1.2. Використання соціально-психологічних ефектів у політичному маніпулюванні

Суспільна практика засвідчує, що політичні маніпулятори активно та ефективно використовують соціально-психологічні ефекти, які пов’язані з реакцією людини на присутність інших людей, і виникають у групах, масі, натовпі. На перший погляд, кожна з цих категорій має свою специфіку, але оскільки основною «міні-цеглинкою» є людина, то ці феномени мають певною мірою розмиті краї та існують у режимі сполучених посудин: вони швидко перетворюються одна на одну (бригада робітників організовано прийшла на мітинг і швидко стала частиною маси, натовпу; після цього мітингу частина його учасників, які познайомилися у цей самий день, утворили ініціативну групу, неформальну організацію тощо). Водночас розмежування (хоч і умовне) все ж є, і попри зовнішню схожість соціально-психологічні ефекти, що виникають в організованих групах, певною мірою відрізняються від аналогічних явищ у масі, натовпі. Як правило, ця різниця полягає у темпах, часі, ступенях глибини та інтенсивності їх вияву. Узагальнення наукових експериментів та досліджень Д. Майєрса, Н. Тріплетта, Р. Зайєнса, М. Рінгельмана, Г. Теджфела, Д. Тернера, С. Московічі, С. Аша, І. Джаніса, Б. Латане та інших вчених дають змогу виділити соціально-психологічні ефекти, які виникають в організованих групах: 1. Ефект «присутності інших» — посилення («ефект соціальної фасилітації») або послаблення («ефект соціальної інгібації») домінантних реакцій у присутності опонента, аудиторії. Цей ефект зумовлений посиленням (ослабленням) мотивації людини до дій, яка суттєво залежить від кількості людей, що її оточують; ступеня взаємної симпатії або антипатії всередині групи; значущості оцінки дій оточення для самої людини; діапазону просторової близькості між людьми. 2. Ефект групової (соціальної) ідентифікації (середньолат. identifico — ототожнюю) — формування у члена групи позитивних відчуттів з приводу перебування у певній групі; деперсоналізації, тобто усвідомлення себе невід’ємною частиною групи (Ми) і блокування відчуття індивідуальності (Я); відчуття залежності від групи, віри в те, що власний добробут і добробут групи тісно пов’язані між собою, почуття обов’язку перед групою; відчуття міжгрупової конкуренції — сприйняття іншої групи як такої, що суперничає з власною. 3. Ефект гомогенності (грец. homogenВs — однорідний) чужої групи — сприйняття членів чужих груп більш схожими один на одного, ніж членів власної групи; оцінювання інших на основі принципу «вони — схожі, ми — різні». 4. Ефект домінування групового мислення. Цей ефект ґрунтується на: — ілюзії невразливості, засліпленні оптимізмом, невмінні або небажанні відчути небезпеку; — самозакоханості групи, її сліпій вірі в абсолютну власну моральність; — удаваній раціоналізації, що ґрунтується на недооцінюванні труднощів, колективному виправданні своїх рішень; — стереотипному уявленні про опонентів; тиску конформізму; — самоцензурі, суть якої полягає у відкиданні або приховуванні власних думок та сумнівів заради уникнення дискомфорту та збереження консенсусу; — існуванні у межах об’єднання осіб, які виконують функції «поглиначів інформації», що сприймають, трансформують і нейтралізують інформацію, яка могла б поставити під сумнів питання існування групи та ефективність або моральність ухвалених нею рішень. 5. Ефект ослаблення самоусвідомлення — накладання високого рівня соціального збудження на «розмиту» відповідальність, за якого люди здатні забути, ігнорувати притаманну у звичайних обставинах стриманість і втрачати відчуття індивідуальності та персональної відповідальності. 6. Ефект групової поляризації (грец. polos — вісь) — радикалізація думок та позицій під впливом інформації, отриманої у процесі групової дискусії; прихованого нормативного тиску («необхідно бути як всі»); відчуттям, що у разі появи прихильників можна радикалізувати слова, поведінку, дії. 7. Ефект впливу меншості — відчутний вплив нечисленної частини групи на прийняття остаточного рішення, якщо вона діє послідовно, систематично, впевнено та цілеспрямовано. 8. Ефект «узгодженості у незгоді» (термін Х. Ортеги-і-Гасета) — основна формула (підстава) формування меншості (для консолідації меншості необхідно відмежуватися (відштовхнутися) від маси та об’єднатися на основі смаків, ідей, ідеалів, які не поширюються на масу). 9. Ефект наслідування — відтворення індивідуумом зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, притаманних членам групи, до якої він належить; дотримання вироблених групою норм, звичаїв та ритуалів. 