовцям, хоча вони містять у своєму складі зрозумілі й тепер компоненти (буй – хоробрий; синовець – сестрин син; гудець – музикант). Ще одну групу цієї лексики становлять слова – меншим ступенем застарілості вони частіше чи рідше використовуються в сучасні мові з певною стилістичною метою (рать, боярин, отверзати, прах).

Ступінь застарілості того чи іншого слова залежить від його місця в лексичній системі, від часу використання в мові протягом її існування, від семантичних та граматичних якостей. Чим слово вживалося довше, чим тіснішими були його значеннєві та словотвірні зв’язки, тим менше воно підлягає процесу старіння. Відмінності між ЗС та межі їх використання в сучасній мові залежать від причин виходу цієї лексики з активного вжитку – 1) зникнення з життя окремих понять; 2) заміна окремих назв іншими. Відповідно до цього ЗЛ поділяються на 2 групи.

До першої належать т. зв матеріальні архаїзми, або історизми (князь, дука, кошовий, осавула; земство, магістрат; лати, кольчуга; намітка; очіпок. До другої групи належать стилістичні архаїзми, або просто архаїзми (гр. archaios - стародавній). З-поміж них виокремлюються лексичні архаїзми (застарілі синоніми до слів сучасної мови): десниця – права рука, правиця; перст – палець; ланіти – щоки; словотвірні архаїзми (мають спільні корені, але відрізняються суфіксами чи префіксами): письмовець - письменник; возсіяти – засяяти; лексико-фонетичні (від сучасних слів відрізняються звуковим оформленням: злато – золото; серебро – срібло: глава – голова; фонетичні (характеризуються застарілою вимовою окремих звуків): зіма – зима; семантичні (застарілі в одному із своїх значень): держати - мати за дружину.

Історизми, на відміну від архаїзмів, не мають в сучасній мові синонімів. Тому вони використовуються лише при відтворенні певної реалії старовини, колишньої події, зниклого явища, поняття. Особливо широко історизми використовуються у науково-популярних, навчальних та ін. працях, де вони не мають стилістичного навантаження і виконують лише номінативну функцію, допомагаючи розкривати картини минулих епох, розповідати про життя історичних осіб. У номінативній функції історизми використовуються також і в художніх творах, де автор активізує цю лексику з метою відтворення історичної правди, особливостей світосприйняття людей у минулому, колориту доби та ін.

У творах на сучасну тематику історизми також можуть уживатися у у своїй основній функції – у відступах від основної оповіді, у спогадах, історичних ремінісценціях: „ ... простір і відкритість степів дає оце відчуття (...) мамонти тут колись водились, бо їм тут було гарно. Еллінські мореплавці прагнули до цих берегів і складали про них золоті легенди. Царства степовиків, царства скіфські, половецькі іржали тут кіньми, зоставивши потім після себе високі степові могили...” (О.Гончар). Проте у творах на сучасну тематику історизми можуть виконувати і стилістичну роль – надання викладу урочистості, піднесеності; зображення подвигів сучасників:

Отак жили древляни і древлянки.

Віки минули, як єдиний схлип.

Медове сонце вигріли дуплянки

У жовтих лапах сутозлотих лип (Л.Костенко).