23

Тема 1. Інтелектуальна власність як право на результат творчої діяльності людини.

План лекційного заняття:

1. Поняття інтелектуальної власності.

2. Поняття, ознаки та види інтелектуальної діяльності. Співвідношення понять інтелектуальна діяльність та творча діяльність.

3. Структура правовідносин у сфері інтелектуальної власності

4. Об'єкти інтелектуальної власності.

5. Класифікація об’єктів інтелектуальної власності.

6. Суб'єкти інтелектуальної власності.

7. Особисті немайнові та майнові права суб'єктів інтелектуальної власності.

8. Розпорядження майновими правами на обєкти інтелектуальної власності.

9. Державна система правової охорони інтелектуальної власності в Україні.

10. Система джерел законодавства в сфері інтелектуальної власності.

1. Поняття інтелектуальної власності.

Виникнення самого терміна "інтелектуальна власність" припадає на кінець XVІІІ ст. Він уперше з'явився у французькому законодавстві. Традиції пропріетарного підходу до авторського і патентного права виникли у Франції на грунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів (Вольтер, Дідро, Гольбах, Гельвецій, Руссо). Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату - чи то літературного твору, чи винаходу, є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та "існує незалежно від визнання цього права державною владою"[1].

Слово «інтелект» у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум. Інтелект – це є здатність до мислення, раціонального пізнання.

Категорію «власність» необхідно розглядають в економічному та юридичному аспектах. Власність в економічному розумінні – це економічне панування суб’єкта над об’єктом, що належить йому, використання суб’єктом цих об’єктів своєю владою й у власних інтересах. Як юридичне поняття власність — це володіння, розпорядження і використання власником матеріальних благ.

Конвенція «Про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності», підпи­сана в Стокгольмі 14 липня 1967 року, визначає, що "інтелектуальна власність" містить права, що відносяться до:

• літературних, художніх і наукових творів;

• виконавчої діяльності артистів, звукозапису, ра­діо- і телевізійних передач;

• винаходів у всіх сферах діяльності людини;

• наукових відкриттів;

• промислових зразків;

• товарних знаків, знаків обслуговування, фірмо­вих найменувань і комерційних позначень;

• захисту від недобросовісної конкуренції,

• а також всі інші права, що стосуються інтелекту­альної діяльності у виробничій, науковій, літера­турній та художній сферах.

Таким чином, аналіз вищенаведених категорій та правових актів дозволяє дійти висно­вку, що, у широкому значенні під поняттям "інтелектуальна власність" слід розуміти права на результатами інтелектуа­льної діяльності в промисловій, науковій, літературній та художній сферах.

Право інтелектуальної власності, як і будь-яке інше цивільне право, прийнято розглядати в об'єктивному і суб'єктивному значенні.

Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної діяльності. Тобто це сукупність цивільно-правових актів, які регулюють зазначені відносини.

У суб'єктивному значенні право інтелектуальноі власності - це особисті немайнові і майнові права, що відповідно до чинного законодавства належать авторам того чи іншого результату інтелектуальної діяльності.[2]

Суб’єктивне значення права інтелектуальної власності міститься у статті 418 Цивільного кодуксу України. Так, законодавцем визначено, що право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об’єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом та іншим законом.

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності.

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.