10. Ефект «пульсара» — залежність динаміки змін групової активності від реальних обставин чи поставленої мети. Групова активність, як правило, реалізується циклічно: зростання активності до оптимального рівня, необхідного для нормальної роботи групи, — максимальне піднесення активності — спад активності — повернення до оптимального рівня активності. 11. Ефект соціальної ліні, або колективної безвідповідальності, — прогресуючий процес зменшення середнього індивідуального внеску в загальногрупову роботу в міру збільшення кількості членів у групі. Він ґрунтується на наростаючій розмитості оцінки дій конкретної особи, а значить — різкому зниженні особистої відповідальності при збільшенні ступеня деперсоналізації результату. 12. Ефект «хвилі» — швидке, хвилеподібне, наростаюче поширення у групі ідей, цілей, норм і цінностей, якщо вони відповідають (не суперечать) інтересам людей. Основою цього ефекту є ланцюжок: зародження нової ідеї в голові однієї людини — передання у процесі спілкування її найближчому оточенню — обговорення, корегування, доповнення і розвиток запропонованої ідеї — поширення ідеї серед інших членів групи — групове оцінювання та обговорення — визнання та підтримка ідеї всією групою або її частиною. 13. Ефект «маятника» — циклічне чергування позитивних і негативних емоцій (емоційних станів), які переживає група залежно від значущих для її членів умов, обставин та подій (часу доби, дня тижня; особливостей психологічної структури групи, лідерських процесів; рівня дисципліни праці у групі; системи взаємин, які сформувалися в групі, рівня конфліктності або згуртованості). 14. Ефект конформізму — пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визнання існуючих порядків, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами. 15. Ефект свідка — різке зниження у людини бажання надавати допомогу кому-небудь у присутності інших. На основі висновків та напрацювань науковців (Г. Лебон, Г. Тард, Г. Теджфел, С. Сігеле, З. Фройд, Х. Ортега-і-Гасет, Е. Канетті, Г. Блуммер, С. Московічі, В. Бехтєрев та ін.), які досліджували цю проблему, можна виділити систему соціально-психологічних ефектів, що виникають у масі (натовпі): 1. Ефект деіндивідуалізації (анонімність) — втрата людиною у тісному зіткненні з іншими людьми не лише персонального простору, а й статі, віку, національності, соціального статусу; накладання психологічного збудження, відчуття сили, могутності, непереможності на відсутність особистої відповідальності та розмивання загальноприйнятих норм; перетворення інстинктів на провідні регулятори поведінки. 2. Ефект зараження («соціальної інфекції») — швидке несвідоме і нераціональне поширення психічного стану, настроїв, устремлінь, форм поведінки одних людей на інших. Механізм зараження зводиться до ефекту потужного взаємного посилення емоційних дій людей, які спілкуються. Фахівці виокремлюють два типи «епідемій соціальної інфекції»: «астенічну епідемію», що ґрунтується на страху, навіяному словом, жестом, прикладом, і поширюється взаємонавіюванням; «активну епідемію», в основі якої — фанатизм, зумовлений готовністю людей до сприйняття суспільної ідеї, яка є предметом «соціальної інфекції», оскільки ця ідея визріла в душі народу. 3. Ефект навіювання — різке зростання ступеня здатності людини, яка перебуває у натовпі, до навіювання з боку оточення і некритичного сприйняття нею будь-яких стимулів і закликів до дії; розкол раціонального та ірраціонального в особі, втрата зв’язку з реальністю і віри в себе; наростаюча уніфікація мислення у людей, які утворюють натовп. 4. Ефект автоматизму — формування мислення натовпу (точніше людини у натовпі) на основі стереотипних асоціацій, міфів, кліше, конкретних, узагальнених образів, які в потрібний момент включають дію механізмів психічного автоматизму. 5. Ефект домінування емоційного відчуття над логічним мисленням — різна активізація в поведінці людини поривів та емоцій, більшість з яких у звичайній ситуації пригнічені; цілковита або часткова втрата особою самоконтролю і здатності до критичної думки під впливом навіювання, наказу, прикладу, а не логічного переконання. 6. Ефект екзальтації (лат. exaltus — дуже високий) та поляризації відчуттів — втрата людиною у натовпі культурно відпрацьованих механізмів регуляції поведінки (ціннісних орієнтацій, норм і правил етикету тощо), здатності контролювати свої інстинкти; домінування імпульсивної, мінливої та дратівливої емоційної реакції та інстинктивної поведінки. 7. Ефект перебільшення та однобічності відчуттів — наростання під впливом зараження, навіювання, втрати волі процесів уніфікації і поляризації поглядів та радикалізації оцінок і установок у людей, які створюють натовп; домінування у натовпі простих та крайніх відчуттів і тяжіння до швидких, простих і радикальних рішень. 8.  Ефект нетерпимості — захисна реакція маси (натовпу), спрямована на нейтралізацію, усунення фактора (людини, гасла, дії тощо), який загрожує втратою єдності, уніфікації, монолітності. 9. Ефект консерватизму — схильність натовпу через певний час до відновлення того, що було знищено революційною дією, оскільки для нього минуле є більш значущим, ніж сьогодення. 10. Ефект моральності — здатність натовпу за певних умов та обставин на повагу до соціальних рішень і постійне вгамування інстинктів. 11. Ефект обожнювання лідера — фанатичне (релігійне) ставлення до особи керманича; страх перед магічною силою, яку йому приписують; сліпе підпорядкування його розпорядженням; канонічність висловлених ним догматів, бажання їх поширювати, прагнення дивитися як на ворогів на тих, хто їх не визнає. 12. Ефект дзеркала — емоційна, бурхлива, одностайна підтримка натовпом свого лідера, який слугує своєрідним дзеркалом для маси, що в момент тріумфу керманича захоплюється сама собою; ідентифікація натовпу з її лідером, покладена в основу цього ефекту, означає, що люди під впливом навіювання потрапляють під цілковитий контроль лідера, опиняються у повній залежності від його рішень і виконують будь-яку його вказівку. Цим обумовлена єдність натовпу, однорідність людей, їх здатність реалізувати дії, які для кожного окремо були б неможливі. 13. Ефект кількості — інтенсифікація та активізація дій натовпу в міру його зростання, тобто збільшення кількості осіб, які поділяють оцінки, думки, гасла в один і той самий час і в одному й тому самому місці. Чисельність дає людям, з одного боку, відчуття їх раптової і надзвичайної могутності, з іншого — забезпечує водночас анонімність вчинків, що звужує дію моральних норм і розширює поле для негативних емоцій та акцій. 14. Ефект необмеженого зростання — схильність натовпу до процесів спонтанного, неконтрольованого та необмеженого зростання. 15. Ефект «масового кристала» (термін Е. Канетті) — існування і функціонування в натовпі своєрідного ініціатора активності, тобто осередку, який характеризується чітким розподілом функцій, організаційною структурою, субординацією, оперативністю та скоординованістю дій і мобілізаційною єдністю (ведучі, оратори на трибуні, оркестранти та ін.). 16. Ефект схильності до узгоджених рухів та ритмічних дій — збудження, яке індивід відчуває та переживає в експресивному натовпі, знижує його самоконтроль, породжує схильність до імпульсивних дій. Як наслідок, індивид розряджається, отримує задоволення від спільних (колективних) емоцій. 17. Ефект прямого фізичного контакту — суттєве посилення і пришвидшення процесу ідентифікації людей один з одним через скупчення в одному місці значної кількості народу, поява та розгортання таких механізмів взаємодії, як наслідування і психічне зараження. 18. Ефект бажання швидкої радикальної дії — нестримне прагнення до мети, бажання її досягти будь-якою ціною, що ґрунтується на безмежному ентузіазмі натовпу, вірі в невичерпність власних сил, ілюзії всемогутності. Це спричинено зниженням раціонально-логічного мислення. Домінування ірраціональних основ поведінки призводить до актуалізації стадних інстинктів. 19. Ефект синдрому паніки — існування притаманного натовпу комплексу факторів (велике скупчення людей, тісний фізичний контакт, можливість емоційного зараження тощо), які потенційно утворюють механізм раптового виникнення страху та панічних настроїв і дій. Чіткої межі між соціально-психологічними ефектами, притаманними групі і масі, немає, оскільки вони, як правило, змінюють свою природу відповідно до філософського закону переходу кількості в якість. Однак усі ці ефекти все ж зумовлюють певну своєрідність процесу використання політичного маніпулювання на рівнях «людина — група — маса». Кожному з рівнів відповідає специфічна модель, що характеризується певними особливостями. Особливості моделі «людина — особистість»: чітка адресність маніпулятивної дії; відносна легкість залучення та переключення уваги; врахування особливостей темпераменту і характеру людини; наявність соціальної та індивідуально-особистісної орієнтації спілкування; домінування спонтанного характеру маніпулювання в комунікативному процесі над організованим; відсутність посередника у процесі маніпулятивної дії; існування прямого зворотного зв’язку; індивідуальний характер комунікативної дії; відсутність періодичності інформації й відносно «вільне» ставлення до прийнятих норм спілкування; вільна зміна комунікативних ролей, комунікатора та реципієнта у процесі маніпулятивної дії; використання широкої палітри маніпулятивних прийомів. Особливості моделі «група — колектив»: сегментування адресності маніпулятивної дії (за професійними, віковими, етнічними та іншими ознаками); ускладнене подолання зосередження уваги колективу на вузькогрупових інтересах; ослаблення прямого зворотного зв’язку; зростання ролі організованого маніпулювання у процесі комунікації порівняно зі спонтанним; виконання технічними засобами ролі посередника під час маніпулятивної дії; врахування особливостей характеру колективу; обмежена зміна комунікативних ролей, комунікатора та реципієнта у процесі маніпулятивної дії (наприклад, у спілкуванні керівника та підлеглого); зростання рівня періодичності інформації і посилення вимог до дотримання прийнятих норм спілкування; включення механізму емоційного зараження. Особливості моделі «маса — суспільство»: розмита адресність маніпулятивної дії; формування інформаційного потоку на основі принципів актуальності для великих соціальних груп, оперативності, універсальності; практична втрата прямого зворотного зв’язку («гарячі лінії» ток-шоу — це певною мірою лише імітація його існування); поява фактора інертності уваги (інтересу до вже не актуального); домінування організованого характеру маніпулювання в комунікативному процесі над спонтанним; врахування особливостей ментальності (менталітету); звуження маніпулятивного арсеналу (порівняно із задіяними на рівнях «людина» та «група»), його примітивізація, використання узагальнених прийомів психологічної дії, здатних ефективно впливати на широкі маси (при сегментуванні маси (суспільства) спектр маніпулятивних прийомів, які можуть бути ефективними, помітно зростає); експлуатація рис знеособленості, зростаючої емоційності, безвідповідальності, втрати особистої відповідальності, які притаманні поведінці людині у масі; фіксованість, незмінність ролей комунікатора та реципієнта; зростання масштабів емоційного зараження; домінування в комунікативній взаємодії ЗМІ, які відіграють роль посередника у процесі маніпулятивної дії; налагоджена періодичність інформації і підвищена вимогливість щодо дотримання прийнятих норм спілкування; набуття комунікатором, який здійснює маніпуляцію, у межах масової комунікації «колективного» характеру (наприклад, диктор радіо чи телебачення виконує роль ретранслятора інформації, підготовленої редакторами, випускаючими технічними працівниками тощо); зростання рівня анонімності аудиторії, на яку спрямована маніпулятивна дія. Власні висновки щодо специфіки та наслідків впливу політичної маніпуляції на широкі маси запропонував Йозеф Шумпетер: 1) тільки-но звичайний громадянин починає порушувати політичні питання, він опускається на нижчий рівень розумової діяльності і знову стає дикуном — його мислення стає асоціативним і афективним; 2) звичайний громадянин у політичних питаннях більш схильний до нераціональних або ірраціональних забобонів та імпульсів; 3) слабкість логічного елементу в політиці, відсутність раціональної критики відкривають широкі можливості для груп, які переслідують свої корисливі інтереси. Інакше кажучи, створюють умови для здійснення політичних маніпуляцій. Учений застерігає від спрощеного сприйняття політичних колізій: «...під час аналізу політичних процесів ми більшою мірою стикаємося не із справжньою, а із сфабрикованою волею.., воля народу є продукт, а не рушійна сила політичного процесу». Отже, у практиці політичного маніпулювання враховують та використовують соціально-психологічні ефекти, що виникають у  групах людей (ефекти «присутності інших», гомогенності, впливу меншості, наслідування, конформізму, зараження тощо). Застосування  як важелів впливу цих ефектів має свою специфіку  на рівнях «людина — група — маса», суть якої полягає в тому, що зі збільшенням кількості людей, на яких націлена маніпулятивна дія,  розмивається її адресність, звужується, примітивізується маніпулятивний арсенал, зростають масштаби емоційного зараження тощо. Однак, попри всі особливості, формула успіху політичного маніпулювання залишається незмінною і  ґрунтується на «трьох китах»: привертанні уваги об’єкта маніпуляції;  жонглюванні аргументами (фактами, доказами) з метою відволікання або зміщення уваги та подальшої жорсткої концентрації  її на другорядній деталі (впродовж процесу відбувається підміна чогось суттєвого на несуттєве); стимулюванні, підштовхуванні об’єкта маніпуляції до дії, яка цілком «логічно» випливає зі  штучно створеної ситуації.